Рішення № 111316190, 05.06.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року Справа № 160/6877/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/6877/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

05.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-278354-55У на суму 29973,44 грн. ; від 19.11.2020 №Ф-278354-55У на суму 36268,74 грн.; від 15.02.2021 №Ф-278354-55У на суму 38468,74 грн.;

- присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 05.04.2023 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 07.04.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 07.04.2023 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:

- вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 №Ф-278354-55У на суму 29973,44 грн. ; від 19.11.2020 №Ф-278354-55У на суму 36268,74 грн.; від 15.02.2021 №Ф-278354-55У на суму 38468,74 грн.;

- інтегровану картку платника зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за весь період її ведення;

- пояснення із підтверджуючими доказами, чи подавалась позивачем податкова звітність;

- розрахунок суми боргу до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначенням періодів та підстав нарахування;

-усі наявні документи, на підставі яких була сформована оскаржувана у цій справі вимога;

-пояснення із підтверджуючими доказами, на якій системі оподаткування перебував позивач та інші докази щодо суті спору.

20.04.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені витребувані ухвалою суду додаткові докази по справі.

Ухвалою суду від 24.04.2023 року витребувано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 належним чином засвідчені копії таких документів:

- довідку за формою ОК-5 за спірний період, а саме з 01.02.2018 року по 01.01.2021 року.

03.05.2023 року позивачем долучені витребувані ухвалою суду додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 05.06.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вказує, що відповідно, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовані узгодженні вимоги про сплату боргу (недоїмки):

- від 17.02.2020 №Ф-278354-55У на суму 29973,44 грн.;

- від 19.11.2020 №Ф-278354-55У на суму 36268,74 грн. (до загальної суми включена сума боргу по вимозі від 17.02.2020р. №Ф-278354-55У на суму 29973,44 грн.);

- від 15.02.2021 №Ф-278354-55У на суму 38468,74 грн. (до загальної суми включена сума боргу по вимозі від 19.11.2020р. №Ф-278354-55У на суму 36268,74 грн.).

Позивач зазначає, що з 2007 року та по теперішній час не звітує в податкові органи, так як не займається підприємницькою діяльністю.

Вказує, що вважав, що за стільки років він вже був знятий з обліку у податковій інспекції, як такий що не звітує, та не займається підприємницькою діяльністю.

Згідно оскаржуваних рішень, станом на дату подання позовної заяви, згідно інформаційних систем органу ДПС України у ФОП ОСОБА_1 , обліковується заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 38468,74 гривень.

Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню судом, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, які не відповідають фактичним обставинам.

На думку позивача, автоматичне нарахування ЄСВ суперечить закону. ДПС має право нарахувати ЄСВ «на підставі: а) акту перевірки; б) звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; в) бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Позивач не подавав звітність, ... державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не випробовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи. Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки.

Відповідно до пояснювальної записки, прийняття Закону № 592-ІХ обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Згідно п.11.30 наказу Мінфіну №1588 в редакції до 10.05.2016р., якщо ФОП не звітував перед податківцями більше року, то останні зобов`язані були ініціювати процедуру «закриття» такого ФОП.

У свою чергу, ЄСПЛ, у своєму рішенні по справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року), відзначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Також, позивач просить суд врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 р., сформульована у справі № 260/81/19 про списання ЄСВ так званим «сплячим» ФОП.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок.

Позивачем протягом 2018-2021 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків.

В позовній заяві позивачем не наведено обґрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску.

На думку відповідача, чинним законодавством не передбачено обмеження по строкам на виставлення вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску та не передбачено звільнення платників від обов`язку сплати недоїмки у разі порушень строків виставлення вимоги.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Згідно інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , далі - ФОП ОСОБА_1 ) з 15.11.2007 року перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС, Кам`янська ДПІ (м.Кам`янське), як фізична особа-підприємець у статусі - «основний платник» на загальній системі оподаткування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 ФОП ОСОБА_2 є платником єдиного внеску.

Згідно реєстраційних даних платника в ДПІ відсутній запис щодо припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску, яка складається з автоматично нарахованого єдиного внеску та по ФОП ОСОБА_3 в ІКП відображені такі нарахування, зокрема:

по строку 09.02.2018 року у сумі 8448,00 грн. за 2017 рік;

по строку 19.04.2018 року у сумі 2457,18 грн. за І квартал 2018 року;

по строку 14.10.2018 року нараховано 680,00 грн. за несвоєчасного подання «Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» за формою згідно з додатком 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 року №435 за 2014-2017 роки;

по строку 19.07.2018 року у сумі 2457,18 грн. за II квартал 2018 року;

по строку 19.10.2018 року у сумі 2457,18 грн. за III квартал 2018 року;

по строку 21.01.2019 року у сумі 2457,18 грн. за IV квартал 2018 року;

