Рішення № 111466234, 12.06.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2023 року № 320/3090/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 до Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України про заборону в`їзду Громадянину Ісламської Республіки Пакистан Місбаху Аділу №5/1/1-10292 від 10.11.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані непогодженням позивача з прийнятою Службою безпеки України постановою про заборону в`їзду Громадянину Ісламської Республіки Пакистан Місбаху Аділу №5/1/1-10292 від 10.11.2022. В обґрунтування доводів щодо протиправності вказаної постанови позивач зазначив, що висновки на підставі яких уповноваженим органом було прийнято оскаржуване рішення, а саме про становлення загрози з боку позивача національній безпеці України, оскільки позивач є добропорядочним та законослухняним громадянином, не визнаний винним у жодному кримінальному правопорушенні, підозри не вручались, не складено обвинувальних актів.

На підставі вказаних вище обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати прийняту відповідачем постанову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позов, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення. Посилається на те, що повноваження Служби безпеки України щодо прийняття рішень про заборону іноземцям в`їзду в Україну є виключними та дискреційними.

В свою чергу, представник відповідача зауважив, що Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України, у встановленому законом порядку, отримано дані, що дії ОСОБА_3 суперечать інтересам забезпечення безпеки України, про що більш детально зазначено у довідці щодо підстав для заборони в їзду в Україну позивачу. У зв`язку з зазначеним дії позивача були кваліфіковані Службою безпеки України як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до ст.13 Закону такі діяння слугували підставою для прийняття Службою безпеки України рішення про заборону в`їзду позивачу на територію України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Київський окружний адміністративний суд, встановив наступне.

Громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 , проживав в Україні з 2016 року та документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 12.11.2020. У 2017 році отримав реєстраційний номер облікової картки платника податків,

У січні 2022 року ОСОБА_2 виїхав з України, а коли побажав у листопаді повернутись не зміг в`їхати, отримавши від прикордонної служби штамп про заборону в`їзду до 10.11.2025.

Звернувшись до уповноваженого органу з приводу заборони в`їзду на територію України, 28.11.2022 електронною поштою від Адміністрації державної прикордонної служби України отримав відповідь, що доручення щодо заборони в`їзду на територію України громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 для виконання Прикордонною службою було надано від Служби безпеки України.

Звернувшись до Служби безпеки України позивач отримав відповідь №5/1/1-Ч-471/1/3 від 08.12.202 в якій зазначено, що громадянину Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 заборонено в`їзд на територію України в інтересах забезпечення національної безпеки України.

У відповідності до наданої до суду копії довідки щодо підстав для заборони в`їзду в Україну в ході оперативно-службової діяльності було встановлено, що ОСОБА_2 мав контакти з представниками спеціальних служб рф, сприяв у незаконному перетині державного кордону України (поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон), причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців. Крім того, встановлено, що ОСОБА_2 не одноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

Крім того, у вказаній довідці зазначено, що 02.11.2022 на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування Місбаху Аділу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання №900045478 від 12.11.2020.

Не погоджуючись з вказаним вище рішенням про заборону в`їзду на територію України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно ч.1 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 стю13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в тому числі в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

Згідно ч.3 ст.13 Закону №3773 рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Законом України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-ХІІ (далі Закон №2229) визначені повноваження СБУ.

Так, відповідно до ч.1,2 ст.2 Закону №2229 на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно п.13 ч.1 ст.24 Закону №2229 Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності є Служба безпеки України, а згідно ч.1 ст.2 цього ж Закону метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення.

Також, ч.1 ст.19 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 №2469-VIII (далі Закон №2229-ХІІ) передбачено, що Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

За змістом ст.1 Закону України «Про національну безпеку України»:

- державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4);

- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9);

- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6);

- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).

Беручи до уваги предмет розгляду справи, суд вважає за необхідне звернути увагу, що за роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в п.18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене ст.13 та ч.2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати па увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

З огляду на викладене, суд зауважує, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки.

Отже, підсумовуючи наведене, слід дійти висновку, що саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов`язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України.

Так, на виконання положень Закону №2229, ст.13 Закону №3773, п.5 Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280, Службою безпеки України, наказом від 29.01.2021, №31 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.03.2021 за №399/36021) затверджено Інструкцію про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі Інструкція №31).

