Рішення № 11147729, 08.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/32608.09.10 За позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»

до Публічного акціонерного товариства «Укрпостачбуд»

про стягнення заборгованості за кредитним договором

За зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрпостачбуд»

до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»

про           визнання угоди недійсною

                                                                      Суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом):

Беляневич В.Е. (довіреність № 271 від 02.09.2010р.);

Качмар О.Й. (довіреність № 79 від 11.03.2010р.);

від відповідача (позивач за зустрічним позовом):

Пупиніна Л.О. (довіреність № 02-01/09 від 01.09.2010р.);

Глушакова Г.В. (довіреність № 03-01/09 від 01.09.2010р.);

Виноградова Н.В. (довіреність № 01-01/09 від 01.09.2010р.);

В судовому засіданні 08.09.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Сведбанк»(надалі ПАТ «Сведбанк», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрпостачбуд»(надалі ПАТ «Укрпостачбуд», відповідач) 3000000 доларів США, одержаних в рахунок кредитної лінії за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов кредитного договору № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р. допустив прострочення сплати за користування кредитними коштами, що призвело до виникнення заборгованості.

Під час розгляду справи суд не знайшов підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми 3003225, 48 доларів США та 236 грн., що підлягає стягненню на користь банку, а подана заява судом відхилена через наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову” у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Відповідач відзив на позов не надав, а заперечення проти задоволення позовних вимог обґрунтував поданням зустрічного позовові про визнання недійсною кредитної угоди.

Ухвалою суду від 03.09.2010р. прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ПАТ «Укрпостачбуд»про визнання недійсним кредитного договору № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р..

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання долару США як засобу платежу за договором № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р. суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 189, 198 ГК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 липня 2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є позивач, та ВАТ «Укрпостачбуд»укладено кредитний договір № 40/59659-КЛ згідно з яким банком надано позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі 3000000 доларів США, яка змінюється відповідно до графіку наведеного у додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору.

Плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів, згідно з п. 1.4 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 20.12.2007р., становить:

- 11% річних, за умови, якщо обсяг щомісячних грошових надходжень на рахунки (кредитовий оборот по рахунках) позичальника, відкриті в ВАТ «Сведбанк», за попередній місяць становить не менше, ніж 80% від загального обсягу реалізації, в тому числі відкриті в інших уповноважених банках України, за той самий місяць (п. 1.4.1);

- 12% річних, у разі порушення умов п. 1.4.1 договору (п. 1.4.2).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Належне виконання позивачем своїх зобов’язань по договору підтверджується наявними у матеріалах справи меморіальними валютними ордерами № F18609-16 від 19.07.2007р., № F18609-4 від 23.07.2007р., № F18609-3 від 30.07.2007р., № F18609-61 від 01.08.2007р., № F18609-42 від 07.08.2007р..

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідачем сплата процентів за користування кредитом здійснювалась з порушенням умов договору: несвоєчасно та не у повному обсязі належних до сплати сум, у зв’язку з чим банком на адресу відповідача були направлені вимоги про усунення порушень у яких зазначалось про суму заборгованості по нарахованих на несплачених процентах, заборгованості по кредиту станом на 18.01.2010р., на 10.03.2010р..

У відповідності до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з положенням договору (п. 3.1, 3.3) проценти за користування кредитною лінією нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої згідно п. 1.4 договору, з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення кредитної лінії…; проценти за користування кредитною лінією сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) за попередній місяць (з 9.00 до 18.00) і на дату повернення кредитної лінії.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 4.1 договору, погашення заборгованості за кредитною лінією, здійснюється по 18 липня 2010р. включно, у відповідності із змінами розміру кредитної лінії, встановленими у графіку…, а п. 4.2 сторони передбачили, що платежі згідно п. 3.3, 4.1 договору здійснюються в повному розмірі.

Сума простроченої заборгованості станом на 18 січня 2010р. по несплачених процентах складала 31 000 доларів США, та 357429, 42 доларів США по простроченим процентам понад 31 день; прострочена заборгованість по кредиту становила 1500000 доларів США; станом на 10.03.2010р. заборгованість зі сплати процентів по кредиту становила 457429, 42 доларів США, сума боргу по кредиту 2000000 доларів США, про що відповідача було повідомлено відповідними вимогами банку, які отримані товариством 26.01.2010р. та 30.03.2010р. та підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень.

