Рішення № 111368076, 05.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2023Справа № 910/3095/23

За позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ"

про стягнення 374 424,10 грн

Суддя Гумега О.В.

Представники: без виклику учасників справи

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - позивач, АТ "УКРТРАНСГАЗ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (далі - відповідач, ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ") про стягнення 324 936,50 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за січень - лютий 2017 року (основного боргу), 6 105,25 грн 3% річних та 43 382,36 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 позовну заяву АТ "УКРТРАНСГАЗ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

06.03.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 позовну заяву АТ "УКРТРАНСГАЗ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3095/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

13.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

13.03.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення судової практики.

13.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 клопотання позивача про розгляд справи № 910/3095/22 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відхилено.

04.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

04.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, до якого додано заяву про застосування строків позовної давності.

10.04.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

24.04.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

09.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення судової практики.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані учасниками справи заяви по суті справи та додані до них докази, заяву відповідача про застосування строків позовної давності, які судом долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі - АТ "УКРТРАНСГАЗ", Оператор ГТС) до 31.12.2019 здійснював функції оператора газотранспортної системи.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (далі - ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ") у розумінні п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" є споживачем - юридичною особою, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

У розумінні п. 10 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" відповідач є захищеним споживачем природного газу, оскільки здійснює надання важливих суспільних послуг та є виробником теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") та постачальників природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) покладено обов`язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 р. № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Офіційний вісник України, 2016 р., № 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.

19.10.2016 НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (споживач), керуючись Законом України "Про ринок природного газу, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносин у перехідний період)", уклали Договір постачання природного газу №1777/1617-ТЕ-41 (далі - Договір №1777/1617-ТЕ-41) (а.с. 9-17 т. 1).

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору №1777/1617-ТЕ-41 постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1 Договору №1777/1617-ТЕ-41 постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природній газ обсягом до 1000 тис.куб. метрів (один мільйон куб. метрів), в тому числі за обсягами за місяцями (тис.куб.метрів), визначеними у даному пункті договору.

Відповідно до пп. 2.3-2.4 Договору №1777/1617-ТЕ-41 плановий обсяг газу за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленості сторін. Допускається відхилення місячного обсягу переданого природнього газу в розмірі +/- 5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків), підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін.

Відповідно до абз. 3 п. 3.1 Договору №1777/1617-ТЕ-41 право власності на природній газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природній газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

01.04.2016 між ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" (газотранспортне підприємство) та ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (замовник) укладений Договір № 1604000127 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до п. 1.1 якого газотранспортне підприємство зобов`язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов`язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами Договору.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив відбір природного газу з газотранспортної системи позивача без поданих постачальником (НАК "Нафтогаз України") номінацій у загальному обсязі 263,000 тис. куб. м, що підтверджується:

- звітами AT "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках, у графі яких "Підтверджений обсяг номінацій всього" зазначено "0", водночас, у графі "Фактичний обсяг за місяць всього" зазначено про відбір ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" природного газу у січні 2017 року - 140,920 тис. куб. м та у лютому 2017 року - 122,080 тис. куб. м природного газу, а в загальному обсязі 263,000 тис. куб. метрів (а.с. 18-24 т. 1);

- скріншотом з системи ERP SAP щодо наданих послуг транспортування та банківськими виписками на підтвердження оплати за транспортування природного газу за січень, лютий 2017 року (а.с. 24-47 т. 1).

Крім того, постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 910/13302/21 за позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" (позивач у справі № 910/13302/21) до ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (відповідач у справі № 910/13302/21) про стягнення 3 443 329,08 грн встановлено такі обставини:

"Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (далі - покупець) були укладені договори про закупівлю природного газу від 31.01.2017 року №1701001564-ВТВ та від 30.04.2017 року №1704000325-ВТВ, за умовами яких продавець зобов`язується передати у власність покупцеві у січні-квітні 2017 року газ природний, скраплений або в газоподібному стані (природний газ (природний газ для забезпечення балансування), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. (т.1, а.с. 19-23, 24-29).

В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу відповідно до яких позивачем було придбано природного газу в загальному обсязі 1 394 545, 543 куб. м., а саме: у січні 2017 року 731 439, 744 куб.м. на суму 6 125 661 568, 06 грн.; у лютому 2017 року 643 105, 799 куб.м. на суму 5 919 145 774, 00 грн., у квітні 2017 року 20 000, 00 грн. на суму 148 704 000, 00 грн. (т.1, а.с. 16-18).

