Ухвала суду № 111270905, 30.05.2023, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7531/23

1-кп/308/575/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

захисників ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та клопотання захисників про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні №12022071170000334, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_29 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307; ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307; ч.1 ст.309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

на розгляді суду перебуває вищезгадане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованих запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

До суду від захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 надійшли клопотання про зміну запобіжного заходу відносно їхніх підзахисних.

Так, у поданому клопотанні захисник ОСОБА_21 просить суд змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тримання під вартою на заставу (т.1, а.к.п.218-220).

Захисник ОСОБА_23 просить суд змінити обвинуваченій ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід із тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.к.п.233-237).

Захисник ОСОБА_25 просить суд змінити обвинуваченому ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід із тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою АДРЕСА_2 (т.2, а.к.п.77-80).

Захисник ОСОБА_27 просить суд змінити ОСОБА_19 ІНФОРМАЦІЯ_4 , застосувавши інший альтернативний запобіжний захід.

Захисник ОСОБА_26 подав заперечення на клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у яких просив застосувати щодо ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 запобіжний захід у вигляді особистої поруки або інший запобіжний захід, що не позбавлений із триманням його підзахисного під вартою.

Клопотання обґрунтовані тим, що застосування найбільш суворого запобіжного заходу є недоцільним, а ризики, якими сторони обвинувачення обґрунтовує власні клопотанні, перестали існувати.

У підготовчому судовому засіданні прокурор подані ним клопотання про продовження строків дії обраних відносно обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою підтримав, просив клопотання задовольнити повністю.

У підготовчому судовому засіданні захисники обвинувачених проти клопотань прокурора заперечили, подані ними клопотання про зміну запобіжного заходу підтримали та просили їх задовольнити.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачені підтримали своїх захисників.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

У відповідності до вимог ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Суд бере до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченими, інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які за правилами ст.12 КК України, є тяжкими та особливо тяжкими злочинами (окрім кримінального правопорушення за ч.1 ст.309 КК України).

На переконання колегії суддів, на даний час обґрунтованість підозри у кримінальному провадженні об`єктивно не може оспорюватись у зв`язку з тим, що обвинувальний акт скеровано до суду. При цьому правова позиція прокурора може бути перевірена лише під час судового розгляду. Інакше кажучи, питання щодо обґрунтованості та доведеності обвинувачення суд зможе вирішити лише за результатами судового розгляду і не вправі оцінювати докази з цього приводу наперед.

Разом із тим, беручи до увагу стадійність кримінального провадження, суд вказує на достатність повідомлених прокурором відомостей під час підготовчого судового засідання для висновку про існування раціональних підстав для обвинувачення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Жодних доказів про необґрунтованість підозри у вчиненні обвинуваченими кримінальних правопорушень суду не надано.

Доцільно також зауважити про те, що санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає допустимість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

У свою чергу, ч.ч.1 та 2 ст.255 КК України встановлено можливість застосування основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 та від 5 до 12 років відповідно.

Також суд зауважує, що з фактичних обставин слідує, що обвинувачені, крім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстровані поза межами Закарпатської області.

Крім того, колегія вважає слушними посилання прокурора на вік та стан здоров`я обвинувачених, які уможливлюють застосування відносно останніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, а також характер та методику розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів на даний час існують ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення.

Заперечення захисників, викладені у поданих ними клопотаннях, запереченнях та озвучені в судовому засіданні означених висновків не спростовують.

Із урахуванням, зокрема, даних про особу кожного із обвинувачених, характеру інкримінованих їм діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження терміну тримання обвинуваченим під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, відповідно до якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу.

Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Суд додаткового наголошує на тому, що кримінальні правопорушення, передбачені статтями 307, 311 і 317 КК України, є злочинами у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров`я населення.

Отже, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.

Суд зауважує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.

Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку суспільний інтерес у завершенні неупередженого розгляду даного кримінального провадження слід визнати виключними обставинами, згідно з якими лише продовження строку дії застосування раніше обраного запобіжного заходу зможе запобігти визначеним ризикам.

Будь-яких відомостей про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених запобіжного судом не встановлено.

Доводи захисників та обвинувачених щодо необхідності зміни запобіжного заходу є необґрунтованими з огляду на те, що вони не спростовують вищенаведених обставин.

Порядок продовження строку тримання під вартою унормовано статтею 199 КПК України, приписи якої передбачають, що розгляд клопотань про продовження строку тримання під вартою здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу.

Системний аналіз цитованої правової регламентації з питань застосування запобіжних заходів дозволяє колегії суддів стверджувати про те, що чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов`язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст.177 КПК України, шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.

Частина 1 ст.176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

За обставин цього кримінального провадження ризики переховування обвинувачених від суду та впливу на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, є дійсними та триваючими. На переконання колегії суддів, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов`язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки кожного з обвинувачених, а також не зменшить наявних ризиків.

