Рішення № 111434033, 31.05.2023, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1988/22 Провадження № 2/304/82/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2023 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковач М.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/1988/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» з вимогою про стягнення на її користь 234 000 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 26 000 грн моральної шкоди та 40 500 грн судових витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги мотивує тим, що 04 січня 2022 року близько 20 години 55 хвилин по вул. Центральній в с. Порошково Ужгородського району Закарпатської області водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження несумісні з життям. При наданні допомоги лікарями, які прибули на місце події, ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер у кареті швидкої допомоги. За фактом дорожньо-транспортної пригоди 05 січня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022070000000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Молнара В.К. від 30 грудня 2022 року вказане вище кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_3 , закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Позивач зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Оскільки в цьому випадку завдання шкоди не пов`язане з непереборною силою або умислом потерпілого, то вона має право на відшкодування шкоди. На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована в ТзОВ «Страхова компанія «КРЕДО» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 206495042, який був чинний на дату ДТП. На день настання страхового випадку статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено мінімальну заробітну плату з 1 січня 2022 року в розмірі 6 500 грн, тому відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_3 , становить 78 000 грн, а право на отримання такого страхового відшкодування має його дружина ОСОБА_1 та син померлого ОСОБА_4 в рівних частинах по 39 000 грн. Також зазначає, що у потерпілого на день смерті перебував на утриманні син ОСОБА_4 , а тому відповідно положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року на його користь необхідно стягнути 234 000 грн в рахунок відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника для дитини (14-18 років). При цьому зазначає, що оскільки згідно з розпорядженням Нацкомфінпослуг від 09 квітня 2019 року № 538 на дату ДТП розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, було встановлено у розмірі 260 000 грн на одного потерпілого, а також суму ліміту, встановленого Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 260 000 грн., просить стягнути 260 000 грн, з яких: 234 000 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 26 000 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року було відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

26 грудня 2022 року представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Так, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За фактом ДТП 05 січня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022070000000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Отже, станом на день розгляду цієї справи, ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ТзОВ «Страхова компанія «КРЕДО», у смерті потерпілої особи матеріалами справи не підтверджена. Також зазначає, що відповідно до п. 4 Полісу № ЕР/200513226 розмір страхової суми на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю становить 260 000 грн, а тому максимальний розмір страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілої особи складає 260 000 грн. При цьому зазначає, що загальний розмір моральної шкоди у сумі 78 000 грн, яка підлягає виплаті у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 в рамках закону і підлягає виплаті рівними частинами між особами, які мають право на її отримання, неможливо виплати, так як позивачкою не додано до матеріалів справи довідку про склад сім`ї, видану компетентними органами. Також звертає увагу, що особи, які мають право на страхове відшкодування, у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_3 , мають право подавати заяву на виплату страхового відшкодування до ТДВ СК «Кредо» протягом трьох років з моменту ДТП, внаслідок якого загинув потерпілий. Тобто на момент виплати моральної шкоди повинні бути встановлені всі особи, що мають право на таку виплату. Таким чином, позивачем не надані документи, які є необхідними для виплати страхового відшкодування моральної шкоди, та не доведено те, що позивачка має право на отримання всієї суми страхового відшкодування, а тому підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди немає. Крім цього зазначає, що позивачем не додано документів на підтвердження/спростування працевлаштування загиблого ОСОБА_3 , а відтак не можна встановити його доходи за попередній календарний рік (до настання дорожньо-транспортної пригоди). Також не підтверджено факт утримання потерпілою особою позивачку. Таким чином на сьогоднішній день позивачкою не надані документи, які є необхідними для виплати страхового відшкодування як утриманцю потерпілої особи, а отже підстав для задоволення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, також немає. Представник відповідача вважає, що відсутні підстави і для стягнення коштів щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. Так, від представника позивачки та сина останньої до відповідача заява на виплату страхового відшкодування в результаті ДТП надійшла 01 лютого 2022 року, а тому вважає, що звернення позивача за захистом прав у судовому порядку безпідставне та не обґрунтоване, а також стягнення з відповідача за понесені витрати на правничу допомогу є безпідставними. Звернення представника позивача до суду можна розцінювати як зловживання процесуальним правом, адже позивач не надав відповідачу строк, передбачений Законом, для проведення страхового розслідування та належного прийняття рішення про страхове відшкодування/відмову у здійсненні відшкодування за заявою представника позивачки від 01 лютого 2022 року за наслідками ДТП, яка мала місце 04 січня 2022 року, а тому заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу.

