Рішення № 111291483, 24.03.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №359/3223/20 2/760/4365/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Щегель Т.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби, Головного управління Державної казначейської служби у м.Києва, Державної казначейської служби Україна про відшкодування моральної шкоди, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідачів та просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 160 000,00 грн. моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю щодо неповернення валюти, вилученої за протоколом про порушення митних правил від 29.01.2017 №0052/125120103/17 та протиправними рішеннями Київської митниці ДФС про відмову у поверненні йому цієї валюти на виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 у справі №359/1716/17, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.

Обгрунтовуючи позов, посилається на те, що за протоколом від 29.01.2017 №0052/125120103/17 про порушення митних правил, передбачених ст.471 МК України, складеного посадовою особою Київської митниці ДФС, у ОСОБА_1 вилучена валюта у розмірі 2030 євро та 3500 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 травня 2017 року у справі про порушення митних правил №359/1716/17, яке набрало законної сили 1 червня 2017 року, судом встановлений факт правомірності володіння майном - валютою, яка ввозилася на територію України та ухвалено повернути вилучену валюти ОСОБА_1 . Крім того, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2017 року у справі №359/1716/17 роз`яснено постанову від 05.05.2017 у цій же справі та констатовано, що станом на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов`язковість виконання постанови від 05.05.2017 у справі №359/1716/17 та повернення вилучених коштів ОСОБА_1

Бориспільський міськрайонний суд Київській області у червні 2017 року направив супровідним листом свою постанову від 5 травня 2017 року до Київської митниці ДФС для виконання.

Позивач зазначає, що 19 червня 2017 року звернувся із письмовою заявою до Київської митниці ДФС про повернення йому грошових коштів.

Не отримавши коштів, позивач отримав на поштову адресу рішення від 30 червня 2017 року №5255/1/10-70-05-47, згідно якого митний орган відмовив у видачі коштів з посиланням на те, що позивач не вправі забрати кошти без надання документів, що підтверджують зняття цієї валюти за межами митної території України з рахунку позивача, що встановлено п.2 гл.2 Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженої постановою Правління НБУ від 27.05.2008 №148, а подані до заяви документи не є підставою для пропуску на митну територію України коштів.

Крім цього Митний орган надав відповідь від 12.07.2017 на повторне звернення позивача, з якої вбачається про відмову у поверненні коштів з тих же вищевикладених мотивів щодо неможливостi видачi з каси митниці вилучених та прийнятих на зберігання готівкових коштів без подання документів, визначених Національним банком України, а саме без наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках (фінансових установах), які були відкритті виключно на ім`я такої фізичної особи-резидента, якою переміщувалася через митний кодон України готівка в сумі, що перевищує в еквіваленті 10000 євро. суду здійснюється у встановленому Додавши, що виконання рішення законодавством порядку - в даному випадку відповідно до роз IX Порядку №627.

Таким чином, як зазначає позивач, судове рішення не виконувалося та кошти позивачу Київська митниця ДФС не повертала, втім добровільне виконання рішення суду є її законодавчо встановленим обов`язком, який є похідним від дій особи (подання заяви чи звернення до виконання виконавчого документа суду), на користь якої сплачуються кошти.

З огляду на бездіяльність Київської митниці ДФС у поверненні коштів за судовим рішенням, яке було направлено судом для виконання, та яке стосувалося законних інтересів позивача, оскільки суб`єкт владних повноважень притримував у себе його кошти та з урахуванням тієї обставини, що позивач неодноразово звертався до Митниці з одного і того ж питання щодо повернення вилученої валюти та отримував формальні відмови в її видачі, а також того, що Митний орган вимагав здійснення митного декларування валюти для її видачі, ОСОБА_1 08 серпня 2017 року звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС, у якому просив визнати протиправну бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення вилучених коштів та просив зобов`язати митний орган повернути вилучену за протоколом про порушення митних правил валюту.

Поряд з тим, враховуючи вказану відмову Митного органу у видачі коштів, у встановлені процесуальні строки з дотриманням предметної юрисдикції спору, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень було також оскаржено до суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року у справі №802/1339/17-а, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, визнано протиправну бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення вилучених коштів ОСОБА_1 та зобов`язано Київську митницю ДФС повернути вилучену за протоколом про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29 січня 2017 року валюту.

У постанові від 22 вересня 2017 року суд встановив, що 19.06.2017 Бориспільським міськрайонним судом Київської області направлено на виконання Київській митниці ДФС постанови Бориспільського міськрайонного суду у Київській області від 05.05.2017 та Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017 у справі №359/1716/17 відносно ОСОБА_1 за ст.471 Митного кодексу України, однак вказані рішенням не виконані. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.11.201 задоволена заява позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 802/1339/17-а - зобов`язано Київську митницю ДФС протягом 30 днів з дня набрання постановою законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. Проте Київська митниця ДФС продовжувала протиправно утримувати кошти та висувала заявнику умови виконання судового рішення, а саме повернення валюти ставила у залежність від її митного декларування, в іншому разі - вилучену валюту для її використання на митний території України не повертала ОСОБА_1 .

У постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року в справі №802/1339/17-а суд дійшов до висновку, що не декларування позивачем валюти у розмірі 2030 євро і 3500 грн., яка зберігається на складі митниці та підлягає поверненню за судовим рішенням, як не свідчить про недотримання порядку, встановленого МК України щодо проваджень з виконання постанов у справах про порушення митних правил, так і не виключає самої можливості пропущення вказаної валюти через митний кордон без вимог її митного оформлення декларування у розмірі, який не перевищує 10000 євро (Інструкція НБУ №148 від 27.05.2008 р.). А тому це зумовлює одночасну наявність двох причин за яких рішення реально не виконано: відповідач виконання рішення ставить під умову декларування коштів, які підлягають поверненню, і не повертає валюту без такого декларування.

