Рішення № 111553281, 05.06.2023, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/309/23

Провадження № 2/346/590/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.

за участю:

секретаря судових засідань - Дутчак Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, -

У С Т А Н О В И В:

19.01.2023р. ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що вищевказане домоволодіння являлося майном колгоспного двору, головою якого був її батько ОСОБА_4 , а вона та її мати ОСОБА_5 були його членами. Оскільки співвласниками майна колгоспного двору являються всі члени такого двору, то позивачу та її батькам належало по 1/3 частці в даному об`єкті нерухомості. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті належну йому 1/3 частку будинку успадкувала дружина ОСОБА_5 та донька ОСОБА_1 , оскільки проживали разом з ним та вступили в управління спадковим майном. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . За життя нею був складений заповіт за яким все своє майно вона заповіла ОСОБА_1 . З метою оформлення спадщини, позивач звернулася до Першої коломийської державної нотаріальної контори. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено на підставі того, що частки померлого голови колгоспного двору та інших його членів виділені не були. Отже, через відсутність можливості в позасудовому порядку оформити спадкове майно на себе, позивач просила захистити її майнові права в обраний нею спосіб.

Ухвалою суду від 23.01.2023р. у справі було відкрито загальне позовне провадження. Цією ж ухвалою витребувано з Першої Коломийської ДНК копії спадкових справ, які були заведені після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 та після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також витребувано з Обласного комунального підприємства «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» матеріали інвентаризаційної справи відносно нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 08.05.2023р. за клопотанням представника позивача до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 . Роз`яснено співвідповідачу його право у визначений в ухвалі строк подати письмовий відзив та зустрічний позов.

08.05.2023р. ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати за ним право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими в АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтував тим, що він є рідним братом ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Станом на 01.07.1990р. він був зареєстрований та проживав в спірному домоволодінні, відносився до членів колгоспного двору, а тому на ряду з іншими членами є співвласником вказаного майна, оскільки його право на частку втрачено не було.

22.05.2023р. представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 . В її обґрунтування вказав, що оскільки ОСОБА_2 також заявлено право на належну йому частку в спірному майні, і таке право визнається ОСОБА_1 , відповідно її вимоги підлягають зменшенню.

Ухвалою суду від 22.05.2023р. вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Ухвалою суду від 22.05.2023р. підготовче провадження закрито та призначено справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Коломийської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не з`явилася. Від її представника ОСОБА_3 05.06.2023р. надійшла заява, в якій він просив провести розгляд справи за їхньої відсутності. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Вимоги за зустрічним позовом визнають.

Представник Коломийської міської ради в судове засідання не з`явився. 17.02.2023р. до суду надійшло клопотання, в якому міський голова просив розглядати справу за позовом ОСОБА_1 без участі представника Коломийської міської ради.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Вимоги первісного позову визнає повністю. Свої зустрічні позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, давши оцінку представленим доказам, суд прийшов до висновку, що вимоги первісного та зустрічного позову підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Іванівці, Коломийського району, народилася ОСОБА_6 . Її батьками в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 підтверджується зміна прізвища ОСОБА_7 на « ОСОБА_8 ».

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20 листопада 1989 року, виданого на підставі рішення виконкому Коломийської районної ради народних депутатів №125 від 14.06.1989р. вбачається, що житловий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 .

Згідно даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 05.05.2022р. та виписки з інвентаризаційних матеріалів вбачається, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ «А» загальною площею 75,5 кв.м., житловою - 36,7 кв.м., спорудженого 1901 р., сараю літ. «Б» (1981р.), сараю літ. «В» (1981р.), вбиральні літ. «Г» (1981р.), навісу літ. «Д» (1981р.) огорожі №1-2, криниці №3.

З довідки, виданої Іванівецьким старостинським округом Коломийської міської ради № 218/7/1-10 від 04.11.2022р. слідує, що станом на 01.07.1990 року в будинку по АДРЕСА_2 були зареєстровані: голова господарства ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_5 та донька ОСОБА_7 .

Вказані відомості щодо кількості зареєстрованих у спірному будинку осіб не узгоджуються з даними, які зазначені в довідці №735, виданій Іванівецькою сільською радою 28 грудня 2016 року. Копія цього документу знаходиться в матеріалах спадкової справи, яка була надана на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Так, відповідно до вказаної довідки №735, станом на 01.07.1990 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживали: голова господарства - ОСОБА_4 , 1934 р.н., дружина - ОСОБА_5 , 1939 р.н., син - ОСОБА_2 , 1962 р.н., дочка - ОСОБА_7 , 1978 р.н.

Аналізуючи та оцінюючи дані документи, як докази, суд надає перевагу саме довідці №735, оскільки зазначені в ній відомості узгоджуються з іншими матеріалами справи, які також вказують на проживання та належність ОСОБА_4 до членів колгоспного двору та фактично були визнані позивачем за первісним позовом.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

В даній справі встановлено, що станом на 15.04.1991р. членами колгоспного двору були ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також їхні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .

Будучи членами колгоспного двору, вказані особи, кожен в рівній частині, були співвласниками майна, яке належало колгоспному двору, зокрема і спірного будинковолодіння.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що в силу положень законодавства, яке регулювало власність майна колгоспних дворів, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 являються власниками кожен на 1/4 частку в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

З приводу двох інших 1/4 часток вищевказаного будинковолодіння, які належали батькам сторін, судом було встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №25, зареєстрований Товмачицькою селищною радою Коломийського району.

В пункті 1 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у

тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У

разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК ( 435-15 ) і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

В даній справі спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому застосуванню підлягають положення ЦК УРСР.

Статтею 524 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст.. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст.. 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч.1 ст. 549 ЦК УРСР).

З довідки, виданої Іванівецьким старостинським округом Коломийської міської ради № 172/7/1-10 від 31.08.2022р. вбачається, що на час смерті ОСОБА_4 у будинку разом з ним були зареєстровані та проживали: дружина ОСОБА_5 та донька ОСОБА_9 . Заповіт від імені померлого ОСОБА_4 у виконкомі Іванівецької сільської ради не посвідчувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що після смерті голови колгоспного двору належне йому майно, зокрема частка в домоволодінні була успадкована дружиною та донькою відповідно до положень ст.. 524, 529, 548 ЦК УРСР, оскільки останні являлися спадкоємцями першої черги за законом та прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння цим спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_5 , про що виконкомом Іванівецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області складено відповідний актовий запис №18 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 .

Стаття 1216 ЦК України визначає спадкування як перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст.. 1217, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

17 листопада 2011 року секретарем Іванівецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області було посвідчено заповіт ОСОБА_5 за яким остання все своє рухоме і нерухоме майно і все, що буде належати їй на день смерті заповіла своїй донці ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

В довідці № 218/7/1-10, виданій Іванівецьким старостинським округом зазначено, що на момент смерті ОСОБА_5 в будинку разом з нею була зареєстрована та проживала донька ОСОБА_1 .

Отже, майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , було успадковане її донькою ОСОБА_1 , як спадкоємицею за заповітом відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України, яка на момент смерті постійно проживала разом з спадкодавицею, а тому в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину.

Положеннями ст.. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

З матеріалів спадкової справи №236/2017, яка була заведена після смерті ОСОБА_5 вбачається, що 07.07.2017р. ОСОБА_1 звернулася до Першої Коломийської районної держконтори з заявою, в якій просила видати їй свідоцтва про право на спадщину на майно, що залишилися після смерті її матері та яке вона успадкувала проживаючи з нею на день смерті.

25.10.2017 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Петрук О.Л. були видані три свідоцтва про право на спадщину за заповітом: на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1313 кв.м., що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №089516; на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8137 кв.м., що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №089517; земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2359 кв.м., що належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №089518, які розташовані на території Іванівецької сільської ради, Коломийського району.

При цьому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частку в житловому будинку з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , ОСОБА_10 було відмовлено. Своє рішення нотаріус мотивував тим, що частки голови колгоспного двору та інших його членів у майні колгоспного двору не виділено.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, письмовими доказами в справі було підтверджено неможливість спадкоємиці оформити свої спадкові права на домоволодіння в позасудовому порядку, а тому її звернення до суду з позовом є обґрунтованим.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до ст.. 1216 ЦК України, одним із способів набуття права власності на майно є спадкування.

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 , як член колгоспного двору, є власницею 1/4 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яке входило до майна колгоспного двору. Ще 2/4 частки були нею успадковані після смерті батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , які також були членами колгоспного двору. Таким чином, в ході розгляду справи було підтверджено наявність законних підстав для визнання за позивачем за первісним позовом права власності на 3/4 частки спірного нерухомого майна. Також встановлено належність до членів колгоспного двору позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , що є обставиною, яка свідчить про обґрунтованість його вимог щодо визнання за ним права власності на 1/4 частку у вищевказаному будинковолодінні. Отже, наявні законні підстави для визнання за позивачем за зустрічним позовом права власності на 1/4 частки спірного нерухомого майна.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.. 524, 529, 548 ЦК УРСР (1963) ст. 15, 16, 328, 392, 1216-1218, 1223, 1262, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, п.1, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 право власності на 3/4 (три четверті) частки житлового будинку літ. «А», та господарські будівлі і споруди: сарай літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», навіс літ. «Д», огорожа №1-2, криниця №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 право власності на 1/4 (одну четверту) частку житлового будинку літ. «А», та господарські будівлі і споруди: сарай літ. «Б», сарай літ. «В», вбиральня літ. «Г», навіс літ. «Д», огорожа №1-2, криниця №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 15 червня 2023 року

Суддя Третьякова І. В.