Рішення № 111378807, 07.06.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2023 року № 640/311/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.12.2022 про закінчення виконавчого провадження №70102513.

В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної постанови з огляду на безпідставність закінчення виконавчого провадження №70102513 щодо виконання виконавчого листа від 25.08.2022 №640/9834/21, оскільки рішення суду не було виконане стягувачем, а причини невиконання рішення державним виконавцем не з`ясовані, відтак постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 відкрито провадження у справі №320/311/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом подання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи відповідачем до суду не подано.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданим Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 20.03.2001.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №640/9834/21, серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 01.04.2019 на підставі довідки, виданої ДФС від 05.03.2021 року № 33- 4/С/99-99-09-02-14 про розмір грошового забезпечення, визначеного станом на 05.03.2019, з урахуванням проведених платежів.

На виконання вказаного рішення судом 25.08.2022 видано виконавчий лист №640/9834/21 щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 01.04.2019 на підставі довідки, виданої ДФС від 05.03.2021 №33-4/С/99-99-09-02-14 про розмір грошового забезпечення, визначеного станом на 05.03.2019, з урахуванням проведених платежів.

На підставі заяви позивача та виконавчого листа від 25.08.2022 №640/9834/21, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніним Л.І. 19.10.2022 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70102513.

У зв`язку з невиконанням судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист від 25.08.2022 №640/9834/21, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято постанову від 03.11.2022 про накладення штрафу на боржника в розмірі 5100,00 грн. та встановлено термін 10 (десять) робочих днів для виконання рішення суду. Разом з тим, боржника попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення без поважних причин.

Враховуючи повторне невиконання судового рішення, на підставі якого видано виконавчий лист від 25.08.2022 №640/9834/21 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято постанову від 15.11.2022 про накладення штрафу на боржника в розмірі 10200,00 грн. та встановлено термін 10 (десять) робочих днів для виконання рішення суду. Попереджено боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення без поважних причин.

В подальшому, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 05.12.2022 до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніним Л.І. від 05.12.2022 на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження №70102513 з виконання виконавчого листа від 25.08.2022 №640/983421.

Не погоджуючись з постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження від 05.12.2022 ВП №70102513 та вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною другої статті 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Закон №1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до вимог статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до вимог статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до вимог частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 19 Закону №1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

За приписами частини восьмої статті 19 Закону №1404-VIII, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Судом в ході розгляду справи було встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 18.01.2022 у справі №640/9834/21 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в рамках виконавчого провадження №70102513 проведено наступні виконавчі дії:

- винесено постанови від 03.11.2022 та від 15.11.2022 про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві за невиконання рішення суду без поважних причин штрафу на користь держави;

- направлено до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 18.01.2022 у справі №640/9834/21, яке набрало законної сили 06.07.2022.

Інших виконавчих дій відповідачем в рамках виконавчого провадження №70102513 не вчинялось.

При цьому, як було встановлено судом, у постанові від 05.12.2022 про закінчення виконавчого провадження №70102513 відповідачем зазначено, що оскільки державним виконавцем проведено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», дане виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином судом встановлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №640/9834/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві не було виконано.

Суд зауважує, що зміст оскаржуваної постанови не дозволяє встановити причину невиконання боржником рішення суду.

Відзиву на позовну заяву та матеріалів виконавчого провадження №70102513 відповідачем до суду подано не було.

Частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

У свою чергу, завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

Так, нормами Закону №1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа. Водночас лише дотримання державним виконавцем процедури послідовності таких дій не достатньо для винесення органом ДВС постанови про закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII у разі невиконання судового рішення боржником, оскільки це суперечить принципу ефективності у процедурі виконавчого провадження.

Це означає, що державний виконавець зобов`язаний довести, що під час чергової перевірки боржника на предмет виконання ним виконавчого документа, він максимально вжив усіх заходів примусового характеру, оскільки виконавче провадження не може бути закінчене лише з підстав дотримання державним виконавцем черговості дій у процедурі примусового виконання судового рішення, визначеної Законом №1404-VIII.

Вичерпний перелік обставин, за яких виконавче провадження закінчується з підстав, що не пов`язані з досягненням мети виконавчого провадження - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, визначений Законом №1404-VIII. Тому аналіз положень пункту 11 частини першої статті 39 у системному зв`язку з частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII дає підстави для висновку, що, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Водночас невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вичерпання заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.12.2019 у справі №552/3995/17.

У постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

В силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою та четвертою статті 372 указаного Кодексу визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 цього ж Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс ("Піалопулос та інші проти Греції", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції"

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

На підставі аналізу встановлених судом фактичних обставин справи, суд зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу, який минув після видачі 25.08.2022 Окружним адміністративним судом міста Києва виконавчого листа « 640/9834/21 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 01.04.2019 на підставі довідки, виданої ДФС від 05.03.2021 №33-4/С/99-99-09-02-14 про розмір грошового забезпечення, визначеного станом на 05.03.2019, з урахуванням проведених платежів, рішення суду залишається і досі невиконаним, що свідчить про передчасність закінчення державним виконавцем виконавчого провадження №70102513.

При цьому, суд зазначає, що виконавець у свою чергу не вчинив достатньо дій для з`ясування дійсних обставин, які можуть вплинути на виконання рішення боржником, що в свою чергу унеможливлює повне виконання рішення.

Отже, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

За приписами частини першої статті 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідачем не спростовано мотивів, наведених у позовній заяві, та не надано до суду доказів щодо спростування доводів позивача, викладених у позові.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Докази суду надають відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Предметом доказування відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Позивачем надано докази в обґрунтування обставин, якими мотивовано його позовні вимоги, а державний виконавець діяв без урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

У Рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Відтак, суд дійшов висновку про те, що постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.12.2022 про закінчення виконавчого провадження №70102513 не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією від 15.12.2022 №54.

Враховуючи ту обставину, що вимоги позивача задоволені, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 992,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.12.2022 про закінчення виконавчого провадження №70102513.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992, 40 грн. (дев`ятсот дев`яності дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 43315602, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.