Рішення № 111511048, 08.06.2023, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2023 Справа №607/18789/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Братасюка В.М.

за участю секретаря Мокрій М.О.

позивачки ОСОБА_1 її предствника ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області про визнання неправомірним та скасування наказу та рішення ,

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області про визнання неправомірним та скасування наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року та рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 (погодження кандидатури на майбутнє вивільнення в порядку п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

Позов мотивовано тим, що 01.09.2022 року в.о. начальника РОВР у Тернопільській області прийнято наказ №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області», рішенням, яке оформлене протоколом №1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 - вирішено рекомендувати її до вивільнення. Зміст даного протоколу не відповідає процедурі обговорення, голосування, а на засіданні не були присутніми усі члени, що вказані в протоколі. Члени комісії також були попереджені про майбутнє вивільнення, тому очевидним є факт їх голосування про лише її скорочення. Наказом від 26.10.2022 року №210-ос звільнено ОСОБА_1 , документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, 31 жовтня 2022 року у зв`язку із скороченням штату на підставі наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області».

Вважає вказаний наказ та рішення такими що не відповідають нормам чинного законодавства, з огляду на те, що наказ не містить обов`язкового обґрунтування щодо необхідності змін у структурі і штатному розписі підприємства, щодо переліку посад і робіт, які не будуть проводитися, кількості й категорій працівників, які виключатимуться зі штатного розпису. Порядок дій при змінах в організації виробництва, скороченні чисельності та штату працівників не був дотриманий, зокрема, в наказі не вказуються конкретні зміни в організації виробництва, відсутнє обґрунтоване подання до профспілкового комітету про розірвання трудових договорів, не утворювалася комісія з ліквідації посад штатного розпису.

Окрім того наказ порушує трудові права працівників установи, оскільки фактичних підстав для скорочення чисельності та штату працівників не було, таке скорочення здійснювалося всупереч положенням ст. ст. 42,43 КЗпП України. Також наказ №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 10.09.2022 року підписано в. о. начальника Галицьким Олегом та не затверджений Головою Держводагенства. Зазначає, що скорочення чисельності або штату працівників може мати місце в разі реальних змін в організації виробництва, в структурі підприємства, в разі його перепрофілювання тощо, що тягне відповідні зміни в складі посад працівників, їх спеціальностях професіях, кваліфікаціях, проте, в наказі №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року відсутні посилання про внесення змін в організацію виробництва і праці, не розкрито зміст цих змін, які були направленні на оптимізацію організаційної структури. Відповідачем при винесенні наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року було порушено норми чинного законодавства, оскільки ним не було надано будь-яких доказів існування поставленої перед РОВР у Тернопільській області цілі оптимізації організації структури для ефективнішого виконання засідань і функцій покладених на РОВР у Тернопільській області.

Із наказом №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року вона ознайомлена не була та їй не були запропоновані всі інші вакантні посади в РОВР у Тернопільській області. На підставі вищезазначеного вважає, що її права є порушеними та просить визнати неправомірним та скасувати наказ №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року та рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 (погодження кандидатури на майбутнє вивільнення в порядку п 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Майка М.Б. позов підтримали повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача надав суду відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив, у судовому засіданні представник відповідача Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області Вальчук В.Ю. позов не визнала з підстав, зазначених у відзиві, та просила відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.

Так, згідно з п. 1 Положення про регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України № 209 від 03.04.2019, РОВР є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади Державного агентства водних ресурсів України. Штатний розпис та кошторис доходів і видатків на утримання РОВР затверджує Голова Держводагентства (п. 13 Положення).

Наказом від 29.10.2021 р. №96-ос в.о. начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, ОСОБА_1 прийнято на посаду документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР у Тернопільській області з 01.11.2021 р. за основним місцем роботи з посадовим окладом та встановленими надбавками згідно штатного розпису.

31.08.2022 за вих. № 851 відповідач подав Голові Держводагентства на затвердження нову організаційну структуру та порівняльну таблицю штатних розписів РОВР з 01.01.2022р. та з 01.11.2022р.

01.09.2022 з метою оптимізації організаційної структури для ефективнішого виконання завдань і функцій, покладених на РОВР, в.о. начальника РОВР Галицьким О. виданий наказ № 114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» .

