Рішення № 111316408, 05.06.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2023 року Справа№200/933/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо неповідомлення про джерела збирання, місцезнаходження персональних даних ОСОБА_1 , мету їх обробки; ненадання копії документальних носіїв, які містять персональні дані ОСОБА_1 ; нерозгляд вимоги знищити персональні дані ОСОБА_1 у зв`язку із відкликанням згоди на їх обробку;

- зобов`язати Покровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомити ОСОБА_1 про джерела збирання, місцезнаходження персональних даних ОСОБА_1 , мету їх обробки; надати ОСОБА_1 копії документальних носіїв, які містять персональні дані ОСОБА_1 ; розглянути вимоги знищити персональні дані ОСОБА_1 у зв`язку із відкликанням згоди на їх обробку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він не перебуває у будь-яких правовідносинах із Покровським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому відмічає, що не перебуває на військовому обліку та не є військовозобов`язаним з 2007 року. 15.02.2023 року йому стало відомо, що у відповідача зберігаються та оброблюються його персональні данні без його згоди та відома. Для з`ясування об`єму його даних та правову підставу їх зберігання, він звернувся до відповідача із запитом, в якому просив повідомити про джерела збирання, місцезнаходження його персональних даних, мету їх обробки; повну інформацію, кому з третіх осіб було надано його персональні дані. Також просив надати копії документальних носіїв, які містять його персоналі дані (особові картки, особові справи, витяги з облікових (іменних) списків та книг тощо) та після направлення копій йому документів знищити його персональні дані у зв`язку із його забороною їх обробки та збору (відкликанням згоди на обробку та збір персональних даних). Проте, відповідач фактично у своєму листі від 27.02.2023 року №09/1684 відмовив у виконанні його запиту.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/933/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідачем засобами електронного зв`язку надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що до Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшла заява ОСОБА_1 від 20 лютого 2023 року. За результатом розгляду заяви, повідомлено останнього, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Завданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення інших заходів питань оборони відповідно до законодавства. Зазначає, що зокрема до джерел інформації відноситься факт здійснення приписки призовника до призовної дільниці. При цьому, вважає безпідставним посилання позивача на те, що він не є військовозобов`язаним, з огляду на те, що відповідно до облікової картки до військового квитка НОМЕР_1 , позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.09.2001 року.

На підставі зазначеного просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивачем засобами електронного зв`язку надано до суду відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з запереченнями, викладеними у відзиві та зазначає, що Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 та Мобілізаційні директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 03.07.2018 № 321/1260/дск, на які посилається відповідач на нього не розповсюджуються, оскільки він не перебуває на військовому обліку з 05.10.2007 року задовго до введення в дію вищевказаних Положення та Директив, тобто після припинення правовідносини його із ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке здійснювало військовий облік. При цьому, зазначає, що відповідач не був створений в належному законному порядку та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даний код вказаний за юридичною особою Красноармійський об`єднаний міський військовий комісаріат (Красноармійський ОМВК), тому оскільки відповідач не є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже не має права користуватись джерелами інформації, які містились у віданні іншої юридичної особи.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 виданий Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області 31 березня 1999 року), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом, в якому просив: 1. Повідомити про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки; 2. Повну інформацію, кому з третіх осіб було надано його персональні дані; 3. Надати копії документальних носіїв, які містять його персональні дані (особові картки, особові справи, витяги з облікових (іменних) списків та книг тощо); 4. Після отримання цієї заяви та направлення йому копій документів у п.3 цієї заяви, знищити його персональні дані у зв`язку із його забороною їх обробки та збору (відкликанням згоди на обробку та збір персональних даних).

Листом від 27 лютого 2023 року №09/1684, Покровським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надано відповідь на запит позивача, в якій зазначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до Організаційно-методичних вказівок щодо особливостей ведення військового обліку (додаток 1 до Мобілізаційної директиви ГШ ЗСУ від 18.06.2018 року №321/1167дск) під час взяття, зняття, виключення з військового обліку, уточнення військово-облікових ознак військовозобов`язаних посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов`язані: встановити особу та місце реєстрації громадянина згідно з його паспортом громадянина України, перевірити наявність військово-облікових документів, в тому числі: їх дійсність, та належність власнику згідно з паспортними даними, надійність кріплення фотокартки, яка повинна бути завірена гербовою печаткою, наявність усіх аркушів і відповідність їх серії та номерів, чіткість усіх записів та відтиску печаток, перевірити підстави для взяття, зняття, виключення з військового обліку. Інформація щодо персональних даних ОСОБА_1 третім особам не передавалась. Також, у листі зазначено, що облікові картки виключених з обліку військовозобов`язаних зберігаються протягом 3 років, після закінчення терміну, передаються на архівне зберігання. Архівне зберігання облікових карток військовозобов`язаних здійснюється протягом 65 років. Також, зазначено, що виключення з військового обліку підтверджується записом у військовому квитку і засвідчується гербовою мастиковою печаткою військовим комісаром. Відповідно до інформації в обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 повинен перебувати на військовому обліку.

Не погодившись з відповіддю відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим статтею 34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях статті 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, статті 19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України від 02.10.1992 № 2657-ХІІ "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-ХІІ) визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно із статтею 1 Закону № 2657-ХІІ інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відносини, пов`язані з розглядом запитів до публічної інформації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про доступ до публічної інформації", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Отже, Закон України "Про інформацію" містить загальні положення про регулювання відносин щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Згідно з статтею 5 Закон № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.

Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Водночас, в силу вимог пункту 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Відповідно до положень статті 19 Закону № 2939-VI під запитом на інформацію розуміється прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI).

Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відтак, праву позивача звертатись із інформаційними запитами та отримати інформацію кореспондує обов`язок відповідача, який володіє статусом розпорядника публічної інформації, надати достовірну, точну та повну інформацію у встановлені Законом строки.

Статтею 23 Закону № 2939-VI закріплено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації та передбачено, що такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 20 лютого 2023 року звернувся до відповідача із запитом, в якому просив: 1. Повідомити про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки; 2. Повну інформацію, кому з третіх осіб було надано його персональні дані; 3. Надати копії документальних носіїв, які містять його персональні дані (особові картки, особові справи, витяги з облікових (іменних) списків та книг тощо); 4. Після отримання цієї заяви та направлення йому копій документів у п.3 цієї заяви, знищити його персональні дані у зв`язку із його забороною їх обробки та збору (відкликанням згоди на обробку та збір персональних даних).

Суд звертає увагу, що у відповіді від 27 лютого 2023 року на запит від 20 лютого 2023 року Покровським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки зазначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до Організаційно-методичних вказівок щодо особливостей ведення військового обліку (додаток 1 до Мобілізаційної директиви ГШ ЗСУ від 18.06.2018 року №321/1167дск) під час взяття, зняття, виключення з військового обліку, уточнення військово-облікових ознак військовозобов`язаних посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов`язані: встановити особу та місце реєстрації громадянина згідно з його паспортом громадянина України, перевірити наявність військово-облікових документів, в тому числі: їх дійсність, та належність власнику згідно з паспортними даними, надійність кріплення фотокартки, яка повинна бути завірена гербовою печаткою, наявність усіх аркушів і відповідність їх серії та номерів, чіткість усіх записів та відтиску печаток, перевірити підстави для взяття, зняття, виключення з військового обліку. Інформація щодо персональних даних ОСОБА_1 третім особам не передавалась. Також, у листі зазначено, що облікові картки виключених з обліку військовозобов`язаних зберігаються протягом 3 років, після закінчення терміну, передаються на архівне зберігання. Архівне зберігання облікових карток військовозобов`язаних здійснюється протягом 65 років. Також, зазначено, що виключення з військового обліку підтверджується записом у військовому квитку і засвідчується гербовою мастиковою печаткою військовим комісаром. Відповідно до інформації в обліковій картці до військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 повинен перебувати на військовому обліку.

Тобто, фактично Покровським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки не надано запитуваної інформації.

Суд зазначає, що вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, встановлений нормами частини 1 статті 22 Закону №2939-VI.

Такими випадками є:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Пунктом 3 частини 4 статті 22 Закону №2939 визначено, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою.

У відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування трискладового тесту, передбаченого частиною 2 статті 6 Закону №2939.

З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

- якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939 інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

- у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону №2939);

- чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону №2939).

При цьому, відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону №2939, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є немотивованою.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.

Дослідивши відповідь Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки судом встановлено, що відповідач обмежився лише цитуванням «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки». Також, у листі відповідач надав інформацію на одне з чотирьох питань, заявлених позивачем у запиті, зокрема зазначив, що інформація щодо персональних даних третім особам не передавалась.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, з огляду на наступне.

За правилами частини 1 статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).

Вимоги пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону № 2939-VІ є "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується трискладовий тест за частиною 2 статті 6 Закону: якщо розпорядником інформації встановлено, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова). Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення обмеження доступу до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримана запитувана інформація конфіденційно, чи стосується дана інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.

Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.

Якщо відповідь на це питання негативна - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна - розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом в її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді - розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840апп18).

З урахуванням вказаних вище положень законодавства, обов`язок щодо встановлення та обґрунтування відкритості чи обмеженості доступу до запитуваної інформації покладається на розпорядника інформації.

В даному ж випадку, відповідач не обґрунтовує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що така бездіяльність відповідача є порушенням права на отримання повної інформації на запит, реалізація якого визначена частиною 2 статті 34 Конституції України та Законом №2939-VI, а тому є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання повної інформації по суті запиту позивача від 20.02.2023 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повідомити ОСОБА_1 про джерела збирання, місцезнаходження персональних даних ОСОБА_1 , мету їх обробки; надати ОСОБА_1 копії документальних носіїв, які містять персональні дані ОСОБА_1 ; розглянути вимоги знищити персональні дані ОСОБА_1 у зв`язку із відкликанням згоди на їх обробку, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.

Водночас, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 20 лютого 2023 року відповідно до Закону України від 13.01.2011 №2939-VI Про доступ до публічної інформації, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 429,44 грн. (50%) підлягає стягненню за рахунок коштів відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненадання ОСОБА_1 повної інформації по суті запиту від 20.02.2023 року.

Зобов`язати Покровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 09624386, адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Поштова,16) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) від 20 лютого 2023 року відповідно до Закону України від 13.01.2011 №2939-VI Про доступ до публічної інформації, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок Покровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 09624386, адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Поштова,16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять гривень) 44 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 5 червня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Кочанова