по строку 19.04.2019 року у сумі 2754,18 грн. за І квартал 2019 року;

по строку 19.07.2019 року у сумі 2754,18 грн. за II квартал 2019 року;

по строку 21.10.2019 року у сумі 2754,18 грн. за III квартал 2019 року;

по строку 20.01.2020 року у сумі 2754,18 грн. за IV квартал 2019 року;

по строку 21.04.2020 року у сумі 2078,12 грн. за І квартал 2020 року (січень, лютий);

по строку 20.07.2020 року у сумі 1039,06 грн. за II квартал 2020 року (червень);

по строку 19.10.2020 року у сумі 3178,12 грн. за III квартал 2020 року;

по строку 19.01.2021 року у сумі 2200,00 грн. за IV квартал 2020 року.

Отже, загальна сума нарахувань ІКП по коду 7104000 становить 38 468,74 гривень.

Згідно матеріалів справи, за спірний період, податкова звітність до Кам`янської ДПІ ФОП ОСОБА_1 , не надавалась.

Таким чином, враховуючи наведене вище, у зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року № Ф 278354-55У на суму 29 973,44 гривень.

Вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) направлено платнику податків рекомендованим листом повідомленням про вручення на податкову адресу та повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання що підтверджується конвертом та корінцем поштового відправлення.

Податковим органом у відзиві, наведено детальний розрахунок нарахувань згідно вказаної вимоги.

У зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, керуючись положеннями п. 4 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ГУ ДПС у Дніпропетровській області було також сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2020 року № Ф-278354-55У на суму 36 268,74 гривень.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) направлено платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу та вручено платнику податків, що підтверджується корінцем поштового відправлення.

Податковим органом у відзиві, наведено детальний розрахунок нарахувань згідно вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2020 року №Ф-278354 -55У на суму 36 268,74 гривень.

У зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, керуючись положеннями п. 4 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2021 року № Ф-278354-55У на суму 38 468,74 грн.

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) направлено платник) податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу та вручено платнику податків, що підтверджується корінцем поштового відправлення.

Податковим органом у відзиві, наведено детальний розрахунок нарахувань згідно вказаної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2021 року № Ф-278354 -55У на суму 38 468,74 гривень.

У подальшому відповідачем сформовано узгоджені вимоги про сплату боргу (недоїмки) та разом із заявами про примусове виконання спірних рішень передано до органів виконавчої служби.

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2017 року складає 3200,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок в 2017 році складає 704,00 грн (3200,00 грн. х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за кожен місяць у 2018 році складає 819,06 грн., так як відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складає 3723,00 грн (3723,00 грн. х 22 відсотки).

На 2019 рік в Законі України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2019 року складає 4173,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок складає 918,06 грн. (4173,00 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2020 році складає 1039,06 грн., так як відповідно до Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено 4723,00 грн. (4723,00 х 22 відсотки).

Разом з тим, Законом України від 25.08.2020 року №822-ІХ внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зокрема, починаючи з 01 вересня 2020 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 5000,00 гривень.

Таким чином, починаючи з 01.09.2020 року сума мінімального страхового внеску за місяць становить 1100,00 гривень.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), долучених до матеріалів справи позивачем, за позивача сплачувались страхові внески за спірний період.

Також, слід зазначити, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 року № 755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз.7 ч.1 ст.1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абз.9 ч.1 ст.1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 01.07.2010 року № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), яким внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

У матеріалах справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 року № 1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до ЄДР.

Отже, суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами № 2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Суд зауважує, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З підстав викладеного суд доходить висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19, у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 280/2854/20, від 18.02.2021 року у справі № 320/6518/18, від 29.07.2020 року у справі №120/703/19.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позицій Верховного Суду, які наведені вище, а також доказів отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності у спірний період.

За таких обставин відповідач дійшов передчасного висновку про наявність у позивача обов`язку сплати за ЄСВ за спірний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).

З огляду на викладене, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятих рішень.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять 8000,00 гривень.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження наданих послуг позивачем до суду надано: договір про надання правничої допомоги№ 22 від 01.03.2023 року, акт здачі приймання робіт до вказаного договору, квитанцію до прибуткового касового ордеру №6 від 01.03.2023 року на суму 8000,00 грн., ордер на надання правничої допомоги від 01.03.2023 року серія АЕ №1190126, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розглянувши надані позивачем документи, суд вважає, що понесені витрати позивача на правову допомогу адвоката є доведеними та співмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 4000,00 гривень, з відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2020 року №Ф-278354-55У на суму 29973,44 грн.; від 19.11.2020 року №Ф-278354-55У на суму 36268,74 грн.; від 15.02.2021 року №Ф-278354-55У на суму 38468,74 гривень.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1073,60 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 гривень. В іншій частині відмовити.

Позивач: ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 05.06.2023 року.

Суддя В.В. Ільков