19 вересня 2022 року нова організаційна структура РОВР у Тернопільській області з врахуванням пропозицій, визначених наказом №114 була затверджена Головою Держводагентства.

06 жовтня 2022 року РОВР у Тернопільській області звернувся до Державного агентства водних ресурсів України про затвердження штатних розписів, які були затверджені Головою Держводагентства 28 жовтня 2022 року.

Рішенням, яке оформлене протоколом №1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 - вирішено рекомендувати її до вивільнення. Позиач важає, що зміст даного протоколу не відповідає процедурі обговорення, голосування, а на засіданні не були присутніми усі члени, що вказані в протоколі. Члени комісії також були попереджені про майбутнє вивільнення, тому очевидним є факт їх голосування про лише її скорочення.

Наказом від 26.10.2022 року №210-ос звільнено ОСОБА_1 , документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, 31 жовтня 2022 року у зв`язку із скороченням штату на підставі наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області».

Встановлено, що з 01.11.2022 року в РОВР мала місце зміна штатного розпису, в межах яких відбулося скорочення деяких посад відповідача.

Так, наказом № 114 від 01.09.2022 передбачено скорочення з 01.11.2022 ряд посад штатного розпису, у тому числі посади документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою РОВР, яку займала позивачка.

Замість відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою утворено Службу з управління персоналом в кількості трьох штатних одиниць, що є достатнім для виконання функцій та завдань покладених на даний структурний підрозділ.

Також виведено посаду заступника начальника, приєднано відділ техногенно-екологічної безпеки до відділу з управління інфраструктурою, введено ще одну посаду інженера з транспорту, роз`єднано відділ економіки, бухгалтерського обліку та звітності на два окремі структурні підрозділи; замість вивільнених посад спеціалістів введено три посади робітників - водіїв автотранспортних засобів та трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва для покращення роботи з обслуговування міжгосподарських меліоративних систем.

Оскаржуваний наказ № 114 стосувався не лише інтересів позивачки ОСОБА_1 , а також передбачав скорочення посад ще 29 інших штатних одиниць РОВР.

Працівники Регіонального офісу, в тому числі й позивачка, 01 вересня 2022 року, під розписку були ознайомлені з наказом від 01.09.2022 № 114 про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області, що підтверджується її підписом на даному наказі.

Також 01 вересня 2022 року позивачка отримала Попередження про скорочення штату працівників із переліком вакантних посад РОВР у Тернопільській області станом на 01 листопада 2022 року, що підтверджується її підписом на даному попередженні.

Додатком до письмового попередження є перелік вакантних посад РОВР у Тернопільській області станом на 01.11.2022.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 КонституціїУкраїни).

Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, можливими способами захисту трудових прав є 1) визнання умов трудового чи колективного договору недійсними; 2) визнання факту укладення трудового договору; 3) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 4) відшкодування витрат; 5) відшкодування шкоди; 6) компенсація моральної шкоди; 7) компенсація витрат; 8) виплата матеріальної допомоги; 9) перерахування заробітної плати у зв`язку з індексацією; 10) укладення трудового договору; 11) зміна правовідношення; 12) розірвання трудового договору; 13) зміна формулювання причини звільнення; 14) укладення колективного договору; 15) визнання наказу, розпорядження або дій власника чи уповноваженого ним органу незаконними.

Іншими словами спосіб захисту трудового права має бути ефективним в контексті захисту невизнаного, порушеного або оспорюваного роботодавцем права чи інтересу працівника, з тим, щоб останній мав можливість реалізувати власне індивідуальне конституційне право на працю.

Відтак, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29.03.2023року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду від 01.06.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлено :

«Так, наказом в.о. ОСОБА_4 № 126 від 04.10.2022 для визначення відповідних працівників щодо скорочення та звільнення їх згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, які мають переважне право залишатися на роботі при скороченні або яких заборонено звільняти з роботи, створена комісія у складі 6 осіб (а.с. 52).

17.10.2022 відбулось засідання даної комісії, під час якого також була присутня позивачка. Зі змісту протоколу № 1 від 17.10.2022 вбачається, що позивачка вказувала комісії, що понад рік працює в РОВР. Догану від 15.08.2022 вважає незаконною та оскаржує її в суді. На утриманні має дочку, 2005 року народження, чоловік не працює. Виявила бажання працювати на посаді провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод.

