Рішення № 111398873, 08.06.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/2538/22

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 18, код ЄДРПОУ 21560766)

в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 40, код ЄДРПОУ 01189910)

до Пристоличної сільської ради (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, село Щасливе, вулиця Фестивальна, будинок 39, код ЄДРПОУ 04527520)

про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" до Пристоличної сільської ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Ухвалою від 23.12.2022 суд відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали. Суд роз`яснив відповідачу, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в силу ч.2 ст. 178 ГПК України, а у разі ненадання копії відзиву на позов (у разі якщо відзив подається) іншому учаснику справи постановити ухвалу про стягнення штрафу відповідно до п. 4 ч.1 ст.135 ГПК України.

Відповідна ухвала була направлена відповідачу поштовим відправленням № 0103282763650 та вручена останньому 29.12.2022.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Оскільки, судом надсилалась ухвала суду на адресу відповідача, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвала суду розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

За час розгляду справи відповідачем до суду не подано жодних заяв по суті спору, заперечень чи клопотань про визнання тих чи інших обставин, про які повідомляв суд позивач. Позивач же у свою чергу подав до суду додаткові пояснення від 03.05.2023, які долучені судом до матеріалів справи.

Зважаючи на це, суд вважає за можливе розглядати спір за наявних у справі матеріалів.

Зміст позовних вимог

Звертаючись до суду позивач вказав, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» адміністративним центром Пристоличної територіальної громади визначено село Щасливе. Представницьким органом Пристоличної територіальної громади до складу якої входять села Щасливе, Проліски, Дударків, Велика Олександрівка, Мала Олександрівка, Чубинське, Безуглівка, Займище є Пристолична сільська рада.

На території Пристоличної територіальної громади не створений структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, як окрема юридична особа на яку покладено повноваження по забезпеченню дотримання встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення. Тож за переконанням позивача, органом уповноваженим здійснювати повноваження щодо реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Пристоличної територіальної громади є Пристолична сільська рада, яка є її представницьким органом.

Позивачем належним чином виконуються обов`язки, щодо надання пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг на пільгових умовах. На виконання вимог законодавчих актів в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 надано телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на суму 5 943,87 грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.

Для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах. Позивачем щомісячно надсилались засобами поштового зв`язку та на електронну адресу відповідача листи №821250/58-1149 від 06.05.2021, №821250/58-1516 від 04.06.2021, № 82І250/58- 1816 від 06.07.2021, №821250/58-3042 від 06.08.2021, №821250/58-2417 від 06.09.2021, №821250/58-2737 від 06.10.2021, №821250/58-2970 від 06.11.2021, №821250/58-3470 від 06.12.2021, № 82І250/58-50 від 06.01.2022 з розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за спірний період, з інформацією зазначеною в п.2 Положення № 117 та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, зокрема: за січень-квітень 2021 на суму 1 987,64 грн.,за травень 2021 на суму 516,60 грн., за червень 2021 на суму 519,06 грн., за липень 2021 на суму 605,06 грн., за серпень 2021 на суму 527,80 грн., за вересень 2021 на суму 487,20 грн., за жовтень 2021 на суму 446,60 грн., за листопад 2021 на суму 406,00 грн., за грудень 2021 на суму 447,91 грн., що підтверджується описами вкладення у листи та доказами надсилання, які відповідно до відміток про отримання в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу та інформації з сайту Укрпошти, отримані відповідачем.

У вказаних листах позивач просив відповідача провести звіряння інформації, що міститься в реєстрі, у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику направити їх позивачу та оформити акт звіряння. Однак, інформація щодо розбіжностей в частині загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику за спірний період 2021 року, від відповідача не надходила. Відповідач акти звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, копії яких долучені до позовної заяви, не оформив; витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2021 по 31.12.2021 не відшкодував.

Позивач переконаний, що чинне законодавство України передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян і не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавстві, мають право на пільги, оскільки зобов`язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Листом № 14-07/105 від 24.12.2021 відповідачу надіслано претензію із пропозицією перерахувати на рахунок позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення за спірний період у добровільному порядку до 26.01.2022. У відповідь на претензію листом № 02-14/3554 від 28.12.2021 відповідач повідомив, що не має можливості здійснити відшкодування витрат, пов`язаних з наданням окремим категоріям громадян пільг з оплати послуг зв`язку за спірний період через відсутність бюджетних асигнувань спрямованих на здійснення такої компенсації

Позивач вказує, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.

Боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Позивач звертав увагу суду, що Міністерство соціальної політики України у листі № 8052/0/290-20/56 від 25.08.2020 зазначало, що в умовах децентралізації та розширення повноважень органів місцевого самоврядування, враховуючи положення ст. 91 Бюджетного кодексу України, відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв`язку, проїзду та інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян, має розглядатися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, за рахунок коштів виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів, і змінювати джерело фінансування цих витрат є недоцільним

Позивачем зазначено, що відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень та інформації Укрпошти, надіслані документи за січень-грудень 2021 отримані відповідачем. Отже, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу вартість послуг зв`язку, наданих пільговим категоріям громадян, у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги у порядку статті 530 ЦК України, зокрема за січень-квітень 2021 до 01.06.2021 включно, за травень до 29.06.2021, за червень 2021 до 02.08.2021, за липень 2021 до 08.09.2021, за серпень 2021 до 28.09.2021, за вересень 2021 до 27.10.2021, за жовтень 2021 до 24.11.2021, за листопад 2021 до 28.12.2021, за грудень 2021 до 02.02.2022 включно.

Позивач стверджує, що всупереч положенням норм чинного законодавства відповідач не виконує обов`язки щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах, стверджує позивач, внаслідок чого заборгованість за надані на пільгових умовах телекомунікаційні послуги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 5943,87 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 29.11.2022.