Питання дострокового повернення кредитної лінії врегульовані у розділі 8 договору, де згідно з п. 8.1 сторони за взаємною згодою домовились без укладання будь-якої додаткової угоди до договору встановити наступний порядок змін умов договору з відповідною зміною зобов’язань позичальника щодо строку виконання позичальником зобов’язань за договором та відповідних прав банку вимагати від позичальника виконання зобов’язань за договором при настанні наступних обставин:

- якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п. 3.3 та/або п. 7.5 договору, та/або при невиконанні додаткових зобов’язань позичальника, передбачених пп. 7.1.1-7.1.9 договору (п. 8.1.1); …

- якщо значно погіршився економічний стан позичальника або виникли інші обставини, що ставлять під загрозу своєчасне повернення кредитної лінії (п. 8.1.4)…;

Як те погоджено вказаними положеннями договору (п. 8.1), при настанні обставин зазначених у п. 8.1.1 –8.1.5 договору, строк виконання позичальником своїх зобов’язань (повернення коштів, одержаних в рахунок кредитної лінії, сплата процентів за користування ними) за взаємною згодою сторін, вважається таким, що настав, на двадцятий календарний день з дня отримання позичальником повідомлення про зміну умов договору, у порядку передбаченому цим пунктом договору; сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище двадцятиденного строку, вважається дата, зазначена на повідомленні про вручення позичальнику відповідного листа банку.

В силу положень п. 8.2 договору, при настанні обставин передбачених п. 5.4 договору, та/або якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п. 1.3, 4.1 банк має право вимагати дострокового повернення коштів, наданих в рахунок кредитної лінії, а позичальник зобов’язаний виконати зазначені зобовязання в порядку, передбаченому цим пунктом договору; вимога про дострокове повернення кредитної лінії та сплати процентів за користування нею направляється за адресою позичальника, що зазначена у реквізитах договору, у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 10 календарних днів з моменту її отримання позичальником…

Наведені положення договору кореспондуються зі статтею 1050 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

У листах-вимогах від 19.01.2010р., від 26.03.2010р. які містяться у матеріалах справи з доказами отримання їх відповідачем 26.01.2010р., 30.03.2010р. (поштові повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції), позивач вимагав усунути порушення зобов’язань за кредитним договором шляхом сплати заборгованості.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість, яка виникла згідно договору по сплаті кредиту, нарахованих процентів ПАТ «Укрпостачбуд»та про яку зазначалось у вказаних листах на вимоги банку погашена не була, доказів зворотнього суду не представлено. В силу зазначених обставин з урахуванням умов договору (п.8.1) термін повернення кредиту вважається таким, що настав і у відповідача виник обов’язок сплатити наявну заборгованість за кредитом в повному обсязі.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача суми заборгованості за наданим кредитом в сумі 3000000 доларів США, яка відповідачем станом на час вирішення спору не погашена, доказів зворотнього суду не представлено, що з урахуванням направлених листів-вимог та їх невиконання з боку відповідача є підставою для задоволення позовних вимог.

Зустрічні вимоги про недійсність кредитного договору № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Викладене у зустрічному позові судом відхиляється, а заявлені вимоги суд визнає безпідставними та необґрунтованими через наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.

Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Неспроможність боржника виконати свої зобовязання за договором кредиту, або ж небажання його виконувати на тих умовах на яких його укладено, не може бути підставою для визнання його недійсним.

Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України»і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

При цьому, відповідно до норм пп. “г” п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

У нормах ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачу (за зустрічним позовом) видана Національним банком України банківська ліцензія № 38, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Окрім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл №38-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», статей 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

У спірному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача за зустрічним позовом якими обгрунтовуються вимоги щодо недійсності договору спростовуються вищенаведеним. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

За встановлених обставин, зустрічні позовні вимоги ПАТ «Укрпостачбуд»щодо недійсності кредитного договору № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р. з підстав викладених у зустрічному позові, визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті державного мита у сумі 3225, 48 доларів США та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Судові витрати позивача за зустрічним позовом не підлягають стягненню з відповідача у зв’язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрпостачбуд» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського 67-Б, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 21475888) на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»(01032, м. Київ, вул. С. Петлюри 30, ідент. код 19356840) 3000000 доларів США (три мільйони доларів США) заборгованості по кредитному договору № 40/59659-КЛ від 18.07.2007р., 3225, 48 доларів США (три тисячі двісті двадцять п’ять доларів США 48 центів) витрат по сплаті державного мита.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрпостачбуд» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського 67-Б, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 21475888) на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»(01032, м. Київ, вул. С. Петлюри 30, ідент. код 19356840) 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 13.09.2010