Враховуючи, що відповідач свідомо не виконує судове рішення, а відмову у його виконанні завуальовує клопотаннями до позивача про вчинення дій, які не є обов`язковими для нього, не повідомляє позивача про видачу йому коштів у конкретний час в певному місці, Вінницький апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 25 квітня 2018 року застосував штрафну санкцію до керівника митниці у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян, для його правового стимулювання до вчинення дій з виконання судового рішення у спосіб та у порядку визначеного законодавством, та сприйняття принципу обов`язковості судових рішень, встановленого Конституцією України.

Окрім того, враховуючи вищевказану відмову Митного органу у видачі коштів, у встановлені процесуальні строки з дотриманням предметної юрисдикції спору, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень було також оскаржено до суду. Так, 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС та відповідних органів казначейської служби, у якому просив визнати протиправним рішення Київської митниці ДФС за розглядом його заяви про повернення коштів та стягнути завдану йому моральну шкоду в розмірі 160000 грн., яка завдана неправомірним рішенням державного органу (справа №802/2543/17-а).

Предметом спору у вказаній справі №802/2543/17-а були об`єднанні вимоги щодо визнання рішень суб`єкта владних повноважень протиправними, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями.

Про причини неможливості задоволення заяви позивача Київська митниця ДФС вказала у листі-відповіді від 30.06.2017 №5255/1/10-70-05-47 та інших. Отже, правовим питанням у вказаній справі була правомірність рішення Київської митниці видати кошти заявнику зі складу митниці за його заявою. Спірні правовідносини між позивачем та Київською митницею ДФС виникли з підстав незаконної відмови митниці задовольнити його заяву від 19.06.2017. Вимога ОСОБА_1 визнати рішення Київської митниці ДФС протиправним у цій справі обґрунтована тим, що постанова судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області набрала законної сили, тому відмова у поверненні валюти є порушенням його права на мирне володіння майном. Вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язав iз протиправною бездіяльністю Київської митниці ДФС повернути валюту на виконання судового рішення, яке було направлено судом їй для виконання та із прийняттям нею незаконного рішення від 30.06.2017, яким відмовлено видати кошти позивачу за заявою від 19.06.2017.

Позов був мотивований тим, що ОСОБА_1 19.06.2017 звернувся до Київської митниці ДФС із заявою, в якій посилаючись на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 про повернення валюти, просив повернути кошти, вилучені за протоколом про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29.01.2017. Проте, листом №5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що готівку в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 та щодо якої прийнято судове рішення, він може отримати для вільного використання на території України за умови надання документів, що підтверджують зняття цієї валюти за межами митної території України з його банківського рахунку. Так, 22.06.2017 позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою про виконання судового рішення щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017.

Разом з тим, позивач 22.06.2017 звернувся до Державної фіскальної служби України з письмовою заявою щодо виконання відповідачем судового рішення про повернення вилучених коштів. Листом №5616/1/10-70-61-B-113 від 12.07.2017 Київська митниця ДФС відмовила позивачу у поверненні вилучених коштів, мотивуючи тим, що виконання судового рішення здійснюється у встановленому законодавством порядку, визначеному Національним банком України та відповідно до Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №627 від 30.05.2012. За результатами опрацювання заяви, листом Державної фіскальної служби України №9214/B/99-99-05-03-02-14 від 21.07.2017 позивача повідомлено, що питання видачі товарів зі складу митниці врегульовані Порядком роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, положеннями якого, серед іншого, регламентовано дії у разі прийняття особою рішення про вивезення (повернення) товарів за межі митної території України.

05.05.2017 Бориспільським міськрайонним судом Київської області позивачу видано виконавчий документ № 3/359/1511/2017, який разом із заявою про примусове виконання пред`явлений для виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. 18.08.2017 головним державним виконавцем Яценко Яною Василівною, у зв`язку з тим, що в постанові від 05.05.2017 відсутні заходи примусового виконання рішень, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувану без прийняття до виконання.

18.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з заявою про вирішення питання, пов`язаного з виконання постанови у справі про порушення митних правил. На вказану заяву, листом №B-83/2017 від 20.09.2017 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області повідомив позивача про те, що з приводу порушених прав, свобод чи інтересів він може звернутись до суду із адміністративним позовом щодо оскарження бездіяльності Київської митниці ДФС.

22.09.2017 позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017. У відповідь на вказану заяву, листом № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 Київська митниця ДФС повідомила ОСОБА_1 , що станом на 11.10.2017 року постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 по справі 802/1339/17-а не набрала законної сили. Принциповим є те, що заявник просив повернути вилучену валюту за постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017, яка набрала законної сили 01.06.2017, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 містить встановлені факти безпідставного невиконання судового рішення та лише повторює зобов`язання з повернення коштів шляхом визнання протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС, пов`язаноi з безпідставним невиконанням постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017.

04.10.2017 Бориспільська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду його звернення, 03.10.2017 прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017111100000265 та відповідно до статті 26, частини 7 статті 214 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено провести слідчому відділу Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області. Попередня правова кваліфікація - частина 2 статті 382 КК України.

Листом Головного управління ДФС у Київській області № 3933/B/10-36-22- 03 від 16.11.2017 позивача повідомлено, що за дорученням прокуратури Київської області від 28.09.2017, в межах законодавчо визначеної компетенції, управлінням внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області ГУ ДФС у Київській області здійснюється розгляд його заяви щодо можливих неправомірних дій з боку службових осіб Київської митниці ДФС. З метою встановлення всіх обставин Київською митницею ДФС, за дорученням та участю управління внутрішньої безпеки, здійснюється службова перевірка згідно наказу Київської митниці ДФС № 230 від 01.11.2017.

23.11.2017 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно невиконання Київською митницею ДФС рішення Бориспільського міськрайонного сулу Київської області від 05.05.2017 в частині повернення вилучених у нього коштів.

29.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з заявою з приводу можливих неправомірних дій та бездіяльності окремих посадових осіб Київської митниці ДФС України, щодо можливого неналежного проведення посадовими особами УВБ ГУ ДФС у Київській області службового розслідування. Листом № 26-01/780 від 19.12.2017 Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю звернувся до першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича з проханням дати доручення розглянути питання, порушені ОСОБА_1 , та вижити заходи реагування для виконання Київською митницею ДФС постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року в частині повернення заявнику вилученої у нього валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.

Листом №111-006/45130 від 06.12.2017 року Національне антикорупційне бюро України повідомило позивача про те, що у заяві не наведено конкретних фактів та обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, підслідних детективам Національного антикорупційного бюро України.

Листом Київської митниці ДФС №10164/2/10-70-61-47 від 19.12.2017, з урахуванням раніше поданої заяви на отримання готівкових коштів на території України, повідомлено позивача, що він може отримати іноземну валюту вилучену за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, за умови її письмового декларування та без надання банківських документів про зняття цієї валюти з банківського рахунку. Дату та час отримання готівкових коштів запропоновано узгодити у касі Київської митниці ДФС за телефоном.

19.03.2018 ОСОБА_1 повторно звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення коштів на виконання судового рішення від 22.09.2017 у справі № 802/1339/17-а.

Листом №2212/1/10-70-05-47 від 26.03.2018 Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що вилучені кошти не були пропущені на митну територію України та не були оформлені у митному відношенні. Відтак, позивачу буде надана митна декларація для внесення вилученої валюти 3 метою декларування та митного оформлення для дотримання законності переміщення валютних цінностей на митну територію України.

Не погоджуючись із рішеннями Київської митниці ДФС, оформленими листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року, № 5616/1/10-70-61-B-133 від 12.07.2012 року, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року та № 10164/2/10-70- 6147 від 19.12.2017 року про відмову у поверненні вилучених коштів, з метою визнання їх протиправними та відшкодування моральної шкоди позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

За результатами призначеної у даній справі судової психологічної експертизи складено висновок експерта від 27 травня 2019 року, згідно якого, ситуація, що пов`язана з неповерненням коштів внаслідок прийняття рішення Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти, була психотравмуючою для позивача. За ступенем інтенсивності та тривалості психічних (на моральному рівні) страждань констатується суттєвий психотравмуючий вплив ситуації, значний ступінь ураження особистості ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ситуація була психотравмуючою, позивачу нанесено маральну шкоду з психологічної точки зору. Можливий розмір моральної шкоди складає 40,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або в грошовому еквіваленті на момент складання даного висновку експерта становить 169006,50 грн.).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №802/2543/17-а позовну заяву задоволено повністю: визнано протиправними рішення Київської митниці ДФС у відмові за заявою ОСОБА_1 в поверненні коштів 2030,00 євро, вилучених у нього за протоколом про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29.01.2017 на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 у справі № 359/1716/17; стягнуто на користь ОСОБА_1 iз Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн., завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України; стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати експертних послуг за судову психологічну експертизу №139 в сумі 5076,00 грн., сплачених згідно квитанції № 37330186 від 06.12.2018, за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київська митниця ДФС подала апеляційну скаргу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу Київської митниці ДФС задоволено частково: рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, ГУ ДКС у м.Києві, ДКСУ про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди закрито, з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.238 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, вимогу про відшкодування моральної шкоди протиправною бездіяльністю Київської митниці ДФС повернути валюту на виконання судового рішення, яке було направлено судом їй для виконання, а також тривалим невиконанням судових рішень за якими слід було повернути вилучену валюту та із прийняттям митницею незаконних рішень, якими відмовлено у видачі коштів позивачу за його заявами, а також постійне висування митним органом незаконних умов для видачі коштів на виконання судових рішень.

Як зазначає позивач, вказані рішення Київської митниці ДФС про відмову у видачі валюти за розглядом заяв позивача та її бездіяльність з повернення коштів, потягнули за собою наслідки у вигляді розладу здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань. Оскаржуваними рішеннями та діями митного органу завданий стрес, приниження. Позивач неодноразово звертався до Київської митниці ДФС із заявами про повернення вилученої валюти за судовим рішенням, втім митний орган приймав рiшення про відмову у поверненнi коштів.

Дії Київської митниці ДФС, що виражалися у її бездіяльності та рішеннях в питаннях повернення валюти за наслідками розгляду заяв про видачу коштів, викликали у позивача психічне напруження у зв`язку вдовами і його заяв у видачі коштів на виконання судових рішень, розчарування в діяльності митного органу, відчуття приниження і зневаги з боку органу державної влади, втрати довіру до органу держави, який позбавив його права одержати кошти у червні 2017 року, що зруйнувало його душевний спокій, завдало моральних переживань, змусило нервувати, створювало дискомфорт.

Неправомірна поведінка Київської митниці ДФС призвела до того, що позивач був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Захист свого права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, так як у зв`язку із необхідністю прийняття участі у судових процесах для належного відстоювання своїх прав, позивач відривався від виконання своїх трудових обов`язків. Усі ці обставини призвели до виникнення у нього переживань, стресу, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані.

