Рішення № 111447086, 01.06.2023, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1401/22

Провадження № 2/456/115/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

01 червня 2023 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/1401/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Стрийської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимогипозивач обґрунтовує тим, що позивачу на підставі ордеру №2628 серія Г, виданого рішенням виконкому міської Ради народних депутатів міста Стрия від 19 жовтня 2007 року №350 надано право зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно довідки про реєстрацію осіб, виданої об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Школярик» від 07.05,2022 року №0705 за даною адресою зареєстрована його колишня дружина - ОСОБА_2 , яка не проживає в житловому приміщенні понад три роки. Відповідач не проживає в даній квартирі тривалий час, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, її особистих речей в квартирі немає і взагалі квартирою вона не користується. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім`ї відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідача порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, він позбавлений можливості оформити субсидію на житлово- комунальні послуги, вчинити будь-які дії з розпорядження майна. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, є належним способом захисту його порушених прав.

Враховуючи вищенаведене вважає, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 у зв`язку з тривалою (понад три роки) відсутністю за місцем реєстрації, крім того вона не оплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому ОСОБА_1 , як власник житла вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки відповідач створює перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з?явився, про час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, заяв про розгляд справи за її відсутності не надала, відзиву не надала, повідомлена через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Стрийської міської ради в судовому засіданні пояснив, що відповідач є вписаною в ордер при наданні житла сім`ї ОСОБА_3 , тобто має право на приватизацію. На даний час є передчасним позбавлення відповідача права на користування житлом, оскілки період війни і не відомо де на даний час перебуває відповідач.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямст.. 280 ЦПК України, згідно з якими у разі неявки в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вислухавши позиції сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України,суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зістаттею 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до пункту 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положеннястатті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей391, 396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

За правилами частини першоїстатті 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно зіст. 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Так, з письмових матеріалів справи встановлено, що право користування житловим приміщенням, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Ордеру від 26 жовтня 2007 року належить: ОСОБА_1 (позивачу), ОСОБА_2 (відповідача) та ОСОБА_4 (дочці).

Згідно довідки виданої ОСББ «Школярик» від 07.05.2022 №0705, в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 наймач, ОСОБА_2 наймач, ОСОБА_4 , наймач, ОСОБА_5 наймач.

Згідно акту від 07.05.2022, про не проживання особи за місцем реєстрації , вбачається, що у присутності голови ОСББ будинку АДРЕСА_3 та сусідів, складено акт про те що ОСОБА_2 , фактично зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , однак не проживає.

Згідно рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20.02.2019, вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Судом встановлено, що метою для визнання відповідача таким, що втратив прав користування житлом є намір приватизації квартири без участі відповідача, оскільки родинні відносини між сторонами не склалися, розлучені.

Згідно зістаттею 379 ЦК Українижитлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно достатті 64 ЖК Української РСРчлени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною четвертоюстатті 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч. 1ст. 58 ЖК Україниордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Статтею 61 ЖК Українизакріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

З матеріалів справи встановлено, що право користування житловим приміщенням, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Ордеру від 26 жовтня 2007 року належить: ОСОБА_1 (позивачу), ОСОБА_2 (відповідача) та ОСОБА_4 (дочці).

За приписамистаття 64 ЖК Української РСРчлени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного ордеру.

Суд констатує, що відповідач ОСОБА_2 , вселилась в житло на законних підставах на підставі ордеру, вселення в житло не є самовільним, ордер, на підставі якого відповідач був вселений, недійсним не визнавався, є чинним та був і залишився підставою для права на проживання.

Відповідно до частини першоїстатті 71 ЖК Української РСРпри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третійстатті 71 ЖК Української РСРнаведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зістаттею 72 ЖК Української РСРвизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020, справа № 571/1292/17 виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правилЦПК Українищодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені устатті 71 ЖК Української РСРстроки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»(далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Також суд застосовує висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення; при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановленістаттею 71 ЖК Української РСРстроки у жилому приміщенні без поважних причин.

Статтею зстаттею 391 ЦК Українивласник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Суд зауважує, що позивач належним чином не обгрунтував ту обставину, що в зв`язку з реєстрацією місця проживання ОСОБА_2 , в квартирі, її власнику завдаються перешкоди в користуванні даним майном. Факт несплати відповідачем платежів, пов`язаних з утриманням майна, може бути усунутий ним в добровільному чи примусовому порядку шляхом стягнення необхідних коштів (за доведеності понесення таких витрат), укладення договору найму.

Підтверджень надсилання вимог чи претензій, які б ігнорувалися відповідачем, суду не надано, інших фактів порушень прав позивача суду не зазначено.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями статей12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_2 , з поважних причин припинила проживати в житлі, проживає тимчасово з поважних причин в іншому місці, не має жодного іншого житла (доказів належності їй іншого житла суду не надано), тобто має інтерес до подальшого проживання в квартирі, визнання ОСОБА_2 , таким, що втратила право користування житлом, тобто позбавлення її єдиного легітимного житла, право на яке набуто у встановленому законом порядку, буде непропорційним та надмірним тягарем для відповідача що, відповідно, є порушенням принципів застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд вважає, що сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш шестимісячного строку не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно достатті 71 ЖК Української РСРпідставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання нею понад шість місяців в житловому приміщенні саме без поважних причин, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Відтак, у задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням слід відмовити в повному обсязі.

На підставі ч.1ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, розподілу не підлягає та повністю покладається на позивача.

Керуючись ст..7, 10, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст..71, 106 ЖК України суд, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Стрийської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 09 червня 2023.

Суддя Р. Т. Шрамко