Рішення № 111378489, 07.06.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Справа № 280/2168/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.02.2023 №0840500014086 з відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;

- зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу по Списку №1 період роботи з 13.12.2003 по 17.02.2015; зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи у Російській Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 20.02.2023, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням 50 років та відсутністю необхідного пільгового стажу. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки вважає, що набула право на пільгову пенсію після досягнення 45 років на підставі пункту «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII). Також, позивач вважає, що пільговий стаж розрахований відповідачем неналежно, оскільки безпідставно не враховано період роботи позивача з 13.12.2003 по 17.02.2015 у зв`язку з відсутністю витягу з наказу про результати атестації робочих місць, за умовами надання відповідачу довідки від 28.12.2022, яка видана за результатами проведення атестації робочих місць. Позивач також не погоджується з відмовою в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи у Російській Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001, оскільки на день звернення за призначенням пенсії Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) була чинною для обох держав, у зв`язку з чим стаж набутий позивачем на території Російської Федерації, який підтверджено трудовою книжкою, повинен бути врахований при призначенні пенсії позивача. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа, ГУ ПФУ у Запорізькій області).

27.04.2023 третя особа подала пояснення на позовну заяву, в яких заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ОСОБА_1 , звернулася із заявою від 20.02.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. В порядку екстериторіальності заява позивача та надані документи розглянуті відповідачем, яким встановлено, що страховий стаж позивача складає 19 років 11 місяців 29 днів, пільговий стаж за Списком № 1 0 років 0 місяці 0 днів. До страхового стажу, згідно наданих документів не враховано період роботи на території Російської Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001. До пільгового стажу не враховано довідку від 28.12.2022 № 125-54, оскільки не надано накази про результати атестації робочих місць. Відповідно до статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 50-річного віку. Щодо неврахування до загального стажу періоду роботи з 17.11.1994 по 05.12.2001 на території Російської Федерації відповідач зазначає, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді. Задля Узгодження порядку дій, який буде застосовуватись при призначені/поновлені раніше призначених пенсій громадянам, які працювали/проживали на території Російської Федерації, листом Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року № 411/0/2-23/54 встановлено, що при призначені пенсії заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058-ІV, при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Отже, позивачу не може бути врахований стаж роботи на території Російської Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001, оскільки відсутні законні підстави. Також оскільки, у трудовій книжці позивача не зазначені відомості про умови праці, а саме про зайнятість в шкідливих та важких умовах праці повний робочий день, підтвердження спеціального трудового стажу відбувається на підставі уточнюючої довідки підприємства. Вбачається, що за періоди роботи за Довідкою від 28.12.2022 р № 125-54 відсутнє підтвердження атестації робочого місця. Також не зазначені причини відсутності такої атестації. Отже, відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу цього періоду. Виходячи з вищезазначеного, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

01.05.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м.Києві розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та подані ним документи (довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, трудова книжка, довідка підтвердження пільгового стажу, диплом, свідоцтво про народження дітей), та встановлено, що загальний страховий стаж позивача складає 19 років 11 місяців 29 днів. До пільгового стажу не враховано довідку від 28.12.2022 № 125-54, оскільки не надано накази про результати атестації робочих місць. До страхового стажу, згідно наданих документів не враховано період роботи на території Російської Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припиняє участь в Угоді. Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв`язку із недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.02.2023 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Заява позивача від 20.02.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в м. Києві.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії №084050014086 від 27.02.2023, прийнятим відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в м.Києві, позивачу відмовлено в призначенні пільгової пенсії за віком та зазначено, що відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць, після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідно до наданих до заяви документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, трудова книжка, довідка підтвердження пільгового стажу, диплом, свідоцтво про народження дітей), загальний страховий стаж складає 19 років 11 місяців 29 днів. Пільговий стаж за Списком №1 не враховано згідно довідки від 28.12.2022 року № 125-54, оскільки не надано накази про результати атестації робочих місць. Не враховано до страхового стажу періоди роботи з 17.11.1994 по 05.12.2001, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припиняє участь в Угоді.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, стало те, що позивач не досягла віку 50 років, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, з досягненням якого, на думку відповідача, пов`язано виникнення права на пільгову пенсію у спірному випадку; не мала достатнього страхового стажу 20 років, оскільки позивач вважає підтвердженим страховий стаж 19 років 11 місяців 29 днів; не мала необхідного стажу роботи за Списком №1 в розмірі 7 років 6 місяців, оскільки відповідачем не зараховано період роботи за Списком №1 з 13.12.2003 по 17.02.2015 згідно довідки від 28.12.2022 року № 125-54, виданої Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М.Кузьміна», у зв`язку з ненаданням наказів про результати атестації робочих місць.

При цьому, відповідач керувався положеннями пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV (в редакції станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах) на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року.

Оскільки позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , то згідно положень пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах у осіб її віку виникає після досягнення віку 49 років, отже твердження відповідача про необхідність досягнення 50 років є безпідставним.