За наслідками засідання комісія вирішила врахувати відсутність у позивачки необхідної кваліфікації, низьку продуктивність праці, відсутність на утриманні двох утриманців та інших підстав щодо переважного права на залишення на роботі згідно зі ст. 42 КЗпП України, взяти до уваги накладення дисциплінарного стягнення у виді догани від 15.08.2022, а також те, що освіта і кваліфікація ОСОБА_1 не відповідає для посади провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод, та не рекомендувати ОСОБА_1 на зазначену вище вакантну посаду і погодити її кандидатуру для майбутнього вивільнення з посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Також вказано, що займати інші вакантні посади відповідно до наданого переліку позивачка бажання не виявила (а.с. 131-137).

Разом з тим позивачка заперечувала щодо того, що не виявила бажання займати інші вакантні посади, а навпаки зазначала, що посада провідного інженера з використання водних ресурсів відділу ведення водного кадастру та моніторингу вод була для неї пріоритетною, однак не єдиною, на якій вона погоджувалась працювати. Позивачка зазначала комісії, що не заперечує залишитись на посаді, рівнозначній тій, яку вона займала раніше, або зайняти іншу будь-яку посаду. Відповідач такі доводи позивачки належними доказами не спростував. Зокрема, письмова відмова позивачки від зайняття усіх інших вакантних посад суду надана не була.

При цьому суд зауважує, що під час засідання комісії, члени комісії були обізнані з кваліфікаційними вимогами до кожної з вакантної посад, а також досліджували особову справу позивачки, яка містила відомості про її освіту, кваліфікаційний та професійний рівень тощо. Відтак члени комісії мали можливість та більше того були зобов`язані з метою дотримання прав працівника повідомити позивачку про те, що її освіта не відповідає вимогам до посади, на яку вона претендує, та з`ясувати, чи не бажає позивачка зайняти іншу посаду, повідомивши їй перелік конкретних посад, на яких позивачка могла б працювати. Однак такі дії представниками роботодавця по відношенню до ОСОБА_1 вчинені не були.

Суд відхиляє доводи відповідача, що позивачка мала можливість самостійно ознайомитись з посадовими інструкціями вакантних посад та обрати ту посаду, на яку вона може претендувати з урахуванням своєї освіти, оскільки, як зазначив суд вище, саме роботодавець має запропонувати працівнику вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, як зазначили у судовому засіданні представники відповідачів, унаслідок зміни штатного розпису у новому розписі наявна була посада, рівнозначна тій, на якій працювала позивачка, а саме посада провідного фахівця із зв`язків з громадськістю та пресою. Однак суду не надані докази, чи залишилась така посада вакантною після скорочення, а якщо ні, то ким саме ця посада зайнята та яким чином вирішувалось питання про зайняття даної посади. Зокрема, чи досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про суміщення професій тощо. Для виявлення працівників, які мають переважне право на зайняття зазначеної вище посади, роботодавець повинен був зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Більше того, зазначаючи у протоколі комісії, що комісія приймає до уваги низьку продуктивність праці позивачки, відповідач не надав докази того, яким чином така продуктивність праці встановлена.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що відповідач не дотримався вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України в частині забезпечення права позивачки залишитись на роботі шляхом пропозиції останній усіх наявних вакансій, на яких працівник може працювати з урахуванням свого кваліфікаційного рівна та професійного досвіду.»

Також вказаним рішенням констатовано наступний факт: «Відповідач зазначив, що вивільнення, яке мало місце в РОВР, не було масовим, оскільки вивільнені були лише 3 працівники, а штатна чисельність працівників апарату РОВР до 31.10.2022 становила 74 працівника, а з 01.11.2022 72 працівники.

Разом з тим, як вбачається зі змісту наказу № 114 від 01.09.2022, скороченню з 01.11.2022 підлягало одразу 30 штатних посад.

При цьому згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення.

