Рішення № 111386778, 07.06.2023, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/881/23

Провадження № 2/177/417/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 червня 2023 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Фараджева А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

02.05.2023 позивач звернулася до суду з позовом та просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 16503,50 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017-2022 роки (включно).

В обґрунтування позову посилалася на те, що працює черговим по залізничній станції Вечірній Кут СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», та є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо.

За період з 2017-2022 роки їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Вона щоразу надавала роботодавцю заяви про надання матеріальної допомоги, однак відповідач порушуючи її права, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі. За вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2017 рік - 2105 грн., за 2018 рік - 2202,50 грн., за 2019 рік 2401,25 грн., за 2020 рік 2746,25 грн., за 2021 рік 2837,50 грн. А мала бути у розмірі: за 2017 рік - 3 200,00 грн., за 2018 рік - 3 723,00 грн., за 2019 рік - 4173,00 грн., за 2020 рік - 5000 грн., за 2021 рік - 6000,00 грн., виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні. За період 2022 рік матеріальна допомога взагалі не нараховувалася, хоча мала складати 6700 грн, виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні на момент проведення виплати .

У зв`язку з чим, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просити суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2017 по 2022 роки в розмірі 16503,50 грн.

Ухвалою суду від 03.05.2023 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач отримав копію позову з додатками та ухвалою про відкриття провадження по даній справі 13.05.2023, що підтверджено відміткою про вручення поштового відправлення.

Однак, у визначений законом та ухвалою суду від 03.05.2023 строк для подання відзиву, а це 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження по справі, з копією позову з додатками, відповідач відзив на позов не надав. Представник АТ «Укрзалізниця» в особі рф «Придніпровська залізниця» додатково ознайомилася з матеріалами справи 17.05.2023.

07.06.2023 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки вона ознайомившись з матеріалами справи 17.05.2023, перебуваючи у відпустці в період з 22.05.2023 по 01.06.2023, будучи обізнаною про дату розгляду справи 07.06.2023, не встигла підготувати відзив на позов. Вказувала про необхідність перевірити розрахунки ціни позову та підготувати вмотивований відзив. Однак, клопотання про продовження строку для подання відзиву, заява представника не містить. Не містить заява представника й доводів про те, що ж перешкоджало останній підготувати відзив у період з 17.05.2023 по 22.05.2023 та з 01.06.2023 по 07.06.2023, з наданням до суду, в тому числі з клопотанням про продовження строку на подання відзиву. Не містить заява про відкладення розгляду справи викладу обставин, які перешкодили представнику відповідача з`явитися до суду 07.06.2023, які могли б бути визнані судом поважними та бути підставою для відкладення розгляду справи.

Розглянувши заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи, керуючись п. 1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, участь представника у розгляді справи не забезпечив, про причини неявки представника не повідомив, які б могли бути визнані судом поважними та стати підставою для відкладення розгляду справи. Необхідність перевірки представником відповідача розрахунку нарахувань та необхідність подання відзиву, не є поважною причиною для неявки до суду. В силу ст. 126 ЦПК України, право на подання відзиву відповідачем втрачено. Поважних причин пропуску строку на подання відзиву судом не встановлено. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність поважних причин неявки представника відповідача до суду, а відповідно і правових підстав для задоволення заяви представника про відкладення розгляду справи.

Позивач надав суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позову наполягав.

Відповідач участь представника у розгляді справи не забезпечив, відзиву у визначений законом строк не надав, клопотання про продовження строку на подання відзиву не надав.

За відсутності клопотання позивача про згоду на заочний розгляд справи, суд здійснює розгляд справи в загальному порядку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно дост.12ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожнасторона несеризик настаннянаслідків,пов`язаних ізвчиненням чиневчиненням неюпроцесуальних дій. Суд,зберігаючи об`єктивністьі неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно зположеннями ст.13ЦПК України,суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Призначивши справу до судового розгляду в викликом сторін, суд надав сторонам можливість доводити перед судом свої вимоги та заперечення в змагальному процесі. Позивач реалізував право на позов, а відповідач право на відзив та на участь у судовому засідання представника не реалізував, у зв`язку з чим суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою до суду всіх осіб, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює черговим по залізничній станції Вечірній Кут, що підтверджено посвідченням № НОМЕР_1 дійсним до 31.12.2023 (а.с. 12).

Відповідно до довідки СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РВ Придніпровська залізниця АТ «Укрзалізниця», про надані відпустки позивачу ОСОБА_1 , яка є членами ППО ВПЗУ КЛД (а.с. 23), остання знаходилася у відпустці у періоди: з 26.05.2017 по 09.06.2017 та з 16.09.2017 по 02.10.2017, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у червні 2017 року в розмірі 2105 грн; з 18.06.2018 по 02.07.2018 та з 15.10.2018 по 31.10.2018, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у червні 2018 року в розмірі 2202,50 грн; з 04.05.2019 по 19.05.2019 та з 05.09.2019 по 20.09.2019, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у травні 2019 року в розмірі 2401,25 грн; з 23.09.2020 по 24.10.2020, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у вересні 2020 року в розмірі 2746,25 грн; з 11.04.2021 по 25.04.2021 та з 05.11.2021 по 20.11.2021, з виплатою матеріальної допомоги до відпустки у квітні 2021 року в розмірі 2837,50 грн.