Водночас, позивач вважає, що отримала право на пільгову пенсію за віком за Списком №1 на умовах, визначених пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 резолютивної частини Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Конституційний Суд України рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та необхідного страхового стажу. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років та необхідний страховий стаж 15 років, тоді як другий - у 50 років та необхідний страховий стаж 20 років.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, правовідносини у якій є подібними до спірних, вказала, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), а не норми Закону № 1058-ІV.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ, відповідно до якого право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 мають жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Судом встановлено, що позивач на дату подання заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 20.02.2023 досягла віку 45 років, у зв`язку з чим відмова в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з підстав недосягнення пенсійного віку є протиправною.

Щодо страхового стажу, слід зазначити, що відповідач визнає загальний страховий стаж позивача 19 років 11 місяців 29 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з огляду на положення пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ.

Крім того, в частині загального страхового стажу між сторонами існує спір щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періоду роботи у Російській Федерації з 17.11.1994 по 05.12.2001.

В цій частині суд зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російської Федерації.

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Так, відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Отже, суд відхиляє посилання відповідача та третьої особи на ту обставину, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди з 17.11.1994 по 05.12.2001.

Таким чином, відсутні підстави для не зарахування стажу роботи позивача 17.11.1994 по 05.12.2001, у зв`язку з чим такий період, що підтверджений даними трудової книжки, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №1 періоду роботи з 13.12.2003 по 17.02.2015, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Водночас пільговий стаж, роботи обчислюється з урахуванням Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

За приписами п. 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

У пункті 4.3 Порядку № 383 визначено, що у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (п. 10 Порядку № 383).

Отже, із наведених вище положень законодавства вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Зазначене відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, яка викладено, зокрема, у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі № 678/65/17, від 02 грудня 2021 року у справі №263/9464/16-а тощо.

Слід зауважити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з п. 4 Порядку № 442 та пп. 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку 1 або Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

На переконання суду, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Відповідний правозастосовний підхід є усталеним у національній судовій практиці у відповідній сфері правовідносин та відображений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, а також постановах Верховного Суду від 23.01.2018 по справі № 732/2003/14 та від 05.03.2019 по справі №679/774/16-а

Обґрунтовуючи відмову в зарахуванні пільгового стажу позивача у період з 13.12.2003 по 17.02.2015, відповідач у рішенні про відмову в призначенні пенсії та у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем не надано накази про результати атестації робочих місць. При цьому, відповідач не оспорює, що позивач у вказаний період виконувала роботу, яка передбачена Списком №1

Разом із тим, з матеріалів справи судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії і до суду позивачем надано довідку від 28.12.2022 року № 125-54, видану Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М.Кузьміна», у якій наявна інформація про пільговий стаж позивача за Списком №1:

- з 13.12.2003 по 30.09.2010 оброблювач поверхневих дефектів металу згідно з Постановою КМУ №162 від 11.03.1994, Список №1, розділ ІІІ, підрозділ 2а, код 1030200а-15327, стор.20 додатку 1 до наказу про атестацію №477 від 28.04.2000; згідно з постановою КМУ №36 від 16.01.2003, Список №1, розділ ІІІ, підрозділ 2, позиція 3.2а, стор.36 додатку 1 до наказу про атестацію №186 від 29.04.2005, стор.91 додатку 1 до наказу про атестацію №162 від 19.08.2010,

- з 01.10.2010 по 17.02.2015 терміст прокату й труб, постійно зайнятий на гарячих роботах згідно з постановою КМУ №36 від 16.01.2003, Список №1, розділ ІІІ, підрозділ 2, позиція 3.2а, стор.91 додатку 1 до наказу про атестацію №162 від 19.08.2010, стор.19 додатку 1 до наказу про атестацію №149 від 01.07.2015.

Зазначена довідка містить усі необхідні відомості, визначені Порядком №637, окреме надання наказів про результати атестації робочих місць чинним законодавством не передбачено.

З наданих документів встановлено, що в період роботи позивача атестація робочих місць, проводилась, у зв`язку з чим суд вважає, що період роботи позивача з 13.12.2003 по 17.02.2015 у ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М. Кузьміна» протиправно не зарахований відповідачем до його пільгового стажу.

Крім того, слід зазначити, що вказаною довідкою підтверджено, що пільговий стаж позивача за Списком №1 становить 11 років 02 місяці 05 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з огляду на положення пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 позивач досягла віку 45 років, мала необхідний страховий стаж 15 років та пільговий стаж 7 років 6 місяців, передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ.

Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №1 не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, а тому належним та ефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах відповідно до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах на підставі заяви, поданої 20.02.2023, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог.

Крім того, з огляду на встановлені обставини, також наявні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком №1 період роботи з 13.12.2003 по 17.02.2015, підтверджений довідкою від 28.12.2022 року № 125-54, виданою Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М.Кузьміна», та до загального страхового стажу позивача період роботи з 17.11.1994 по 05.12.2001, які протиправно не зараховані.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

У зв`язку із задоволенням позову, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.02.2023 №084050014086, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до пільгового стажу із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1 ОСОБА_1 період роботи з 13.12.2003 по 17.02.2015, підтверджений довідкою від 28.12.2022 року № 125-54, виданою Приватним акціонерним товариством «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім.А.М.Кузьміна».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 стаж роботи з 17.11.1994 по 05.12.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, на підставі заяви, поданої 20 лютого 2023 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368.

Третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.

Повне судове рішення складено 07.06.2023.

Суддя М.О. Семененко