Ухвала суду № 111277578, 02.06.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

02.06.2023Справа № 910/4301/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидова В.О., розглянувши справу за позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УНІКА" (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ.В) до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ." (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77) про стягнення 33855,78 грн,

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.03.2023 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УНІКА" до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ." про стягнення 33855,78 грн та 21.03.2023 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

18.04.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив про сплату страхового відшкодування в розмірі 33855,78 грн., що сплачене за період з 06.04.2023 по 18.04.2023.

Таким чином, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на положення п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно до якого Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Оскільки на думку відповідача кінцевим строком виплати Приватним акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ." Страхового відшкодування у порядку суброгації є 18.04.2023, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та покласти судові витрати на позивача.

27.04.2023 через відділ діловодства та документообігу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Судом установлено, що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування після подання 20.03.2023 позову до суду, що підтверджується платіжними інструкціями долученими відповідачем за період з 06.04.2023 по 18.04.2023.

Отже, надані відповідачем докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Згідно з частиною 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Стосовно твердження відповідача, що останнім було дотримано вимоги п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та здійснено страхове відшкодування в межах 90 днів, а також те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про досудове врегулювання спору та на виплату страхового відшкодування та за таких обставин просить відмовити у позові, суд зазначає наступне.

У Законі №1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

У Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

У системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Правильним є висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15.

Позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2147,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

У свою чергу, відповідач проти покладення на нього витрат позивача зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу заперечував, оскільки вважає, що не порушував жодних прав позивача. Так, відповідач наголосив, що позивач не звертався до нього із заявою про досудове врегулювання спору та на виплату страхового відшкодування згідно зі статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат позивача зі сплати судового збору в справі виходить із наступного.

Згідно з частиною 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною 4 статті 231 ГПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20 вказано, що в частині 9 статті 129 ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача по сплаті судового збору, оскільки судовий збір підлягає поверненню позивачу за його клопотанням на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Проте, позивач клопотання на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення з державного бюджету судового збору не заявляв, відтак підстави для його повернення наразі відсутні.

Щодо заявлених позивачем до відшкодування відповідачем 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, частина 5 статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відтак, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката долучено копію договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 № 1/20ю, додатку від 01.02.2023 № 1 до договору, додаткової угоди від 09.01.2023 № 2, розрахунок та попередній розрахунок витрат на правову допомогу, копію рахунку від 01.02.2023 № 11 на суму 7000 грн., акту надання послуг від 20.03.2023 № 11 на суму 7000 грн., платіжної інструкції від 06.02.2023 № 3775 на суму 7000 грн.

Відповідно до акту надання послуг від 20.03.2023 № 9 із розрахунком та рахунком від 01.02.2023 № 11 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 № 1/20ю надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції у фіксованій сумі гонорару по страховій справі № 33326 (страховий акт № 6737730396) за позовом ПрАТ «СК «Уніка» до ПрАТ «УТСК» у фіксованій сумі гонорару становить 7000 грн.

Вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, що після звернення позивача 20.03.2023 до суду з даним позовом відповідач у період з 06.04.2023 по 18.04.2023 здійснював виплату страхового відшкодування та 18.04.2023 був здійснений останній платіж за яким сума страхового відшкодування оплачена в повному обсязі.

Одночасно судом прийнято до уваги, що загальна ціна позову складала 33855,78 грн., у той час як розмір гонорару адвоката позивача становить 7000 грн., що свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.

Відтак, суд з урахуванням обставин даної справи, зокрема ціни позову та повного погашення заборгованості відповідачем, враховуючи те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, дійшов висновку не присуджувати позивачу всі витрати на професійну правову допомогу та стягнути 4500,00 грн., відмовивши в решті заявленої позивачем суми в розмірі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 126, 129, 231, 233, 235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Закрити провадження у справі № 910/4301/23 у зв`язку з відсутністю предмета спору у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ТРАНСПОРТНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ." (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77; ідентифікаційний код 22945712) на користь Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УНІКА" (04112, місто Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6 літ.В; ідентифікаційний код 20033533) 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В іншій частині клопотання Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" відмовити.

Видати наказ.

Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Повний текст ухвали складено та підписано 02.06.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