Рішення № 111590135, 06.04.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/43519/21

Провадження № 2/761/4121/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання договору про споживчий кредит недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

06.12.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» про визнання договору недійсним.

Під час слухання справи як третю особу було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал».

В позовних вимогах позивач просить: визнати недійсним з моменту його укладення Договір про споживчий кредит №101269768, укладений 21.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 21.06.2021 року був укладений оскаржуваний договір за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 20 000,00 грн. строком на 30 днів з 21.06.2021 року до 21.07.2021 року.

Як зазначає позивач, договір є недійсним на підставі наступного:

-умови договору є несправедливими у відповідності до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

-при укладенні договору була застосована нечесна підприємницька практика;

-вимога про нарахування та сплату невиправдано завищених відсотків не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права - сплата відсотків майже 317,00 грн. за кожен день та повернення тіла кредиту в сумі 667,00 грн., то позивач повинен кожен день вносити платіж в сумі 984,00 грн.;

-плата за користування кредитом згідно з п.1.5 Договору складає 11 215,00 відсотків річних у процентному значенні, однак ця цифра є вкрай нерозумною;

-пункти 1.5.2 та 1.6 Договору несуть в собі суперечливу інформацію, щодо процентної ставки, такі умови договору є агресивною практикою з боку відповідача оскільки не дають клієнту повної інформації про розмір відсотків за надання кредиту та ввели позивача в оману, навіявши неправильне розуміння умов договору, згідно із ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» неоднозначні умови договору тлумачиться на користь споживача;

-п.1.5.1 Договору містить умову щодо сплати комісії за надання кредиту в сумі 2 000,00 грн., однак вказаний пункт протирічить вимогам законодавства та є нікчемним, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»;

-з аналогічних підстав є нікчемними положення п.2.2.1 Договору - щодо сплати комісії;

-пунктом 3.2.2 Договору відповідач самостійно наділив себе правами щодо вільного та безперешкодного доступу до персональних даних позивача, що ставить позивача у нерівне становище із кредитодавцем, що є агресивною підприємницькою практикою у відношенні позивача;

-агресивною практикою є положення п.7.2 Договору.

Позивач зазначив, що не дивлячись на ту обставину, що строк дії кредитного договору вже сплив, відповідач в односторонньому порядку продовжив строк дії кредитного договору. Станом на 08.11.2021 року заборгованість позивача складає 33 359,33 грн. (без урахування раніше сплачених 19 231,00 грн.) попри обумовлені суми у вигляді відсотків в розмірі 9 500,00 грн. та тіла кредиту у розмірі 20 000,00 грн.

31.10.2012 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в їх задоволенні на тій підставі, що на день повернення кредитної заборгованості позивач не повернув суму боргу, натомість позивач вчинив дії, спрямовані на пролонгацію дії договору. В подальшому позивач самостійно продовжував дію договору, здійснюючи відповідні платежі. Станом на 29.12.2021 року заборгованість за договором становить 35 322,13 грн. Проценти за користування кредитом нараховувались виключно в межах строку кредитування, враховуючи ініціювання позивачем продовження строку користування. Представник заперечує факт сплати позивачем заборгованості в сумі 19 231,00 грн., оскільки загальна сума яку позивач сплатив становить 17 711,00 грн. та в рахунок сплати заборгованості зараховано 14 233,00 грн.Річна процентна ставка вказана з врахуванням вимог ч.8 п.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» в тому числі включено вартість комісій за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інше. Позивач на підтвердження своїх пояснень не надав жодних доказів та нормативних посилань, зокрема щодо нечесної підприємницької діяльності/агресивної практики Товариства.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач представника в судове засідання не направив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи.

Третя особа в судове засідання представника не направила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила. Пояснення на заявлені вимоги до суду не направила.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши надані суду докази, вислухавши позивача, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено кредитний договір №101269768, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту становить 20 000,00 грн. у валюті: українській гривні.

Відповідно до п. 1.3, 1.4 Договору кредит надається строком на 30 днів з 21.06.2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 21.07.2021 року.

Відповідно до п. 1.5 Договору сукупна вартість кредиту складає 9 500,00 грн. в грошовому виразі та 11,215.00 відсотків річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2. Договору.