04 січня 2023 року представник позивачки подала відповідь на відзив, у якому зазначила таке. Так, вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування. Зазначає, що обов`язок відшкодовувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно він наявності вини. Також зазначає, що для розрахунку часток страхового відшкодування моральної шкоди, було надано свідоцтво про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 (сина загиблого), свідоцтво про народження ОСОБА_3 (загиблого), свідоцтво про смерть ОСОБА_5 (матері загиблого), свідоцтво про смерть ОСОБА_6 (батька загиблого). Вище переліченні документи надають можливість вирахувати частки страхового відшкодування моральної шкоди для осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування, відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004. Щодо надання довідки про склад сім`ї, виданої компетентним органом, то відповідно до Наказу Мінсоцполітики від 17 липня 2019 № 1106, послуга з видачі довідки про склад сім`ї скасована, відповідно отримання такої довідки є неможливим. На час ДТП загиблий ОСОБА_3 офіційних доходів не отримував, проте сам факт того, що особа не мала офіційних доходів, не може свідчити про те, що утримання сина не відбувалось взагалі. При покладенні обов`язку з відшкодування шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, на страховика, діюче законодавство передбачає певні межі такої відповідальності. Зокрема, загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.2. ст. 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004). Оскільки сума позовних вимог на виплату шкоди, пов`язаної з втратою годувальника на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004, обчислена у розмірі гарантованої, мінімальної суми, то в такому випадку не потрібно виводити розмір середньомісячного заробітку (доходу) годувальника. Крім цього вказує, що в Законі України №1961-IV від 01.07.2004 прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок врегулювання спору. Крім цього вказує, ще зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звертатися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Зважаючи на відсутність визначеного Законом обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Представник позивачки зауважила, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Ухвалою суду від 02 травня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивачки подала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, при цьому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такі задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» у поданому нею відзиві на позовну заяву просила справу розглянути без її участі.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, які є належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності, суд дійшов такого висновку.

Суд вважає встановленими такі обставини.

04 січня 2022 року близько 20 години 55 хвилин по вул. Центральній в с. Порошково Ужгородського району Закарпатської області водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження несумісні з життям. При наданні допомоги лікарями, які прибули на місце події, ОСОБА_3 у кареті швидкої допомоги від отриманих тілесних ушкоджень помер, про що видано лікарське свідоцтво про смерть № 10/2022 від 05 січня 2022 року.

За фактом дорожньо-транспортної пригоди 05 січня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022070000000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Opel Vivaro», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована в ТОВ «Страхова компанія «КРЕДО» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 206495042, який був чинний на дату ДТП.

Позивачка ОСОБА_1 (яка діє в своїх інтересах, а також в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 ) є дружиною померлого пішохода ОСОБА_3 , що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

У потерпілого, на день його смерті, на утриманні перебував син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який як на час смерті батька, так і на момент розгляду справи є неповнолітнім, а тому він є особою, яка має право на відшкодування шкоди, у зв`язку зі смертю батька.

24 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 надіслав ТзОВ «Страхова компанія «КРЕДО» повідомлення про настання страхового випадку та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування моральної шкоди в сумі 78 000 грн та 234 000 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, однак станом на дату підписання представником позивачки позовної заяви відповідачем так і не здійснено виплату страхового відшкодування.

Постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Молнара В.К. від 30 грудня 2022 року вказане вище кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_3 , закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

У вище вказаній постанові слідчого зазначено, що згідно з висновком експерта № 8407 від 10 березня 2022 року за результатами судової авто-технічної експертизи встановлено, що на момент огляду і експертного дослідження гальмова система, рульове керування, ходова частина та система освітлення та світлової сигналізації автомобіля марки «OPEL VIVARO», номерний знак НОМЕР_3 , знаходилися в працездатному стані та могли виконувати функції, передбачені конструкцією.

При судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дослідженій крові виявлено: етиловий спирт в концентрації - 5.09 проміле. Дана концентрація алкоголю в крові живих осіб відноситься до смертельного отруєння алкоголем.

Висновком експерта від 02 грудня 2022 року за № СЕ-19/107-22/8771-ІТ за результатами інженерно-транспортної (авто-технічної) експертизи, встановлено, зокрема:

-в цій дорожній ситуації водій автомобіля марки «OPEL-Vivaro», номерний знак НОМЕР_4 , ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України;

-оцінка дій пішохода, який лежить на проїзній частині, з технічної точки зору не потребує спеціальних знань у галузі авто-техніки і може бути здійснена органами слідства та суду самостійно;

-в цій дорожній ситуації водій автомобіля марки «OPEL-Vivaro», номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_2 був позбавлений технічної можливості уникнути наїзду на лежачого пішохода, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою до місця наїзду, з моменту виникнення небезпеки для його руху;

-з технічної точки зору, при заданих вихідних даних, в причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди є обставини, пов`язані з тим, що водій автомобіля марки «OPEL-Vivaro», номерний знак НОМЕР_5 , ОСОБА_2 мав об`єктивну можливість виявити пішохода, який лежав на проїзній частині на смузі руху автомобіля на віддалі, на якій водій вже не мав технічної можливості уникнути наїзду, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування транспортного засобу в момент виникнення небезпеки для руху.

Висновком експерта № 60 від 14 січня 2022 року за результатами судової токсикологічної експертизи встановлено, що в крові ОСОБА_2 не виявлено метиловий, етиловий, н-пропіловий, н-бутиловий, н-аміловнй спирти та їх ізомери.

Згідно з пунктом 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що ДТП сталася внаслідок протиправних дій самого ОСОБА_3 , оскільки саме останній своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджується результатами експертних досліджень.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Крім цього, частиною першою статті 1200 ЦК України визначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-IV.

Статтею 3 Закону № 1961-ІV передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-ІV).

Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-ІV).

Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г»" і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно з пунктом 32.1 статті 32 Закону № 1961-ІV відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.

Перед потерпілим несуть обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, зазначено, що у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Суд вважає, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Крім цього, на день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6 500 гривні.

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 78 000,00 грн.

Також мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, становить 234 000 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З наведених норм процесуального закону вбачається, що сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи положення вказаних норм ЦПК України, суд вважає, що позивачкою надано належні докази для підтвердження зазначених нею у позові обставин.

На підставі викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник позивачки, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, враховуючи суму ліміту, встановленого Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в розмірі 260 000 грн, суд вважає ухвалити рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивачки 234 000 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, та 26 000 грн моральної шкоди.

Крім цього, з відповідача підлягає стягненню судовий збір, що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України.

Щодо витрат на правову допомогу в розмірі 40 500 грн, про стягнення яких заявлено позивачкою, суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

В обгрунтування витрат на правничу допомогу позивачкою надано договір про залучення адвоката до надання професійної правничої (правової) допомоги № 29/0322 від 29 березня 2022 року, додаток до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № Ж8/Д157134 від 20 січня 2022 року та детальний розрахунок робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 27 жовтня 2022 року на загальну суму 40 500 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивачки також підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 40 500 гривень.

Керуючись ст. 1166, 1187, 1200 ЦК України, ст. 3, 5, 6, 23, 24, 25, 26, 26-1, 33 Закону України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 89, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , 234 000 (двісті тридцять чотири тисячі) гривень страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , 26 000 (двадцять шість тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ 13622789) на користь держави судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ), яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , судові витрати у вигляді витрат з надання професійної правничої допомоги в розмірі 40 500 (сорок тисяч п`ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», код ЄДРПОУ 13622789; місцезнаходження: 69068, Запорізька область, м. Запоріжжя, просп. Моторобудівників, № 34.

Головуюча: Гевці В. М.