Рішення № 111368135, 07.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2023Справа № 910/2345/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Гірник", Полтавська область, м. Кременчук

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 150 897,28 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.02.2023 року до Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Гірник" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) основної суми боргу в розмірі 80 153,78 грн, суми пені в розмірі 25 477,77 грн, суми штрафу в розмірі 11 196,76 грн, суми 0,1% річних в розмірі 133,83 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 33 935,14 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору №УЗ/ЦБМЕС-21259/Ю від 12.08.2021 року в частині оплати виконаних позивачем робіт.

Ухвалою від 27.02.2023 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Гірник" було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

21.03.2023 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 відкрито провадження у справі №910/2345/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 05.04.2023 року.

24.04.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що відповідальність у відповідача за несвоєчасну оплату настає з 23.02.2022 року, а не з 20.01.2022 року, як зазначено позивачем. В подальшому сторонами погоджено реструктуризацію боргу шляхом погашення рівними частинами до 25% щомісячно в зв`язку з воєнним станом: квітень 2022 - 39 900,00 грн, травень 2022 - 39 900,00 грн, червень 2022 - 39 900,00 грн, липень 2022 - 39 900,00 грн, серпень 2022 - 353,78 грн. Відповідачем сплачено всі платежі крім серпневого. Щодо нарахування пені та штрафу, то відповідачем зазначено, що такий вид штрафної санкції договором не передбачено. Окрім того, відповідачем зазначено, що позивачем невірно пораховано інфляційні втрати та відсотки річних, оскільки невірно визначено початок нарахування.

27.04.2023 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру основної суми заборгованості до 353,78 грн. Іншу частину позовних вимог позивачем залишено без змін.

02.05.2023 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру основної суми заборгованості в повному обсязі, у зв`язку зі сплатою суми боргу відповідачем. Іншу частину позовних вимог позивачем залишено без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого чудового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вкладене, враховуючи заяви позивача, суд приймає до розгляду подані заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2021 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) був укладений Договір №УЗ/ЦБМЕС-21259/Ю (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець власними силами зобов`язується виконати роботи з тампонажу артезіанської свердловини №750В і артезіанської свердловини №1194-В на ст. Ромодан відповідно до проектно-кошторисної документації, яка надається виконавцю замовником та технічного завдання (Додаток №1 до Договору).

Вартість робіт визначається зведеним кошторисним розрахунком (Додаток №2 до Договору) на підставі наданого виконавцем протоколу погодження договірної ціни (Додатки №3 до Договору) і складає 159 953,78 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 26 658,96 грн. (п. 4.1. Договору).

Розрахунки між сторонами проводяться, як післяплата за виконані роботи, згідно акту приймання-передачі виконаних робіт протягом 45 банківських днів після дати підписання актів, але не раніше дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. (п. 5.2. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання зобов`язання до повного його виконання. (п. 12.1. Договору).

Додатками №1-3 до Договору сторони погодили технічне завдання, зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва та протокол погодження договірної ціни.

На виконання умов Договору сторонами підписано Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат на суму в розмірі 159 953,78 грн.

16.12.2021 року позивачем було зареєстровано податкову накладну №414 від 18.11.2021 року на вказану вище суму.

07.04.2022 року відповідачем на адресу позивача направлено лист №БМЕСД-3-10/903 в якому відповідач повідомив позивача про дію форс-мажорних обставин та просив реструктурувати заборгованість рівними частинами з погашенням до 25% щомісячно.

14.04.2022 року позивач листом №271 погодив відповідачу реструктуризацію заборгованості рівними частинами з погашенням до 25% щомісячно в зв`язку з воєнним станом.

20.06.2022 року позивач направив відповідачу лист №388 яким визначив, що оплата повинна надходити щомісяця у період з квітня по липень 2022 року в розмірі 39 900,00 грн, а в серпні - 353,78 грн та просив вчасно здійснювати погашення сум.

26.07.2022 року позивач направив відповідачу лист №479 яким повторно просив вчасно здійснювати погашення сум.

В подальшому, відповідачем здійснено оплату суми в розмірі 159 953,78 грн згідно наступних платіжних доручень:

- №4687737 від 29.04.2022 року на суму 39 900,00 грн;

- №45293 від 31.01.2023 року на суму 39 900,00 грн;

- №74948 від 10.02.2023 року на суму 39 900,00 грн;

- №140634 від 10.03.2023 року на суму 39 900,00 грн;

- №227223 від 24.04.2023 року на суму 353,78 грн.

У зв`язку з невчасним проведенням відповідачем розрахунку за Договором позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму пені в розмірі 25 477,77 грн, суму штрафу в розмірі 11 196,76 грн, суму 0,1% річних в розмірі 133,83 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 33 935,14 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що розрахунки нарахованих позивачем штрафних та фінансових санкцій є невірними та задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги (виконано роботи з тампонажу свердловин) на загальну суму в розмірі 159 953,78 грн, що підтверджується зазначеним вище актом.