Відповідно до п.2 Інструкції №31 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

У порядку, передбаченому цією Інструкцією, рішення про заборону в`їзду приймається також: за інформацією, отриманою від органу безпеки іноземної держави, з урахуванням відповідних міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України; за поданням Міністерства закордонних справ України (далі - МЗС) відповідно до резолюцій Ради Безпеки ООН, в яких передбачено застосування персональних санкцій.

Не приймається рішення про заборону в`їзду стосовно іноземця, що має статус біженця в Україні, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Згідно п.3 Інструкції №31 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ, регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.

У довідці зазначаються:

- дані про іноземця, якому передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону;

- відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в`їзду в Україну іноземцю (три роки).

Відповідно до п.5-6 Інструкції №31, на підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в`їзду в Україну.

У постанові про заборону в`їзду в Україну не допускається викладення інформації з обмеженим доступом.

Постанова про заборону в`їзду в Україну складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником уповноваженого підрозділу СБУ та погоджуються: у ЦУ СБУ - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі СБУ - начальником цього органу або його заступником.

Примірники постанови про заборону в`їзду в Україну затверджуються Головою СБУ, його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків.

Строк заборони в`їзду в Україну іноземцю обчислюється з дати затвердження постанови про заборону в`їзду в Україну.

Системний аналіз наведених норм вказує на те, що передумовою і підставою для прийняття постанови про заборону в`їзду в Україну іноземцю є довідка про необхідність заборони в`їзду іноземцю, а не безпосередньо матеріали контррозвідувальної справи, адже у довідці, згідно з вимогами Інструкції №31, викладаються обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, та на підставі відомостей, викладених у довідці готується постанова про заборону в`їзду в Україну.

Як вже зазначалось судом вище, оскаржуваною постановою про заборону в`їзду в Україну від 08.11.2022 №5/1/1-10292, відповідачем прийнято рішення в інтересах забезпечення національної безпеки України заборонити в`їзд на територію України громадянину Пакистану ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, уродженцю Пакистану, який проживає в Пакистані, терміном на 3 (три) роки.

Підставою для прийняття такої постанови стала довідка щодо підстав для заборони в`їзду в Україну зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 мав контакти з представниками спеціальних служб рф, сприяв у незаконному перетині державного кордону України (поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон), причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців. Крім того, ОСОБА_2 не одноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

З огляду на вказану суд зауважує, що довідка щодо підстав для заборони в`їзду в Україну містить визначений Інструкцією №31 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну особі.

З приводу обставин відсутності у довідці та неврахування відповідачем відомостей про наявність у позивача родинних зв`язків в України, необхідно зазначити, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.

Отже, з огляду на вказане, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова по заборону в`їзду в Україну, у відповідності до вимог ст.13 Закону №3773-VI, п.13 ч.1 ст.25 Закону №2229 та Інструкції №31 прийнята СБУ в інтересах забезпечення національної безпеки України на підставі довідки щодо підстав заборони в`їзду в Україну та відомостей, зазначених у ній, які свідчать про характер загроз національній безпеці України.

Крім того, в контексті вказаного суд зауважує, що Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Отже, повноваження Служби безпеки України щодо прийняття рішень про заборону іноземцям в`їзду в України є виключними та дискреційними.

Пунктом 3 Інструкції №31 передбачено, що у довідці, яка є підставою для прийняття постанови про заборону іноземцю в`їзду в Україну, зазначаються відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду.

Суд враховуючи викладене вище зауважує, що вказані вище обставини, у необхідній для прийняття уповноваженою особою мірі, зазначені у довідці про необхідність заборони позивачу в`їзду в Україну. Оцінка таких відомостей відноситься до виключної компетенції Служби безпеки України, а тому суд першої інстанції неправомірно надав переоцінку викладеній у довідці інформації, перебравши на себе виключну компетенцію Служби безпеки України.

Твердження позивача про те, що він був законослухняною особою, не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності, не порушував законодавство України та дотримувався загальноприйнятих у суспільстві правил суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на те, що такі твердження позивачем нічим не підтверджуються, не відповідають дійсності та спростовується інформацією викладеною у довідці про те, що за період перебування на території України ОСОБА_2 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись ст.6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.