Постанова № 11129832, 26.04.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2-а-3025/09/9/0170

26.04.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКучерука О.В.,

суддів Омельченка В. А. , Санакоєвої М.А. секретар судового засідання Прохорова Е.В.

за участю сторін:

представника позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" - Северненка Дениса Леонідовича,

представник відповідача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим - не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 22.06.2009 року у справі № 2-а-3025/09/9/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" (вул. Будьоного, 32, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. Мате Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2009 року у справі № 2-а-3025/09/9/0170 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" задоволені частково.

Визнано протиправним та скасовано частково податкове повідомлення-рішення від 28.01.2008 №0000982301/0 про визначення суми податкового зобовязання ТОВ "Підприємство "Союзстройтехнологія" в частині сумі 1168,00 грн.

Стягнуто на користь ТОВ "Підприємство "Союзстройтехнологія" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

В решті позовних вимог відмовлено

Не погодившись з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" звернулося з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2009 року у справі № 2-а-3025/09/9/0170 прийнята при неповному зясованні судом обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків суду обставинам, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити по мотивам, викладеним в апеляційній скарзі.

Державна податкова інспекція в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 26.04.2010 року, не забезпечила, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином та своєчасно, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Судом встановлено, що з 12.12.2008 року по 14.01.2008 року ДПІ у м. Сімферополі була проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Підприємство "СоюзСтройТехнологія" (далі по тексту - ТОВ "Підприємство "ССТ|"), валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року. За результатами перевірки ДПІ у м. Сімферополі, складено акт № 366/23-7/30494268 від 21.01.2009 року, в якому встановлено, що в порушення п.п.5.5.1. п. 18.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за період з 01.04.2007 року по 30.12.2007 року позивачем було занижено податок на прибуток на суму 8250,00 грн., за три квартали 2008 року на суму 20686,00 грн. Також в акті вказано про порушення позивачем п 7.4.2. Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищене задеклароване відємне значення у сумі 35169,00грн за вересень 2008 року. У звязку із порушенням позивачем п.7.3.6., 7.4.1., 7.4.4., 7.5.2., Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено заниження податку на додану вартість.

На підставі висновків вказаного акту ДПІ у м. Сімферополі були прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- № 0000982301/0 від 28.01.2009 року, яким платнику визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11635 грн., в т.ч. 7757 грн. основного платежу та 3878 грн. фінансових санкцій;

- № 0000013500/0 від 28.01.2009 року, яким платнику визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 39286 грн., в т.ч. 28937 грн. основного платежу та 10349 грн. фінансових санкцій

У другому кварталі 2007 року ТОВ "Підприємство "ССТ" придбало у ТОВ «МКС»(м. Харків, код 21197076) холодильники на загальну суму 4671,90 грн., у т.ч. ПДВ 778,60 грн.:

- згідно рахунку № 70026779 від 16.07.2007 року придбано три холодильника Samsung SRG-058 на суму 2013,30 грн., у т.ч. ПДВ 335,50, банківська виписка від 18.07.2007 року за № 0000141;

- згідно рахунку № 70028565 від 27.07.2007 року придбано холодильник Indesit на суму 1987,50 грн., у т.ч. ПДВ 331,25, банківська виписка від 31.07.07 року за № 0000159;

- згідно рахунку № 70030472 від 07.08.2007 року придбано холодильник Samsung SRG-058 на суму 671,10 грн., у т.ч. ПДВ 111,85, банківська виписка від 14.08.2007 року за № 0000176.

Придбані холодильники товариство прибуткує як малоцінний інвентар і включає у валові витрати в сумі 3893,30 грн. Підставою для віднесення до складу валових витрат підприємство прийняло пп.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, однак на думку відповідача придбаний товар (холодильники) не беруть участь в підготовці, організації і виробництві.

Однак з цим погодиться не можна. Відповідно до п.1.32. ст..1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому ні Закон про прибуток, ні правила ведення податкового обліку, до яких належать Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарської діяльності, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно п.п. 5.21. п.5.2. ст..5. Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п.5.3. ст..5. Закону про прибуток встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, лише повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, на суми витрат є підставою для не включення таких сум до складу валових витрат. Крім того пунктом 5.11. ст..5 Закону про прибуток, визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Суд першої інстанції вірно встановив, що підприємство, яке придбаває товари для застосування у власній господарський діяльності, одержує право на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та до податкового кредиту, а висновок відповідача про завищення валових витрат не відповідає дійсності, оскільки використання даної побутової техніки для потреб господарської діяльності підприємства в цілях забезпечення законодавства про працю і правил охорони праці, поліпшення умов праці і побуту працівників підприємства, прямо визначено вимогами Кодексу законів про працю.