Факт завдання неправомірними діяннями (бездіяльністю та рішеннями) Київської митниці ДФС моральної шкоди та її розмір, позивач обгрунтовує невиконанням судових рішень, що змушувало його неодноразово звертатися за захистом порушеного права до різних органів державної влади (її посадових осіб) та до суду. Оскаржувати рішення, дії та бездіяльність Київської митниці ДФС, що призвело до порушення його звичного способу життя, втрати здоров`я, великої кількості часу.

Посилається на те, що хворіє на Хворобу Крона та йому призначена II група інвалідності безстроково. Вказує, що звертався за медичною допомогою саме через стрес, який стався внаслідок неправомірих дій митниці у зв`язку з неповеренням коштів на виконання судового рішення.

Окрім того, вказує, що має на своєму утриманні двох неповнолітніх дітей та непрацездатну матір. Ситуація з невиконання судових рішень на користь позивача та його прав Київською митницею ДФС була систематичне порушення психотравмуючою для нього. Постійні думки позивача про неможливість працювати особі з інвалідністю для соціальної адаптації, страх втратити роботу, що буде мати наслідком погіршення матеріального становища його родини та страх за своє життя, безумовно завдало йому стрес, який позивач переживає кожний день свого життя.

Позивач вказує, що тривала боротьба на захист своїх прав виснажує його, викликає розчарування в діяльності органу державної влади, що створює додаткове психічне напруження викликане постійним безпідставним звинуваченням позивача у тому, що це ним створена штучна ситуація щодо неможливості повернення коштів, яка систематично відтворювалася Київською митницею ДФС не лише у документах адресованих позивачу, а також у її процесуальних документах по суті справи, які подавалися до судових установ. Протиправними рішеннями, діями та бездільністю Київської митниці ДФС було порушено право власності позивача на вилучену у нього валюту. За рішенням про відмову у поверненні коштів позивач тривалий час був позбавлений права на використання коштів за призначенням, втім на достатній правовій підставі міг би з червня 2017 року використовувати ці кошти для виконання договірних зобов`язань, натомість змушений був брати кошти у борг для їх належного виконання.

Визначаючи розмір шкоди позивач виходить з очевидної протиправності рішень та бездіяльності Київської митниці ДФС за якими порушено право позивача на одержання вилученої валюти, чим було створено психотравмуючу ситуацію для позивача. А тому, вважає визначений експертом розмір моральної шкоди справедливим і співмірним.

Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити позов.

Окрім того, у позовній заяві міститься клопотання про виклик та допит свідків.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.04.2020 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

18.06.2020 до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача Державної казначейської служби України просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилався на те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями Київської митниці ДФС та заподіянням шкоди, що є обов`язковим елементом правопорушення, а також не обґрунтував визначений ним розмір шкоди, тому вказана вимога є необґрунтованою та передчасною. Окрім того, акцентував увагу на тому, що Державною казначейською службою України жодних прав та інтересів позивача порушено не було, відповідач не вступав у правовідносини з позивачем і шкоди не завдавав.

22.06.2020 до суду надійшла відповідь позивача на відзив Державної казначейської служби України в якій ОСОБА_1 наголошує, що із наданих до матеріалів справи медичних документів слідує, що він звернувся за медичною допомогою саме через стрес, який стався внаслідок неправомірної діяльності Київської митниці ДФС у зв`язку з невиконанням судового рішення. Згідно консультативного заключення, наданого кандидатом медичних наук, доцентом Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова, стресова ситуація викликає загострення хвороби Крона та виразкової хвороби з розвитком ускладнень, які загрожують життю. Таким чином, на думку позивача, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та погіршенням стану здоров`я є очевидним.

23.06.2020 до суду надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на те, що відповідач на виконання судового рішення у справі №802/1339/17 повернув кошти позивачу 03.05.2018. В подальшому, позивач вдруге звернувся до суду про визнання рішення відповідача у відмові в поверненні коштів протиправними та стягнення моральної шкоди в сумі 160 000,00 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 у справі №802/2543/17-а позов задоволено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 рішення суду першої інстанції скасовано, провадження закрито. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір щодо протиправного неповернення грошових коштів в сумі 2 030 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29.01.2017 - фактично вирішений, оскільки кошти відповідач повернув. Судом апеляційної інстанції встановлена відсутність підстав враховувати, що у даній справі наявні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Таким чином, Головне управління Казначейства вважає, що позивачем не доведено протиправність дій відповідача. Також звертає увагу, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо заподіяння моральної шкоди, зокрема, доказів спричинення моральної шкоди, не наведено в чому саме полягає моральна шкода, не обґрунтовано її розмір. Окрім того, вказує, що Головне управління Казначейства безпідставно має статус відповідача у справі, оскільки не було учасником спірних правовідносин.

25.06.2020 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів.

01.07.2020 до суду від Київської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову, просить замінити Київську митницю ДФС її правонаступником - Київською митницею Держмитслужби. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що Митним кодексом України та Інструкцією № 148 прямо передбачено, що повернення вилучених коштів можливе лише за умови здійснення письмового декларування цих коштів та за наявності документів, що підтверджують зняття цієї готівки з рахунків у банках (фінансових установах). Однак, позивачем не було здійснено письмового декларування вказаних товарів та не було надано документів, передбачених п.2 глави 2 Інструкції №148. Вищевказане доводить відсутність у позивача права на вчинення юридично значущих дій по відношенню до такої валюти, в тому числі її переміщення через митний кордон України, оскільки ОСОБА_1 не є власником цих коштів. Жодного документу, із вищевказаних, який би уповноважував його на здійснення таких дій, до митниці не надано. Невиконання митницею рішення суду щодо повернення грошових коштів прямо пов`язане з невиконаннями позивачем передбачених законодавством обов`язків, які є необхідними для отримання валюти, а тому будь-яка протиправність дій чи протиправна бездіяльність з боку митниці в такому випадку виключається. Докази позивача щодо завданої моральної шкоди, представник відповідача, вважає необґрунтованими та документально не підтвердженими.