Системний аналіз указаних положень закону свідчить про те, що повідомлення про наступне вивільнення має бути здійснене роботодавцем ще на етапі повідомлення працівників про майбутнє вивільнення. При цьому роботодавець не може бути обізнаним, яка кількість працівників використає своє право на переведення на іншу посаду, а яка буде звільнена у зв`язку із скороченням. Відтак кількість працівників, яка повинна враховуватись для встановлення того, чи вивільнення є масовим, повинна визначатись, виходячи із кількості посад, які підлягають скороченню, станом не пізніше ніж за два місяці до вивільнення.

Ураховуючи, що станом на 01.09.2022 штатна чисельність працівників апарату РОВР становила 74 працівники, а скороченню підлягало 30 посад, суд вважає, що з урахуванням ч. 1 ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення» таке вивільнення слід віднести до масового. Відповідно такі обставини свідчать про наявність у відповідача обов`язку повідомити територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників. Однак такий обов`язок відповідачем виконаний не був.

Усі ці обставини у сукупності дають суду підстави дійти висновку, що під час вивільнення позивачки у зв`язку із скороченням штату відповідач порушив процедуру такого вивільнення, не забезпечив право позивачки на зайняття вакантної посади та залишення її на роботі, у зв`язку з чим наказ № 210-ос від 26.10.2022 «Про звільнення з роботи Галини Галяберда» є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням позивачки на посаді документознавця І категорії відділу з управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області з 31.10.2022.»

Суд наголошує, що за правилами ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захиступорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ч. 1 ст. 2Цивільного процесуального кодексу України.

Визначення «належний» та «ефективний», вжиті у назві, не є повністю ідентичними за значенням.Ефективністьцивільного судочинства це система вимог, яка включає в себе:

доступність правосуддя;

справедливий, своєчасний публічний розгляд;

вирішення справи незалежним і неупередженим судом тощо.

ЩодоналежностіВелика Палата Верховного Суду упостанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом уналежний спосіб, який є ефективним. Видається, що належність у спрощеному розумінні означає відповідність законодавству.

Інший аспект, що об`єднує ці два поняття наступний - з одного боку, обрання позивачем при зверненні до суду неналежного способу захисту є самостійноюпідставою для відмови у задоволенні позовних вимог, також обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити довідмови в задоволенні позову(постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).

Судом також встановлено, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.03.2023року, залишене в силі ухвалою апеляційного суду від 01.06.2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, яким визнано незаконним в скасовано наказ №210-ос від 26.10.2022 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновлено останню на посаді документознавця І категоріївіддділу управління персоналом, зв`язків з громадськістю та пресою, стягнено на користь ОСОБА_1 з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу виконано в повному обсязі.

Іншими словами порушене трудове право поновлене судом, відтак відбувся ефективний захистпорушених трудових прав позивачки, що не потребує повторного судового захисту у спосіб, обраний позивачкою у цьому судовому розгляді.

Крім того суд наголошує, що аналіз вимог позивачки у цьому судовому розгляді стосується швидше захисту порушених трудових прав інших працівників, чиї посади підпадали дію спірного наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року та рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.10.2022 року, і котрі, разом з тим, не уповноважували ОСОБА_5 на звернення в їхніх інтересах за судовим захистом.

Окремо суд наголошує, що погоджується з доводами сторони відповідача про те, що спірне рішення комісії, оформлене протоколом № 1 від 17.10.2022 року, не мало юридичних наслідків, а носило рекомендаційний характер - рекомендувало керівнику організації звільнити ОСОБА_1 з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності, а відтак за визначенням не порушувало її прав чи інтересів.

Аналізуючі вище наведені обставини судом не встановлено порушень існуючих трудових прав позивача, які б підлягали захисту, позивачкою обрано неналежний та неефективний спосіб захисту трудового права, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області про визнання неправомірним та скасування наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року та рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 (погодження кандидатури на майбутнє вивільнення в порядку п 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України) - слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. 2,5, 81, 82, 265, 353 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області (вул. За Рудкою, 35 м. Тернопіль) про визнання неправомірним та скасування наказу №114 «Про заходи щодо скорочення та внесення змін до штатного розпису РОВР у Тернопільській області» від 01.09.2022 року та рішення, оформленого протоколом № 1 від 17.10.2022 року про відсутність підстав для залишення на роботі ОСОБА_1 (погодження кандидатури на майбутнє вивільнення в порядку п 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України) відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення

Головуючий суддяВ. М. Братасюк