З метою відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, позивачем нараховано інфляційні втрати за весь час прострочення (з червня 2021 по жовтень 2022) в сумі 1656,20 грн. та три проценти річних за період з 02.06.2021 по 29.11.2022 в сумі 224,36 грн.

Висновки господарського суду

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

В силу частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Згідно чинної на момент спірних правовідносин редакції ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

В силу статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Таким чином, надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 БК України, одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Частиною 6 статті 48 БК України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Згідно з ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Частиною 1 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

В силу положень Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" представницьким органом місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі ОТГ.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 БК України, одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Частиною 6 статті 48 БК України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.

Закон України від 20.12.2016 року № 1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" доповнив п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України, відповідно до якого до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, бюджетне законодавство України відносить витрати на пільги з послуг зв`язку також і до видатків місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення (далі - Порядок № 1101).

Пунктами 2, 3 Порядку № 1101 (в редакції, чинній у спірний період) визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 БК України.

Відповідно до п. 5 цього Порядку розподіл бюджетних коштів за напрямами, зазначеними у пункті 4 цього Порядку, здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів за пропозиціями регіональних органів соціального захисту населення на підставі поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за встановленими формою та строками Мінсоцполітики даних, сформованих виходячи з прогнозної кількості отримувачів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг, кількості малих групових будинків та дітей, які перебувають в них, установлених розмірів відповідних виплат, а також з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік в органах Казначейства, у разі їх відповідності паспорту бюджетної програми.

Пунктами 7-9 Порядку № 1101 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення подають щомісяця: до 25 числа регіональним органам соціального захисту населення заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на наступний місяць; до 8 числа заявки щодо потреби в бюджетних коштах для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення на поточний місяць.

Регіональні органи соціального захисту населення узагальнюють отримані від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення заявки та не пізніше ніж протягом двох робочих днів подають Мінсоцполітики узагальнену заявку за встановленою ним формою в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, за якими Мінсоцполітики не пізніше ніж протягом трьох робочих днів перераховує бюджетні кошти регіональним органам соціального захисту населення.

Таким чином, у забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, яке проживає на території Бориспільського району Київської області, нині належить до компетенції Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (08301, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Головатого, будинок 4, Код ЄДРПОУ 03193778), оскільки саме управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.

Разом з цим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Однак позивач не скористався наданим йому частиною 2 ст. 48 ГПК України правом на звернення з клопотанням щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Витрати на надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення територіальної громади дійсно можуть бути відшкодовані за рахунок місцевого бюджету, як вважає позивач. Водночас, оскільки рада не є розпорядником коштів призначених для відшкодування витрат пільгових категорій осіб на послуги зв`язку, ці повноваження не відносяться до повноважень ради.

Суд підкреслює, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним пунктом 20-4 частини першої статті 91 БК України.

Тобто, стаття 91 БК України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не передбачає прямого обов`язку всіх місцевих бюджетів на відшкодування послуг зв`язку. Тобто кожна рада сама вирішує, на що саме вона буде витрачати кошти з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема тієї ж статті 91.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 8.18 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2022 у справі № 904/138/21.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі № 640/21817/18 норма статті 91 БК України трактується подібним чином.

За таких обставин, виходячи з приписів чинного законодавства витрати на пільги з послуг зв`язку можуть фінансуватися з видатків місцевих бюджетів, проте органи місцевого самоврядування можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, а відтак відшкодування таких витрат здійснюється радою не в силу обов`язку, покладеного законом, а з власної ініціативи, оскільки рада не є уповноваженим органом у розумінні положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117. Тобто в цьому випадку відшкодування витрат на послуги зв`язку є правом, а не обов`язком ради.

Задля дотримання єдиної судової практики з розгляду однотипних спорів слід відзначити, що Північним апеляційним господарським судом сформовані схожі правові висновки, які покладені в основу постанов від 25.04.2023 у справі № 911/1112/22, від 20.02.2023 у справі № 911/794/22, від 25.04.2023 у справі № 911/1391/22.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження понесених витрат, внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг зв`язку) на пільгових умовах додав до позовної заяви акти звіряння за формою 3-пільга та розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, в тому числі з поіменним списком абонентів та зведені розрахунки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги. У пункті 12 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, передбачалося, що Мінсоцполітики затверджує форми "1-пільга", "4-пільга", "5-пільга", "6-пільга", "7-пільга"; форму "2-пільга" - за погодженням з Міненерговугіллям, Мінрегіоном і Мінінфраструктури; а форму "3-пільга" - з Мінфіном.

Пункт 12 Постанови КМУ від 29.01.2003 №117 виключено на підставі Постанови КМУ № 373 від 17.04.2019, яка згідно з п. 5 вказаної постанови застосовується з 1 жовтня 2019 року.

Отже з 01.10.2019 виключено пункт 12 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою КМУ від 29.01.2003 №117, на основі якого було затверджено форму Акта звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги за формою "3-пільга".

Відтак Акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги форма "3-пільга" не є доказом в розумінні ст.ст. 76 - 77 ГПК України, оскільки складання таких документів не передбачено діючим законодавством у спірний період.

Крім того, наявні в матеріалах справи Акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги форма "3-пільга" оформлені позивачем в односторонньому порядку, відповідачем не погоджені та не підписані.

Отже позовну вимогу про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) на пільгових умовах, надання яких не підтверджено належними та допустимими доказами, пред`явлено до неналежного відповідача, в зв`язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних слід вказати, що відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Передусім, задоволення похідних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе лише за умови задоволення первісної вимоги про стягнення основного боргу. Тож суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат в силу наведених положень закону.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено в позові в повному обсязі витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз