Рішення № 111443741, 31.05.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/1516/22

2/760/4829/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.,

секретар судового засідання - Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

У січні 2022 року представник позивача звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідачів Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви від 31.01.2022 року просив відшкодувати заподіяну ОСОБА_1 незаконними діями посадових осіб МВС України в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України моральну шкоду в розмірі 1000000, 00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України на користь позивача коштів з рахунку Державного бюджету України; стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10000, 00 грн.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом посилається на наступне.

Так, 09 серпня 2020 року інспектором ДПП Канібор О.Ю. винесено постанову серії 1АВ №00661432 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/ перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, а саме щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Також 09.08.2020 року інспектором Департаменту патрульної поліції Ростовським О. В. було винесено постанову серії 1АВ №00661428 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 року у справі №140/4414зазначені вище постанови визнані протиправними та скасовані, провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП до адміністративної відповідальності закрито.

Інспектори ДПП Канібор О.Ю. та Ростовський О.В. діяли незаконно та безпідставно, оскільки склали постанови без жодних на те підстав, не впевнившись, що саме він є суб`єктом відповідальності за інкриміновані правопорушення. Вказане свідчить про формальне/ технічне складання скасованих постанов з метою притягнення до відповідальності невинуватої особи, що завдало позивачу моральної шкоди.

В подальшому ця ситуація призвела до ряду вчинення зі сторони позивача необхідних дій для з`ясування та розв`язання питання незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, здійснення уточнень у виконавчій службі, походження боргу, переписка з ДПП, що зайняло багато часу та завдало додаткового клопоту.

Ділова репутація, яку він здобував протягом років у процесі виконання трудових, службових, громадських та інших обов`язків також зазнала негативного впливу у зв`язку зі становищем у яке він потрапив, через неправомірні дії працівників поліції, які здійснюють представництво держави виконуючи свої обов`язки.

Вказані дії інспекторів вважає принизливими, позивач був змушений звертатися до суду задля відстоювання своїх прав, внаслідок чого порушився звичайний лад його життя, що завдало моральної шкоди, розмір якої він визначає у грошовому вираженні у сумі 1000000, 00 грн., яку просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання Державною казначейською службою України на користь позивача з рахунку Державного бюджету України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 21.01.2022 р. зазначена справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 31.01.2022 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі з призначенням підготовчого засідання.

06 червня 2022 року представник відповідача ДПП НП України Літвак О.І. подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відшкодування моральної шкоди провадиться коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

В рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року по справі №140/4414/21, не визнавалися дії інспекторів ДПП Канібора О.Ю. та Ростовського О.В., які виносили постанови серії 1АВ №00661432 та 1АВ №00661428 від 09.08.2020 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП протиправними, т. як це не передбачено ч. 3 ст. 286 КАС України. Були лише скасовані вищезазначені постанови і рішення ДПП від 11.03.2021 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.03.2021. Оскільки були скасовані постанови від 09.08.2020 то відповідно і штраф накладений в них не підлягає стягненню з позивача. Також з відповідача ДПП було стягнуто судом судовий збір з сумі 1816, 00 грн., а отже всі матеріальні збитки були відшкодовані позивачу.

Вважає, що підстав для моральних страждань у позивача не було.

В діях інспекторів не вбачається протиправність поведінки або умисел на завдання моральної шкоди, тим більше будь-якого негативного впливу на ділову репутацію саме цьому позивачу. Також відповідач не вбачає наявність протиправних дій відповідальної особи ДПП, яка розглядала заяву ОСОБА_1 від 02.03.2021 року, оскільки заява була розглянута та надана відповідь в строки передбачені ЗУ «Про звернення громадян».

Позивач не надав доказів на обґрунтування визначеної суми моральної шкоди, із врахуванням даних обставин справи, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду, постановленою на місці у судовому засіданні 21.06.2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у заявах по суті справи.

У судовому засіданні представник відповідача ДПП НП України заперечив проти задоволення позову з підстав зазначених у заявах по суті справи та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. про причини неявки та неможливість розгляду справи у його відсутність не повідомив.

З`ясувавши думку учасників, що прибули у судове засідання, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача Державної казначейської служби України.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/4414/21 визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 11.03.2021 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.03.2021 року; визнано протиправною та скасовано постанову серії 1АВ №00661432 від 09.08.2020 року, складену Інспектором Департаменту патрульної поліції Канібор О. Ю. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 255 грн. за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі; визнано протиправною та скасовано постанову серії 1АВ №00661428 від 09.08.2020 року, складену Інспектором Департаменту патрульної поліції Ростовським О. В. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 255 грн. за порушення ч. 1 ст. 122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого в автоматичному режимі; провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП до адміністративної відповідальності закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн.

Рішенням суду встановлено, що 09.08.2020 року інспектором ДПП Канібор О. Ю. було винесено постанову серії 1АВ №00661432 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/ перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України.

Як вбачається з постанови про накладення стягнення, інспектор ДПП Канібор О. Ю., розглянувши дані зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 029-1219, установив, що 09.08.2020 о 02 год. 38 хв. за адресою М05 Київ-Одеса 35+240 зафіксовано транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, НОМЕР_1 . Особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху на 49 км./год., чим порушила пункт 12.9(6) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керуючись статтями 14-2, 33, 222, 279-1 і 284 КУпАП. Постановив притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Також 09.08.2020 року інспектором ДПП Ростовським О. М. було винесено постанову серії 1АВ №00661428 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/ перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України.

Згідно даної постанови 09.08.2020 року інспектор ДПП Ростовський О. В., розглянувши дані зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 031-1219, установив, що 09.08.2020 о 02 год. 34 хв. за адресою М05 Київ-Одеса 28+450 зафіксовано транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, НОМЕР_1 . Особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху на 42 км./год., чим порушила пункт 12.9(6) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керуючись статтями 14-2, 33, 222, 279-1 і 284 КУпАП. Постановив притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Доказів вручення ОСОБА_1 оскаржуваних постанов відповідачем не надано.

Як зазначає позивач, 02.03.2021 головним державним виконавцем Першого відділу ДВС у місці Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Коренгою А.А. його повідомлено про наявність виконавчого провадження про примусове виконання адмінпостанов щодо стягнення штрафу в розмірі 510 гривень на користь держави.

Тому, позивачем на адресу електронної пошти відповідача ДПП 02.03.2021 року, а саме на ім`я начальника ДПП Євгенія Жукова було направлено письмову заяву, в якій просив скасувати постанову Департаменту патрульної поліції про стягнення з нього штрафу із-за відсутності в його діях події і складу адміністративного правопорушення та закрити провадження у справі.

При цьому, 02.03.2021 року, ОСОБА_3 - особа, яка керувала 09.08.2020 року транспортним засобом позивача, надіслав на адресу начальника ДПП Євгенія Жукова заяву в якій повідомив, що у вказаний час і дату він, ОСОБА_3 , особисто керував вказаним ТЗ, який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . Зазначив, що безпосередньо сам власник ТЗ в період часу з 24.00 годин до 05.00 годин 09.08.2020 року перебував в автомобілі на задньому сидінні автомобіля. На підставі викладеного просив викладені у його заяві факти прийняти до уваги, свою вину визнав повністю, однак із-за спливу терміну притягнення до відповідальності визначеного ст. 38 КУпАП просив провадження не розпочинати.

15.03.2021 року з Департаменту патрульної поліції за №К-3701/41/27103- 2021 за підписом т.в.о. заступника начальника Анастасії Біленької на адресу місця проживання позивача надійшло повідомлення «Про розгляд скарги на скасування постанови серії 1АВ № 00661432». Зі змісту повідомлення вбачається, що у ДПП розглянуто його скаргу (а не заяву) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/ перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України, та відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення позивача повідомлено, що постанову залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є здійснення посадовою особою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України відносно позивача адміністративних проваджень за порушення Правил дорожнього руху, проте даних про застосування до нього адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо не було установлено, тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Як встановлено з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 pоку у справі №140/4414/21 постанови по справах про адміністративне правопорушення серії 1АВ №00661428 та серії 1АВ №00661432 від 09.08.2020 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Отже, рішенням суду фактично установлено незаконність відповідних дій та рішень інспектора ДПП щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного уповноваженою особою поліції.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №532/1243/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №640/5211/17, від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17, від 26 лютого 2020 року у справі №142/143/17, від 01 липня 2020 року у справі №347/1977/17, від 22 липня 2020 року у справі №303/7352/18, від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.

Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду позивач посилається на те, що посадові особи відповідача вчинили протиправні дії щодо нього, що підтверджено рішенням суду.

Неправомірними діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Неправомірне винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності завдало позивачу моральних страждань, які виразились у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях. Ділова репутація, яку він здобував протягом років у процесі виконання трудових, службових, громадських та інших обов`язків також зазнала негативного впливу у зв`язку зі становищем у яке він потрапив, через неправомірні дії працівників поліції, які здійснюють представництво держави виконуючи свої обов`язки. Вказані дії інспекторів вважає принизливими, позивач був змушений звертатися до суду задля відстоювання своїх прав, внаслідок чого порушився звичайний лад його життя, що завдало моральної шкоди.

Виходячи з наведеного та з урахуванням того, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу інспекторами патрульної поліції безпідставно, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Отже, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи з оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 5000, 00 грн.

Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода у визначеному розмірі 5000, 00 грн. повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі №818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі №761/7165/17.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36).

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000, 00 грн. компенсації моральної шкоди.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 10000, 00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01)).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, позивачем до суду, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги, укладеного 20 грудня 2021 року між адвокатом Вінцюк Ю.Б. та ОСОБА_1; ордер серії АС №1033387 від 17.01.2022 року на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Вінцюк Ю.Б.; копію акту від 17.01.2022 року до договору про надання правової допомоги від 20.12.2021 року, яким встановлено вартість правничої допомоги у розмірі 10000, 00 грн.; копію квитанції №17/01 від 17.01.2022 року на суму 10000, 00 грн. за надання правової допомоги згідно з договором від 17.01.2022 та на підставі акту від 17.01.2022 року.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ДПП НП України заперечив проти заявленого позивачем розміру судових витрат. Вказав, що вони є неспівмірними зі складністю цієї справи. Крім того, загальна сума заявлених до стягнення витрат не відповідає критерію реальності суми при складанні позовної заяви та розумності їхнього розміру, такі витрати не підтверджені відповідними банківськими чеками про перерахунок грошових коштів, відповідно вони не підлягають задоволенню.

Суд враховує складність справи та наявність численної усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони, і робить висновок про те, що слід відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 19,32,56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1173, 1174,1176 ЦК України, Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 12, 13,76-82, 229, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000, 00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.06.2023.

Суддя С.І. Кушнір