Рішення № 111316855, 21.03.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 березня 2023 року Справа № 280/11307/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стрельнікової Н. В.,

за участю секретаря Білай В.Р.

представника позивача: Лугового Б.В.

представника відповідача:Сивоконь А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

1.Визнати протиправною бездіяльність Відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, код СДРПОУ 42767945 щодо не виплати Позивачу - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 при звільненні компенсації за 40 невикористаних днів додаткових соціальних відпусток, як одинокій матері за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

2.Зобов`язати Відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, код СДРПОУ 42767945 нарахувати та виплатити Позивачу - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 компенсацію за 40 невикористаних днів додаткових соціальних відпусток, як одинокій матері за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

3.Визнати протиправними дії Відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, код СДРПОУ 42767945 щодо затримки розрахунку при звільненні Позивача - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 .

4.Стягнути з Відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській. Запорізькій та Кіровоградській областях, код СДРПОУ 42767945 на користь Позивача - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2020 року по день прийняття судового рішення по цій адміністративній справі в сумі, яка дорівнює помноженню 971.73 гри. на кількість робочих днів з 30.09.2020 по день прийняття судового рішення по цій адміністративній справі за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

6. Стягнути з Відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, код ЄДРПОУ 42767945 на користь Позивача - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при її звільненні відповідачами неправомірно не здійснено виплату грошової компенсації за 40 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька. Позивач зазначає, що обізнаність Відповідача та визнаним ним статусу «одинокої матері» Позивача підтверджується наданням у 2020 році додаткової соціальної відпустки, відповіддю №13-007-02-044 від 13.05.2019, резолюцією на заяві Позивача про надання додаткової соціальної відпустки від 06.06.2018 та даними, які містяться в деклараціях, особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих Позивачем у 2017- 2020 роках.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2021 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 07.12.2021 відкрито провадження усправі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.01.2022.

Пртокольною ухвалою суду від 10.01.2022 відкладено підготовче засідання на 02.02.2022.

Протокольною ухвалою суду від 02.02.2022 продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24.02.2022.

24.02.2022 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з введенням надзвичайного та воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан.

З огляду на викладене, враховуючи очевидні загрози здійснення кібератак на програмне забезпечення органів державної влади, в Запорізькому окружному адміністративному суді на період з 25.02.2022 по 28.02.2022 комп`ютерна програма «Діловодство спеціалізованого суду» була примусово відключена.

28.02.2022 тимчасово виконуючим обов`язки голови Запорізького окружного адміністративного суду у зв`язку з загрозою життю, здоров`ю і безпеці відвідувачів суду, працівників суду та суддів був виданий наказ № 11 «Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного суду в умовах воєнного стану», яким з розгляду були зняті всі адміністративні справи, призначені до розгляду в період з 01.03.2022 по 04.03.2022.

Наказами тимчасово виконуючого обов`язки голови Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2022 № 12, від 11.03.2022 № 13, від 18.03.2022 № 14, від 25.03.2022 № 15, від 01.04.2022 № 16, від 08.04.2022 № 17, від 15.04.2022 № 18, від 22.04.2022 № 21, від 29.04.2022 № 22 строк дії наказу від 28.02.2022 № 11 «Про встановлення особливого режиму роботи Запорізького окружного адміністративного суду в умовах воєнного стану» продовжений до 06.05.2022 включно. Вищезазначене підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою керівника апарату Запорізького окружного адміністративного суду.

У зв`язку з вищенаведеним, призначене на 24.02.2022 підготовче засідання по справи не відбулось. Ухвалою суду від 02.06.2022 призначено підготовче засідання у справі на 30.08.2022.

Протокольною ухвалою суду від 30.08.2022 підготовче засідання відкладено на 22.09.2022 .

Ухвалою суду від 22.09.2022 у підготовчому засіданні у задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 22.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.10.2022.

Протокольною ухвалою суду від 06.10.2022 відкладено судове засідання на 20.10.2022.

20.10.2022 судове засідання не відбулось, Запорізький окружний адміністративний суд на виконання ухвали Третього апеляційного адміністративного суду про витребування матеріалів справи № 280/11307/21 від 18.10.2022 направив матеріали справи до суду апеляційної інстанції.

Після повернення справи 23.01.2023 з суду апеляційної інстанції було призначено судове засідання на 23.02.2023.

Протокольною ухвалою суду від 23.02.2023 було відкладено судове засідання на 21.03.2023.