При цьому, судом враховано, що відповідно до умов п. 5.2. Договору між сторонами проводяться, як післяплата за виконані роботи, згідно акту приймання-передачі виконаних робіт протягом 45 банківських днів після дати підписання актів, але не раніше дати реєстрації податкової накладної в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Акт приймання виконаних будівельних робіт №1 підписаний сторонами в листопаді 2021 року (дати підписання акт не містить).

Реєстрація податкової накладної №414 від 18.11.2021 року позивачем здійснена 16.12.2021.

Таким чином, враховуючи, що підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт №1 сторонами здійснене листопадом місяцем, суд вважає датою його закриття останній день місяця в якому було складено та підписано зазначений акт, а тому, сорок п`ятий банківський день, визначений в п. 5.2. Договору, припадає на 02.02.2022 року, а оскільки ця дата більш пізня, ніж дата реєстрації податкової накладної, відповідно, перший день прострочення оплати за Договором є 03.02.2022 року.

При цьому, посилання відповідача на те, що оплата повинна була бути проведена 23.02.2022 року не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Окрім того, судом прийнято до уваги листування сторін щодо погодження реструктуризації заборгованості відповідача.

При цьому, пунктом 8.1. Договору сторони передбачили, що всі зміни, доповнення до цього Договору, крім випадків, передбачених цим Договором, вносяться сторонами шляхом підписання додаткових угод, які є його невід`ємною частиною та мають юридичну силу, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін.

Однак, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні підписані обома сторонами Додаткові угоди до Договору про зміну строків оплати.

Таким чином, визначений умовами п. 5.2. Договору строк оплати є фіксованим та погодженим сторонами.

Обставини реструктуризації, оформлені сторонами в переписці, оцінюється судом як доказ підтвердження існування заборгованості у відповідача перед позивачем, станом на момент здійснення такого листування.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг (виконання робіт) за Договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено вище, строк оплати у відповідача настав та повинен був бути виконаний останнім до 02.02.2022 року, проте оплату боргу відповідачем проведено в наступні дати:

- 29.04.2022 року платіж на суму 39 900,00 грн;

- 31.01.2023 року платіж на суму 39 900,00 грн;

- 10.02.2023 року платіж на суму 39 900,00 грн;

- 10.03.2023 року платіж на суму 39 900,00 грн;

- 24.04.2023 року платіж на суму 353,78 грн.

Таким чином, відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п.п.2.5, 2.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

При цьому, сторони в Договорі не узгодили порядку стягнення та нарахування відповідачу штрафу за несвоєчасне проведення оплати та не визначили його розмір (відсоток), у зв`язку з чим, стягнення штрафу, в даних правовідносинах, не передбачене Договором та актами законодавства, і, відповідно, стягненню з відповідача не підлягає.

Стосовно заявленої позивачем суми пені в розмірі 25 477,77 грн, нарахованої за період з 20.01.2022 року по 31.01.2023 року, суд зазначає, що таке нарахування не передбачене Договором, проте передбачене актами законодавства, а тому є правомірним до стягнення.

Однак, позивачем невірно визначено початок прострочення проведення розрахунків за Договором, а тому, здійснивши власний розрахунок суми пені за період з 03.02.2022 року по 31.01.2023 року (з урахуванням часткової оплати в цей період), судом встановлено, що сума пені, за розрахунками суду, є вищою, ніж заявлено позивачем, а тому, з огляду на відсутність в матеріалах справи заяви сторони про можливість виходу суду за межі позовних вимог, обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума пені в розмірі 25 477,77 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 133,83 грн суми 0,1% річних та 33 935,14 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

При цьому, п. 6.5. Договору сторони встановили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1% річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим Договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 0,1% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що сума 0,1% річних та інфляційних втрат, за розрахунками суду, є іншою, оскільки позивачем невірно застосовано строки нарахування, а тому, обґрунтованою до стягнення з відповідача є сума 0,1% річних в розмірі 133,83 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 33 249,59 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 25 477,77 грн, суми 0,1% річних в розмірі 133,83 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 33 249,59 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 472,65 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь Приватного акціонерного товариства «Гірник» (ідентифікаційний код 13928815, місцезнаходження: 39631, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Кременчук, вул. Київська, 85-А) суму пені в розмірі 25 477,77 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста сімдесят сім гривень 77 копійок), суму 0,1% річних в розмірі 133,83 грн (сто тридцять три гривни 83 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 33 249,59 грн (тридцять три тисячі двісті сорок дев`ять гривень 59 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 472,65 грн (дві тисячі чотириста сімдесят дві гривни 65 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Приватним акціонерним товариством «Гірник» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 211,35 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