Рішення № 11147292, 25.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.08.10 р.                     Справа № 39/188пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Морщагіної Н.С.

при секретарі Волобуєвой А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка

до відповідачів:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Відродження”, м. Луганськ

Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Об’єднаної державної податкової інспекції м. Костянтинівки

про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р. та стягнення 7830,00грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача1 не з’явився;

від відповідача2 Бутрим О.М. – за довіреністю;

від третьої особи Плохіх В.О. - за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю “Відродження”, м. Луганськ та Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Об’єднаної державної податкової інспекції м. Костянтинівки, про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р. та стягнення з державного бюджету надмірно стягнутого податку на прибуток в сумі 1200,00грн., та податку на додану вартість в сумі 6630,00грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р., накладні № 918 від 18.09.2007 р., № 822 від 22.08.2007 р., № 81303 від 13.08.2007 р., № 71804 від 18.07.2007 р., № 71305 від 13.07.2007 р., № 61305 від 13.06.2007 р., № 51407 від 14.05.2007 р., № 43005 від 30.04.2007 р., 40406 від 04.04.2007 р., № 22305 від 23.02.2007 р., акт Костянтинівської ОДПІ № 342/23-2-31266421від 08.04.2010 р.

Відповідач1 в судове засідання не з’явився, письмового відзиву на позов не надав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки наявні матеріали справи надають можливість належним чином провести спірну кваліфікацію юридичних правовідносин.

Відповідач2 надав заперечення на позовну заяву, згідно яких зазначив, що у відповідності до Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків органи Державного казначейства здійснюють повернення на підставі висновків державних податкових органів. Відповідних висновків органів державної податкової служби щодо повернення надмірно стягнутого податку на прибуток в сумі 1200,00грн., та податку на додану вартість в сумі 6630,00грн. до Головного управління державного казначейства України у Донецькій області не надходили.

Третя особа в судове засідання з’явилася, надала письмові пояснення по справі, у відповідності до яких зазначила, що використання товарів у власній господарській діяльності повинно бути підтверджено документальними доказами фактичної поставки товарів, яких у позивача не виявлено. Крім того, третьою особою також заявлене клопотання про зупинення провадження у справі № 39/188пд, до вирішення адміністративної справи № 2а-11926/10/0570, що розглядається Донецьким окружним адміністративним судом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд встановив.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підставою виникнення взаємних прав та обов’язків сторін є договір купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р.

Дослідивши зміст представленого договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р., суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 ЦК України.

У відповідності до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1ст.179 ГК України майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не господарюючими суб’єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. Пункт 7 цієї ж статті передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства , та скріплюється печаткою.

Згідно частин 2,3 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою стороною. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформлює договір відповідно до вимог ч.1 ст.181 ГК України і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно ст.23 Закону України “Про господарські товариства” управління товариством здійснюють його органи.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виходячи з системного аналізу норм Цивільного кодексу (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України “Про господарські товариства” (статті 47, 62, 63), Закону України “Про акціонерні товариства” (статті 52, 58, 59, 60, 61) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (частина третя статті 92, друге речення абзацу третього частини першої статті 161 Цивільного кодексу).

Виходячи з преамбули Договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р. та розділу 9 Договору “Юридичні адреси та реквізити сторін”, останній з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Відродження” підписаний директором Ханас А.Д., який діяв на підставі Статуту, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон” директором Моруженко І.І., який діяв на підставі статуту. Підписи перших керівників на Договорі скріплені печатками Товариств.

Згідно п. 1.1 даного Договору Продавець продає, а Покупець купує товари у відповідності зі специфікаціями, доданими до цього Договору (Додатки) та які є його невід’ємною частиною, надалі іменований “товар”, на умовах, обумовлених в даному Договорі.

Базисні умови поставки за даним Договором визначені п. 2.1 Договору, який передбачає, що доставка товару здійснюється за рахунок Продавця протягом 3 робочих днів з дня надходження замовлення Покупця.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що Покупець зобов’язаний прийняти товар за кількістю протягом 1 робочого дня після отримання його на свій склад.

Право власності на товар, а також всі ризики загибелі чи пошкодження товару переходить від Продавця до Покупця в момент відвантаження товару.

У відповідності до умов Договору та специфікації до нього Продавець згідно накладних № 918 від 18.09.2007 р., № 822 від 22.08.2007 р., № 81303 від 13.08.2007 р., № 71804 від 18.07.2007 р., № 71305 від 13.07.2007 р., № 61305 від 13.06.2007 р., № 51407 від 14.05.2007 р., № 43005 від 30.04.2007 р., 40406 від 04.04.2007 р., № 22305 від 23.02.2007 р. відвантажив Покупцеві товар на загальну суму 1795553,42грн.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обов’язок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Суду не надано жодних доказів незгоди відповідача щодо належності виконання Продавцем прийнятих на себе згідно Договору зобов’язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, у зв’язку з чим суд дійшов висновку, що свої зобов’язання відповідач виконав у відповідності з умовами договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р.

Товар позивачем прийнято, що підтверджується підписом останнього на вказаних накладних, скріплених печаткою Товариства та останнім не заперечується.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару на суму 1795553,42грн., тобто обов’язок відповідача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсним означеного договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р., з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р., позивач посилається на висновки Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції, викладені в акті “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “Оріон” № 342/23-2-31266421 від 08.04.2010 р. щодо нікчемності правочину, з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Оцінивши в сукупності викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог обставини та представлені в їх підтвердження докази господарський суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення їх, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків.

У відповідності з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. (Постанова Пленуму Верховного суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року № 9).

Предметом оспорюваного договору купівлі-продажу є поставка феромолібдену ФМО-60, марганцю металевого МН-90, нікелю-катод Н3, баббіту Б-83.

При цьому, господарському суду не представлено належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України, доказів, які б підтверджували факт, що оспорюваний правочин посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); та/або, що вказаний правочини вчинений щодо викраденого майна; порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина у формі умислу, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акт Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції “Про результати планової виїзної перевірки ТОВ “Оріон” № 342/23-2-31266421 від 08.04.2010 р. не може бути прийнятий судом до уваги в якості належного доказу на підтвердження наявності вини будь-якої зі сторін у вчиненні правочину, визначеного ст. 228 ЦК України.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За висновком суду, позивач з допомогою належних та допустимих, у розумінні ст. 34 ГПК України, доказі не довів наявності обставин щодо недійсності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р., з підстав передбачених ст. 228 ЦК України, або його невідповідність вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, тобто не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Натомість надані суду первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне виконання принаймні однією зі сторін умов оспорюваного договору купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного, в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка в цій частині слід відмовити.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення з державного бюджету надмірно стягнутого податку на прибуток в сумі 1200,00грн., та податку на додану вартість в сумі 6630,00грн.

Процедури повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії, визначаються Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року N 226, Порядком взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 3 лютого 2005 року N 58/78/22.

Згідно вказаних нормативних актів повернення грошових коштів помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії здійснюється органами державного казначейства.

Порядок створення та діяльності органів державного казначейства України врегульовано Положенням про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95 N 590.

У відповідності до п. 1 Положення Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

У відповідності до покладених на органи Держаного казначейства здійснюють управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Вказане свідчить, що органи державного казначейства на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо організації виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим; управління наявними коштами державного бюджету, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету; фінансування видатків державного бюджету; ведення обліку касового виконання державного бюджету, складення звітнітності про стан виконання державного та зведеного бюджетів; управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства; розподілення між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України; контролю за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів, позабюджетних коштів; розроблення та затвердження нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.

Таким чином, Головне управління Державного казначейства у Донецькій області в розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень.

Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка в цій частині є справою адміністративної юрисдикції.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд спорів за зверненням суб’єкта владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління відноситься до компетенції адміністративних судів.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами (частина 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

21 травня 2007 року почав роботу Донецький окружний адміністративний суд, про що було розміщено оголошення в газеті Донецької обласної Ради „Життя” № 70 від 18 травня 2007 року. Саме з цього моменту господарський суд Донецької області втратив право розглядати та вирішувати спори за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та відповідно до пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Заявлене третьою особою клопотання про зупинення провадження у справі № 39/188пд, у зв’язку з поданням Костянтинівською об’єднаною державною податковою інспекцією апеляційної скарги на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду у справі № 2а-11926/10/0570, за висновком суду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Предметом розгляду даної справи є, зокрема, визнання недійсним договору купівлі-продажу товару № 2 від 01.02.2007 р. з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України.

Згідно представлених суду доказів, предметом розгляду адміністративної справи № 2а-11926/10/0570 є вимоги ТОВ “Оріон” щодо скасування податкових-повідомлень рішень Костянтинівської ОДПІ № 0000392342/0-11658, № 0000402342/0-11659 від 21.04.2010 р.

Крім того, як вбачається з ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2010 р. провадження у справі № 2а-11926/10/0570 на підставі ст. 156 КАС України зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 39/188пд. Станом на момент прийняття рішення відомостей стосовно скасування означеної хвали суду не представлено.

Таким чином, розгляд Донецьким окружним адміністративним судом адміністративної справи № 2а-11926/10/0570 не перешкоджає подальшому розгляду справи № 39/188пд по суті та не впливає на надання оцінки заявленим позовним вимогам та представлених в їх обґрунтування доказам.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка - відмовити.

Провадження у справі № 39/188пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон”, м. Костянтинівка до Головного управління державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк, про стягнення з державного бюджету надмірно стягнутого податку на прибуток в сумі 1200,00грн., та податку на додану вартість в сумі 6630,00грн. – припинити.

В судовому засіданні оголошено повний текст рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя