Рішення № 111518946, 01.06.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" червня 2023 р. Справа № 911/410/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС", 04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок 30/39, квартира 88

до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації, 119991, місто москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1

про стягнення 41 222 405,68 грн майнової шкоди

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації з вимогами про стягнення 41 222 405,68 грн майнової шкоди.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що він є власником товару та основних засобів, що знаходились на орендованому складі розташованому за адресою: Київська обл, смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18, на підставі укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РІК-96" Договорі оренди № 2019-1 від 26.09.2019. Проте, внаслідок попадання боєприпасів, випущених російськими збройними силами відбулась пожежа на орендованому складі, та знищено належне позивачу майно і продукцію, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача 1 242 735,47 Євро, що еквівалентно 41 222 405,68 грн, з яких: 1 341 630,25 грн вартість знищених основних засобів та 39 880 775,43 грн вартість знищених товарних залишків.

Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і РФ, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.03.2023.

Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.

За приписами статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 367 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини першої статті 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію РФ проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Законом України від 12.01.2023 № 2855-IX "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Разом з тим у зв`язку із порушенням РФ цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією РФ проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та РФ від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та держави-агресора в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів, а також дипломатичними каналами.

Відтак, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Виклики держави-відповідача у справі здійснювалися через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (https://ko.arbitr.gov.ua/).

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позов та інших документів до суду не надав.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ухвалою суду від 16.03.2023 закрито підготовче провадження у справі № 911/410/23 та призначено до розгляду по суті на 20.04.2023.

У судовому засіданні 20.04.2023 представник позивача підтримував позовні вимоги; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені. За результатами засідання оголошено перерву до 18.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2023 відкладено розгляд справи на 01.06.2023.

Разом з тим, 18.05.2023 та 01.06.2023 на електронну адресу суду від позивача надходили клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

В судовому засіданні 01.06.2023 судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, з 26.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС" (Орендар) орендує у Товариства з обмеженою відповідальністю "РІК-96" (Орендодавець) складські та виробничі приміщення, що розміщені за адресою: Україна, Київська область, селище міського типу Ворзель, вулиця Європейська, будинок 18, згідно Договору оренди № 2019-1 від 26.09.2019.

Так, відповідно до пункту 1.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.01.2022 до Договору №2019-1 від 26.09.2019, в порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування складські та виробничі приміщення площею 644,7 кв. м.

Адреса майна, що орендується: Київська обл., смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18 (пункт 1.2 Договору).

Мета оренди: використання майна для здійснення господарської діяльності (пункт 1.3 Договору).

Стан майна, що орендується: задовільний (пункт 1.4 Договору).

Пунктом 1.5 Договору визначено, що майно, яке передається в оренду знаходиться у приватній власності орендодавця. Право власності підтверджується Договором купівлі-продажу від 12.07.2022, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочною О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 33185892.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 25.09.2022 ( пункт 7.1 Договору).

01.10.2019 між сторонами Договору оренди підписано акт приймання-передачі орендного майна.

Як слідує з матеріалів справи, позивач займався господарською діяльністю в орендованих виробничих приміщеннях, які в свою чергу були оснащені майном позивача та складських приміщеннях, в яких зберігався товар позивача.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі продовжено до 18 серпня 2023 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що орієнтовно з 25.02.2022 по 27.02.2022 в результаті попадання боєприпасів, випущених російськими збройними силами, відбулась пожежа на орендованих складських та виробничих приміщеннях по вул. Європейська, буд. 18 у селищі міського типу Ворзель Київської області, що призвело до знищення продуктів харчування та іншого належного позивачу майна, наявність якого підтверджується інвентаризаційними описами необоротних активів від 30.12.2021 та інвентаризаційними описами № 1 та № 2 від 23.02.2022.

На підтвердження факту пошкодження майна, належного позивачу внаслідок обстрілу збройними силами російської федерації позивачем долучено копії акта обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації № 377 від 30.05.2022; листа Бучанського РУП ГУ НП в Київській області щодо відкриття кримінального провадження № 12022111050001840; акта про пожежу від 30.09.2022.

Комісією Бучанської міської ради 30.05.2022 було складено акт обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради від 12.04.2022 № 173, відповідно до якого встановлено, що споруда цех для виробництва харчових сумішей, кулінарний цех та складські приміщення, що розташовані за адресою: смт Ворзель, вул. Європейська, буд. 18 пошкоджені прямим влучанням боєприпасів в дах будівлі.

Згідно Акта про пожежу від 30.09.2022 складеного Бучанським РУ ГУ ДСНС України у Київській області, 25.02.2022 орієнтовно об 11 годині 20 хвилин за адресою: Київська область, Бучанський район, смт Ворзель, вул. Європейська, 18 виникла пожежа через потрапляння боєприпасів та їх уламків в ході проведення активних бойових дій. Пожежею знищено товарно-матеріальні цінності (сировина для виробництва харчових сумішей), обладнання для виробництва харчових продуктів, господарський інвентар Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС". Також зазначено, що в орендаря ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" було знищено архівну частину оригіналів комерційних та бухгалтерських документів, звіти, первинну документацію до 30.09.2016 року включно. Пожежою пошкоджено всі будівлі, що розташовані за адресою смт Ворзель, вул. Європейська, 18.

Згідно листа вих. № 109/1403-22 Бучанського РУП ГУ Національної поліції у Київській області повідомлено, що заява ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" від 07.06.2022 щодо обстрілу військовослужбовцями російської федерації цивільного об`єкту з важкого озброєння, а саме виробничо-складські приміщення, що розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, смт Ворзель, вул. Європейська, 18, що спричинило повне знищення сировини, власником якого є ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" зареєстровано до ЄО 6110 від 07.06.2022 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області та приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12022111050001840 від 08.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Окрім того, факт ракетного обстрілу російськими військами смт Ворзель підтверджується інформацією з відкритих джерел, а саме: "Обстріл Ворзеля: як зараз виглядає селище" (фото) - публікація інтернет-видання "Сьогодні" від 25.02.2022 https://kiev.segodnya.ua/ua/kiev/kother/obstrel-vorzelya-kak-seychas-vyglyadit-poselok-foto-1605279.html; "Росія обстріляла Ворзель у Київській області та влучила у дитячий будинок" ТСН (Телевізійна служба новин) (на 37 секунді видно палаюче орендне нерухоме майно позивача) https://www.youtube.com/watch?v=5YA2quX-ZfE.

Позивач зазначає, що сума нанесених підприємству збитків складає 41 222 405, 68 грн, що еквівалентно 1 242 735,47 Євро на дату завдання шкоди, з яких:

- 1 341 630,25 грн вартість знищених основних засобів;

- 39 880 775,43 грн вартість знищених товарних залишків.

Сума ненесених збитків підтверджується інвентаризаційним описом необоротних актиків ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" від 30.12.2021; інвентаризаційним описом ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" № 1 та № 2 станом на 23.02.2022, проведеним на підставі наказу від 14.02.2022 № 5-2022; інвентаризаційним описом необоротних актиків від 01.04.2022; інвентаризацією товарів на складі ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" від 04.04.2022; актом списання товарів № 79 від 30.05.2022 на загальну суму 31 168 156,56 грн; актом списання товарі № 89 від 30.05.2022 на загальну суму 8 712 618,87 грн; актами на списання основних засобів від 30.05.2022 (т.1, арк.с. 94-157); банківськими виписками за період з 2018 по 2019 роки (т.1, арк.с. 158-173); видатковими накладними, що складені в період з 03.09.2021 по 23.02.2022 (т.1, арк.с. 174-250; дод. 1 до т.1 арк. с. 1-192); митними деклараціями (дод. 1 до т.1 арк. с. 193-250; дод. 2 до т.1 арк. с. 1-31); платіжними дорученнями за період з вересня 2021 року по лютий 2022 року (дод. 2 до т.1 арк. с. 32-183); фотоматеріалами; довідкою ТОВ "ШАФРАН СПАЙС" від 06.12.2022 № 358 (копії долучені до матеріалів справи).

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями та заподіяними збитками.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти РФ) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Статтями 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно із Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок ракетного обстрілу з боку російських військ та ведення бойових дій на території смт Ворзель Київської області, зазнало пошкоджень належне позивачу майно, що знаходилось в орендованих складських та виробничих приміщеннях по вул. Європейська, буд. 18 у селищі міського типу Ворзель Київської області.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС" у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 618 336,09 грн (1,5% ціни позову).

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Позивачем у позові також було заявлено про судові витрати, пов`язані з наданням правничої (правової) допомоги. Однак, на момент ухвалення цього рішення докази понесених витрат на правничу допомогу надані не були, у зв`язку з чим підстави для їх розподілу між сторонами відсутні.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації (119991, місто москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ШАФРАН СПАЙС" (04071, місто Київ, вулиця Щекавицька, будинок 30/39, квартира 88, код ЄДРПОУ 37210306) 41 222 405 (сорок один мільйон двісті двадцять дві тисячі чотириста п`ять) грн 68 коп. майнової шкоди (з яких: 1 341 630,25 грн вартість знищених основних засобів та 39 880 775,43 грн вартість знищених товарних залишків).

3. Стягнути з Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації (119991, місто москва, вулиця Житня, будинок 14, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Київ.обл./м.Київ/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA708999980313181206083010001) 618 336 (шістсот вісімнадцять тисяч триста тридцять шість) грн 09 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 12.06.2023