Крім того в матеріалах справи наявні звіти про поділ фактичного обсягу природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Київгаз" між замовниками послуг транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) за січень, лютий 2017 року та Алокацією (звітом) про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Київгаз" між замовниками послуг транспортування (постачальниками) за квітень 2017 року, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "КП "Українська житлова компанія" (далі - відповідач) здійснив відбір з газотранспортної системи 265, 372 тис. куб. м. природного газу, а саме: в обсязі 140, 920 тис. куб. м у січні 2017 року, 122, 080 тис. куб. м у лютому 2017 року та 2, 372 тис. куб. м. у квітні 2017 року (т.1, а.с. 30-120).

… матеріали справи не місять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності замовників послуг з транспортування та фактичної передачі в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи, будь - яким суб`єктом ринку природного газу в обсязі 140,920 тис.куб.м. у січні 2017 року, 122,080 тис.куб.м. у лютому 2017 року, 2,372 тис.куб.м. у квітні 2017 року на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування для ТОВ "КП "Українська житлова компанія", а також доказів наявності договірних відносин з позивачем або з іншим суб`єктом господарювання.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідачем був здійснений відбір природного газу з обсягів природного газу позивача, які надійшли до газотранспортної системи через точки входу, і обсягів природного газу, відібраних з точки виходу ПАТ "Київгаз", яке було врегульовано саме позивачем за рахунок вжитих заходів балансування шляхом подання до газотранспортної системи відповідних обсягів природного газу.

З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив відсутність номінацій щодо відбору природного газу відповідачем з газотранспортної системи 265, 372 тис. куб. м. природного газу, а саме у січні/лютому/квітні 2017 року, що говорить про безпідставність відбору природного газу відповідачем, власником якого є позивач".

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведену норму ст. 75 ГПК України, вищезазначені обставини щодо АТ "УКРТРАНСГАЗ" та ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (позивач та відповідач у даній справі № 910/3095/23), встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 910/13302/21, що набрала законної сили, не доказуються при розгляді даної справи Господарського суду міста Києва № 910/3095/23, у якій беруть участь вказані особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Отже, у спірний період (січень, лютий 2017 року) відповідач мав договірні відносини з постачання природного газу з НАК "Нафтогаз України", натомість постачальник не здійснив постачання обсягів природного газу відповідачу, внаслідок чого відповідач у січні, лютому 2017 року здійснив відбір природного газу з газотранспортної системи, з ресурсу позивача обсягом 263,000 тис. куб. м, без поданих номінацій будь-яким замовником послуг транспортування.

З метою забезпечення сталого функціонування ринку природного газу, було прийнято Закон України від 14.07.2021 № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання газових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі - Закон України № 1639-ІХ), який набрав чинності 29.08.2021.

Законом України № 1639 внесено зміни, в тому числі, до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VІІІ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" (далі - Закон України № 1730-VІІІ), який, зокрема, доповнено ст. 8 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ (в чинній редакції) підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов`язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість:

відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів;

послуг транспортування відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами, встановленими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, чинними протягом періоду таких відборів.

Обсяги природного газу, зазначені в частині другій цієї статті, визначаються як різниця між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за відповідний період споживання (ч. 3 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ).

Різниця між вартістю природного газу за ціною компенсації, що визначена частиною другою цієї статті, та фактичною вартістю природного газу, яку відображено в бухгалтерському обліку особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, у відповідні періоди відбору природного газу без поданих номінацій, підлягає списанню в обліку особи, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно (ч. 4 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ).

Таким чином, приписами ч. 2. ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ держава встановила імперативне нормативне регулювання правовідносин щодо врегулювання заборгованості підприємств ПЕК перед Оператором ГТС, які протягом періоду з 1 грудня 2015 по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без подання номінацій, та визначила, що вартість вказаних обсягів природного газу компенсується Оператору ГТС. Також визначено порядок компенсації - оплата протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу - особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року.

AT "УКРТРАНСГАЗ" до 31.12.2019 року виконувало функції Оператора газотранспортної системи відповідно до ліцензії НКРЕКП серія АЕ №194511 від 28.02.2013.

Враховуючи, що відповідач здійснив відбір природного до з газотранспортної системи в обсязі 263,000 тис. м. куб у січні, лютому 2017 року без поданих постачальником газу номінацій, позивач стверджує, що вартість вказаних обсягів природного газу підлягає компенсації відповідачем позивачу у порядку, встановленому ч. 2 ст. 8 Закону України №1730-VІІІ.