Отже, беручи до уваги особу кожного з обвинувачених, характер пред`явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що їм загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов`язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризик. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.

Письмових зобов`язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченими (окрім як щодо ОСОБА_7 ) покладених на них обов`язків та їх доставки до суду не надходило.

Вирішуючи питання про можливість застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, колегія суддів виходить із такого.

За приписами ст.180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

Основоположним під час вирішення питання щодо можливості застосування такого запобіжного заходу як особиста порука є встановлення особи поручителя.

За обставин цього провадження захисник ОСОБА_26 вказує на готовність ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , поручитися за виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов`язків, які будуть покладені на нього судом. Матеріалами заперечень, що були долучені захисником ОСОБА_26 , підтверджується те, що ОСОБА_31 проживає та зареєстрований у АДРЕСА_3 . З 03.12.2020 вказаний громадянин працює на посаді старости Тарновецького старостинського округу, за час проживання на території сільської ради бере активну участь у громадському житті села, у відносинах з громадою скромний, доброзичливий, готовий надати допомогу, скарг до сільської ради на нього не поступало.

Колегія суддів звертає увагу на те, що особиста порука як запобіжний захід ґрунтується на довірі до поручителя (поручителів) із боку суду, яка, своєю чергою, ґрунтується на особливих моральних якостях поручителя (поручителів), його авторитеті; у кожному конкретному випадку суд має визначає достатню кількість поручителів для забезпечення дотримання цього запобіжного заходу, оскільки нормативні положення чинного КПК не обмежують їх кількість; «особлива довіра» до особи може бути продиктована її соціальним статусом, характером/родом занять тощо. Відтак до осіб, які заслуговують на особливу довіру, можна зарахувати, зокрема, але не виключно, народних депутатів, депутатів місцевих рад, державних діячів, керівників органів центральної або місцевої влади, осіб, відзначених державними нагородами, громадян, які мають визначні спортивні відзнаки.

Вищенаведене в органічній сукупності із такими іманентними ознаками, як досягнення повноліття, здатність фактично нести передбачену законом відповідальність за невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та інше, загальна характеристика поручителя (поручителів) має включати в себе комплекс моральних і соціальних властивостей особистості, які дають змогу визнати його особою, яка заслуговує на довіру або особливу довіру, оскільки у разі застосування до підозрюваного, обвинуваченого цього запобіжного заходу найважливішою гарантією реального виконання покладених на нього обов`язків є особисті якості поручителя (поручителів). Для поручителя(-ів) надзвичайно важливо мати авторитет у підозрюваного, обвинуваченого.

На переконання колегії суддів, застосування особистої поруки є ефективним, коли для обвинуваченого розрив соціальних зв`язків з поручителем або підрив його авторитету є гіршим, ніж застосування більш суворого запобіжного заходу.

У вимірі фактичних обставин кримінального провадження суд вказує на те, що активна участь ОСОБА_32 у громадському житті села, забезпечення внутрішньо переміщених осіб гуманітарною допомогою та відсутність скарг на вказаного громадянина самі по собі не є суттєвими для того, щоб переконати стороннього та незацікавленого спостерігача в тому, що ОСОБА_31 має достатній вплив на обвинуваченого.

Суд зауважує, що ОСОБА_31 та обвинувачений ОСОБА_7 не перебувають у родинних чи трудових відносинах. Більше того, як встановлено судом, ОСОБА_31 зареєстрований та проживає на території Ужгородського району, тоді як обвинувачений мешкає в м.Ужгороді.

Факт знайомства вказаних осіб попередніх висновків суду не спростовує. Наведена обставина також не свідчить про достеменну обізнаність ОСОБА_32 із умовами та способом життя обвинуваченого, що, вочевидь, об`єктивно впливає на можливість виконання ним функцій поручителя.

Твердження про те, що ОСОБА_31 раніше брав інших осіб на поруки суд оцінює критично, зважаючи на те, що з цього приводу жодного документального підтвердження суду не надано.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_32 особою, яка заслуговує на особливу довіру суду.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що судове провадження щодо обвинувачених триває, суд констатує про відсутність підстав для зміни обраного запобіжного заходу відносно обвинувачених.

За правилами ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить до висновку про необхідність задоволення клопотань прокурора. У свою чергу, задоволення клопотань прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді тримання під вартою виключає можливість задоволення клопотань захисників про зміну запобіжного заходу більш м`яким, а тому останні слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

клопотання прокурора задовольнити повністю.

У задоволенні клопотань захисників ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 про зміну запобіжного заходу відмовити повністю.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_11 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_12 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_14 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_15 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_16 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_17 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_18 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_19 строком на 60 діб, тобто до 28 липня 2023 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань №9».

На ухвалу може бути подана апеляція протягом п`яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3