Рішення № 111277683, 02.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2023Справа № 910/4174/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Буд-Прайм", м. Київ

про стягнення 235 322,02 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.03.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київгазтрейд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Статус Буд-Прайм" (відповідач) суми пені в розмірі 80 855,07 грн, суми 3% річних в розмірі 16 831,23 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 137 635,72 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору постачання природного газу (для не побутових споживачів) №232502/Т від 31.12.2021 року та Договору постачання природного газу (для не побутових споживачів (для не побутових споживачів) №232502/Т від 12.10.2020 року щодо вчасної оплати вартості отриманого від позивача газу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/4174/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 24.03.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105494186418 отримав ухвалу суду від 24.03.2023 про відкриття провадження у справі 07.04.2023 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 24.04.2023 року (включно).

13.04.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що він заперечує проти нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки діяли обставини непереборної сили. Окрім того, відповідачем зазначено, що борг за ним відсутній, а тому і підстави для нарахування штрафних і фінансових санкцій відсутні. Також, у відзиві зазначено, що акти, надані позивачем підписані з боку останнього неуповноваженою особою, а саме ОСОБА_1 , а не директором Кашперським Альбертом Вікторовичем.

27.04.2023 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що умовами Договору передбачено 100% передоплату споживачем замовленого газу, чого відповідачем дотримано не було. Оурім того, відповідач неодноразово, протягом строку дії Договору, порушував строки оплати вартості спожитого природного газу. Позивачем також зазначено, що відповідачем не надано достатніх доказів настання форс-мажорних обставин.

08.05.2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що позивач не звертався до віфдпоідача з претензією про наявність заборгованості. Відповідачем також зазначено про дію Постанови КМУ від 05.03.2022 року №206, якою забороняється нарахування та стягнення нейстойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

24.05.2023 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення, в яких викладено аналогічну позицію, зазначену у відзиві, отриманому судом 13.04.2023 року.

25.05.2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких викладено аналогічну позицію, зазначену у відповіді на відзив, отриманій судом 27.04.2023 року.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтрейд», (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальніс «Статус Буд-Прайм» (споживач) укладено Договір Постачання природного газу (для не побутових споживачів) від 12.10.2020 №232502/Т (далі - Договір-1).

Пунктом 1.1. Договору-1 встановлено, що Постачальник зобов`язується поставити (передати) природний газ Споживачу, а Споживач зобов`язується приймати та своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу, а також виконувати інші зобов`язання передбачені цим Договором, у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

Відповідно до п. 3.6. Договору-1 фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, підтверджується підписаним між постачальником та Споживачем актом приймання -?передачі газу, що складається на підставі даних Оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Пунктом 4.3. Договору-1 передбачено, що оплата вартості газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати очікуваного обсягу споживання природного газу в такому місяці, встановленого згідно з умовами цього Договору на відповідний газовий місяць.

Згідно п. 4.5. Договору-1 у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим за даними про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого природного газу Споживачу за розрахунковий період.

Згідно п. 4.7. Договору-1 датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.

Цей Договір набуває чинності з дати його укладення та діє в частині постачання природного газу до 31.12.2020 року, а в частині грошових зобов`язань - до їх повного виконання. (п. 11.1. Договору-1).

Як зазначено в позовній заяві, на виконання умов Договору-1 позивач, за період з листопада 2020 року по грудень 2021 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 210 372,38 грн. (акти прийому-передачі природного газу: від 31.12.2021 року на суму 930 167,30 грн, від 30.11.2021 року на суму 413 882,18 грн, від 30.04.2021 року на суму 3 287,95 грн, від 31.03.2021 року на суму 106 604,02 грн, від 28.02.2021 року на суму 135 196,43 грн, від 31.01.2021 року на суму 132 087,91 грн, від 31.12.2020 року на суму 87 732,68 грн, від 30.11.2020 року на суму 31 489,98 грн).

Станом на 25.01.2022 заборгованість за спожитий природний газ Споживача перед Постачальником за Договором-1 складала 1 109 784,80грн.

При цьому, між Споживачем та Постачальником 31.12.2021 року укладено інший Договір постачання природного газу (для не побутових споживачів) №232502/Т (надалі - Договір-2) і станом на 25.01.2022 заборгованість Споживача перед Постачальником за спожитий природний газ за Договором-2 була відсутня, як зазначено у позові.

25.01.2022 Споживачем здійснено оплату за спожитий природний газ у розмірі 481 311,17 грн з призначенням платежу «Аванс за газ природний на 01.2022, згідно Договору №232502/Т від 31.12.2021».

Як зазначено позивачем, за наявності заборгованості Споживача перед ТОВ «КИЇВГАЗТРЕЙД» за Договором від 12.10.2020 №232502/Т у розмірі 1 109 784,80 грн постачальником 25.01.2022, здійснено зарахування грошових коштів у розмірі 481 311,17 грн. в рахунок погашення такої заборгованості (про здійснене зарахування Постачальник повідомив Споживача своїм листом від 06.03.2023 №128/01).

Окрім того, у зв`язку з наявністю заборгованості Споживача перед Постачальником за Договором від 12.10.2020 №232502/Т, Сторонами було укладено 05.12.2022 року Договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ (далі - Договір реструктуризації) з кінцевим терміном погашення боргу до 09 березня 2023 року (включно).

Відповідно до п. 2.4.1. Договору реструктуризації Споживач 07.12.2022 здійснив погашення заборгованості за Договором від 12.10.2020 №232502/Т у розмірі 628 473,63грн, та за Договором від 31.12.2021 №232502/Т у розмірі 371 526,37грн., що підтверджується довідкою банку про надходження грошових коштів на рахунок Позивача.

Отже, як вказано позивачем, станом на дату подання позову, відповідачем суму основного боргу сплачено повністю.

Звертаючись до суду з даним позовом позиавч заначає, що у зв`язку з невчасним здійсненням оплати вартості спожитого газу відповідачем до стягнення з нього позивач заявляє суму пені в розмірі 80 855,07 грн, суму 3% річних в розмірі 16 831,23 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 137 635,72 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на дію форс-мажорних обставин.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про наступне.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час, укладені між сторонами Договори, у передбаченому чинним законодавством України порядку, недійсними визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договори як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору-1 позивач, за період з листопада 2020 року по грудень 2021 року (включно) передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 210 372,38 грн (акти прийому-передачі природного газу зазначені вище).

Станом на 25.01.2022 заборгованість за спожитий природний газ Споживача перед Постачальником за Договором-1 складала 1 109 784,80 грн.

При цьому, станом на 25.01.2022 заборгованість Споживача перед Постачальником за спожитий природний газ за Договором-2 була відсутня, що підтверджено відповідачем.

25.01.2022 Споживачем здійснено оплату за спожитий природний газ у розмірі 481 311,17 грн з призначенням платежу «Аванс за газ природний на 01.2022, згідно Договору №232502/Т від 31.12.2021».

Позивачем наголошено на тому, що за наявності заборгованості Споживача перед ТОВ «Київгазтрейд» за Договором-1 у розмірі 1 109 784,80 грн відповідачем 25.01.2022 здійснено зарахування грошових коштів у розмірі 481 311,17 грн. в рахунок погашення такої заборгованості за Договором-2.

Окрім того, з огляду на наявність заборгованості Споживача перед Постачальником, що визнанео відповідачем, за Договором-1, Сторонами було укладено 05.12.2022 року Договір про реструктуризацію.

Споживач 07.12.2022, відповідно до п. 2.4.1. Договору реструктуризації, здійснив погашення заборгованості за Договором-1 у розмірі 628 473,63грн, та за Договором-2 у розмірі 371 526,37грн., що підтверджується довідкою банку про надходження грошових коштів на рахунок Позивача наявною в матеріалах справи.

Проте, у позовній заяві позивачем наголошено, що відповідачем розрахунок за спожитий газ проведено з порушенням визначених Договорами строків, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як було встановлено вище, у п. 4.3 Договору-1 передбачено, що оплата вартості газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати очікуваного обсягу споживання природного газу в такому місяці, встановленого згідно з умовами цього Договору на відповідний газовий місяць.

Згідно п. 4.5. Договору-1 у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим за даними про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого природного газу Споживачу за розрахунковий період.

Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що строк оплати покупцем поставленого постачальником газу, настав.

Проте, як вбачається з матеріалів справи і розрахунку позивача, така оплата здійснена відповідачем не у межах передбачених Договорами строків.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У разі порушення споживачем строків розрахунків за природний газ, встановлений цим договором, споживач сплачує на користь постачальника (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення та нараховується до дати остаточного погашення заборгованості. (п. 8.6. Договору-2 та п. 8.7. Договору-1).

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 80 855,07 грн.

При цьому, посилання відповідача дію обставин непереборної сили є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Оскільки діяльність відповідача в умовах воєнного стану була порушена, враховуючи зазначене вище, наявність висновку Торгово-промислової палати України про підтвердження форс-мажорних обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 80 855,07 грн пені.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 16 831,23 грн суми 3% річних та 137 635,72 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 16 831,23 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 137 635,72 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума сума 3% річних в розмірі 16 831,23 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 137 635,72 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2 317,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіжальністю «Статус Буд-Прайм» (ідентифікаційний код 40512094, адреса: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київгазтрейд» (ідентифікаційний код 42394311, місцезнаходження: 03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 5) суму інфляційних втрат в розмірі 137 635,72 грн (сто тридцять сім тисяч шістсот тридцять п`ять гривень 72 копійки), суму 3% річних в розмірі 16 831,23 грн (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять одна гривна 23 копійки) та суму судового збору в розмірі 2 317,00 грн (дві тисячі триста сімнадцять гривень 00 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Київгазтрейд» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 212,83 грн.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