При розрахунку розміру заборгованості відповідача позивачем враховано обсяги споживання природного газу, використані відповідачем для виробництва теплової енергії для різних категорій споживачів, що визначені самим відповідачем в укладених ним договорах постачання природного газу (зокрема, у Договорі №1777/1617-ТЕ-41), а також враховано ціни для виробників теплової енергії по категоріям споживачів, які діяли протягом періоду відборів природного газу без номінацій.

За розрахунком позивача, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу у січні, лютому 2017 року у загальному розмірі 263,000 тис. куб. м за цінами реалізації природного газу по категоріям споживачів складає суму у розмірі 1 559 695,20 грн, яку відповідач зобов`язаний протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, компенсувати (оплатити) щомісяця рівними частинами (21 662,43 грн) позивачу. Станом на 15.01.2023 строк оплати (за період з 01.10.2021 - 01.01.2023) вартості відібраних відповідачем без номінацій обсягів природного газу є таким, що настав, тому відповідач зобов`язаний був сплати 324 936,50 грн (21 662,43 грн х 15 місяців).

Відповідач, в порушення наведених положень законодавства, не здійснив компенсацію (оплату) на користь позивача вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу у січні, лютому 2017 року, допустивши тим самим прострочення строку оплати, відтак позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 324 936,50 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за січень - лютий 2017 року (основний борг), а також 6 105,25 грн 3% річних та 43 382,36 грн інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив з огляду на таке:

- відповідач зазначив, що позивач вже звертався з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, а постанова Північного апеляційного господарського набрала законної сили;

- твердження позивача про відібрання відповідачем обсягів газу без номінацій, на думку відповідача, спростовується тим, що між ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" та ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" укладений Договір № 1604000127 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.04.2016, який чітко регламентує порядок моніторингу споживання газу та порядок недопущення надмірного споживання чи не контрольованого викиду;

- відповідач вважає, що споживання відповідачем у січні-лютому 2017 року природного газу в розмірі 140,920 тис куб. м та 122,080 тис. куб. м не є несанкціонованим відбором з огляду на наявність у спірному періоді укладеного між відповідачем та НАК "Нафтогаз України" Договорів постачання природного газу №1777/1617-ТЕ-41 від 19.10.2016 та укладеного між відповідачем та позивачем Договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1604000127 від 01.04.2016, а також існування спеціально покладеного на постачальника (НАК "Нафтогаз України") обов`язку видати номінації та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742- р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року";

- відповідач вважає, що положення Закону України № 1730-VІІІ прямо суперечать ст. 5 ЦК України, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у період січень - лютий 2017 року.

Позивач на спростування доводів відповідача зазначив у відповіді на відзив таке:

- для спростування позовних вимог про стягнення з відповідача вартості відібраних відповідачем без номінацій у січні, лютому 2017 року обсягів природного газу на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України № 1730-VІІІ, відповідач мав подати докази подання постачальником номінацій на зазначені обсяги природного газу та подати акти приймання-передачі природного газу, підписані між постачальником природного газу і відповідачем;

- такі докази не були подані відповідачем, що свідчить про наявність підстав для стягнення спірної заборгованості на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України №1730-VІІІ;

- на твердження позивача, відповідач повністю визнає факт відбору природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій у січні-лютому 2017 року в загальному обсязі 263,000 тис. куб. метрів та не оплату ним вартості використаних обсягів природного газу будь-якому постачальнику природного газу;

- законодавством України не передбачено право відповідача використовувати природний газ безоплатно, при цьому отримувати плату за надані послуги теплопостачання від споживачів;

- позивач зазначив, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень немає рішень суду за позовами, предмет та підстави яких аналогічні позову у даній справі про стягнення 324 936,50 грн вартості відібраних відповідачем без номінацій у січні - лютому 2017 року природного газу на підставі Закону України № 1730-VІІІ;

- позивач звернув увагу, що Договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.04.2016 №1604000127 є договором про надання послуг, а отже не може бути правовою підставою для набуття відповідачем у січні та у лютому 2017 року природного газу в загальному обсязі 263,000 тис. куб. метрів, відібраного з ресурсу позивача. Водночас, у позивача була відсутня можливість здійснення обмеження/припинення газопостачання відповідачу, оскільки такі дії не передбачені нормами чинного законодавства;

- позивач не заперечує, що постачальником природного газу для відповідача у спірний період був ПАТ "НАК "Нафтогаз України", разом з цим, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не подав номінацію на вказані обсяги природного газу, відібрані відповідачем у спірний період та не підписав актів приймання-передачі природного газу у вказаних обсягах у спірний період, що не заперечує і сам відповідач. Водночас, факт укладення договору не свідчить про його фактичне виконання, адже лише подання номінацій у спірний період для відповідача та підписання актів приймання-передачі свідчило б про фактичне виконання умов укладених договорів;

- судовими рішеннями у справі № 910/13302/21 встановлені обставини неподання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" номінацій, а також те, що ні ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ні будь-який інший замовник послуг з транспортування, не подавав номінації на обсяги природного газу для відповідача у спірний період.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості відібраного з газотранспортної системи природного газу без поданих постачальником номінацій, а також 3% річних і інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Правове регулювання взаємовідносин оператора газотранспортної системи із суб`єктами ринку природного газу, а також визначення правових, технічних, організаційних та економічних засад функціонування газотранспортної системи здійснюється Кодексом газотранспортної системи, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2496, положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 10, 19, 27, 33, 37, 49 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу":

ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG;

оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);

постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;

споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;

захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи;

транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України. Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ (п. 2, 3 глави 1 розділу І Кодекс газотранспортної системи).

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС:

несанкціонований відбір природного газу - відбір природного газу: за відсутності по суб`єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) на відповідний розрахунковий період; без укладення відповідного договору з постачальником; шляхом самовільного під`єднання та/або з навмисно пошкодженими приладами обліку природного газу або поза охопленням приладами обліку; шляхом самовільного відновлення споживання природного газу;

номінація - попереднє повідомлення, надане замовником послуг транспортування оператору газотранспортної системи, стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу;

замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування).

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб`єктам ринку природного газу послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.

Пунктом 4 глави 3 розділу І Кодексу ГТС визначено, що експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу VIIІ Кодексу газотранспортної системи, одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом.

Згідно з пунктом 9 глави 1 розділу VІІІ Кодексу ГТС замовник послуг транспортування на підставі договору транспортування може замовити в оператора газотранспортної системи нижче наведені послуги, що є складовими послуги транспортування: доступ до потужності в точці входу або виходу з газотранспортної системи; замовлення фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтвердженої номінації; послугу балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи та які відбираються з неї.

Відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ХI Кодексу газотранспортної системи, для отримання послуг із транспортування (фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою) замовник послуг транспортування подає оператору газотранспортної системи номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу в установленому цим розділом порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 1 розділу ІІ Правила постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 року (далі - Правила постачання природного газу), підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.

Наведені вище положення Кодексу ГТС дають підстави дійти висновку, що укладання договору транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також подання та підтвердження номінацій є необхідною передумовою для відбору природного газу в межах газотранспортної системи.

Як встановлено судом, у визначені позивачем спірні періоди (січень, лютий 2017) та до 31.12.2019 АТ "УКРТРАНСГАЗ" (позивач) виконувало функції оператора ГТС, який здійснював діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Частиною першою статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов`язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання. Такі обов`язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України. Такі обов`язки не можуть покладатися на споживачів.

КМУ відповідно до статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" прийнято постанови від 01.10.2015 №758, від 22.03.2017 №187 та від 19.10.2018 №867 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" (далі - Положення). Указані постанови зобов`язували ПАТ "НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії, які здійснюють виробництво теплової енергії для всіх категорій споживачів, у тому числі і виробнику - ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ".

30.11.2016 набрав чинності Закон України № 1730-VII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

За змістом статті 1 Закону України № 1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, є, зокрема кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу, операторами газорозподільних систем, оператором газотранспортної системи та особою, що виконувала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов`язанні та/або у разі правонаступництва), а також послуги з його розподілу і транспортування.

Відповідно до статті 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.

Законом України №1639-IX, який набрав чинності 29.08.2021, внесені зміни до Закону України № 1730-VIII, зокрема, розширивши сферу його дії, у тому числі шляхом викладення статті 2 в новій редакції та доповнено статтю 8 частиною другою.

Відповідно до частини другої 8 Закону України № 1730-VIII у редакції Закону № 1639-ІХ, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих номінацій, зобов`язані протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22 дійшов таких висновків щодо застосування положень статті 8 Закону України № 1730-VIII:

"Аналіз наведених приписів Закону України № 1730-VIII дає підстави для висновку, що необхідними та визначальними умовами для застосування положень статті 8 цього Закону є: 1) учасниками процедури врегулювання заборгованості мають бути - підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31.12.2019 включно; 2) заборгованість складається з вартості об`ємів природного газу, відбір якого відбувався без поданих постачальником газу номінацій та за умови відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо таких обсягів; 3) період заборгованості - відбір природного газу відбувся упродовж 01.12.2015-31.12.2019; 4) строк оплати настав з 01.10.2021".

Судом по матеріалам справи встановлено:

- відбір природного газу спірному періоді відповідачем відбувся без поданих постачальником газу (НАК "Нафтогаз України") номінацій та за відсутності підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальниками щодо обсягів природного газу розмірі 140,920 тис куб. м у січні 2017 та 122,080 тис. куб. м у лютому 2017, що підтверджується звітами AT "Київгаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках (а.с. 18-24 т. 1); скріншотом з системи ERP SAP щодо наданих послуг транспортування та банківськими виписками на підтвердження оплати за транспортування природного газу за січень, лютий 2017 року (а.с. 24-47 т. 1);

- вказані обставини також встановлено у рішеннях суду у справі № 910/13302/21 (щодо факту відбору природного газу та обсягів відібраного відповідачем природного газу з газотранспортної системи АТ "УКРТРАНСГАЗ") та які в силу положень статті 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню;

- відповідачем не подано доказів подання постачальником номінацій на спірні обсяги природного газу, рівно як не подано актів приймання-передачі природного газу (на спірні обсяги), підписані між постачальником природного газу і відповідачем;

- розрахунок вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу у спірному період у загальному розмірі 263,000 тис. куб. м позивачем здійснено за цінами реалізації природного газу по категоріям споживачів, які були чинні протягом періоду таких відборів;

- відсутні докази оплати відповідачем вартості відібраного без номінацій природного газу у загальному обсязі 263,000 тис. куб. м ані на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ані на користь АТ "УКРТРАНСГАЗ".

Щодо доводів відповідача, що позивач вже звертався з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, а постанова Північного апеляційного господарського набрала законної сили, суд зазначає таке.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При відкритті провадження у справі судом не встановлено наявність суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Предметом позову у даній справі № 910/3095/23 за позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" до ТОВ "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" є стягнення 324 936,50 грн (за період з 01.10.2021 по 01.01.2023) компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за січень - лютий 2017 року на підставі ч. 2 ст. 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ.

Предметом позову у справі № 910/13302/21 за позовом АТ "УКРТРАНСГАЗ" до ТОВ "КП "Українська житлова компанія" було стягнення 3 443 329,08 грн на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, твердження відповідача про те, що позивач вже звертався з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, судом відхиляються як безпідставні.

Щодо доводів відповідача про наявність договірних відносин у спірний період між відповідачем та позивачем, між відповідачем та НАК "Нафтогаз України", суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що між позивачем (газотранспортне підприємство) та відповідачем (замовник) укладено Договір № 1604000127 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.04.2016, відповідно до п. 1.1 якого газотранспортне підприємство зобов`язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов`язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами Договору.

Разом з тим, відповідно до п. 2.3 наведеного Договору встановлено, що при отриманні газу від замовника на пунктах приймання-передачі в магістральні трубопроводи газотранспортне підприємство не набуває права власності на отриманий для транспортування газ.

Виходячи зі змісту положень Договору № 1604000127 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.04.2016 вбачається, що даний Договір є договором про надання послуг, а отже не може бути тією правовою підставою, яка передбачає умови щодо постачання природного газу позивачем відповідачу чи інших підстав для переходу права власності на природний газ від позивача до відповідача.

Отже, Договір 1604000127 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.04.2016 не може бути правовою підставою для набуття відповідачем у січні та у лютому 2017 року природного газу в загальному обсязі 263,000 тис. куб. метрів, відібраного з ресурсу позивача.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що між НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено Договір постачання природного газу №1777/1617-ТЕ-41 від 19.10.2016.

Водночас, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, НАК "Нафтогаз України" не подав номінацію на обсяги природного газу, відібрані відповідачем у період січень, лютий 2017 року та не підписав актів приймання-передачі природного газу у вказаних обсягах у спірний період, що, в свою чергу, не свідчить про фактичне виконання сторонами умов укладеного ними договору.

