Рішення № 111317045, 05.06.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2023 р. справа № 300/36/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в місті Києві) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.08.2022 №092650004443, зобов`язання зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж", з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж" та призначення пенсії за віком з 17.06.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 2 за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 10 місяців 29 днів. Так, ГУ ПФУ в місті Києві не зарахувало до загального страхового стажу період роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж", крім того згідно розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи 02 з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж". Однак, позивач зазначає, що стаж його роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж" та з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж" підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.01.1979, з посиланням на номери та дату наказу про прийняття його на роботу та звільнення з роботи. Так, на думку позивача, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Крім того, органи Пенсійного фонду наділені правом звернення до підприємств із відповідними запитами щодо підтвердження певних відомостей щодо особи, яка звертається за призначенням пенсії, проте, доказів використання такого права відповідачем мені не надавалося. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.03.2023. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що рішенням від 11.08.2022 №092650004443 відмовлено у призначенні позивачу пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 10 місяців 29 днів. Так, ГУ ПФУ в місті Києві не зарахувало позивачу до загального страхового стажу період роботи з 02.07.1990, оскільки було некоректне виправленні, період роботи з 01.04.1991 по 01.06.1992 зараховано при розрахунку страхового стажу, по присвоєнню розряду. Для зарахування періоду роботи з 02.07.1990 необхідно надати уточнюючі довідки відповідно до пункту з Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, видані на підставі первинних документів за час виконання робіт. Оскільки інших документів на підтвердження наявного трудового стажу позивачем надано не було, то відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 02.07.1990 до загального страхового стажу та призначення пенсії. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.01.2023 відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж загальний страховий стаж позивача складає 27 рогів 10 місяців 29 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи по трудовій книжці з 02.07.1990, оскільки було некоректне виправлення. Період роботи з 01.04.1991 по 01.06.1992 зараховано при розрахунку страхового стажу, по присвоєнню розряду. Для зарахування періоду роботи з 02.07.1990 необхідно надати уточнюючі довідки відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, видані на підставі первинних документів за час виконання робіт. Крім того, представником відповідача 2 зазначено, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати рішення, яке належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 04.08.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, що визнається та не заперечується сторонами.

Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Відповідач 2 рішенням від 12.01.2023 №09235000886 позивачу відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 29 років та зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 10 місяців 29 днів, не зараховано до страхового стажу період роботи по трудовій книжці з 02.07.1990, оскільки було некоректне виправлення. Період роботи з 01.04.1991 по 01.06.1992 зараховано при розрахунку страхового стажу, по присвоєнню розряду. Для зарахування періоду роботи з 02.07.1990 необхідно надати уточнюючі довідки (а.с.12).

Вважаючи вищенаведену відмову відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься устатті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону№ 1058-IVособи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відтак, для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 29 років.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком - 04.08.2022, згідно паспортних даних досяг віку 60 років, що не заперечується сторонами.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 11.08.2022 №092650004443 слідує, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах є те, щозгідно з наданими до документами, страховий стаж позивача становить 27 років 10 місяців 29 днів. Відтак, позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку із відсутність мінімально необхідного страхового стажу 29 років, оскільки не зараховано до страхового стажу період роботи по трудовій книжці з 02.07.1990, так як було некоректне виправлення. Період роботи з 01.04.1991 по 01.06.1992 зараховано при розрахунку страхового стажу, по присвоєнню розряду. Для зарахування періоду роботи з 02.07.1990 необхідно надати уточнюючі довідки (а.с.12).

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22- 1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637 ).

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.

20 червня 1974 року постановою Держпраці СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (даліІнструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

При цьому, суд звертає увагу, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412), а не Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993.

Так, відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Суд вказує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відтак, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка НОМЕР_1 від 04.01.1979, яка надана останнім відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.15-17).

Так, згідно записів трудової книжки, ОСОБА_1 з 02.07.1990 по 01.04.1991 працював на підприємстві "Сахенергореммонтаж" (записи у трудовій книжці № 13, № 15) та з 01.03.1996 по 28.12.2000 працював у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж" (записи у трудовій книжці № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 ), що є підтвердженням трудової діяльності позивача (а.с.15-17).

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що запис №13, про прийняття позивача на роботу в підприємство "Сахенергореммонтаж" у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 зроблено із виправленням, шляхом закреслення первинно зазначеної дати 26.06.1990 та зазначенням дати 02.07.1990.

Тобто, згідно виправлення, спірною є дата прийняття позивача на роботу в підприємство "Сахенергореммонтаж".

Водночас суд зауважує, що вказані виправлення здійсненні уповноваженою особою та засвідчені відповідним підписом та печаткою підприємства.

Крім того, записи №№ 13, 15, 18, 19 про періоди роботи у трудовій книжці позивача є чіткими, завірені (засвідчені) відповідними печатками підприємств, де працював ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, на думку суду, спірне виправлення про прийняття позивача на роботу в підприємство "Сахенергореммонтаж" у трудовій книжці НОМЕР_1 , не може ставити під сумнів періоди роботи позивача з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж".

При цьому суд, звертає увагу, що згідно рішення від 11.08.2022 №092650004443 орган пенсійного фонду не ставить під сумнів записи у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , в частині періоду його роботи з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж".

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Таким чином, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у його трудовій книжці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Також відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж", з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж", підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу.

Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.08.2022 №092650004443 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 17.06.2022, суд зазначає наступне.

За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти Українивід 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Згідно вимог частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Отже особа, яка досягла 60-річного віку в період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, має право на призначення пенсії за віком за умови наявності у останньої 29 років страхового стажу.

За змістом вимог пункту 1 частини 1статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Українське громадянство та необхідний вік 60 років (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.10-12).

Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 04.08.2022, про що зазначено пенсійним органом у його рішенні від 11.08.2022 №092650004443, тобто протягом трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку.

Як встановлено судом, орган пенсійного фонду обчислив страховий стаж позивача, в кількості 27 років 10 місяців 129 днів, не врахувавши при цьому до загального страхового період роботи періоди роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж" та з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж", про що зазначив у оскаржуваному рішенні.

Однак, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача період роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж" та з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж", суд зазначає про наявність у позивача необхідного страхового стажу (не менше 29 років) для призначення пенсії за віком, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 18.06.2022 - з дня, що настає за днем досягнення позивачем 60-річного віку.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги наявність необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з 18.06.2022 - з дня, що настає за днем досягнення позивачем 60-річного віку, а не з 17.06.2022.

Решта доводів та аргументів учасниківсправи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн, згідно квитанції №5245-0887-0444-2002 від 29.12.2022 (а.с.1).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 11.08.2022 №092650004443 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 02.07.1990 по 01.04.1991 на підприємстві "Сахенергореммонтаж", з 01.03.1996 по 28.12.2000 у МП "ТИССА", ЗАТ "Укренергомонтаж" та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.06.2022.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).

Суддя Микитин Н.М.