Рішення № 111511849, 08.12.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56930/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Пенсійний фонд України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд зобов`язати Державну казначейську службу України стягнути суму відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України майнової (матеріальної) шкоди та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної протиправними (неконституційними) рішеннями і діями органів державної законодавчої влади та протиправною бездіяльністю органів державної виконавчої влади, шляхом перерахування (безспірного списання) з відповідного казначейського рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету на його користь у розмірі 499 369, 32 грн, з яких на відшкодування матеріальної шкоди - 472 369, 32 грн та на компенсацію моральної шкоди - 27 000, 00 грн.

В обґрунтування позову вказав, що почав працювати на публічній службі з 20 червня 1995 року спочатку на слідчих посадах. З 02 вересня 2014 року йому, як заступнику начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області, призначена пенсія за вислугу років довічно відповідно до норм статті 50-1 частково чинного на цей час спеціального Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 pоку № 1789-ХІІ, у розмірі 70% від місячного заробітку на посаді заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області.

Згідно з частиною вісімнадцятою ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII та частиною двадцятою ст. 86 Закону № 1697-VII у редакції 1991 року та 2014 років було врегульовано питання проведення перерахунку пенсій прокурорсько-слідчим працівникам та визначено умови їх перерахунку. Водночас, після прийняття Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, з 01 січня 2015 року умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури має визначатись Кабінетом Міністрів України.

Проте, положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури, Кабінетом Міністрів України прийнято не було.

На думку позивача, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, свідчить про бездіяльність останнього, яка перешкоджає йому реалізувати своє право на пенсійне забезпечення та суттєво погіршує його матеріальне становище.

Позивач наполягав, що у результаті прийняття Верховною Радою України, як органом державної законодавчої влади, вищенаведених протиправних рішень та вчинення дій (прийняття неконституційних змін до Закону), позивача як прокурора України було протиправно поставлено в залежність від рішень органу виконавчої влади, чим порушено гарантії незалежності органів прокуратури, передбачені п. 5) частиною першою ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 pоку, та одночасно позивача було позбавлено можливості реалізації конституційного права на соціальне забезпечення, у т.ч. права на належне пенсійне забезпечення. При цьому позивач був позбавлений можливості нормально працювати та відпочивати, був суттєво обмежений у можливості реалізації своїх звичок та бажань, у т.ч. і внаслідок недоотримання пенсії в належному розмірі.

Окрім цього, вказав, що йому одночасно було завдано і моральної шкоди, яка полягає у вимушених суттєвих змінах у житті позивача, необхідності тривалий час докладати додаткових зусиль для організації життя позивача, вимушених витратах великої кількості особистого часу на консультації, на звернення до різних державних органів та судів, складання процесуальних документів та відвідування судових засідань.

Одночасно позивач був вимушений витрачати велику кількість власних грошових коштів на сплату судового збору за звернення до судів, оплату поштових послуг, придбання паперу та канцелярських засобів, копіювання документів, сплачувати за додаткові телекомунікаційні послуги, сплачувати за проїзд в транспорті, тощо, і це з урахуванням того, що по виграним позовам судовий збір державою досі фактично не повернутий (в умовах інфляції).

Крім того, у протиправних рішеннях, діях та бездіяльності органів законодавчої та виконавчої влади позивач вбачає ознаки дискримінації за професійною ознакою, що заборонено ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI.

Одночасно рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади було підірвано мій особистий авторитет як особи, яка проходила публічну службу в конституційному правоохоронному органі (ст. 131-1 Конституції) і має звання старшого радника юстиції та офіційні відзнаки за сумлінну службу; фактично безпідставно публічно принижено і мою честь і гідність, що в значній мірі призвело до втрати довіри серед близьких мені людей.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 520/6181/2020 Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснило перерахунок призначеної позивачу ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2020 року у розмірі 33 439, 96 грн на місяць.

Попередній перерахунок пенсії проводився Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова з 01 грудня 2015 року у розмірі 15 944, 80 грн.

Таким чином, за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року впродовж 27 місяців позивачу завдано матеріальної шкоди згідно наступного розрахунку: (33 439, 96 - 15 944, 80) х 27 = 17 495, 16 x 27 = 472 369, 32 грн.

Крім того, за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року впродовж 27 місяців позивачу завдано моральної шкоди згідно з наступним розрахунком: 1000, 00 х 27 =27 000, 00 грн.

Загальна сума завданої шкоди, за розрахунком позивача, складає: 472 369, 32 грн + 27 000, 00 грн = 499 369, 32 грн.

Представник третьої особи у справі ГУ ПФУ в Харківській області у своїх поясненнях на позов вказав, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 02 вересня 2014 року, згідно із Законом Україну «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року. На момент призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років діяла редакція статті 50-1 Закону № 3668-VI від 08 липня 2011 року (із змінами, внесеними згідно із Законом № 1166-VII від 27 березня 2014 року) Закону № 1789-ХІІ.

Пенсію ОСОБА_1 було перераховано з 01 грудня 2015 року на підставі постанови Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2016 року у справі № 643/9261/16-а та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року у справі № 643/9261/16-а.

Після перерахунку, по виконанню судових рішень, розрахунок пенсії провадився із розміру заробітної плати на посаді заступника начальника другого слідчого відділу в прокуратурі Харківської області станом на 01 грудня 2015 року - 22 778, 28 грн, на підставі довідки від 02 липня 2016 року №18-545, виданої прокуратурою Харківської області. Пенсію обчислено при загальному стажі роботи 24 роки 11 місяців 20 днів, у тому числі стаж роботи в органах прокуратури 16 років 10 місяців 4 дні. Стаж було зараховано по 02 вересня 2014 року. Розрахунок пенсії з 01 грудня 2015 року: заробітна плата 22 778, 28 грн, загальний процент розрахунку - 70 %, основний розмір пенсії 15 944, 80 грн.

Враховуючи умови Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», починаючи з 01 квітня 2015 року виплата пенсії ОСОБА_1 не провадилась, оскільки, за записами у трудовій книжці, позивач продовжував працювати на посаді заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області.

Згідно з Законом України від 24 грудня 2015 року № 911 -VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тимчасово у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, пенсії, призначені особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідам війни III групи та учасникам бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тимчасово у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, пенсії, призначені особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідам війни III групи та учасникам бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.Пенсію ОСОБА_1 було перераховано з 01 січня 2020 року згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 520/6181/2020 та ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року по справі № 520/6181/2020 враховуючи довідку про нараховану заробітну плату за лютий 2017 року від 23 січня 2018 року № 18-32 та довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що; враховується для перерахунку пенсії видані прокуратурою Харківської області від 16 березня 2020 року № 18-221. За результатом перерахунку, по виконанню судових рішень, розмір пенсії з 01 січня 2020 року складав 33 439, 96 грн (47 771, 36 грн х 70%).

Представник третьої особи вказав, що позивач не вказує чітко у чому саме полягає моральна шкода, яка передбачена частиною першою, другою статті 23 ЦК України, та не надано жодних доказів, що підтверджують заподіяння моральної шкоди, а також доказів, що саме відповідачем завдано моральну шкоду. Таким чином вимога відшкодувати моральну шкоду є необґрунтованою і належним чином невмотивованою.

Позивач, надаючи відповідь на пояснення третьої особи ГУ ПФУ у Харківській області, зауважив, що представник не навів жодних аргументів на користь свого клопотання про відмову у задоволенні позову у часті завдання позивачеві майнової (матеріальної) шкоди у розмірі 472 369, 32 грн. У поясненнях представник не враховує, що остаточне рішення Конституційного Суду України № 7-р-(ІІ)/2019, згідно з яким визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, ухвалено Другим Сенатом Конституційного Суду України 13 грудня 2019 року. Якщо б до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII не вносилися зміни, які визнані Конституційним Судом України неконституційними, то третя особа була б зобов`язана за власної ініціативи провести перерахунок пенсії позивача і виплачувати її в перерахованому розмірі з 01 жовтня 2017 року у зв`язку із підвищення місячної (чинної) заробітної плати на відповідній посаді згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 657 від 30 серпня 2017 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», що набула чинності з 06 вересня 2017 року, якою внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», одночасно підвищено місячний посадовий оклад заступника начальника відділу прокуратури області та надбавку до посадових окладів працівників органів прокуратури за класний чин старшого радника юстиції.

На виконання Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 520/6181/2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснило перерахунок призначеної позивачу пенсії з 01 січня 2020 року у розмірі 33 439, 96 грн на місяць, у зв`язку з тим, що підстави, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, настали 13 грудня 2019 року у день ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019, якою поновлено дію первинної конституційної редакції ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Тому у позовній заяві йдеться про те, що матеріальну та моральну шкоду спричинено позивачу дією неконституційної редакції ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року.

Крім того, у поясненнях представник третьої особи посилається на те, що відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 pоку № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тимчасово у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, пенсії, призначені особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідам війни III групи та учасникам бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Однак, позивач був звільнений з органів прокуратури України з посади заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області наказом прокурора області з 23 березня 2017 року. Тому посилання представника третьої особи на положення Закону України від 06 грудня 2016 pоку №1774-VIII не мають відношення до предмету позовних вимог в цивільній справі № 757/56930/20-ц.

У частині клопотання представника третьої особи про відмову у задоволенні позову у частині про відшкодування моральної шкоди у сумі 27 000, 00 грн, представник третьої особи протиправно ігнорує доведені позивачем належними доказами фактичні обставини справи, на які посилається позивач в позовній заяві, як то: тривалість дії неконституційних змін до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а саме у період з 15 липня 2015 року до 13 грудня 2019 року; тривалість часу, впродовж якого до пенсії позивача застосовувались зазначені неконституційні зміни до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII і відбувалось порушення конституційних прав та майнових права позивача, порушення нормальних життєвих зв`язків, що потребувало додаткових зусиль для організації життя та витрат немайнового характеру, а саме в період з 01 жовтня 2017 року до 13 грудня 2019 року; для захисту своїх конституційних прав позивач був змушений обґрунтовано звернутись до Конституційного Суду України, який за конституційною скаргою позивача відкрив конституційне провадження, яке було закрито у зв`язку з винесенням Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 від 13 грудня 2019 року за аналогічною конституційною скаргою, що потребувало великих витрат часу та емоційних зусиль; крім того, після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 7-р(ІІ)/2019 від 13 грудня 2019 року, для поновлення своїх конституційних прав на соціальний захист (пенсійне забезпечення) позивач був змушений звертатись з адміністративним позовом до Харківського окружного адміністративного суду, який поставив на користь позивача рішення від 15 липня 2020 року у справі № 520/6181/2020, що також потребувало значних витрат немайнового характеру та витрат часу; розмір заявленої позивачем компенсації за спричинену моральну шкоду за 27 місяців 27 000, 00 грн є справедливим, оскільки він розрахований від розміру за один місяць меншого ніж встановлений законом розмір прожиткового мінімуму; компенсація за спричинену моральну шкоду в порівнянні з розміром загальної суми позовних вимог він складає лише 5, 4 %, а в порівнянні з майновою шкодою - 5, 72 %.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

21 грудня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано судді Писанцю В. А., для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

05 лютого 2021 року ухвалою судді у справі відкрито провадження для розгляду справи у загальному порядку /а. с. 94/.

18 червня 2021 року на електронну поштову скриньку суду надійшли пояснення третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області /а. с. 113-120 «а»/.

05 липня 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь позивача на пояснення третьої особи у справі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області /а. с. 107-112/.

10 серпня 2021 року засобами поштового зв`язку від позивача до суду надійшли додаткові пояснення /а. с. 135-138 «а»/.

07 грудня 2021 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 487 від 07 грудня 2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, та передано судді Вовк С. В., згідно з протоколом.

08 грудня 2021 року ухвалою судді прийнято справу до свого провадження.

16 червня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до розгляду по суті.

24 жовтня 2022 року до суду представником третьої особи ГУ ПФУ у Харківській області подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника за наявними матеріалами.

08 грудня 2022 року представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі сторін.

У судове засідання сторони, представники сторін, третьої особи не з`явилися, окрім вищевказаних, заяви по суті / з процесуальних питань до суду не надходили.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 02 вересня 2014 року, згідно із Законом Україну «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року /а. с. 23/.

02 вересня 2016 року постановою Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/9261/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що діяла станом на 02 вересня 2014 року у розмірі 70 % місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Харківської області № 18-545 від 02 липня 2016 року без обмежень максимального розміру; скасовано рішення відділу з призначення, перерахунку та виплати пенсії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 11 липня 2016 року щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що діяла станом на 02 вересня 2014 року у розмірі 70% місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Харківської області № 18-545 від 02 липня 2016 року без обмежень максимального розміру; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що діяла станом на 02 вересня 2014 року у розмірі 70 % місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Харківської області № 18-545 від 02 липня 2016 року без обмежень максимального розміру, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09 грудня 2015 року підвищення посадових окладів працівників органів прокуратури здійснюється з 01 грудня 2015 року.

Пенсію ОСОБА_1 перераховано з 01 грудня 2015 року на підставі постанови від 02 вересня 2016 року, згідно з якою розрахунок провадився із розміру заробітної плати по посаді заступника начальника другого слідчого відділу у прокуратурі Харківської області станом на 01 грудня 2015 року - 22 778, 28 грн, на підставі довідки від 02 липня 2016 року № 18-545, виданої прокуратурою Харківської області, при загальному стажі роботи 24 роки 11 місяців 20 днів, у тому числі стаж роботи в органах прокуратури 16 років 10 місяців 4 дні /а. с. 25-26/.

20 березня 2017 року наказом № 408-к ОСОБА_1 , який займав посаду заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області, звільнено з посади та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 березня 2017 року /а. с. 24/.

Конституційним Судом України у складі Другого Сенату у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, рішенням від 13 грудня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України; положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Також рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року установлено порядок виконання цього рішення, згідно з яким:

- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: «20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 520/6181/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення, визнання протиправними дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено його позовну вимогу у частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з огляду на рішення Конституційного Суду України у справі № 7-р(II)/2019 від 13 грудня 2019 року з 01 січня 2020 року, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року передбачено, що перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13 липня 2017 року передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Як вже було вказано, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, якими передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 472 3693, 32 грн майнової шкоди у вигляді не перерахованої і не отриманої суми пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року.

Для розрахунку суми майнової шкоди вказав період з 01 жовтня 2017 року [коли відбулося підвищення місячної (чинної) заробітної плати на відповідній посаді на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30 серпня 2017 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», що набула чинності з 06 вересня 2017 року, якою внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», одночасно підвищено місячний посадовий оклад заступника начальника відділу прокуратури області та надбавку до посадових окладів працівників органів прокуратури за класний чин старшого радника юстиції] по 31 грудня 2019 року [останній день до дати, з якої можливий перерахунок призначених пенсій, згідно з рішенням Конституційного Суду у справі № 7-р(II)/2019 від 13 грудня 2019 року].

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Положення статті 1175 Цивільного кодексу України, згідно з якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів, підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується.

Проте визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не є тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним.

Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано статтею 21 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 21 Цивільного кодексу України зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Позивач вважає, що не перерахована у вказаний період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року не виплачена йому пенсія фактично є належними йому коштами, його власністю, основним джерелом засобів для існування, статус якої охоплюється положеннями Концепції «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 року. У зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача позивач, як він наполягає у позовній заяві, є власником, але не може ними розпорядитись на власний розсуд, чим порушено його цивільне право, та, у свою чергу, є незаконним втручанням публічної влади у його право на мирне володіння майном і внаслідок не перерахунку та невиплати йому пенсії у новому розмірі.

Згідно з приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконуються виключно Державною казначейською службою України (центральний рівень) за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету, у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків.

Таким чином, сума у вигляді недоотриманої, на переконання позивача, пенсійної виплати, не може бути відшкодована у порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету, оскільки не належать до складу реальних збитків.

Позивач просив суд відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми пенсійної виплати, що, на його думку, як вбачається, є збитками у вигляді упущеної вигоди.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що недоотримана пенсія не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, які повинна відшкодовувати Держава в особі відповідача Державної казначейської служби України.

Сума майнової вимоги позивача про стягнення компенсації за завдану, на його переконання, моральну шкоду у розмірі 27 000, 00 грн також розрахована за період з 01 жовтня 2017 року по 31 грудня 2019 року, і є похідною вимогою від вимоги про стягнення суми у розмірі 472 369, 32 грн, яку позивач вважає недоотриманою сумою пенсії.

Разом з тим, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є безпідставним, оскільки відповідач, враховуючи судові рішення щодо позивача, вже здійснив відповідні перерахунки, у тому числі й з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р(ІІ)/2019, за належні періоди, а сума, яку позивач просив стягнути як недоотриману ним пенсію, не є упущеною вигодою.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні основної вимоги, похідна вимога щодо стягнення компенсації за моральну шкоду також не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 24, 41, 55, 56, 61, 129, 129-1, 152 Конституції України,

ст.ст. ст.ст. 1-23, 1175 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Пенсійний фонд України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя С. В. Вовк