Враховуючи наведене, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що споживання ним у січні, лютому 2017 року природного газу у загальному обсязі 263,000 тис. куб. м не є несанкціонованим відбором з огляду на наявність у спірному періоді укладених відповідачем вищенаведених договорів постачання та транспортування природного газу.

Щодо доводів відповідача про неможливості застосування положень статті 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ до спірних правовідносин з огляду на загальновизнані принципи права, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, суд зазначає таке.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

За вимогами частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, внесення змін до законодавства шляхом його доповнення щодо особливостей врегулювання відносин підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на ринку природного газу, свідчить про те, що по-перше, такі зміни поширюються на правовідносини, що виникли з 01.12.2015 по 31.12.2019, тобто підлягають обов`язковому застосуванню виключно до правовідносин які виникли до набрання ними законної сили; по-друге, що до їх запровадження, ці відносини не були врегульовані таким чином.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, виходячи із загально-дозвільного принципу, який закріплений у частині першій статті 19 Конституції України, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ, що відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Наведений висновок суду повністю узгоджується з висновком у постанові від 04.05.2023 у справі № 914/1940/22, зробленим Верховним Судом у подібних правовідносинах.

Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, з урахуванням вставлених судом обставин, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ та, відповідно, про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 324 936,50 грн компенсації (основного боргу) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за січень, лютий 2017 року.

Щодо позовної давності.

Відповідач разом із відзивом на позовну заяву подав заяву про застосування строку позовної давності, в обгрунтування якої зазначив, що у позовній заяві позивач стверджує, що відповідачем у січні 2017, лютому 2017 року нібито безпідставно набуто природний газ, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 374 424,10 грн, в той час як позов подано 27.02.2022 року, таким чином, на думку відповідача, позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення вимог до відповідача про стягнення заборгованості.

Позивач вважає безпідставною заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки право вимагати сплатити компенсацію за використаний природний газ у спірний період у позивача виникло саме з 01.10.2021, позовна заява подана у лютому 2023, що свідчить про відсутність підстав, для застосування позовної давності у даній справі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17, від 14.08.2018 у справі № 9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі № 910/24346/16, від 17.07.2018 у справі № 910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі № 922/1898/17.

Судом встановлено порушенням відповідачем визначених у частині другій статті 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ строків оплати вартості відібраних без номінацій спірних обсягів природного газу у січні, лютому 2017 року, а отже, встановлено порушення прав позивача, на захист яких він звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача сум компенсації (основного боргу), 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом здійснено дослідження наявності підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку щодо стягнення сум компенсації (основного боргу), 3% річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги заявлено позивачем на підставі приписів ч. 2 ст. 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ, з урахуванням яких право вимагати сплати компенсації за використаний природний газ у спірний період виникло у позивача саме з 01.10.2021.

Дана позовна заява подана позивачем до суду 28.02.2023, а отже в межах загального строку позовної давності.

Крім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- СоV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України введено карантин.

Дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, неодноразово продовжувалась. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (із змінами, внесеними постановою № 383 від 25.04.2023) продовжено дію карантину до 30 червня 2023 року.

Таким чином, на даний час в Україні триває карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), відповідно, строки позовної давності у спірних правовідносинах продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на наведене, судом встановлено відсутність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку.

Щодо вимог позивача про стягнення 6 105,25 грн 3% річних та 43 382,36 грн інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням встановлених обставин щодо порушення відповідачем визначених у частині другій статті 8 Закону України №1730-VIII у редакції Закону України №1639-ІХ строків оплати вартості відібраних без номінацій спірних обсягів природного газу у січні, лютому 2017 року, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку заявлених до стягнення сум % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 6 105,25 грн 3% річних та 43 382,36 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень норми статті 79 ГПК України, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За правилами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, суд доходить висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог повністю, судовий збір в сумі 5 616,36 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 13, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КП "УКРАЇНСЬКА ЖИТЛОВА КОМПАНІЯ" (Україна, 03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, буд. 2, літ. "А"; ідентифікаційний код 38965411) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (Україна, 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код 30019801) 324 936,50 грн (триста двадцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) основного боргу, 6 105,25 грн (шість тисяч сто п`ять гривень 25 коп.) 3% річних, 43 382,36 грн (сорок три тисячі триста вісімдесят дві гривні 36 коп.) інфляційних втрат, 5 616,36 грн (п`ять тисяч шістсот шістнадцять гривень 36 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 05.06.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА