Рішення № 111551665, 13.06.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.06.2023м. СумиСправа № 5021/2509/2011(920/359/23)Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В.., за участю секретаря судового засідання Балицького В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 5021/2509/2011(920/359/23)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, буд. 10)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12),

про стягнення 5517 грн 67 коп.

представники сторін:

позивача Пилипенко О.В.;

відповідача ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

07.04.2023 позивач подав позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1294-Т від 01.09.2012 на загальну суму 5517 грн 67 коп., в тому числі: 3305 грн 83 коп. борг, 321 грн 71 коп. 3% річних, 1601 грн 28 коп. інфляційні втрати, 228 грн 85 коп. пеня.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2023, справу призначено до розгляду судді Жерьобкіній Є.А.

Ухвалою від 10.04.2023 суд постановив матеріали позовної заяви (вх. № 1216 від 07.04.2023) (справа № 920/359/23) передати на розгляд Господарського суду Сумської області в межах справи № 5021/2509/2011 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Сумихімпром.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2023 матеріали позовної заяви передано судді Яковенку В.В.

Ухвалою від 11.04.2023 суд постановив прийняти позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ Сумихімпром, здійснювати розгляд справи № 5021/2509/2011 (920/359/23) у порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначити у судове засідання на 09.05.2023.

Однак, 09.05.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи, проте не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою від 16.05.2023 суд постановив призначити розгляд справи по суті на 25.05.2023.

У судовому засіданні 25.05.2023 оголошено перерву до 13.06.2023.

01.05.2023 від представника відповідача до суду надійшла заява про застосування позовної давності та відзив на позов, в якому відповідач просить суд застосувати позовну давність за позовними вимогами та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими, незаконними, зазначивши про те, що відповідач виконував свої зобов`язання перед позивачем сумлінно та у повному обсязі, кошти за надані послуги були сплачені у порядку, розмірі та строк, що передбачені умовами укладеного договору та підтверджуються належними доказами. Крім того, відповідач зазначив, що з моменту дії мораторію не можуть нараховуватися штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати. Також представник відповідача у відзиві наголошує на порушенні позивачем строку позовної давності, оскільки вважає, що саме з 11.01.2019 у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо оплати вартості послуг за тарифом, встановленим НКРЕКП, тому перебіг позовної давності розпочався з моменту виникнення права вимоги до відповідача з 11.01.2019 і сплинув 11.01.2022.

23.05.2023 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та вважає твердження відповідача викладені у відзиві щодо застосування строків позовної давності, неналежне повідомлення про зміну тарифу, неправомірного нарахування сум інфляційного збільшення боргу та 3% річних, щодо виконання своїх зобов`язань перед позивачем зі сплати електроенергії у листопаді-грудні 2018 року необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству України та дійсності.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (частини 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

У ч. 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі Правила 630) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води було визначено Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі).

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

- власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з пунктом 2 частини 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено поняття виконавець комунальної послуги - це суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.06.2019 № 322 Товариство з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго визначено виробником та виконавцем комунальних послуг в місті Суми з постачання теплової енергії та гарячої води в межах території обслуговування.

01.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (далі виконавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством Сумихімпром (далі споживач, відповідач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1294-Т (далі договір).

Згідно з умовами п.1.1 договору позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у встановлені договором строки.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору розмір тарифів на послуги встановлюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України відповідно до чинного законодавства України. У разі зміни тарифів на послуги виконавець повідомляє про це споживача через засоби масової інформації.

Розділом 3 договору сторонами передбачено порядок оплати спожитих послуг.

Пунктами 3.1-3.3 договору визначено, що розрахунки за послуги проводяться у грошовій формі на умовах передплати відповідно до встановлених тарифів, які визначені умовами цього договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач 15-го числа розрахункового періоду сплачує виконавцю вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період.

На підставі п. 3.5 договору остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Споживач несе відповідальність згідно із законодавством України і цим договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів України у сфері житлово-комунальних послуг; несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені, яка визначається умовами цього договору і законодавством України (пункти 5.1.1, 5.1.2. договору).

Згідно з п. 5.1.5 в разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов`язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов`язання. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язується сплатити Виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних.

Пунктом 10.1 договору визначено, що строк його дії 1 (один) рік і він набирає чинності з дня його укладання. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Відповідно до умов договору протягом листопада - грудня 2018 року позивачем були надані відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а саме: за листопад 2018 року спожито 3,560 Гкал, що підтверджується актом прийому-передачі теплової енергії за листопад від 30.11.2018; за грудень 2018 року спожито 4,056 Гкал, що підтверджується актом прийому-передачі теплової енергії за грудень від 31.12.2018. Всього спожито за листопад-грудень 2018 року 7,616 Гкал.

При цьому позивачем застосовано тариф 1256,52 грн без ПДВ, який було встановлено за 1 Гкал на підставі постанови НКРЕКП № 404 від 16.06.2018, вартість спожитої ПАТ Сумихімпром теплової енергії за цим тарифом становить 9569,66 грн (без ПДВ).

Постанова НКРЕКП № 239 прийнята 27.02.2018, однак набрала чинності 28.10.2018 (з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр від 27.10.2018 № 202). Постанова НКРЕКП № 404 прийнята 14.06.2018 та набрала чинності 16.08.2018 (з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр від 15.08.2018 № 152).

Разом з тим, незалежно від моменту набрання чинності, постанова НКРЕКП № 404 прийнята після Постанови № 239.

У зв`язку з чим у період з 28.10.2018 по 31.12.2018 ТОВ Сумитеплоенерго застосовувало тарифи на теплову енергію для категорій споживачів бюджетні установи, інші споживачі, релігійні організації відповідно до Постанови № 404.

26.11.2019 НКРЕКП винесла постанову № 2540 Про накладення штрафу на ТОВ Сумитеплоенерго за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання та зобов`язано позивача здійснити перерахунок для категорій споживачів бюджетні організації, інші споживачі, релігійні організації надмірно нарахованих та недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, про що повідомити НКРЕП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання.

На виконання вимог постанови НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 позивач здійснив перерахунок нарахованих коштів за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці тарифів (401,29 грн без ПДВ за 1Гкал) за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року у розмірі 3667,47 грн (без ПДВ), що відображено в рахунку № 1294-Т від 31.12.2019.

Листом від 02.01.2020 № 1 позивач проінформував відповідача про перерахунок коштів у сумі 3667,47 грн за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці в тарифах за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 та наявності у відповідача у зв`язку з цим боргу. Лист отримано представником відповідача 03.01.2020.

У травні 2022 року відповідачу було здійснено перерахунок згідно з Постанововю КМУ від 10.11.2021 № 1209 в сумі 361,64 грн зі знаком мінус, що відображено в рахунку № 1294/1298 від 31.05.2022.

Таким чином, борг зменшився і становить 3305,83 грн.

Листом № 3204 від 09.06.2020 позивач направив претензію на адресу відповідача, в якій вимагав виконати зобов`язання за договором та перерахувати на рахунок позивача заборгованість в сумі 4506,06 грн.

Відповідач вимогу про сплату перерахунку не виконав, тому заборгованість не погашена.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп указано, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Частиною сьомою статті 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлено, що рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення.

Таким чином, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка набрала чинності та відповідно діяла в часі раніше (із 16.08.2018), була автоматично скасована з набранням чинності постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 (із 28.10.2018), а отже не діяла саме із 28.10.2018.

На виконання постанови НКРЕКП № 2540 січні 2020 року позивачем здійснено відповідачу перерахунок за жовтень - грудень 2018 року за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) у відповідності до тарифів для потреб інших споживачів (крім населення) затверджених постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 для потреб інших споживачів (крім населення) з розрахунку 1657,81 грн./Гкал (без ПДВ).

Загальна вартість донарахування за поставлену позивачем відповідачу теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) становить 3667,47 грн.

Нарахування з постачання теплової енергії відповідачу, в тому числі в частині здійсненого позивачем у січні 2020 року перерахунку за спожиту ПАТ Сумихімпром теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 згідно постанови НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 р., позивач проводив виключно у порядку, встановленому чинним законодавством України, та за тими тарифами на теплову енергію, які встановлені обов`язковими до виконання постановами НКРЕКП, з урахуванням того, що до вказаних дій його було зобов`язано постановою НКРЕКП № 2540.

Кількість спожитої відповідачем теплової енергії за вказаний період підтверджується підписаними представниками обох сторін та засвідчені печатками сторін актами прийому - передачі від 30.11.2018 та від 31.12.2018. Зауваження та заперечення відсутні.

Доказів здійснення відповідачем оплати позивачу донарахованої у січні 2020 року відповідно до постанови НКРЕКП № 2540 вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року до матеріалів справи не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви відповідачем не здійснено погашення донарахованої у січні 2020 року відповідно до постанови НКРЕКП № 2540 вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за здійсненим у січні 2020 року перерахунком за спожиту теплову енергію у період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) в розмірі 3305,83 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили (ст. 11 ГПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 74 ГПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у даній справі, мають ознаки договору поставки, на які поширюються приписи ст. 712 ЦК України, згідно з якою продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно дост. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Частинами 1 та 2 ст. 190 ГК України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України Про ціни та ціноутворення.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, спір між сторонами виник через донарахування позивачем відповідачу у січні 2020 року вартості теплової енергії за іншою чинною постановою НКРЕКП, ніж та, яку було застосовано позивачем у листопаді-грудні 2018 року.

Згідно із затвердженим Указом Президента України від 10.09.2014 року №715/2014 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, НКРЕКП є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

Комісія, зокрема, встановлює тарифи на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії; тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій. Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Доказів скасування постанов НКРЕКП України щодо встановлення тарифів, які застосовує позивач у відносинах із відповідачем в межах виконання умов договору № 1294-Т від 01.09.2012 у справу не надано.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 25.07.2017 №930 ТОВ Сумитеплоенерго є ліцензіатом господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно з п.п. 9 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання від 22.03.2017 № 308 позивач повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом.

На підставі ч. 2, ч. 3 ст. 20 Закону України Про теплопостачання тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Частиною 1 ст. 12 Закону України Про ціни і ціноутворення передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 Закону України Про ціни і ціноутворення зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання усферах енергетики та комунальних послуг від 22.09.2016 № 1540-VIII (далі Закон) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор/ НКРЕКП), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 3 ч. 2 п. 2-3 ст. 3 ч. 2 п. 2-3 Закону Регулятор здійснює державне регулювання шляхом ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг та формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом. Згідно зі ст. 3 ч. 3 п. 6 Закону основними завданнями Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг.

У відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як було встановлено вище, в січні 2020 року позивачем було зроблено донарахування відповідачу за поставлену у листопаді-грудні 2018 року теплову енергію з урахуванням тарифу 1657,81 грн за 1 Гкал на підставі постанови НКРЕКП № 239 від 27.02.2018.

Крім того у травні 2022 року відповідачу було здійснено перерахунок згідно з Постанововю КМУ від 10.11.2021 № 1209 в сумі 361,64 зі знаком мінус.

З урахуванням цих перерахунків за листопад - грудень 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 3305,83 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов`язаний постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов`язався оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Інших обставин, які б звільняли відповідача від оплати фактично спожитої теплової енергії за встановленим тарифом, сторони договору не погоджували.

Як зазначалось вище, тарифи на теплову енергію встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та не є предметом узгодження між сторонами договору і можуть змінюватись протягом дії цього договору (як у бік збільшення, так і у бік зменшення).

З урахуванням наведеного суд не вбачає у діях позивача порушення вимог статей 13, 632, 598, 599 ЦК України.

Водночас відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриману теплову енергію за тарифом 1657,81 грн/Гкал, який встановлено НКРЕКП за період листопад - грудень 2018 року.

Таким чином, договір не можна вважати виконаним за вказаний період 2018 року.

Факт наявності заборгованості у відповідача в розмірі 3305,83 грн за теплопостачання в листопаді-грудні 2018 року позивачем належним чином доведений, документально підтверджений зібраними у справі доказами та іншою стороною належним чином не спростований.

З огляду на викладене суд критично оцінює твердження відповідача, що його зобов`язання зі сплати використаної теплоенергії у листопаді - грудні 2018 року слід вважати виконаними.