У судовому засіданні 21.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що в прийнятій особовій справі ОСОБА_3 не містилось жодного підтвердного документа щодо підтвердження статусу одинокої матері. Позивач лише у 2020 році надала Регіональному відділенню підтвердні документи щодо підтвердження статусу одинокої матері. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити.

Позивачем було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що чинне законодавство не передбачає долучення до особової справи державного службовця документів щодо статусу одинокої матері та заяв про надання відпусток. Тобто, посилання Відповідача на відсутність в особовій справі документів Позивача, які підтверджують статус одинокої матері, не спростовує того факту, що вони надавались Позивачем.Також позивач зазначає, що посилання Відповідача на правовий висновок Верховного Суду зроблений у постанові від 21.12.2020 у справі №520/2226/19 у подібних правовідносинах є недоречним, оскільки зазначена справа містить інші обставини. Зокрема, у справі №520/2226/19 судом було встановлено, що «позивач жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері не надавала та із заявою про надання такої відпустки не зверталася». В даному випадку Позивач стверджує що подавала Відповідачу всі необхідні документи, які підтверджують статус одинокої матері, а також заяви про надання додаткової соціальної відпустки як одинокій матері, що підтверджується додатками до позову.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, аналогічні викладеному у відзиві на позов.

У судовому засіданні представники сторін надали суду пояснення, аналогічні виклаленим у заявах по суті справи. Представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити, представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що з 2015 року Позивач працювала у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Запорізькій області на посаді головного спеціаліста відділу реформування власності.

У 2019 році відповідно до наказу Фонду державного майна України від 17.01.2019 №39 була проведена реорганізація Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та створено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

Після вказаної реорганізації Позивач обійняла посаду головного спеціаліста відділу приватизації та управління корпоративними правами управління забезпечення реалізації повноважень у Запорізькій області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та створено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, на якій працювала до 2020 року.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях №310-К від 29.09.2020 ОСОБА_1 було звільнено в порядку п.5 ст.36 КЗпП України. Пунктом 2 цього ж наказу відділу фінансово-економічної робота та бухгалтерського обліку було доручено виплатити Позивачу компенсацію за невикористані 10 календарних днів додаткової відпустки, як одинокій матері за 2020 рік.

ОСОБА_1 , вважаючи, що при звільненні з займаної посади відповідачем здійснено не повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, звернулась до суду з даним позовом.

Приписами ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за 40 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки судом зазначає наступне.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство)(ст. 2 ЗУ «Про відпустки).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Зазначені положення кореспондуються із приписами ст. 182-1 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно яких жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері).

Згідно позиції Верховного суду, що викладена постанові від 30.01.2019 р. по справі №753/14765/15-ц одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

При цьому факт отримання чи неотримання аліментів не має значення для надання відпустки.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Позивачем на адресу Голови комісії з реорганізації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області був направлений запит на інформацію про невикористані дні щорічних основних і додаткових відпусток у розрізі років станом па 31.03.2019. У відповіді №13-007-02- 044 від 13.05.2019 (додана позивачем до позову) на цей запит Позивачу було повідомлено, що нею невикористані по 10 календарних днів додаткової соціальної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки

Крім того, на підтвердження доводів про те, що вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, та наявності у неї права на відповідну відпустку у 2016, 2017, 2018, та 2019 роках позивач надала: заочне рішення Орджонікідзевського районного суду від 23.11.2011 у справі №2-3106/11, довідку вих. № 144/02 від 06.11.2017, видану Запорізькою гімназією №28 та скірншоти декларацій, особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих Позивачем у 2017-2020 роках.

Також позивачем додано до позову її заяву від 06.06.2018, у якій міститься резолюція «Заперечую» та обгрунтування «Має право на соціальну додаткову відпустку, але в графіку відпусток на 2018 рік ця відпустка пе запланована. Крім того, ОСОБА_4 оформлена частина щорічної основної відпустки з 11.06.2018 по 25.06.2018 включно».

Щодо посилання відповідача на те, позивачем не надавались документи, які підтверджують статус одинокої матері, мотивуючи це їх відсутністю в особовій справі позивача, яка 17.05.2019 на підставі наказу Фонду державного майна України від 17.01.2019 №39 та Акту від 25.04.2019 №1 про приймання-передавання особових справ та трудових книжок була передана Відповідачу від попереднього роботодавця суд зазначає наступне.

Порядок ведення особових справ державних службовців визначається Порядком ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженим Наказом Національного агентства України з питань державної служби №64 від 22.03.2016.

