Рішення № 111528324, 14.06.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/14756/22

2/760/8196/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого-судді Букіної О.М.

при секретарі -Кривулько С.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод 410 ЦА», про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод 410 ЦА», в якій останній просить:

- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в розмірі - 28 305,31 грн;

- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 60 183,09 грн.

В позові вказується, що ОСОБА_1 , 11.08.2020 року був прийнятий на роботу на ДП «Завод 410 ЦА».

Відповідно до наказу №177/о від 30.05.2022 року позивач звільнився з посади менеджера з постачання відділу комплектації Управління закупівель ДП «Завод 410 ЦА» з 31.05.2022 року за згодою сторін.

На момент звільнення заборгованість по заробітній платі в розмірі 28 305,31 грн. не була виплачена позивачу, за період - лютий - 11 905,87 грн., березень - 6 500,00 грн., травень 2022 р. - 9 899,41 грн.

Відповідно до відпрацьованих календарних місяців у січні-лютому, середньоденна заробітна плата позивача становила 607,91 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.05.2022 р. по 28.09.2022 р. (99 календарних дні *607,91 грн.) становить 60 183,09 грн.

29.09.2022 р. позивач направляв відповідачу вимогу про виплату заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 81 193,48 грн.

Проте, станом на 14.10.2022 року відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі 88 488,40 грн.

Враховуючи наведене просить суд позов задовольнити.

18.10.2022 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.10.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод 410 ЦА», про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без руху.

09.11.2022 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з доданими до неї документами.

Ухвалою суду від 11.10.2022 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Сторонам було направлено копію ухвали від 11.10.2022, також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками, які останній отримав 30.12.2022 року, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

18.01.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ДП «Завод 410ЦА» просить суд зменшити суму основної заборгованості відповідача перед позивачем та відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в стягненні з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ДП «Завод 410 ЦА» не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

У відзиві вказується, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 173 КзпП України за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення строків сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Так, вказується, що в даному випадку в затримці розрахунку позивача при звільненні не було факту вини відповідача, оскільки мали місце обставини які не залежали від волі відповідача та які унеможливлювали проведення розрахунку із позивачем та полягали в наступному. Зокрема, звертається увага на те, що ДП «Завод 410 ЦА» здійснює господарську діяльність у відповідності до діючого законодавства України, зокрема, на виконання робіт з капітального ремонту, модернізації, переобладнання і технічного обслуговування літаків типу Антонов, завод має сертифікати міждержавного авіаційного комітету, український національний авіаційних властей, сертифікат відповідності російських авіаційних влад. Крім цього система якості заводу сертифікована за міжнародними стандартами серії ІSО, а також аерокосмічного комплексу AS/EN. З огляду на те, що виконуються роботи по ремонту військових літаків, завод має сертифікат стандарту НАТО - AQAP, а також ліцензію Міністерства промислової політики на ремонт військової авіаційної техніки. Також, зазначається, що ДП «Завод 410 ЦА» залучене до ремонту авіаційної техніки типу АН Повітряних сил Збройних сил України та підтримання її льотної придатності.

У відзиві на позов вказується, що у зв`язку з введенням військового стану в Україні та у зв`язку з військовою агресією у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність. А тому, зазначені обставини повністю виключають його вину в затримці проведення розрахунку при звільненні позивача.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 , 11.08.2020 року був прийнятий на роботу на ДП «Завод 410 ЦА».

Відповідно до наказу №177/о від 30.05.2022 року позивач звільнився з посади менеджера з постачання відділу комплектації Управління закупівель ДП «Завод 410 ЦА» з 31.05.2022 року за згодою сторін.

Як свідчать матеріали справи при звільненні позивача з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останній.

Вказані обставини відповідачем не оспорюють ся.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на час спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, як вказано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні". Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів".

Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ДП "Завод 410 ЦА" на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного ст. 116 КЗпП України, а тому суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Разом з тим, відповідачем наголошено на тому, що вказана в позовній заяві позивачем сума заборгованості щодо невиплаченої заробітної плати не відповідає дійсності.

З доданих відповідачем документів, а саме: довідки про доходи - загальна сума заборгованості позивача по заробітній платі за період лютий 2022 року по травень 2022 року становить 23 638,21 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, довідку про доходи, надану відповідачем, приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення нарахованої та невиплаченої останньому заробітної плати в сумі 23 638,21 грн.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині позову підлягають задоволенню частково.

При вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України застосуванню підлягає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

Встановлено, що ДП "Завод 410 ЦА" при звільненні ОСОБА_1 з роботи не виплатило останньому нараховану заробітну плату у розмірі 23 638,21 грн.

У справі, що розглядається, період затримки остаточного розрахунку з позивачем розпочався з наступного робочого дня за датою кінцевого терміну остаточного розрахунку роботодавця з працівником, тобто з 31.05.2022 та продовжував тривати до 28.09.2022.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31.05.2021 до 28.09.2022 становить 60 183,09 грн.

Вирішуючи питання про співмірність розміру середнього заробітку, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України критеріям розумності та справедливості, суд враховує таке.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов`язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Враховуючи, що розмір середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України (60 183,09 грн.) значно більший розміру нездійсненого розрахунку при звільненні; розмір простроченої заборгованості роботодавця (23 638,21грн.); період затримки виплати такої заборгованості (99 днів); дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах (перший вживав своєчасних активних дій щодо стягнення належних йому сум, а другий в розумні строки не виплатив основну суму заборгованості); співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме наведеним критеріям, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні позивача до 23 638,21 грн.

Позивачем у даній справі сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією від 03.11.2022 р.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з останнього на користь позивача підлягає стягненню повна сума сплаченого позивачем судового збору, а саме 992,40 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 116,117 КЗпП України, ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 268354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод 410 ЦА», про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного Підприємства «Завод 410ЦА» (код ЄДРПОУ: 01128297; адреса: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 23 638,21 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 638,21 грн., судовий збір у розмірі 992,40 грн.

У задоволенніпозову в іншій частині, відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.06.2023.

Суддя: Букіна О.М.