Не зважаючи на цей висновок суд першої інстанції скасовує лише податкове повідомлення рішення про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення з податку на прибуток підприємств - залишає без задоволення. При цьому слід зазначити, що повідомленням-рішенням № 0000013500/0 від 28.01.2009 року, визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 39286 грн., в т.ч. 28937 грн. основного платежу та 10349 грн. фінансових санкцій. Суд першої інстанції неповно зясував обставини справи, які мають значення для справи та не встановив, що сума основного платежу за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з податку на прибуток розраховується наступним чином:

Завищення валових витрат по відносинам з нерезидентами

За 2007 рік на суму 29109,91грн., за три квартали 2008 року на суму 82745,45 грн; всього 111855 грн.

111855 грн. х 25%(ставка податку) = 27963,75 грн.

Завищення валових витрат у звязку з придбанням холодильників:

2 квартал 2007 року на суму 3893,25 грн.

3893 грн. х 25% = 973,25 грн.

973,25 грн. + 27963,75 грн. = 28937грн (сума основного платежу за оскаржуваним рішенням)

Таким чином суд, дійшовши висновку про неправомірність дій відповідача відмовив позивачу в цій частині в задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Підприємство "СоюзСтройТехнологія" віднесло до складу валових витрат виплати нерезидентам з офшорних зон відсотків по кредитах в повному обсязі (100%). Нарахування і сплата відсотків проводилася згідно графікам надходження і погашення кредитів і сплати відсотків на суми отриманих кредитів, на користь нерезидентів:

а) International Business Company "Amola Trade LTD" (Британські Віргінські Острови) по зареєстрованих ГУ НБУ в АРК кредитним договорам:

- № 3К-2007 від 27.08.2007 року (по ставці 11% річних) на загальну суму кредиту 1000000 доларів США на строк до 27.09.2012 року; мета використання кредиту - на розвиток основних фондів поповнення обігових коштів, інвестування у будівництво і будівельну техніку;

- № 2К0-2006 від 03.04.2006 року (по ставці 11% річних) на загальну суму кредиту 600000 доларів США на строк до 25.04.2010 року; мета використання кредиту - на розвиток основних фондів поповнення обігових коштів, інвестування у будівництво і будівельну техніку;

- № 3К-2008 від 01.07.2008 року (по ставці 11% річних) на загальну суму кредиту 3000000 доларів США на строк до 28.08.2011 р.; мета використання кредиту - на розвиток основних фондів поповнення обігових коштів, інвестування у будівництво і будівельну техніку;

- № 4К-2008 від 01.08.2008 року (по ставці 11% річних) на загальну суму кредиту 3000000 доларів США на строк до 28.08.2011 року; мета використання кредиту - на розвиток основних фондів поповнення обігових коштів, інвестування у будівництво і будівельну техніку.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про перелік офшорних зон" №77-р від 24.02.2003 року Британські Віргінські Острови є офшорною зоною.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем укладені договори, які передбачають здійснення оплати за фінансові послуги на користь нерезидента, розташованого в офшорній зоні, та до складу валових витрат включені витрати на оплату вартості таких фінансових послуг у сумі, що становить 100% від вартості цих послуг, що на думку ДПІ є порушенням вимог п. 18.3. статті 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", абзацу 6 ст. 4 ст. 1 Закону "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг", де визначається, що фінансовими послугами є надання коштів в позику, в т.ч. і на умовах фінансового кредиту. Тобто відсотки по кредитах є фінансовою послугою. До такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, але з цим погодиться не можна.

Закон України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року № 2664-111 не є законом, що встановлює правила оподаткування. Цей закон встановлює загальні правові принципи у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг, і його мета створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентноздатного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України».

Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

·учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг ( пункт 7 ч.1 ст.1 ).

·фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (пункт 1 ч.1 ст.1).

Згідно з частиною 1 ст. 7 даного Закону особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. Таким чином, можна зробити висновок, що зазначеним Законом регулюється порядок надання послуг саме спеціалізованими юридичними особами, що внесені до відповідного реєстру та виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, але під час розгляду справи представником відповідача суду не надані докази того, що Компанія-нерезидент, що надала позивачу кредити, внесена до реєстру фінансових установ відповідно до вимог вказаного Закону та основним видом її діяльності є надання саме фінансових послуг. Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів стосовного наявності у Компанії-нерезидента обовязку до здійснення дій по включенню до вказаного реєстру для надання кредитів та укладення відповідних договорів з їх надання з резидентом України, зокрема, позивачем.

Крім того, згідно абзацу 1 статті 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" використовувані в ньому терміни використовують лише в значеннях, визначених в п.п. 1.1, 1.42 цього закону. Згідно п.1.43 цього Закону всі інші терміни «використовуються в значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать вказаному Закону і іншим законам з питань оподаткування в частині визначення термінів».

