Рішення № 11127910, 27.08.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

іменем України

27 серпня 2010 року справа № 5020-10/184 Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта”в особі Севастопольської дирекції

(вул. Велика Морська, 21, м. Севастополь, 99011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севнет”

(вул. Леніна, 14, кв.2, м. Севастополь, 99059)

Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі

(площа Повсталих, 6, м. Севастополь, 99008)

про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 22.12.2009 про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна №881/22-73/09 від 19.08.2009,

за участю представників сторін:

позивача –Вяткіної О.О., довіреність №12-185 від 21.12.2009;

відповідача (ТОВ «Севнет») –Мельникова В.М., довіреність №24/7 від 10.07.2010;

відповідача (РВ ФДМУ в АРК та місті Севастополі) – Косарева О.М., довіреність №32 від 26.02.2010, Бистріцької Ю.М., довіреність №3 від 11.01.2010.

          01.07.2010 Державне підприємство поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Севастопольської дирекції (далі – Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севнет” (далі –Відповідач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі –Відповідач-2) про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 22.12.2009 про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна №881/22-73/09 від 19.08.2009.

                    Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у Відповідача-2 належних законних повноважених на укладення з Відповідачем-1 додаткової угоди без погодження з Позивачем.

                    Представник Позивача у судовому засіданні 13.08.2010 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.

                    Представник Відповідача-1 у судовому засіданні 20.07.2010 проти позову заперечував, проте письмового відзиву на позовну заяву не надав.

                    Представник Відповідача-2 у судовому засіданні 13.08.2010 проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позов від 05.08.2010, основні з яких полягають у тому, що при укладенні додаткової угоди №1 від 22.12.2009 сторонами договору оренди державного нерухомого майна №881/22-73/09 від 19.08.2009, до яких не відноситься Позивач, дотримано приписи статті 651 ЦК України /а.с.63/.

                    У судовому засіданні 13.08.2010 оголошувалась перерва до 26.08.2010.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В :

          Міністерство транспорту та зв’язку України в особі заступника міністра, розглянувши матеріали Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Відповідач-2) щодо передачі в оренду нежитлових приміщень, загальною площею 264,5 м2, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вулиця В.Морська, 21, та перебувають на балансі Севастопольської дирекції Державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” (далі –Об’єкт оренди), повідомило Відповідача-2 листом за вих. №5987/16/10-09 від 09.08.2009 /а.с.17/, про те, що, враховуючи згоду Держзв’язку від 25.05.2009 за вих.№4089/10-03-12, не заперечує проти передачі на конкурсних засадах в оренду Об’єкта оренди з метою розміщення офісу терміном на 1 рік за умови, що орендна плата відповідатиме рівню ринкової за аналогічні об’єкти в регіоні. А також вказало на обов’язковість внесення змін до проекту договору, з метою приведення у відповідність з вимогами спільного листа Міністерства транспорту та зв`язку України та Фонду державного майна України №1910/16/10-07, 10-16-7093 від 03.05.2007.

          За результатами проведення конкурсу, 19.08.2009 між Відповідачем-2 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Севнет” (Відповідач-1) був укладений договір оренди державного майна №881/22-73/09 (далі –Договір), за яким Об’єкт оренди передавався Відповідачу-1 в платне користування строком на 1 рік. Договір підписаний Відповідачем-1, Відповідачем-2 та Позивачем як балансоутримувачем.

          22.12.2009 між Відповідачем-2 та Відповідачем-1 була укладена додаткова угода №1 (далі - Додаткова угода) про внесення змін до Договору, без участі Позивача.

          Відповідно до Додаткової угоди змінені істотні умови Договору, а саме: збільшений строк дії Договору з одного року до двох років та 11 місяців. Крім того, був виключений абз. 2 пункту 10.1, в якому вказано, що умови в частині встановлення орендної плати та зобов’язання Орендатора з її сплати розповсюджується на період з 01.01.2009 по 19.08.2009. Також, Додатковою угодою значно розширені права та обов’язки балансоутримувача.

          Предметом спору у даній справі є вимога Позивача про визнання недійною Додаткової угоди з посиланням на приписи статті 215 ЦК України, статті 207 ГК України, у зв’язку з відсутністю згоди Позивача та органа, уповноваженого управляти Об’єктом оренди, на її укладення.

Позивач вказує, що укладенням Додаткової угоди порушуються його права, оскільки Відповідач-1 (Орендар) на протязі всього строку оренди не використовує орендовані площі за цільовим призначенням, з порушенням строків вносить орендну плату, а з огляду на це Позивачем було прийняте рішення про використання зазначених приміщень для власних потреб по закінченню строку дії Договору.

Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору, а також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Законом України «Про управління об’єктами державної власності», Положенням про порядок проведення конкурсів на право оренди державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України, тощо.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою– третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами частини першої статті 207 Господарського Кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). Може бути на вимогу однієї сторони із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою безпосередньо зачіпаються права Позивача, останнім ставиться питання щодо їх порушення.

Судом встановлено, що Об’єкт оренди перебуває у сфері управління Міністерства транспорту та зв`язку України та на балансі Позивача.

Статтею 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" передбачені повноваження уповноважених органів управління, пунктом 30 якої встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема, надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Так, Міністерство транспорту та зв’язку України погодило укладення договору оренди Об’єкта оренди на 1 рік (лист за вих. №5987/16/10-09 від 09.08.2009 /а.с.17/).

Згідно з листом Міністерства транспорту та зв`язку України (далі - Мінтрансзв`язку) №1910/16/10-07, 10-16-7093 від 03.05.2007, у договорах оренди державного нерухомого майна підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Мінтрансзв`язку, як органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, слід передбачати зобов`язання орендодавця передавати майно в оренду за участю балансоутримувача. Умови договору оренди мають бути в обов’язковому порядку до проведення конкурсу погоджені з органом уповноваженим управляти майном та балансоутримувачем. При укладанні договорів оренди майна регіональним відділенням Фонду державного майна в обов’язковому порядку слід враховувати в повному обсязі умови та пропозиції органу, уповноваженого управляти майном.

Пункт 10.4 Договору передбачає, що у разі відсутності заяви одної зі сторін про припинення дії Договору або зміни його умов за закінченням строку його дії на протязі одного місяця, Договір вважається пролонгованим на той же строк та на утіх умовах, які біли передбачені Договором. Вказані дії оформлюються додатковим договором, якій є невід’ємною частиною Договору, при обов’язковому дозволі органу, уповноваженого управляти Об’єктом оренди.

Згідно з пунктом 7.1 Договору Відповідач-2 зобов’язується передати Відповідачу-1 Об’єкт оренди за згодою Позивача.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку щодо неправомірності укладення Додаткової угоди, яка передбачає зміну істотних умов Договору, що в свою чергу вимагає узгодження з органом, уповноваженим управляти Об’єктом оренди, та Позивачем.

Відповідачами не доведено, що дотриманий зазначений вище порядок укладення Додаткової угоди, тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, зі змісту Договору вбачається, що він може бути віднесений до договорів на користь третьої особи, про що свідчить, зокрема, пункт 3.6 Договору щодо розподілення орендної плати, тому відповідно до статі 636 ЦК України зміни у такий договір не можуть бути внесені без узгодження третьої особи, тобто Позивача /а.с.74/.

Відповідач-2 наполягає на тому, що Позивач не є стороною Договору, тому в силу частини першої статті 651 ЦК України зміна умов Договору Додатковою угодою відбулась правомірно, за згодою сторін –відповідачів.

Проте, статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на зазначене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на Відповідачів відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

          2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 22.12.2009 про внесення змін у договір оренди нерухомого державного майна №881/22-73/09 від 19.08.2009.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севнет»(вул. Леніна, 14, кв.2, м. Севастополь, 99059, ідентифікаційний код 19454139, р/р 260043012326 в АБ «Таврика», МФО 324377) на користь Державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта»в особі Севастопольської дирекції (вул. Велика Морська, 21, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 22287114, р/р 26005301131221 у СФ «Ощадбанк», МФО 384027) державне мито в розмірі 42,50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (площа Повсталих, 6, м. Севастополь, 99008) на користь Державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта»в особі Севастопольської дирекції (вул. Велика Морська, 21, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 22287114, р/р 26005301131221 у СФ «Ощадбанк», МФО 384027) державне мито в розмірі 42,50 грн. (сорок дві грн. 50 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис О.М.Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України

та підписано 01.09.2010.