Пунктом 2 Розділу II зазначеного Порядку визначений вичерпний перелік та послідовність документів, з яких формується особова справа державного службовця. Цей перелік не передбачає долучення до особової справи державного службовця документів щодо статусу одинокої матері та заяв про надання відпусток.

Пунктом 4 Розділу II визначено, що копії документів про надання відпусток, заохочення, нагороди, почесні звання та інші копії актів додаються до особової справи в разі необхідності (відповідна інформація вноситься працівником служби управління персоналом до особової картки державного службовця).

Тобто, посилання відповідача на відсутність в особовій справі документів позивача, які підтверджують статус одинокої матері, не спростовує того факту, що вони надавались позивачем.

Щодо доводів відповідача про те, що на заяві від 06.06.2018 щодо надання соціальної додаткової відпустки напис «має право на соціальну додаткову відпустку, але в графіку відпусток на 2018 рік ця відпустка не запланована. Крім того, ОСОБА_1 оформлена частина щорічної основної відпустки з 11.06.2018 по 25.06.2018 включно» здійснений невідомою особою, оскільки, в порушення п.5.18 вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 не містить прізвища, особистого підпису та дати, а тому не може бути належним доказом суд зазнчає, що вказаний напис зроблено, підписано та датовано ОСОБА_5 , яка на момент подання цієї заяви займала посаду начальника відділу кадрів, як про це зазначив позивач та не було спростовано відповідачем. Прізвище, ініціали, підпис та дату ОСОБА_5 чітко видно на документі, з огляду на що суд не приймає відповідні доводи відповідача. Таким чном, статус одинокої матері позивача був підтвердженим, визнавався роботодавцем, а додаткова соціальна відпустка не була надана з інших причин (не запланованість у графіку відпусток).

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач звернулась 11.04.2019 на адресу Голови комісії з реорганізації із запитом на інформацію про невикористані дні щорічних основних відпусток і додаткових відпусток у розрізі станом на 31.03.2019, хоча повинна була звернутись із цим запитом вже до нового роботодавця, адже з 01.04.2019 вона була переведена суд зазначає наступне.

Позивач звернулась із запитом саме до Голови комісії з реорганізації, адже на момент звернення особова справа позивача перебувала саме у Голови комісії, що підтверджується доданим відповідачем до відзиву актом від 25.04.2019 про приймання-передавайня особових справ та трудових книжок. Таким чином колишній роботодавець, правонаступником якого став відповідач, підтвердив наявність у позивача невикористаних додаткових соціальних відпусток як одинокій матері.

З огляду на вказане вище, частина позовних вимог про зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 40 невикористаних днів додаткових соціальних відпусток, як одинокій матері за 2016, 2017, 2018, 2019 роки є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2020 року по день прийняття судового рішення по цій адміністративній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Урішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, зокрема, в частині виплати комрпенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги, оскільки фактично дана вимога є передчасною та не можє бути задоволена судом.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково(ч.1 ст. 245 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн згідно квитанції №ПН1842 від 30.11.2021, отже відповідні втрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо заяви про стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу то суд зазначає про таке.

За правилами частини 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в у розмірі 7800 (сім тисяч вісімсот) гривень підтверджуються наданими до матеріалів справи представником позивача наступними документами: договором про надання правової допомоги від 01.11.2021 №356 з додатком №1, рахунком-фактурою №СФ-0001 від 05.11.2021, актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0001 від 05.11.2021, рахунком-фактурою №СФ-0002 від 10.01.2022, актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0002 від 10.01.2022, рахунком-фактурою №СФ-0003 від 02.02.2022, актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0003 від 02.02.2022, рахунком-фактурою №СФ-0003 від 01.09.2022, актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0003 від 01.09.2022, рахунком-фактурою №СФ-0005 від 04.10.2022, актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0005 від 04.10.2022 квитанцією №ПН2079 від 05.11.2021, квитанцією №ПН2403 від 11.01.2022, квитанцією №ПН2603 від 15.02.2022, квитанцією №ПН873 від 01.09.2022, квитанцією №ПН487 від 04.10.2022

Таким чином, суд вважає, що наведений розмір правової допомоги є співмірним, обґрунтованими та може бути стягнутий на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягненню на користь позивача підлягають судові витрати у загальному розмірі 8708 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за 40 невикористаних днів додаткових соціальних відпусток як одинокій матері за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 40 невикористаних днів додаткових соціальниї відпусток як одинокій матері за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, б 6, код ЄДРПОУ 42767945) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у загальному розмірі 8708 гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено у повному обсязі 05.06.2023.

Суддя Н.В. Стрельнікова