Згідно п.1.5.1 Договору, комісія за надання кредиту 2000,00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п.1.5.2 Договору проценти за користування кредитом 7500,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 6.1 Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до п. 6.2 Договору, розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер Позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними Позичальником під час реєстрації Особистого кабінету, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

Зі змісту п. 6.3. Договору вбачається, що приймаючи пропозицію Товариства про укладення цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у тому числі правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщений на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.6.4 Договору, укладення Товариством кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника. У зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Зі змісту п.6.5 Договору вбачається, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Позивач в судовому засіданні не заперечував підписання договору та отримання грошових коштів в сумі 20 000,00 грн.

Кредитний договір неодноразово був пролонгований за ініціативи позивача.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» при укладенні кредитного договору застосувало нечесну підприємницьку практику.

Пункт 14) статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції;

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає заборону нечесної підприємницької практики.

Так згідно з положеннями ч.1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про:

1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;

2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції;

3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;

4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг;

5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець;

8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;

9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції;

10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством (ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження нечесної підприємницької практики з боку відповідача.

При зверненні до суду з позовом, позивач зазначав, що умови договору є несправедливими.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин - 21.06.2021 року) визначав, що Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з положеннями ч.ч. 3, 4 ст.18 зазначеного Закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що вимога про нарахування та сплату невиправдано завищених відсотків не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права - сплата відсотків майже 317,00 грн. за кожен день та повернення тіла кредиту в сумі 667,00 грн., то позивач повинен кожен день вносити платіж в сумі 984,00 грн.; плата за користування кредитом згідно з п.1.5 Договору складає 11 215,00 відсотків річних у процентному значенні, однак ця цифра є вкрай нерозумною; пункти 1.5.2 та 1.6 Договору несуть в собі суперечливу інформацію, щодо процентної ставки, такі умови договору є агресивною практикою з боку відповідача оскільки не дають клієнту повної інформації про розмір відсотків за надання кредиту та ввели позивача в оману, навіявши неправильне розуміння умов договору, згідно із ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» неоднозначні умови договору тлумачиться на користь споживача; п.1.5.1 Договору містить умову щодо сплати комісії за надання кредиту в сумі 2 000,00 грн., однак вказаний пункт протирічить вимогам законодавства та є нікчемним, оскільки вказаний платіж є платою, встановлення якої було заборонено ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; з аналогічних підстав є нікчемними положення п.2.2.1 Договору - щодо сплати комісії; пунктом 3.2.2 Договору відповідач самостійно наділив себе правами щодо вільного та безперешкодного доступу до персональних даних позивача, що ставить позивача у нерівне становище із кредитодавцем, що є агресивною підприємницькою практикою у відношенні позивача; агресивною практикою є положення п.7.2 Договору.

Крім того, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на яку посилається позивач, не містить частини четвертої.

Позивачем не надано суду докази на підтвердження зазначеного.

Варто зауважити, що позивач при підписанні договору погодився на встановлені суми сплати платежів та процентну ставку, при належному виконанні договірних зобов`язань між сторонами, відповідно до укладеного договору, штрафні санкції не застосовуються, при цьому сума нарахувань залежить і від періоду невиконання взятих на себе зобов`язань.

Суд зауважує, що Закон України «Про захист прав споживачів» не містить заборон, щодо нарахування збільшеної відсоткової ставки кредитодавцем, а враховуючи, що сторони є вільними в укладені правочинів на визначених ними умовах, обставини, щодо наявності штрафних санкції до сторони, яка порушила зобов`язання, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» (далі - Кредитор) та ТОВ «Вердикт-капітал» (далі - Новий кредитор) було укладено Договір факторингу №2-12/2021-45 за умовами якого право вимоги за кредитним договором №101269768 від 21.06.2021 року, укладеним з ОСОБА_1 в загальній сумі заборгованості 35 322,13 перейшло до ТОВ «Вердикт капітал».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, проаналізувавши зміст спірного договору, суд встановив, що кредитний договір містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується електронним підписом позивача про прийняття пропозиції укласти договір, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами заявлені вимоги, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про визнання договору про споживчий кредит недійсним- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2023 року

Суддя: Н.Г. Притула