Ухвала суду № 111468126, 12.06.2023, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 червня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/6043/23

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ - 43305056) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просить:

-визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_2 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 у повному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 додаткову винагороду в розмірі до 100 000 (ста тисяч) гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 24 лютого по березень 2022 року і в розмірі 30 000 (тридцяти тисяч) гривень щомісячно за період з квітня по липень 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 22.05.2023 позовна заява залишена без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвали суду від представника позивача надійшли письмові пояснення на ухвалу суду від 22.05.2023, в яких зазначено, що позивач проходив публічну службу, з якої звільнений 29.06.2022. В аспекті спірних правовідносин, поняття «грошове забезпечення», «матеріальна допомога» та «заробітна плата» є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді даної справи, необхідно врахувати правові висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22. Представник позивача наполягає на тому, що в даному випадку спеціальною нормою є саме стаття 233 КЗпП України і зважаючи на пункт 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, позивач має право на звернення до суду без обмеження строку. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3464/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21. Зважаючи на вказане представник позивача просить вирішити питання про відкриття провадження у справі.

Надаючи оцінку письмовим поясненням представника позивача, суд враховує такі норми законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина 5 статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою, передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Як вже було зазначено в ухвалі про залишення позову без руху, що не заперечує і представник позивача, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Так починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.

Тобто після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).

Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.

В межах спірних правовідносин, суд звертає увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 стосуються таких виплат, як додаткова винагорода в розмірі до 100 000 (ста тисяч) гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за період з 24 лютого по березень 2022 року і в розмірі 30 000 (тридцяти тисяч) гривень щомісячно за період з квітня по липень 2022 року.

Таким чином предметом цього спору є саме грошове забезпечення, що виплачувалось позивачеві не в повному обсязі під час служби останнього в Головному управлінні Національної поліції в Чернігівській області.

Тобто спір стосується грошового забезпечення ОСОБА_2 , в той час як в постанові Верховного Суду, на яку покликається представник позивача (справа №380/15245/22) спірним питанням була виплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, яка, своєю чергою, є саме тією сумою, що належить працівникові до виплати при звільненні останнього. Суд погоджується із викладеною позицією Верховним Судом щодо застосування в цих спірних правовідносинах саме Кодексу законів про працю України, а як наслідок і відсутність часових обмежень щодо звернення з позовом до суду, зважаючи на карантинні обмеження та Прикінцеві положення КЗпП України.

Водночас суд зауважує, що викладені правові висновки в постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 не є ревалентними до даної справи, позаяк в останній спірні правовідносини стосуються саме грошового забезпечення позивача, що не відносить чинне законодавство до всіх виплат, які належать працівникові при звільненні, а тому в контексті чинного на час звернення позивача до суду КЗпП України, останній не є спеціальною нормою законодавства, оскільки не регулює правовідносини щодо стягнення грошового забезпечення (заробітної плати).

Досліджуючи питання сум, що належать працівникові при звільненні, суд звертає увагу, що такі виплати визначені Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799. До таких виплат належать: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відтак з набранням чинності в новій редакції статтею 233 КЗпП, відсутні правові підстави для застосування норм останньої до правовідносин про невиплачені під час служби суми грошового забезпечення.

Відтак відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з цим позовом, у спорах, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов`язані з проходженням публічної служби, встановлюється місячний строк.

Про перевагу застосування спеціальної норми частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України над загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 по справі №540/2001/21, від 28.09.2022 по справі №420/358/22 та від 29.09.2022 по справі №420/3978/22.

Щодо посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, суд зазначає, що в цій справі суб`єкт правовідносин на час звернення до суду за захистом прав та інтересів перебував на публічній службі, в той час як ОСОБА_2 звільнений зі служби в поліції в 2022 році.

Посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 також не можуть бути застосовані судом в спірних правовідносинах, оскільки в справі, переглянутій касаційною інстанцією позивач звернувся до суду до внесення змін до Кодексу законів про працю України, а тому дійсно залишення позову без розгляду судом апеляційної інстанції, застосувавши строки звернення до суду за нормами КЗПП України, що діяли на момент апеляційного провадження, є безпідставним, на що і звернув увагу Верховний Суд вирішуючи спірне питання.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Зміст абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з днем, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відтак, про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатись з моменту розрахунку при звільнення, що відбулось 2022 році, проте до суду звернувся лише 18.05.2023, пропустивши строк, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже зазначені позивачем підстави щодо пропуску строку визнані судом не поважними, інших причин, які заважали звернутися до суду з цим позовом у встановлений КАС України строк, позивачем не наведено та судом не встановлено.

Згідно із пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.

Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною восьмою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви, разом з доданими до неї матеріалами, надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в строк та порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про повернення позовної заяви.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями293,295 - 297та підпунктом 15.5 пункту 15Розділу«Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Падій