Рішення № 111316837, 02.06.2023, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2023 року Справа № 280/2317/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.02.2022 №083850011591 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;

2) зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.08.1980:

- з 01.09.1986 по 29.05.1995 рік товарознавцем на базі постачання в Тресті громадського харчування Комунарського району в подальшому перейменованому на Акціонерне підприємство громадського харчування «МЕРКУРІЙ»;

- з 19.03.2002 року по 18.09.2002 рік виплати допомоги по безробіттю.

3) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком, однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було відмовлено у призначенні такого виду пенсії з огляду на недостатній страховий стаж. При цьому пенсійним органом не було враховано періоди роботи з 01.09.1986 по 29.05.1995 та з 19.03.2002 по 18.09.2002. Позивач вважає дії щодо відмови у призначенні пенсії за віком такими, що порушують його конституційне право на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення. Просить позов задовольнити у повному обсязі

31.05.2023 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№22538), в якому представник зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності та встановлено відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. Так, представник пенсійного органу звертає увагу на недоліки заповнення трудової книжки, а саме за період роботи з 01.09.1986 по 29.05.1995 відсутнє повне найменування підприємства, а за період з 19.03.2002 по 18.09.2002 в даті наказу міститься виправлення. З огляду на викладене, вважає рішення від 07.02.2022 №2587/03-16 , яким відмовлено позивачу в призначенні їй пенсії за віком, правомірним, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

За змістом трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 24.08.1980) щодо спірних періодів роботи наявні наступні записи (№10-13):

01.09.1986 прийнята на базу постачання товарознавцем (наказ №77-к від 01.09.1986);

29.05.1995 звільнена на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з доглядом за дитиною до 14 років (наказ №19-к від 03.06.1995);

19.03.2002 розпочата виплата допомоги по безробіттю згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внаслідок безробіття (розп.№73 від 19.03.2002);

18.09.2002 припинена виплата допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (наказ № 3699 від 06.11.2002).

За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та ним 07.02.2022 винесено рішення № 083850011591 про відмову у призначенні пенсії. Відповідно до вказаного рішення страховий стаж особи становить 21 рік 4 місяці 1 день; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. За результатами розгляду доданих до заяви про призначення пенсії документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 01.09.1986 по 29.05.1995 оскільки в записі про прийняття відсутні назва підприємства, що суперечить пункту 2.14 частини 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства; з 19.03.2002 по 18.09.2002 оскільки в даті наказу про початок виплати допомоги по безробіттю міститься виправлення. Відтак, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (а.с.16).

В матеріалах справи наявна також архівна довідка, видана архівним управлінням Запорізької міської ради, від 17.02.2022 № 04-25/Ж-378 про те, що документи Тресту громадського харчування Комунарського району, Акціонерного підприємства «Меркурій» на зберігання не надходили, тому надати відомості про підтвердження стажу роботи та перейменування підприємства ОСОБА_2 немає можливості (а.с.17).

Не погодившись з діями відповідача щодо неврахування періодів відповідно до наданої трудової книжки, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

Пунктом 1.8 розділу І Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Згідно з вимогами статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162), яка регулювала спірні відносини у даній справі.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

У відповідності до пункту 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

За приписами пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Слід зазначити, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів та ведення трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.1986 по 29.05.1995 працювала товарознавцем на базі постачання в Акціонерному підприємстві громадського харчування «МЕРКУРІЙ», що підтверджується внесеними до трудової книжки записами, засвідченими підписом заступника директора та печаткою підприємства, відтиск якої дозволяє встановити назву підприємства-роботодавця.

Так само вдається за можливе розпізнати період перебування позивача на обліку в Комунарському районному центрі зайнятості, засвідчений підписом спеціалісту та печаткою підприємства.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що на момент призначення пенсії позивач уточнюючих довідок щодо підтвердження спірних періодів роботи до органів Пенсійного фонду України не надавала.

Разом з тим, суд констатує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Порядком №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії (пункт 4.7 розділу VI, пункт 3.2 розділу ІІІ).

Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Всупереч наведеному, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємства, в якому працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірного періоду роботи позивача в акціонерному підприємстві громадського харчування «МЕРКУРІЙ».

Таким чином, відсутність повного найменування підприємства щодо періоду роботи з 01.09.1986 по 29.05.1995 та виправлення в даті наказу про початок виплати допомоги щодо періоду з 19.03.2002 по 18.09.2002 в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів зі страхового стажу позивача, адже певна дефектність чи то помилки при заповненні документів позивача не можуть обмежувати її соціального права.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 07.02.2022 № 083850011591 є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.09.1986 по 29.05.1995 та період перебування на обліку в центрі зайнятості з 19.03.2002 по 18.09.2002 та повторно розглянути заяву позивача від 01.02.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. При цьому позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області і саме це управління не прийняло до уваги надані позивачем документи, що підтверджують стаж позивача.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повинно відповідати за цими вимогами.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Квитанцією від 11.04.2023 № 1039241529 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1073,60 грн. (а.с.7). За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.02.2022 № 083850011591 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Акціонерному підприємстві громадського харчування «МЕРКУРІЙ» з 01.09.1986 по 29.05.1995 та період перебування в центрі зайнятості з 19.03.2002 по 18.09.2002 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.08.1980.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, місцезнаходження: вул.Борисенка Олександра, буд. 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.06.2023.

Суддя К.В.Мінаєва