07.07.2020 до суду надійшла відповідь позивача на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якій, враховуючи викладені у позові обставини, вказує про те, що повернення позивачу коштів 3 травня 2018 року стало можливим на виконання постанови у справі 22.09.2017 у справі №802/1339/17, у якій був встановлений судовий контроль, і тільки після визнання судом адміністративної юрисдикції протиправноi бездіяльності Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів вилучених згідно протоколу про порушення митних правил та виключно після накладення постановою апеляційного суду від 25.04.2018 штрафу на керівника митниці за невиконання судового рішення у адміністративній справі № 802/1339/17. В той же час, повернення вилученої валюти на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 тривалий час не відбувалося, а розгляд справи №802/1339/17-а, яка розглядалася в порядку адміністративного судочинства, ніяким чином не впливало на обов`язковість рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 та не змінювала законність цього судового рішення, виконання якого не зупинялося, та яке само по собі було обов`язковим до виконання Київською митницею ДФС. Разом з тим преюдиційність судових рішень у справах №802/2543/17-а, №802/1339/17-a, №359/1716/17, має значення для даної справи про відшкодування шкоди.

15.07.2020 до суду надійшла відповідь на відзив Київської митниці Держмитслужби, в якій позивач з доводами відповідача не погоджується та зазначає, що доводи відповідача про те, що невиконання митницею рішень суду щодо повернення валюти прямо пов`язано з невиконанням позивачем передбачених законодавством обов`язків, необхідних для повернення валюти, спростовуються судовими рішеннями, які набрали законної сили. Роз`яснюючи постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 судом констатовано, що на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов`язковість виконання постанови суду від 05.05.2017 у справі № 359/1716/17 та повернення вилучених коштів. Крім того, саме для визначення психоемоційного стану та з`ясування чи була ситуація, що пов`язана з прийняттям рішень Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти, психотравмуючою для позивача, з`ясування моральної шкоди була проведена судово-психологічна експертиза, за результатами якої встановлено наявність шкоди заподіяної позивачу та дійсний її розмір. Окрім того, вказує, що матеріали справи містять докази про завдання позивачу сильних душевних страждань та моральних хвилювань. Наголошує на порушенні його прав та необхідності у зв`язку з цим вжиття заходів для їх захисту, що він сприйняв та сприймає як зверхнє ставлення до нього як до людини, відчув та відчуває себе приниженим та морально подавленим. Крім цього, акцентував увагу на тому, що відповідними доказами підтвердив, що був змушений звертатися за захистом своїх прав у судовому порядку, що вимагало від нього затрат часу і вчинення додаткових зусиль. Такими доказами у справі є судові рішення, зокрема за яким вирiшений спір із митним органом щодо бездіяльності у поверненні коштів на виконання судового рішення, втім позивач змушений був знов звертатися до суду за захистом своїх прав у невиконанні на його користь судового рішення.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2020 у справі замінено відповідача Київську митницю ДФС на її правонаступника Київські митницю Держмитслужби.

Ухвалою суду від 12.08.2020 справу передано за підсудністю на розгляд до Солом`янського районного суду м.Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.

12.08.2021 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначає, що за результатами судової психологічної експертизи згідно висновку експерта від 27.05.2019, у зв`язку з психотравмуючою ситуацією, пов`язаною з неповерненням коштів внаслідок прийняття рішення Київською митницею ДФС про відмову у поверненні валюти, можливий розмір моральної шкоди складає 40,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або в грошовому еквіваленті на момент складення даного висновку експерта становить 169 006,50 грн.). Поряд з тим, ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 грн. З урахуванням тривалості тяжких переживань, внаслідок указаної ситуації, тяжкого ступеню психотравмуючого впливу, що встановлено експертом та визначення останнім можливого розміру моральної шкоди на рівні 40,5 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення суду та з огляду на викладені обставини, що викликають тривалі глибокі моральні страждання, які зазнає позивач, моральна шкода збільшується та оцінюється позивачем у розмірі 243 000 грн.

25.08.2021 до суду надішли заперечення представника Київської митниці Держмитслужби щодо збільшення позовних вимог, в яких відповідач наголошує на відсутності підстав для стягнення з Київської митниці Держмитслужби моральної шкоди з огляду на законність усіх дій митниці та прийнятих нею рішень. Вказує, що встановлення причинно-наслідкового зв`язку саме між діями митниці та емоційним станом позивача в ході експертизи не є можливим, адже сукупність чинників, які з`явилися задовго до будь-яких відносин ОСОБА_1 з Київською митницею ДФС та тривають на даний момент, спричиняючи стресові ситуації, не дає об`єктивної можливості для встановлення зв`язку між психічними станами позивача та діями митниці.

20.08.2021 до суду надішли заперечення Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких посилається на те, що експерт не може стверджувати про конкретні фактори, які завдали позивачу психотравмуючого впливу, тим паче робити висновок про можливий розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті. Вважає, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про заподіяння йому шкоди, за обставин, вказаних у позовній заяві, а висновок експерта в силу положень ст.89 ЦПК України повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами. Враховуючи зазначене, у задоволенні позову просить відмовити.

06.09.2021 до суду від позивача надійшли доводи на спростування заперечень Київської митниці Держмитслужби, в яких акцентує увагу на тому, що обґрунтування вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує не тільки з погіршенням стану здоров`я, а зі стражданнями, заподіяними йому внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Неправомірні рішення Київської митниці ДФС призвели до того, що позивач був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Захист свого права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, так як у зв`язку із необхідністю прийняття участі у судових процесах для належного відстоювання своїх прав. відривався від виконання своїх трудових обов`язків. Усі ці обставини призвели до виникнення у нього переживань, стресу, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані.

20.09.2021 до суду надійшли заперечення Київської митниці Держмитслужби щодо доводів позивача про збільшення розміру позовних вимог, в яких відповідач просить врахувати, що спірні кошти були повернуті ОСОБА_1 03.05.2018, а відтак, і припинилась дія психотравмуючого фактору. Натомість, на переконання відповідача, позивач пов`язує з зазначеною ним бездіяльністю усі наступні зміни у стані його здоров`я та способу життя, тим самим штучно завищуючи розмір можливої моральної шкоди.

03.02.2022 до суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій, посилаючись на зміну розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня 2022 року у розмірі 6500 грн., просить стягнути моральну шкоду у розмірі 263 000 грн.

11.02.2022 до суду надійшли заперечення Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в яких посилаючись на обставини, вже викладені в попередніх заявах по суті справи, вказали що позовні вимоги та вимоги заяв про збільшення розміру позовних вимог задоволенню не підлягають.

Протокольною ухвалою суду від 21.07.2022 задоволено клопотання про допит свідків, закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.03.2023 до суду надійшла заява позивача про стягнення судових витрат з оплати позивачем проведення судової психологічної експертизи у розмірі 5076,00 грн., що підтверджується квитанцією №15 від 26.05.2020.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі із врахуванням збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача Київської митниці Держмитслужби Щегель Т.О. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, надав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Представники відповідачів - Головного управління Державної казначейської служби у м.Києва, Державної казначейської служби Україна, будучи належним чином повідомленими про час, місце та дату розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 у справі № 359/1716/17, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. з поверненням, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 року від 29.01.2017, валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.

Внаслідок чого, 19.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення вказаної валюти.

Проте, листом № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що готівку в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та щодо якої прийнято судове рішення, він може отримати для вільного використання на території України за умови надання документів, що підтверджують зняття цієї валюти за межами митної території України з його банківського рахунку.

Так, 22.06.2017 позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою про виконання судового рішення щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017.

Разом з тим, позивач 22.06.2017 ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України з письмовою заявою щодо виконання відповідачем судового рішення про повернення вилучених коштів.

Листом № 5616/1/10-70-61-В-113 від 12.07.2017 Київська митниця ДФС відмовила позивачу у поверненні вилучених коштів, мотивуючи тим, що виконання судового рішення здійснюється у встановленому законодавством порядку, визначеному Національним банком України та відповідно до Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року.

За результатами опрацювання заяви, листом Державної фіскальної служби України № 9214/В/99-99-05-03-02-14 від 21.07.2017 позивача повідомлено, що питання видачі товарів зі складу митниці врегульовані Порядком роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, положеннями якого, серед іншого, регламентовано дії у разі прийняття особою рішення про вивезення (повернення) товарів за межі митної території України.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2017 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області позивачу видано виконавчий документ № 3/359/1511/2017, який разом із заявою про примусове виконання пред`явлений для виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

18.08.2017 головним державним виконавцем Яценко Яною Василівною, у зв`язку з тим, що в постанові від 05.05.2017 року відсутні заходи примусового виконання рішень, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання.

18.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з заявою про вирішення питання, пов`язаного з виконанням постанови у справі про порушення митних правил.

На вказану заяву, листом № В-83/2017 від 20.09.2017 Бориспільський міськрайонний суд Київської області повідомив позивача про те, що з приводу порушених прав, свобод чи інтересів він може звернутись до суду із адміністративним позовом щодо оскарження бездіяльності Київської митниці ДФС.

Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2018, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017. Зобов`язано Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017.

22.09.2017 позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017.

У відповідь на вказану заяву, листом № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що станом на 11.10.2017 постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 по справі 802/1339/17-а не набрала законної сили.

04.10.2017 Бориспільська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду його звернення, 03.10.2017 прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017111100000265 та відповідно до статті 26, частини 7 статті 214 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено провести слідчому відділу Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області. Попередня правова кваліфікація - частина 2 статті 382 КК України.

Листом Головного управління ДФС у Київській області № 3933/В/10-36-22-03 від 16.11.2017 позивача повідомлено, що за дорученням прокуратури Київської області від 28.09.2017, в межах законодавчо визначеної компетенції, управлінням внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області ГУ ДФС у Київській області здійснюється розгляд його заяви щодо можливих неправомірних дій з боку службових осіб Київської митниці ДФС. З метою встановлення всіх обставин Київською митницею ДФС, за дорученням та участю управління внутрішньої безпеки, здійснюється службова перевірка згідно наказу Київської митниці ДФС № 230 від 01.11.2017.

23.11.2017 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини стосовно невиконання Київською митницею ДФС рішення Бориспільського міськрайонного сулу Київської області від 05.05.2017 в частині повернення вилучених у нього коштів.

29.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України із заявою з приводу можливих неправомірних дій та бездіяльності окремих посадових осіб Київської митниці ДФС України, щодо можливого неналежного проведення посадовими особами УВБ ГУ ДФС у Київській області службового розслідування.

Листом № 26-01/780 від 19.12.2017 Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю звернувся до першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича з проханням дати доручення розглянути питання, порушені ОСОБА_1 , та вижити заходи реагування для виконання Київською митницею ДФС постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 в частині повернення заявнику вилученої у нього валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.

Листом № 111-006/45130 від 06.12.2017 Національне антикорупційне бюро України повідомило позивача про те, що у заяві не наведено конкретних фактів та обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, підслідних детективам Національного антикорупційного бюро України.

Листом Київської митниці ДФС № 10164/2/10-70-61-47 від 19.12.2017, з урахуванням раніше поданої заяви на отримання готівкових коштів на території України, повідомлено позивача, що він може отримати іноземну валюту вилучену за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, за умови її письмового декларування та без надання банківських документів про зняття цієї валюти з банківського рахунку. Дату та час отримання готівкових коштів запропоновано узгодити у касі Київської митниці ДФС за телефоном.

Листом № 334/2/10-70-05-47 від 16.01.2018 Київська митниця ДФС, після звернення позивача в телефонному режимі 04.01.2018 щодо замовлення грошових коштів вилучених за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, звернулася до ОСОБА_1 для погодження точної дати та часу отримання грошових коштів.

19.03.2018 ОСОБА_1 повторно звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення коштів на виконання судового рішення від 22.09.2017 у справі № 802/1339/17-а.

Листом № 2212/1/10-70-05-47 від 26.03.2018 Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що вилучені кошти не були пропущені на митну територію України та не були оформлені у митному відношенні. Відтак, позивачу буде надана митна декларація для внесення вилученої валюти з метою декларування та митного оформлення для дотримання законності переміщення валютних цінностей на митну територію України.

Не погоджуючись із рішеннями Київської митниці ДФС, оформленими листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017, № 5616/1/10-70-61-В-133 від 12.07.2012, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 та № 10164/2/10-70-6147 від 19.12.2017 про відмову у поверненні вилучених коштів, з метою визнання їх протиправними та відшкодування моральної шкоди позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №802/2543/17-а вказаний адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними рішення Київської митниці ДФС у відмові за заявою ОСОБА_1 в поверненні коштів - 2030,00 євро (дві тисячі тридцять євро) та 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень), вилучених у нього за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17. Стягнуто на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн. (сто шістдесят тисяч гривень), завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати експертних послуг за судову психологічну експертизу № 139 в сумі 5076,00 грн. (п`ять тисяч сімдесят шість гривень), сплачених згідно квитанції № 37330186 від 06.12.2018 року, за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди закрито.

З постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року у справі №802/2543/17-а вбачається, що підставою для закриття провадження стала встановлена апеляційним судом відсутність підстав враховувати, що у даній справі наявні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які необхідно вирішити, з огляду на те, що кошти були повернуті позивачу до ухвалення рішення суду першої інстанції в даній справі, на виконання рішення суду в справі № 802/1339/17-а. Окрім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що обставини щодо заподіяння моральної шкоди позивачу (при відсутності вимоги про визнання рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними) свідчать про цивільно - правові відносини та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі.

Звертаючись до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди позивач вважає, що неправомірними діями Київської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, щодо неповернення йому до 03.05.2018 грошових коштів, йому була заподіяна моральна шкода, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 263 000,00 грн.

За положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, до застосування також підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст.23,1167,1173 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 3 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року в справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року у справі № 670/499/16-а.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина 1 статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин щодо її заподіяння покладається на особу, яка звернулась з таким позовом.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає у тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як із поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування , прокуратури і суд» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно ст 2 цього закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Згідно статті 3 цього ж закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» зазначив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Так, в Постанові Верховного Суду у справі № 750/6330/17 зроблено висновок, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або ж приниження, які завдають моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, зокрема, інтенсивність, повторюваність протиправних дій, фізичні або ж психологічні наслідки, стан здоров`я. Верховним Судом зауважено, що саме позивач повинен довести які саме дії спричинили страждання, яку саме шкоду вони заподіяли та в якому розмірі.

Вирішуючи справи про відшкодування суб`єктом владних повноважень завданої ним шкоди в кожному конкретному випадку суд повинен встановити, чи досягли негативні емоції з боку особи рівня приниження чи страждання. При цьому варто пам`ятати про причинно-наслідковий зв`язок та співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідком.

Отже, не кожне переживання, хвилювання є стражданням. Страждання-це відчуття сильного фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція. Саме через страждання фізичної особи визначається поняття моральної шкоди. Тому саме страждання, його характер та глибину потрібно доводити, щоб довести моральну шкоду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 321 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У пункті 53 зазначеного рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27.07.2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11.01.2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 07.12.2006 року).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року).

В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.

Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, від 10.04.2008 року, пункт 49 і 51), вимагають наступне:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 195);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 202 - 206 і 213).

У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, пункт 24-25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, п. 100).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.

Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз`яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого статтею 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У рішенні від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суду дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

Враховуючи те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, постановлено повернути громадянину України ОСОБА_1 вилучену згідно протоколу про порушення митних правил валюту, у митного органу не було підстав для відмови позивачу у виконанні вказаного судового рішення та неповерненні вказаних валютних цінностей.

За цих обставин, оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку (з моменту звернення ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС з вимогою про повернення грошових коштів на підставі постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 у справі №359/1716/17 та до 03.05.2018 - моменту фактичного повернення митним органом ОСОБА_1 грошових коштів), становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення Київською митницею ДФС, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України ОСОБА_1 має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди.

Відповідно до медичної документації, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи внаслідок хвороби ОСОБА_3 .

Згідно виписки з історії хвороби № 8164 та листа непрацездатності АДД № 742363, позивач в період з 29.11.2017 по 08.12.2017 перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок погіршення стану здоров`я. Зі змісту консультативного заключення, наданого кандидатом медичних наук, доцентом Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова, стресові ситуації викликають загострення хвороби Крона та виразкової хвороби з розвитком ускладнень, які загрожують життю.

Згідно характеристики, наданої виконуючим обов`язки директора Департаменту самоврядного контролю Вінницької міської ради від 07.12.2017, вбачається замкнутість і настороженість, безпідставні зміни настрою ОСОБА_1 останнім часом.

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 139 від 27.05.2019, ситуація, що пов`язана з неповерненням коштів внаслідок прийняття рішення Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, була психотравмуючою для позивача. За ступенем інтенсивності та тривалості психічних (на моральному рівні) страждань констатується суттєвий психотравмуючий вплив ситуації, значний ступінь ураження особистості ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ситуація була психотравмуючою, позивачу нанесено маральну шкоду з психологічної точки зору. Можливий розмір моральної шкоди складає 40,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або в грошовому еквіваленті на момент складання даного висновку експерта становить 169006,50 грн.). У досліджуваної особи наявні індивідуально-психологічні особливості, які могли б вплинути на інтенсивність і глибину суб`єктивних переживань досліджуваної події, а саме: вразливість, підвищена чутливість, тривожність, ранимість, прагнення відповідати вимогам оточення, підкреслений альтруїзм, прагнення до «пошуку правди» та викриттю хибних діянь, педантичність, загострене почуття справедливості та чесності та очікування цього від інших. Ситуація, що досліджується, мала істотний вплив на систему цінностей та провідних потреб досліджуваної особи ( ОСОБА_1 ), спричиняючи виникнення негативних емоційних переживань. Провідні потреби втрачають актуальність, деформуються, починають домінувати мотиви уникнення та долання негативних відчуттів. У ОСОБА_1 протягом тривалого часу існують психічні (на моральному рівні) страждання, а подолання перешкод, створених досліджуваною подією, вимагають від останнього додаткових зусиль для відновлення попереднього рівня життєдіяльності чи пристосування до зміненого стану, що призводить до збільшення та підтримання емоційної напруги значного ступеня. Оптимальний спосіб життєдіяльності та соціальне функціонування - порушуються. Існування негативних емоційних переживань, деформація провідних мотивів, негативні зміни у внутрішній особистісній позиції детермінують негативні особистісні зміни. Ситуація, яка досліджується, може розглядатися як психологічна основа для спричинення моральної шкоди, внаслідок чого має місце факт душевних страждань ОСОБА_1 у зв`язку із протиправним рішення відповідача. Результати проведення експертного дослідження дають змогу констатувати, що всі означені моральні страждання знаходяться у прямому причино-наслідковому зв`язку. Встановити, який був моральний, емоційний стан ОСОБА_1 у період з 01.06.2017, не представляється можливим. Встановити, який моральний стан здійснює вплив на ОСОБА_1 , не представляється можливим. ОСОБА_1 притаманні такі індивідуально-психологічні особливості як, вразливість, підвищена чутливість, тривожність, ранимість, прагнення відповідати вимогам оточення, підкреслений альтруїзм, прагнення до «пошуку правди» та викриттю хибних діянь, педантичність, загострене почуття справедливості та чесності, та очікування цього від інших. Виявлені індивідуально-психологічні особливості не викликають надмірних реакцій, але можуть посилювати психотравмувальні стани у разі ураження глибинних особистісних структур, підданих посяганню. Встановити, чи перебував ОСОБА_1 у стані сильного емоційного збудження або емоційного напруження, не представляється можливим.

Згідно висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №25 від 24.06.2020, ситуація, що пов`язана з неповерненням коштів внаслідок прийняття рішення Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, була психотравмуючою для позивача. За ступенем інтенсивності та тривалості психічних (на моральному рівні) страждань констатується суттєвий психотравмуючий вплив ситуації на особистість ОСОБА_1 , які за параметрами глибини та тривалості характерні до тяжкого ступеню.

За положеннями частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).У пункті 5 своєї Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого позивач при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для справи.

Досліджуючи подані сторонами докази та надаючи оцінку їх в сукупності та взаємозв`язку, суд зазначає, що в силу положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.

Окрім того, покази допитаних в судових засіданнях свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд оцінює критично, оскільки вони перебувають з позивачем в родинних відносинах, тому на думку суду, можуть мати певну зацікавленість, в тому числі опосередковану, у результаті розгляду справи.

Проаналізувавши зазначені позивачем обставини, в контексті наведених норм та наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок безпідставного неповернення йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі 10 000 грн., що є співмірним до завданої шкоди.

Що стосується стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В матеріалах справи наявні договір про надання послуг №15 від 29.04.2020, укладений між Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та ОСОБА_1 , предметом якого є зобов`язання щодо надання послуг проведення експертизи психологічної складності, рахунок Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України до висновку експерта № 25 та відповідне клопотання експерта від 20.05.2020, з якого вбачається вартість судово-психологічної експертизи, яка складає 5076,00 грн.

Так, на підтвердження понесених позивачем у справі судових витрат надано оригінал квитанції № 15 від 06.06.2020 про оплату експертних послуг за судову психологічну експертизу № 25 в сумі 5076,00 грн.

Таким чином, суд вважає підтвердженими витрати позивача, пов`язані із проведенням експертизи, відтак, вказані витрати мають бути стягнені з відповідача.

Здійснення безпосереднього списання коштів казначейством передбачено п. 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, Державна казначейська служба України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

З урахуванням наведеного, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 59 Конституції України, ст. ст. 23, 1176 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 5076,00 грн. судових витрат.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.