Рішення № 111496181, 13.06.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2023 року Справа№200/1419/23

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) про

визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпроП України;

стягнення суми вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпроП України у сумі 27539,82 грн.;

середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 29.12.2020 по день ухвалення судового рішення по справі відповідно до положень ст.117 КЗпроП України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні з органів прокуратури на підставі пп. 2 пункту 19 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX йому протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Крім того вказує, що у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні має право на стягнення середнього заробітку за час такої затримки. Посилаючись на норми Закону України «Про прокуратуру», КЗпП України просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що підставою звільнення позивача стало неуспішне проходження ним атестації. Норми закону України «Про прокуратуру» є спеціальними по відношенню до норм КЗпП України. Оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні за цим Законом, то вона не підлягає виплати. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та у порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» и Законом № 113-IX, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання. У зв`язку із зазначеним вихідна допомога при звільненні позивача не виплачувалась. З урахуванням викладеного у задоволенні позову просить відмовити.

Крім того, вказали на пропущення позивачем строку звернення до суду в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, просили залишити позовні вимоги в цій частині без розгляду.

Ухвалою суду від 07 квітня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).

Ухвалою суду від 18 квітня 2023 року залишено без задоволення заяву Донецької обласної прокуратури про розгляд в загальному позовному провадженні справи №200/1419/23; зобов`язано Донецьку обласну прокуратуру надати до суду: довідку про середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 ; довідку про середньомісячний розмір заробітної плати ОСОБА_1 ; довідку про виплату заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 з зазначенням розміру; довідку про виплату заробітної плати після звільнення ОСОБА_1 з зазначенням розміру; довідку про виплату вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 01 травня 2023 року позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви п`ять днів з дня вручення позивачу даної ухвали шляхом подання до суду заяви про поновлення строку та докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 07 червня 2023 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви; встановлено позивачу п"ятиденний строк від дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку та докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 13 червня 2023 року в задоволенні клопотання Донецької обласної прокуратури про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

ЗакономУкраїни «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022р.№2738-IXстрок дії воєнного стану в Україніпродовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №2915-ІХ строк дії воєнного стану в Україніпродовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2023 №3057-ІХ строк дії воєнного стану в Україніпродовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Враховуючи викладене в Україні продовжує діяти воєнний стан.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року N 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.

Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов`янськ Донецької області.

У зв`язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров`ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26 лютого 2022 року прийнято наказ №14/І-г. Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності дійшов наступного.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 .

Позивач з 1998 року проходив службу в органах прокуратури.

Наказом Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 №1910к позивача звільнено з посади прокурора Торецького відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та з органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пп. 2 пункту 19 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з 29.12.2020 року.

19.12.2021 відповідачем на запит позивача від 23.11.2021 повідомлено, що в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.

Позивачем до позову додано довідку про середньомісячну заробітну плату від 05.01.2021 року.

Відповідачем, на виконання вимог ухвали суду, надано довідку про нараховану заробітну плату за 2020 рік; довідку про середньомісячну заробітну плату, відповідно до якої, середньоденна заробітна плата позивача складає 1311,42 грн., середньомісячна заробітна плата складає 27539,82 грн.

Вважаючи, що має право на отримання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 N 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Відповідно до пунктів шостого, сьомого розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які: 1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах; 2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію; 3) звільнені з органів прокуратури у зв`язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах; 4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Підпунктом другим пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Предметом розгляду у цій справі є, зокрема, питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурора на підставі пп. 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 22.07.2021у справі № 300/2000/20.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

При цьому, внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд доходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі підпункту другого пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ.

При визначенні розміру вихідної допомоги, яка належить до виплати позивачу, суд виходить з наступного. Так, довідкою Донецької обласної прокуратури від 13.04.2023 №21-211ВИХ23 підтверджується, що середньоденна заробітна плата позивача складає 1311,42грн., середньомісячна заробітна плата складає 27539,82 грн.

Отже, беручи до розрахунку середню кількість робочих днів у період жовтень-листопад 2020 року (21,5 робочих днів), вихідна допомога має складати 28195,53 грн. (1311,42 грн. х 21,5).

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 28 195,53 грн.

Стосовно позовних вимог в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 29.12.2020 по день ухвалення судового рішення по справі відповідно до положень ст.117 КЗпроП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 п. 8 Порядку № 100).

З урахуванням розрахунку норми тривалості робочого часу на 2020-2023 роки, розрахованої за календарем п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день впродовж робочого тижня та зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, інформації, що мається в листах Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12.08.2020 року № 3501-06/219, листі Міністерства економіки України від 19.08.2021 року, з урахуванням перенесення робочих днів у відповідності до рекомендацій КМУ і змін, внесених до ст. 73 КЗпП України, та розміру середньоденної заробітної плати позивача, розмір середнього заробітку позивача за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 13.06.2023 року повинен був складати (612 робочих днів х 1311,42 грн. (середньоденна заробітна плата) 802 589,04 грн.

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч. 2 ст. 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

При цьому, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Означеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.04.2023 року у справі № 560/13719/2.

Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

Зокрема, 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в справі № 761/9584/15-ц, у якій відступила від частини висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 27.04.2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Разом із тим, установлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівникові при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17, яка містить посилання на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Застосовуючи вказаний підхід Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року в справі № 480/3105/19 сформував чіткий порядок (формулу) застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, зазначивши, що синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен складати: 28195,53 грн. (100%), з яких 802589,04 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30.12.2020 по 13.06.2023 у розмірі 3,51 %.

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що компенсаційна виплата - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 13.06.2023 року включно складає сума у розмірі 28170,87 грн. (3,51% від суми 802589,04грн.), з урахуванням обов`язкових податків та зборів.

При цьому, позивач ніяким чином не обґрунтував в позовній заяві, чому понад декілька років (з 30.12.2020 наступного дня після звільнення по 04.04.2023 звернення до суду) він не звертався до суду щодо стягнення з відповідача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку саме дії позивача призвели до значного зростання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З наведених підстав суд доходить до висновку, що пропорційним та справедливим розміром відшкодування позивачу є розмір, який дорівнює сумі, визначеної судом у розмірі - 28170,87 грн. : 612 робочих днів (загальний період затримки) = 46,03 грн. х 46 робочих днів (з дня звернення до суду - 05.04.2023 та прийняття рішення по суті - 13.06.2023) = 2117,38 грн.

Дослідивши обставини можливості зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, та застосовуючи принцип співмірності, суд дійшов висновку про зменшення позивачеві розміру середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні з урахуванням установлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц критеріїв і порядку розрахунку, визначеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року в справі №480/3105/19, до розміру 2117,38 грн.

Крім того, щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 29.12.2020, суд зазначає, що відповідно до наказу Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 №1910к позивача звільнено з посади прокурора Торецького відділу Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області з 29.12.2020 тобто останній день роботи позивача є 29.12.2020, тому правомірно визначати дату розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.12.2020 року.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивача звільнено від сплати судового збору за законом, а тому питання щодо стягнення судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпроП України; стягнення суми вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпроП України у сумі 27539,82 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку з 29.12.2020 по день ухвалення судового рішення по справі відповідно до положень ст.117 КЗпроП України - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.

Зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 28170,87 грн.

Стягнути з Донецької обласної прокуратури (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, 6, код ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2023 по 13.06.2023 включно у сумі 2117,38 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Аканов