Оцінивши докази у справі, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем донарахованої йому вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року відповідно до діючих тарифів за договором, вартість якої позивачем розраховано правильно, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3305,83 грн основного боргу такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про те, що позивач не повідомив відповідача належним чином щодо зміни тарифу відповідно до умов договору, відхиляються судом, оскільки відповідно до п. 2.2. договору сторони передбачили, що таке повідомлення здійснюється через засоби масової інформації. При цьому, обставин щодо зміни зазначеного пункту договору сторонами або внесення до нього змін судом не встановлено.

Суд звертає увагу, що постанова НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 про зміну тарифу на теплову енергію для споживачів позивача доступна у відкритому доступі на сайтах Верховної Ради України та НКРЕКП, а також була опублікована в офіційному друкованому виданні газеті «Урядовий кур`єкр» від 27.10.2018 № 202.

Офіційні сайти позивача, Верховної Ради України, НКРЕКП та газета «Урядовий кур`єр» є загальнодоступними засобами масової інформації та фактично створюють диверсифікацію можливостей зацікавлених осіб на отримання інформації з різних джерел.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних збитків та пені суд зазначає наступне.

Відповідач проти стягнення з нього вищезазначених сум заперечує, посилаючись на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими прямо заборонено протягом часу дії мораторію нараховувати до боржника штраф та пеню.

Однак суд не може погодитись з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Передбачені статтею 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов`язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв`язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1.5. договору в разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов`язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов`язання. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 у справі № 5021/2509/2011 порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ Сумихімпром відповідно до вимог Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнанння його банкрутом в редакції чинній до 19.01.2013, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2012 у справі №5021/2509/2011 введено процедуру санації. На даний час процедура санації триває.

Згідно з п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції чинній з 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

21.10.19 набув чинності Кодексу України з процедур банкрутства № 2597-VIII.

Відповідно до ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що для розгляду справи щодо боржника в даному конкретному випадку необхідно застосовувати норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції чинній до 19.01.2013, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування.

Відповідно до абзацу 6 ст. 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції чинній до 19.01.2013 грошові зобов`язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами.

Провадження в справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ Сумихімпром порушено ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011, а оскільки позивач звернувся до суду про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних за договором № 1294-Т від 01.09.2012 за період з 01.01.2020 по 30.03.2023, така заборгованість є поточною.

Статтею 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції чинній до 19.01.2013 встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Згідно з абзацом 24 ст. 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції чинній до 19.01.2013 мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних за період з 01.01.2020 до 30.03.2023 складає 321,71 грн, інфляційні нарахування за період з 01.01.2020 до 30.03.2023 становлять 1601,28 грн, пені за період з 01.01.2020 до 01.06.2020 становить 288,85 грн.

З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вищезазначених сум інфляційних збитків, 3 % річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що згідно з положеннями абзацу 3 п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень вказаного вищезазначеного Закону дії щодо не застосування індексу інфляції та не нарахування трьох процентів річних на суму прострочення грошового зобов`язання боржника не поширюються, зокрема, на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

У відзиві на позов відповідач заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частин 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач мав знати про зміну тарифу, з дня набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239, тобто з 28.10.2018, отже, саме з цієї дати починається перебіг загального строку позовної давності (по 28.10.2021).

Разом з тим, під час дії карантину, встановленого КМУ, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ.

Вказаним Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, за яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постанововю КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в редакції останніх змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383, запроваджено на території країни карантин з 19.12.2020 до 30.06.2023.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 07.04.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який триває, таке звернення відбулось в межах строку позовної давності. За таких підстав заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Сумихімпром (40000, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код 05766356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (40022, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, код 33698892) 3305 грн 83 коп. (три тисячі триста п`ять гривень 83 копійки) заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1294-Т від 01.09.2012, 321 грн 71 коп. (триста двадцять одна гривня 71 копійка) 3% річних, 1601 грн 28 коп. (одна тисяча шістсот одна гривня 28 копійок) інфляційних збитків, 288 грн 85 коп. (двісті вісімдесят вісім гривень 85 копійок) пені, 2684 грн 00 коп. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 15.06.2023.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

СуддяВ.В. Яковенко