Згідно термінології Закону "Про оподаткування прибутку підприємств":

- 1.11. Кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:

- 1.11.1. Фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент»;

Таким чином, отримані позивачем кошти є фінансовий кредитом (а не послуга).

Визначення терміну "послуга" в Законі про прибуток немає взагалі, є тільки визначення терміну продажу робіт (послуг) в п.1.31 Закону "Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності".

Цивільні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України. Визначення і особливості кредитних договорів викладені в розділі "Окремі види зобов'язань", в главі 71 ЦКУ (статті 1054-1057). А визначення послуги дане в тому ж розділі ЦКУ, але в іншій главі - 63 (статті 901-907), при цьому по відношенню до кредитів неможливо застосувати ряд норм розділу 63 (зокрема, частину другу статті 903, статтю 904). Таким чином, з погляду ЦКУ кредитні договори не відносяться до договорів з надання послуг, при цьому Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" не дає прямих вказівок на віднесення кредитних операцій до послуг.

Згідно статті 1046 ЦКУ при відносинах позики позичальникові передаються грошові кошти у власність, а не права на користування (розпорядження) ними, тобто боржник повноцінно володіє всіма правами власника на предмет позики, а саме: володіти, користуватися і розпоряджатися отриманими грошовими коштами;

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (пункт 1.10.), проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються також платіж за використання коштів, отриманих у кредит;

Таким чином, оскільки укладеними позивачем договорами позики (кредитування) передбачено, що плата за користування встановлюється у розмірі 11% , то відповідно платіж у розмірі 11% за цим договором є платежем за користування кредитом, та відповідає визначенню процентів, передбаченому п.1.10 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Оскільки відсотки, нараховані по кредитному договору, не є товарами, результатами робіт ( послуг), отже і положення п.18.3 ст.18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на них не поширюється.

Висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п.18.3 ст.18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині неправомірного завищення позивачем у податковому обліку валових витрат на суму відсотків по кредитному договору нерезиденту, що має офшорний статус, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Слід зазначити, що 15% від суми процентів не перераховувались кредиторові, що розташований в офшорній зоні, а сплачувались позивачем до бюджету у якості податку з доходу, отриманого нерезидентом з джерелом його походження з України (податок на репатріацію) що було також встановлено в акті перевірки.

Тобто до кредитних операцій не може застосовуватися норма п.18.3 статті 18 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", а для податкового обліку відсотків по кредитам, наданих кредитором - нерезидентом з офшорним статусом повинна бути застосована тільки одна пряма норма Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" - підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статей 5. А саме: "до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків по борговим зобов'язаннях (зокрема по будь-яким кредитам, депозитам) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку".

Таким чином, податкові повідомлення-рішення №0000982301/0 від 28.01.2009 р та №0000013500/0 від 28.01.2009 року .протиправні, не відповідають вимогам діючого законодавства, порушують права та законні інтереси ТОВ "Підприємство "СоюзСтройТехнологія" та підлягають скасуванню.

Крім того, суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права. Так 19.06.2009р суд, вийшов до нарадчої кімнати для підготовки ввідної та резолютивної частини постанови, але оголошення рішення відбулося лише 22.06.2009р. при цьому не було проголошено про перерву до 9:00 22.06.2009, або про вихід суду з нарадчої кімнати, що підтверджується звукозаписом процесу. Крім того ввідна та резолютивна частина рішення була проголошена судом 22.06.2009 об 9:30, при цьому суд встиг провісти розгляд іншої справи. Таким чином, своїми діями суд порушив вимоги ст. 154 КАС України та принципи таємниці нарадчої кімнати.

Слід відзначити, що ТОВ "Підприємство "СоюзСтройТехнологія" надало суду зауваження щодо журналу та протоколу судового засідання. Вказані зауваження були розглянути у судовому засіданні 03.07.2009 року за результатами розгляду була прийнята ухвала про повне задоволення зауважень, що також свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при неповному з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими та невідповідності висновків суду обставинам справи; порушенням норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання

Суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду, судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 163, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 3 частини першої статті 198, статтею 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Союзстройтехнологія" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2009 року у справі № 2-а-3025/09/9/0170 - скасувати

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство

"Союзстройтехнологія" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 28.01.2009 року № 0000013500/0 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у сумі 39286 грн. (за основним платежем 28937 грн. та за штрафними санкціями 10349 грн.) як прийняте на підставі недостовірних висновків Акту перевірки від 21.01.2009 року.

Визнати протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 28.01.2009 року №0000982301/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 1168 грн. (за основним платежем 779 грн. та за штрафними санкціями 389 грн.) як прийняте на підставі недостовірних висновків Акту перевірки від 21.01.2009 року.

Стягнути на користь ТОВ "Підприємство "Союзстройтехнологія" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 травня 2010 р.

Головуючий суддяпідписО.В.Кучерук

Судді підпис В.А.Омельченко підпис М.А.Санакоєва З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук