Рішення № 111470636, 05.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2217/22

Провадження № 2/369/1357/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

за участю секретаря Житар А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денка Лоджістікс», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денка Лоджістікс», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.09.2020 року позивача булоприйнято нароботу уТОВ «ДенкаЛоджістікс» напосаду маркувальникавідділу прийняттятовару департаментускладської логістикиз посадовимокладом 14500,00грн.на шестиденнийробочий тиждень,повний робочийдень тривалістю з понеділка по п`ятницю 7 годин, в суботу 5 годин. 01.04.2021 року позивача було переведено на посаду фахівця з обробки замовлень відділу комплектування товару департаменту складської логістики. 08.11.2021 року безпосередній керівник позивача ОСОБА_2 повідомив позивача про необхідність написання заяви на звільнення за угодою сторін. Позивач на таку пропозицію відмовилась, оскільки наміру звільнятись не мала і підстав для написання такої заяви не вбачала. 15.11.2021 року ОСОБА_3 надав позивачу повідомлення від 12.11.2021 року №1 про заплановане звільнення та копію наказу №034-шр-к/тр «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників». 13.01.2022 року відповідачем видано наказ №00001-22з-к/тр про звільнення позивача з посади фахівця з обробки замовлень відділу комплектування товару департаменту складської логістики 16.01.2022 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників, п. 1 ст. 40 КЗПП України. Позивач вважає даний наказ про звільнення неправомірним, таким, що виданий з порушенням трудового законодавства, і тому він підлягає скасуванню.

Враховуючи вище викладене, позивач просила суд визнати наказ №00001 -22з-к/тр від 13 січня 2022 року про звільнення позивача з посади фахівця з обробки замовлень відділу комплектування товару департаменту складської логістики незаконним та поновити позивача на роботі, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2022 року по дату ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 16.05.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

02.09.2022 року від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.09.2022 року від сторони позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

07.10.2022 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.10.2022 року витребувано від ТОВ «Денка Лоджістікс» належним чином засвідчену копію Положення про преміювання ТОВ «Денка Лоджістікс» та оригінал Положення про преміювання ТОВ «Денка Лоджістікс» для огляду в судовому засіданні та витребувано від ГУ ДПС у Київській області за адресою: Святослава Хороброго, 5А, м. Київ, 03151, повідомлення про прийняття на роботу, надіслані ТОВ «ДЕНКА ЛОДЖІСТІКС», код ЄДРПОУ 40308613 за період з 01 листопада 2021 року по 26 січня 2022 року.

05.12.2022 року на виконання ухвали суду від 26.10.2022 року від ГУ ДПС у Київській області надійшли витребувані судом документи.

30.01.2023 року на виконання ухвали суду від 26.10.2022 року від представника ТОВ «Денка Лоджістікс» надійшли витребувані судом документи.

Протокольною ухвалою від 30.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Згідност. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що позивач працювала на посаді маркувальника відділу прийняття товару департаменту складської логістики з 01.09.2020 року.

01.04.2021 року позивача було переведено на посаду фахівця з обробки замовлень відділу комплектування товару департаменту складської логістики.

12.11.2021 року відповідачем було видано Наказ № 034-шр-к/тр «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників»

15.11.2021 року позивач була персонально (під розпис) попереджена про заплановане звільнення та копію наказу №034-шр-к/тр «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників».

15.11.2021 року позивач ознайомлена з пропозицію від 12.11.2021 щодо переведення її на вакантну посаду комірника у відділі відбору товару у Департаменті складської логістики та відмовилась від такого переведення.

13.01.2022 року відповідачем видано наказ №00001-22з-к/тр про звільнення позивача з посади фахівця з обробки замовлень відділу комплектування товару департаменту складської логістики 16.01.2022 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників, п. 1 ст. 40 КЗПП України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 51 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В п.19постанови Пленуму Верхового Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів»зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Суд звертає увагу, що скорочення штату - це зменшення кількості або ліквідація певних посад, спеціальностей, професій тощо. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Однією з найважливіших гарантій при скороченні чисельності чи штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до вимогстатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Положеннями ч. 2ст. 40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1ст. 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до вимогст. 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимогист. 49-2 КЗпП Українипро надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 18.03.2020 року по справі № 461/3024/18, законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантнупосаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Звертаючись до суду із вказаним позовними вимогами, позивач, як на одну із підстав для поновлення на посаді, посилається на ту обставину, що відповідачем в порушення вимог ч. 3ст. 49-2 КЗпП Українине було запропоновано іншу роботу на вказаному підприємстві та те, що відповідач, в порушення вимог ст.40,42 КЗпП України, звільнив її з займаної посади, не враховуючи ту обставину, що вона має переважне право через високий рівень кваліфікації.

У судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва та праці та відповідно скорочення штату працівників, у зв`язку з чим відповідачем було видано наказ від 12.11.2021 року № №034-шр-к/тр «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату працівників». Згідно цього наказу з 16.01.2022 року підлягали скороченню та виключенню з штатного розпису 6 штатних одиниць (посад), серед яких і посада, яку обіймала позивач.

В свою чергу, частиною 2ст. 42 КЗпП України, передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинністьЗакону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 27.01.2016 року по справі №6-27225ск15 зазначила, що право визначати штат і чисельність працівників належить власнику чи уповноваженому ним органу. Власник або уповноважений ним орган мають право зменшити кількість посад і працівників одного фаху і кваліфікації і одночасно прийняти рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чи збільшити чисельність інших посад.

У процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, що підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановленіст. 42 Кодексу законів про працю України, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду.

З матеріалів справи вбачається і не спростовується позивачем, що 15.11.2021 року позивач була попереджена про майбутнє вивільнення із займаної посади за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Україниу зв`язку із скороченням штату працівників.

Разом з тим, як вбачається з повідомлення від 12.11.2021 року позивачу було запропоновано переведення на іншу посаду, проте позивач відмовилась від такого переведення.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ізст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України.

Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимогст. 76-83 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача, а тому, зважаючи на вище викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в поновленні позивача на роботі, то приписи ч.2ст. 235 КЗпП Українине застосовуються, оскільки підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК Українисудові витрати у справі суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.2,4-5,7-13,76-81,89,223,258-259,263-265,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Денка Лоджістікс»,про визнаннянаказу прозвільнення незаконним,поновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Денка Лоджістікс»: Київська область, с.Чайки, вул.Антонова, 1А, ЄДРПОУ 40308613.

СУДДЯ Л.М.КОВАЛЬЧУК