Рішення № 111439040, 09.06.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4186/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом Державного підприємства «ТВК» до Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «ТВК» до Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нерухомого майна (невизначене майно, все майно) Державного підприємства «ТВК» (код ЄДРПОУ 24971375), розташованого за адресою Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21, що накладений Овідіопольським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, AB №998891 від 29.03.2007 року, реєстраційний номер обтяження №4771362 від 06.04.2007 року, про що внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в провадженні Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області перебувала виконавче провадження №998891 відносно Державного підприємства «Південь» (правонаступник - Державне підприємство «ТВК»).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на підставі постанови ДВС в Овідіопольському районі Одеської області AB №998891 від 29.03.2007 року на нежиле приміщення, об`єкт незавершеного будівництва торгівельно-складський комплекс ДП Міністерства оборони України «Південь» (правонаступник ДП «ТВК») за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вулиця Базова буд. 21 було накладено арешт в межах виконавчого провадження (реєстраційний номер обтяження: 4771362 від 06.04.2007 року).

При цьому згідно листа-відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 13.02.2023 року №5363/03.2-07 вбачається про відсутність на виконанні виконавчого документу, на підставі якого винесено постанову АВ №998891 від 29.03.2007 року про накладення арешту.

Разом з тим, державним виконавцем не було знято арешт на вищезазначене майно, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 06.03.2023 року позовну заяву Державного підприємства «ТВК» до Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін в порядку, визначеному ст. 262 ч. 5 КАС України, з урахуванням особливостей розгляду справи, передбачених ст. 287 КАС України.

Ухвалою від 09.03.2023 року у справі №420/4186/23 судом було витребувано у Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №998891, в тому числі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №998891 від 29.03.2007 року та зупинено провадження.

Водночас зазначених відомостей представником відповідача до суду надано не було, з огляду на що провадження у справі було поновлено 07.06.2023 року.

Відзиву на адміністративний позов відповідачем до суду також надано не було.

Судом у справі встановлено наступне.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.09.2003 року №1496278 будівлі та споруди за адресою Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21 належать на праві власності ДП Міністерства оборони України «Південь».

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06.04.2007 року Овідіопольською районною державною нотаріальної конторою на підставі постанові ДВС в Овідіопольському районі Одеської області від 29.03.2007 року №998891 було накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 4771362) на нежитлове приміщення, об`єкт незавершеного будівництва торгівельно-складський комплекс ДП Міністерства оборони України «Південь» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21.

Відповідно до п.1.1. Статуту Державного Підприємства «ТВК», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 26.02.2020 року №327 Державне Підприємство «ТВК» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління Фонду державного майна України.

Відповідно до п.1.2. Державне підприємство «ТВК» є правонаступником державного підприємства «Південь», створеного відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15.07.1998 року №286 та перейменованого згідно з наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.10.2010 року №315.

10.01.2023 року Державне підприємство «ТВК» звернулося із заявою до Міністерства юстиції України, щодо надання інформації відносно виконавчого провадження №998891, зокрема:

- на підставі якого документу ДВС в Овідіопольському районі Одеської області була винесена постанова від 29.03.2007 року №998891;

- чи перебуває виконавче провадження за постановою АВ №998891 від 29.03.2007 року на виконанні? Якщо так, то в якій виконавчій службі?

???- чи збереглися документи по даному виконавчому провадженню? Якщо так, то надіслати копію постанови про відкриття виконавчого провадження та постанову про накладення арешту АВ №998891 від 29.03.2007 року.

У разі відсутності вищевказаних постанов позивач просив повідомити інформацію про збереження їх в архіві ( чи іншому місці), дату передачі.

13.01.2023 року Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) листом №5363/03.2-07 повідомило позивача, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що відомості в системі щодо перебування виконавчого документу, на підставі якого винесено постанову АВ №998891 від 29.03.2007 року, відсутні.

Аналогічні запити були направлені позивачем до Овідіопольської районної державної нотаріальної контори, Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби м.Донецька Головного територіального управління юстиції у Донецький області та до Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Водночас відповіді на свої запити позивач не отримав.

З огляду на вищевикладене позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/4186/23.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши адміністративний позов та надані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-ХІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.

Положеннями статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до частин третьої, четвертої і п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

До підстав зняття арешту також належить те, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.1 ст.38 Закону №606-ХІV).

Згідно статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;

- повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

02.06.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі Закон України №1404-VIII).

Згідно ст. 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII зазначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи 06.04.2007 року Овідіопольською районною державною нотаріальної конторою на підставі постанові ДВС в Овідіопольському районі Одеської області від 29.03.2007 року №998891 було накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 4771362) на нежитлове приміщення, об`єкт незавершеного будівництва торгівельно-складський комплекс ДП Міністерства оборони України «Південь» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21.

При цьому Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) листом від 13.01.2023 року №5363/03.2-07 повідомило позивача, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що відомості в системі щодо перебування виконавчого документу, на підставі якого винесено постанову АВ №998891 від 29.03.2007 року, відсутні.

Будь-яких відомостей щодо зазначеного виконавчого провадження не було надано відповідачем і до суду.

Згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положенням ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11/09/1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу (далі ЦК) України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 року №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.

Верховним Судом у постанові від 27 березня 2020 року по справі №817/928/17 було зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на майно позивача, такий за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов`язання Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нежитлового приміщення, об`єкту незавершеного будівництва торгівельно-складського комплексу ДП Міністерства оборони України «Південь» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21 (реєстраційний номер обтяження 4771362 від 06.04.2007 року), що накладений на підставі постанови ДВС в Овідідопольському районі Одеської області AB №998891 від 29.03.2007 року, та внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви була додана квитанція від 27.02.2023 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальній сумі 2 684,00 грн.

На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «ТВК» суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого підприємством судового збору з Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 72, 73, 77, 90, 241-246, 255, 257-262, 268-269, 272, 287, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов Державного підприємства «ТВК» (67806, Одеська область, Одеський район, смт Авангард, вул. Базова, 21) до Овідіопольського відділу Державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (67801, Одеська область, Одеський район, смт Овідіополь, вул. Портова, 2) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов`язати Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з нежитлового приміщення, об`єкту незавершеного будівництва торгівельно-складського комплексу ДП Міністерства оборони України «Південь» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Аванград, вул. Базова 21 (реєстраційний номер обтяження 4771362 від 06.04.2007 року), що накладений на підставі постанови ДВС в Овідідопольському районі Одеської області AB №998891 від 29.03.2007 року, та внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Стягнути з Овідіопольського районного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Державного підприємства «ТВК» суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 287 ч. 6, 293, 295 КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Білостоцький