Постанова № 11151525, 07.09.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2010 р. справа № 2а-16679/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Красноармійськвугілля», м. Димитров

до Державної податкової інспекції м. Димитрова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000241640/1 від 14 червня 2010 року та № 0000251640/1 від 14 червня 2010 року

за участю представників сторін:

від позивача: Поливанова Л.М. за дов. від 14 січня 2010 року

від відповідача: Гуцалюк А.В. - за дов. від 9 вересня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Державним підприємством «Красноармійськвугілля» заявлено позов до Державної податкової інспекції м. Димитрова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000241640/1 від 14 червня 2010 року та № 0000251640/1 від 14 червня 2010 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничного строку сплати з податку на додану вартість, оскільки позивач не сплачував податковий борг у розмірі, що визначений розрахунками штрафних санкцій. Вважає, що уточнюючий податковий розрахунок № 3800 від 30 квітня 2010 року на суму 5 000000,00 грн. не є сплатою податкових зобовязань, тому законом не передбачено нарахування штрафних санкцій на уточнюючий податковий розрахунок. Крім того, позивач зазначає, що ним сплачувались податкові зобовязання з податку на додану вартість платіжним дорученням № 3473 від 21 квітня 2010 року на загальну суму 10664 грн. 00 коп. згідно договорів про розстрочення податкового боргу, а платіжним дорученням № 3472 від 21 квітня 2010 року на загальну суму 15000 грн. 00 коп. - згідно акту перевірки № 384/23-11-1-32087941 від 24 листопада 2009 року. На цих платіжних дорученнях вказано призначення платежу, проте податковим органом не враховано це призначення та зараховано кошти на погашення заборгованості минулих періодів, що, на думку позивача, є порушенням права позивача самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів. Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Зазначає, що активи платника податків знаходяться у податковій заставі, яка виникла на підставі підпункту 8.2.2. пункту 8.2. статті 8 Закону № 2181 та поширюється на будь-які види активів платника податків, тому платник податків не має вільних від застави активів, у звязку з цим не має права вибору черговості спрямування своїх кошти в рахунок погашення податкових зобовязань, що мають більш пізніший термін виникнення у відповідності до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону № 2181. Таким чином, у звязку з календарною черговістю зарахування платежів, встановленою пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III(далі Закон №2181), кошти, що надійшли на сплату зобовязань з податку, збору (обовязкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобовязань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення не залежить від волі платника податків та стосується як самостійно зарахованих платником податків зобовязань, так і податкових зобовязань, розрахованих контролюючим органом. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Красноармійськвугілля» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32087941 (арк. справи 38 - 52), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції м. Димитрова.

13 травня 2010 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка особової картки позивача з питань своєчасності сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість за період з 2 березня 2010 року по 30 квітня 2010 року, за результатами якої складено акт № 138/15-32087941 (арк. справи 7 - 13).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2010 року № 0000241640/0 та 0000251640/0.

Під час адміністративного оскарження первісно прийнятих податкових повідомлень-рішень до Державної податкової інспекції м. Димитрова, скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін. За наслідками розгляду первинної скарги, відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження: від 14 червня 2010 року № 0000241640/1, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 133552 грн. 10 коп. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість та № 0000251640/1, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 620454 грн. 17 коп. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість (арк. справи 10, 11).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181. Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність обєкту застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань, визначених Законом № 2181.

Як вбачається розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000241640/ від 13 травня 2010 року на суму 133552 грн. 10 коп. (арк. справи 12), спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за затримку на 29 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1335521 грн. 03 коп., яка виникла на підставі уточнюючого документу № 1863 від 1 квітня 2010 року. Податковим органом нарахована штрафна санкція за сплату уточнюючого документу № 1863 від 1 квітня 2010 року іншим уточнюючим документом, який надано позивачем до податкового органу 30 квітня 2010 року № 3800 на суму 5000000 грн. 00 коп. у звязку з виправленням помилки за березень 2010 року (арк. справи 14 15).

Щодо нарахування штрафних санкцій на підставі надання уточнюючого розрахунку, суд зазначає, що статтею 7 Закону № 2181 передбачений вичерпний перелік джерел самостійної сплати податкового зобовязання або погашення податкового боргу. Зменшення податкового боргу шляхом подання уточнюючого розрахунку, яким платником податків зменшується сума податкового зобовязання, Законом №2181 не передбачено.

Позивач, подавши до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість, скористався правом, наданим йому пунктом 5.1. статті 5 Закону №, відповідно до якого, якщо платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. При цьому, підстави вважати подання уточнюючого розрахунку, яким зменшено суму податкового зобовязання, погашенням податкового зобовязання відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо безпідставності нарахування штрафних фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000241640/0 від 13 травня 2010 року на суму 133552 грн. 10 коп., і, як наслідок, податковим повідомленням-рішенням № 0000241640/1 від 14 червня 2010 року, яке залишено без змін податковим органом за наслідками адміністративного оскарження.

