Рішення № 111463177, 31.05.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/38430/20

Провадження № 2/761/2313/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

25.11.2020 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: стягнути з державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 55 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вимоги позивач обгрунтовує тим, що Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві протягом трьох років умисно і послідовно нехтують приписами зазначеної правової норми, систематично порушують конституційні права позивача, завдаючи йому душевних страждань.

Як зазначає позивач, після його звернення із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді, було відмовлено в задоволенні заяви. Однак рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 15.03.2018 року (справа №752/25615/17) було зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві вчинити дії по призначенню довічного грошового утримання.

Зазначеним рішенням було встановлено протиправність відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, порушення строків розгляду документів та прийняття відповідного рішення.

В подальшому на примусове виконання рішення суду було видано виконавчий лист, однак він також не був виконаний, тому позивач був вимушений звернутися до суду із позовною заявою та судом було встановлено факт протиправності бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

В жовтні 2018 року позивач почав отримувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, тобто через 14 місяців після звернення до органу Пенсійного фонду України.

Однак в березні 2019 року виплати припинились через банківську установу та почали виплачувати через поштове відділення про що не було повідомлено позивача. В червні 2019 року виплати були поновлені через банківську установу.

Позивач зазначає, що його звернення Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві розглядало з порушенням строків, встановлених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» та на певні звернення відповіді надано не було.

Після проведення виплати довічного грошового утримання судді з порушенням строків, позивачу не було виплачено компенсацію втрати частини доходів.

Крім того, на момент звернення до суду з даним позовом, в провадженні Окружного адміністративного суду м.Києва перебувають три справи щодо відновлення порушених відповідачем прав позивача - №640/17225/20, 640/22731/20 та №640/17247/20.

З посиланням на положення статті 56 Конституції України, ст.ст.1173, 1167, 23 ЦК України позивач просить відшкодувати моральну шкоду, спричинену внаслідок бездіяльності, протиправних дій та рішень Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та самого Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві у розмірі 55 000,00 грн.

При визначенні розміру компенсації позивач виходив із принципу розумності, виваженості та справедливості, глибини і тривалості душевних страждань, які полягають, зокрема, у погіршенні настрою, втраті душевного спокою та перебування протягом останніх трьох років у постійному стресовому стані у зв`язку з веденням тривалої боротьби за захист своїх конституційних прав, що змусило позивача змінити звичайний спосіб життя, витрачаючи багато часу на оскарження протиправних дій, рішень та бездіяльності вказаних органів Пенсійного фонду України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 30.11.2020 року було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Сторони не звертались до суду з клопотанням про слухання справи з викликом сторін.

03.03.2021 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає представник, позивач не надав доказів на підтвердження причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо), пенсійне законодавство не передбачає стягнення моральної шкоди.

05.03.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог. Як зазначив позивач, відповідач не спростував доводів і аргументів позивача.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Водночас необхідно виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, 10.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці.

Розпорядженням Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 20.11.2017 року у задоволенні заяви було відмовлено.

ОСОБА_1 не погодився з відмовою та звернувся до суду з позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 15.03.2018 року (справа №752/25615/17) позов ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково - визнано протиправним та скасовано розпорядження Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.11.2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці; зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 04.08.2017 року щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди без обмеження граничним розміром з урахуванням розміру суддівської винагороди в сумі 59 840,00 грн.

Рішення набрало законної сили.

На примусове виконання рішення суду 14.06.2018 року Голосіївським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист та Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.

В межах зазначеного виконавчого провадження постановою від 07.08.2018 року за невиконання рішення суду на Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві було накладено штраф.

Так як рішення суду не виконувалось належним чином, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві неправомірною.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 13.09.2019 року (справа №752/25615/17) заяву ОСОБА_1 про визнання бездіяльності щодо невиконання судового рішення протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві в частині щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 відсотків суддівської, винагороди без обмеження граничним розміром з урахуванням розміру суддівської винагороди в сумі 59 840,00 гривень.

Ухвала набрала законної сили.

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 27.08.2020 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати йому щомісячного грошового утримання як судді у відставці, починаючи з серпня 2017 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити розрахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням виплати йому щомісячного грошового утримання як судді у відставці, починаючи з серпня 2017 року по квітень 2020 року (включно).

Рішенням Окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року (справа №640/22731/20) позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2022 року (справа №640/22731/20) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2021 року - залишено без змін.

Рішення судів в касаційному порядку не оскаржувалось.

Як встановлено судом, несвоєчасна виплата довічного грошового утримання судді у відставці відбулась з вини ГУ ПФУ у м. Києві, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати йому щомісячного грошового утримання як судді у відставці. Водночас, рішення ГУ ПФУ у м. Києві щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, є протиправним.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України м. Києва про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 15 січня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/8 від 15 січня 2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.06.2021 року (справа №640/17225/20) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/8 від 15 січня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києва (04053, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/8 від 15 січня 2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2021 року - без змін.

Крім того, Постановою Шостою апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 року (справа №640/17552/20) визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 у адміністративній справі № 640/17225/20 щодо неправильного здійсненного ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та невиплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в місті Києві вжити заходи щодо усунення порушень п. 9 ч. 1 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України шляхом належного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2021 року у адміністративній справі № 640/17225/20, а саме, здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного утримання як судді у відставці у розмірі 66 % суддівської винагороди, згідно довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7-34/8 від 15.01.2020, та його виплату з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

Постанова суду в касаційному порядку не оскаржувалась.

Крім того, при зверненні до суду з позовом позивач зазначав, що його звернення відповідачем були розглянуті несвоєчасно або з порушенням встановленого строку.

Так з матеріалів справи вбачається, що 15.01.2020 року та 29.05.2020 року позивач звертався до відповідача із заявами. Позивач зазначив що вони не були розглянуті у строки, передбачені діючим законодавством та не в повному обсязі, тому звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає: 1) у неповідомленні ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви від 15.01.2020 року про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці; 2) неналежному розгляді заяви ОСОБА_1 від 29.05.2020 року в частині ненадання відповіді на перше питання даного звернення та порушення строків його (звернення) розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.04.2022 року (справа №640/17247/20) позов було задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022 року рішення Окружного адміністративного суду м.Києва залишено без змін.

Рішення в касаційному порядку не оскаржувалось.

Так враховуючи, що відповідач безпідставно відмовив у призначенні позивачу довічного грошового утримання судді у відставці, тривалий час не здійснював виплату грошового утримання, безпідставно не надав відповідь на заяву та надав неповну відповідь на заяву, що встановлено рішеннями судів, позивач зазнав моральних страждань, які зокрема полягають у погіршенні настрою, втраті душевного спокою та перебування протягом останніх трьох років у постійному стресовому стані у зв`язку з веденням тривалої боротьби за захист своїх конституційних прав, що змусило позивача змінити звичайний спосіб життя, витрачаючи багато часу на оскарження протиправних дій, рішень та бездіяльності вказаних органів Пенсійного фонду України, враховуючи принцип розумності, виваженості та справедливості, глибини і тривалості душевних страждань, суд вважає за можливе відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Отже, так як кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок компенсації моральної шкоди.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Притула