При наданні відпустки в 2022 році, у зв`язку з діючим воєнним станом та призупиненням з березня 2022 року всіх виплат згідно колективного договору, матеріальна допомога до відпустки в 2022 не виплачувалася (а.с. 13).

Відповідно до п. 3.1.14 умов колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік Криворізької дирекції залізничних перевезень (а.с. 14-16), при кожному наданні працівнику щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини) незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою працівника йому виплачується матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 40 % ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 16). Будь яких даних щодо припинення дії вказаного договору чи його зміни, суду не надано, а згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01.05.2023 (а.с. 23), колективний договір Криворізької дирекції залізничних перевезень а 2011 рік чинний по цей час (пролонгований) та не зупинявся.

Відповідно до п.1.4 колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо та профспілкових комітетів, а всі інші- на конференції трудового колективу (а.с. 10).

Згідност. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост. 13 КЗпП Українитаст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП Українивизначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до галузевої угоди між адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, зі змінами та доповненнями, дія цієї угоди визначає трудові та соціально-економічні гарантії працівників галузі, встановлює для працівників мінімальні і обов`язкові для врахування на подальших рівня колективних переговорів галузеві норми в оплаті і умовах парці, пільги, трудові та соціальні гарантії (п. 1.3-1.4 угоди). Відповідно до п. 1.7 Галузевої угоди, якщо в період дії цієї угоди будуть прийняті державні норми з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, то норми цієї угоди діють до закінчення терміну її чинності. Згідно п. 2.2, 2.3 Угоди, вона набирає чинності з 01.01.2002 і діє до укладення нової угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань (а.с. 17-18). Згідно довідки ППО Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо від 01.05.2023 (а.с. 23), положення Галузевої угоди на 2002-2006, що є чинною на даний час (пролонгована), не призупинялася.

01.01.2017 набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 - VIII від 06.12.2016, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого,установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно, згідно умов вказаногозакону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаногозаконупротягом 3 місяців.

Однак, стаття 58 Конституції Українипередбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції Українигарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22,58 Конституції України,ст. 9 КЗпП України, суд приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняттяЗакону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14. Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку, виконано вимоги вказаного закону щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення Галузевої угоди, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено угодою, має наслідком продовження дії саме норм угоди, до закінчення терміну її чинності.

Як слідує зіст.7Закону України«Про Державнийбюджет на2017рік» мінімальна заробітна плата на 2017 рік встановлювалася на рівні 3200 грн. Надаючи позивачу матеріальну допомогу до відпустки в 2017 році в розмірі 2105 грн, замість мінімальної заробітної плати, фактично відповідачем погіршено становище працівника, оскільки в даному випадку значно зменшується розмір матеріальної допомоги, яка згідно умов колективного договору підлягала виплати при отриманні відпустки та мала складати мінімальну заробітну плату по Україні на момент виплати допомоги. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що недоплаченою позивачу є сума 1095грн (3200-2105).

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн, а позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2202,50 грн, відповідно недоплаченою є сума 1520,50 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн, а позивачу надано матеріальну допомогу на рівні 2401,25 грн, відповідно недоплаченою є сума 1771,75 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн, а з 01 вересня 2020 року 5000 грн, позивачу ж у вересні 2020 року надано матеріальну допомогу в розмірі 2746,25 грн, відповідно недоплаченою є сума 2253,75 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн, а з 01 грудня 2021 року 6500 грн, при цьому у квітні 2021 року позивачу надано матеріальну допомогу в розмірі 2837,50 грн, відповідно недоплаченою є сума 3162,50 грн.

Отже, за вказаний період 2017-2021 років з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 9803,50 грн.

Крім цього, позивач зверталася до відповідача з заявами про виплату матеріальної допомоги в 2022 році, що підтверджено відповідними заявами (а.с. 26), але матеріальну допомогу їй не було виплачено.

Вирішуючи позовні вимоги за період 2022 року, суд виходить з наступного.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбаченістаттями 43-46 Конституції України.

В той же час, відповідно дост. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022року Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннямиЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п.5 ч.1ст.6 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні»встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24.03.2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2Розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положенняЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніжКЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно достатті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно з копією Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п.1.1.4 вказано: «…додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики» (а.с. 14).

Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 3.1.14 колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положенням ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Більш того, суд звертає увагу, що виплата матеріальної допомоги за 2022 рік лише призупинена, у зв`язку з необхідністю вжиття заходів зумовлених воєнним станом в Україні, а отже після закінчення воєнного стану позивач не позбавлений права звернутися до суду з такими вимогами у випадку, якщо відповідач не проведе з ним відповідний розрахунок. На переконання суду, враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статтею 2 Закону України «Про оплату праці»до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога, що є предметом даного спору, що згідно умов колективного договору виплачується всім працівникам на постійній основі, входить до структури заробітної плати. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.

Оскільки позивач відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, відповідно до положеньст. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 605,51 грн (9803.50 грн х100%/16503,50 грн = 59,4 % задоволених вимог; 59,4 % х 1073,60 грн/100% = 605,51 грн сума судового збору пропорційна розміру задоволених позовних вимог). В решті суми судовий збір підлягає віднесенню на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12,13,81,247,258,259,263,265,268,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017- 2021 роки у сумі 9803 (дев`ять тисяч вісімсот три) гривні 50 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул.. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 605 (шістсот п`ять) гривен 51 копійка.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМ.В. Березюк