Як вбачається розрахунку штрафних санкцій до акту перевірки за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000251640/0 від 13 травня 2010 року на суму 620 454 грн. 17 коп. (арк. справи 13), спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за затримку на 31 - 59 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 3102 270 грн. 90 коп., яка виникла на підставі декларації № 9000375134 від 19 лютого 2010 року, уточнюючого документу № 1777 від 25 березня 2010 року, декларації № 9000785215 від 22 березня 2010 року. Податковим органом нарахована штрафна санкція за сплату декларації № 9000375134 від 19 лютого 2010 року частково вищезазначеним уточнюючим документом від 30 квітня 2010 року № 3800 на суму 5000000 грн. 00 коп., а також платіжними дорученнями № 3473 від 21 квітня 2010 року та № 3472 від 21 квітня 2010 року (арк. справи 16). Штрафна санкція за сплату за уточнюючим документом № 1777 від 25 березня 2010 року та декларацією № 9000785215 від 22 березня 2010 року також сплачено уточнюючим документом від 30 квітня 2010 року № 3800 на суму 5000000 грн.

Призначенням платежу, яке зазначено в платіжному доручення № 3473 від 21 квітня 2010 року є: ПДВ згідно договорів № 6/24 від 3 березня 2008 року, № 8/24 від 31 березня 2008 року, № 43/24 від 31 липня 2008 року, № 81/24 від 18 березня 2009 року, № 68/24 від 31 жовтня 2007 року № 72/24 від 31 листопада 2007 року № 56/24 від 26 грудня 2008 року (арк. справи 174).

В матеріалах справи містяться наступні договори про розстрочення податкового боргу: № 6 від 3 березня 2008 року, укладений згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 3 березня 2008 року № 2а-5519/07, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 1 643 000,00 грн.; № 8/24-113 від 31 березня 2008 року, укладений згідно з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2008 року № 2а-6946, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 8526809,00 грн.; № 43/24-113 від 31 липня 2008 року, укладений згідно з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2008 року № 2а-136/08, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 3156428,47 грн., № 81/24-113 від 18 березня 2009 року, укладений згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року № 2а-2032/09/0570, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 5520 941 грн., № 68 від 31 жовтня 2007 року, укладений згідно з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2007 року № 2а-5519/08, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 2 912 353,00 грн., № 75 від 30 листопада 2007 року, укладений згідно з постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2007 року № 2а-6926/07, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 9265316,28 грн., № 56/24-113 від 26 грудня 2008 року, укладений згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року № 2а-27266/08, яким розстрочений податковий борг з податку на додану вартість в розмірі 9063775,47 грн. (арк. справи 17 37).

Таким чином, платіжним дорученням № 3473 від 21 квітня 2010 року на суму 10664 грн. 00 коп. позивач сплачував розстрочений податкових борг за вищевказаними договорами розстрочення, а не податкові зобовязання за декларацією № 9000375134 від 19 лютого 2010 року.

Призначенням платежу, яке зазначено в платіжному доручення № 3472 від 21 квітня 2010 року є: ПДВ згідно акту перевірки № 384/23-11-1-32087941 від 24 листопада 2009 року.

В матеріалах справи міститься акт № 384/23-11-1-32087941 від 24 листопада 2009 року, складений за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2008 року по 30 червня 2009 року валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2008 року по 30 червня 2009 року (арк. справи 84 158).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 8 грудня 2010 року № 0000372342/0 та 0000402342/0, які були оскаржені позивачем в адміністративному. Податкові повідомлення-рішення, що прийняті за результатами адміністративного оскарження від 15 лютого 2010 року № 0000372342/1 та 0000402342/1 оскаржені позивачем у судовому порядку. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року податкове повідомлення-рішення від 15 лютого 2010 року № 0000372342/1 визнано недійсним частково на суму 79719 грн. 00 коп., а в решті позовних вимог відмовлено (арк. справи 162, 163).

Тобто, з матеріалів справи вбачається, що платіжним дорученням № 3472 від 21 квітня 2010 року на суму 15 000 грн. 00 коп. позивач сплачував податкові зобовязання за актом перевірки № 384/23-11-1-32087941 від 24 листопада 2009 року, що вказано в призначенні платежу (арк. справи 174), а не податкові зобовязання за декларацією № 9000375134 від 19 лютого 2010 року.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність права вибору черговості спрямування своїх кошти в рахунок погашення податкових зобовязань, що мають більш пізніший термін виникнення у відповідності до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону № 2181, оскільки податкова застава, що виникла на підставі підпункту 8.2.2. пункту 8.2. статті 8 Закону № 2181 поширюється на будь-які види активів платника податків, з огляду на наступне.

У відповідності до підпункту 8.6.2. пункту 8.6. статті 8 Закону № 2181, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті «б» підпункту 8.6.1 цього пункту, згідно з яким, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме - використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів.

З аналізу наведених норм вбачається, що Закон № 2181 взагалі не обмежує платника податків у здійсненні операції із своїми коштами та не ставить можливість розпоряджатися ними в залежності від перебування його активів у податковій заставі.

Наведене спростовує твердження відповідача про відсутність права вибору черговості спрямування своїх кошти в рахунок погашення податкових зобовязань, що мають більш пізніший термін виникнення.

Суд також не приймає посилання відповідача на правомірність зарахування сплачених позивачем сум податкових зобовязань із земельного податку в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу з посиланням на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181 визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно із пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушення, за яке ним застосовані штрафні (фінансові) санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання недійсними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Красноармійськвугілля» до Державної податкової інспекції м. Димитрова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000241640/1 від 14 червня 2010 року та № 0000251640/1 від 14 червня 2010 року задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000241640/1 від 14 червня 2010 року.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000251640/1 від 14 червня 2010 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Красноармійськвугілля» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 7 вересня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 10 вересня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.