Рішення № 111260388, 01.06.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/4915/23

Провадження № 2-а/761/463/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В.

з участю секретаря: Бражніченко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2023 року до Шевченківського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, відповідно до якої позивач просив суд: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАР № 6483192 від 31.01.2023 року, якою позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень, а провадження по справі закрити та стягнення судових витрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до постанови інспектора 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в м. Київ старшого лейтенанта поліції Цікавюк І.М. від 31.01.2023 року серії ЕАР № 6483192 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі за текстом - КупАП) - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

В оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія НОМЕР_1 , 31 січня 2023 року о 15 годині 33 хвилини, керуючи транспортним засобом «MITSUBISHI COLT», державний номерний знак НОМЕР_2 , в населеному пункті - м. Київ, Шосе Перемоги 139 км, рухався зі швидкістю 110 км/год., при дозволеній максимальній швидкості руху в населеному пункті 50 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 60 км/год., швидкість руху вимірювалась приладом Тrucam 2 ТС 008398, чим порушив п. 12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволена швидкість не більше 50 км/год.).

Позивач вказує, що накладення адміністративне стягнення не відповідає фактичним обставинам справи, а дану Постанову він вважає необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, виходячи з наступного.

Так, позивач вказує, що при винесені оскаржуваною постановою діями інспектора, які виразились у ненаданні можливості йому, під час притягнення до адміністративної відповідальності скористатись послугами адвоката, а тому порушено його конституційне право на захист. Разом з цим, позивач вказує, що доказом того, що інспектор Цікавюк І.В. порушив процедуру та порядок притягнення його до адміністративної відповідальності є той факт, що останній під час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення не ознайомив позивача із його правами, що передбачені, ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, а також ст. 268 КУпАП, про що свідчить відсутність його підпису у відповідній графі оскаржуваної постанови.

Позивач вказує, що за викладених вище обставин та з урахуванням наведеної у Постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі 524/9827/16-а правової позиції, інспектор Цікавюк І.В. порушив порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що с самостійною підставою для скасування постанови від 31.01.2023 року серії ЕАР № 6483192 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Окрім того, у позовній заяві зазначено, що місцем нібито вчиненого позивачем адміністративного правопорушення зазначена адреса: «м. Київ, Шосе Перемоги 139 км». За даними що містяться у зазначених вище Офіційному довіднику «Вулиці міста Києва» та веб-сайті публічного геопорталу МІАС ЗМД «Містобудівний кадастр Києва», «Шосе Перемоги 139 км» у місті Києві не існує, таким чином оскаржувана постанова не містить відомості про місце вчинення адміністративного правопорушення, тобто складена з порушенням вимог ст. 283 КУпАП.

Так, позивач зазначає, що факт перевищення ним швидкості саме в межах населеного пункту - міста Києва, інспектором Цікавюк І.М. під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлений та в постанові не зазначений, а за таких обставин, з урахуванням положення ст. 62 Конституції України, в його діях відсутня подія та склад адміністративного правопорушення, що є самостійною підставою для скасування постанови.

Позивачем, в обґрунтування позовних вимоги, вказано, що відповідно до змісту даної постанови його дії були кваліфіковані інспектором - старшим лейтенантом Цікавюк І.М. за складом адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з цим, в даній постанові зазначено, що вимірювана приладом Тrucam 2 ТС 008398 швидкість руху автомобіля, яким він керував 31 січня 2023 року, складала 110 км/год., тобто зафіксовано перевищення швидкості на 60 км/год., що є складом адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП, а саме: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також, позивачем вказано, що при розгляді адміністративної справи про вчинення адміністративного правопорушення стосовно ОСОБА_1 , у інспектора Цікавюк І.В. були відсутні будь-які докази про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також відсутні законні підстави для винесення постанови про адміністративне правопорушення про притягнення мене до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Відповідно, за викладених обставин, позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, що передбачений диспозицією ч. 1 ст. 122 КУпАП, що є самостійною підставою для скасування постанови від 31.01.2023 року серії ЕАР № 6483192 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.02.2023 в справі відкрито провадження та призначено слухання справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.03.2023 року до суду надійшов відзив в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідачем зазначено, що відповідно до Постанови 31.01.2023 о 15 год. 33 хв. в м. Києві на шосе Брест- Литовське, 9/1, Позивач керуючи транспортним засобом MITSUBISHI COLT, номерний знак НОМЕР_2 , рухався зі швидкістю 110 км/год., при дозволеній максимальній швидкості руху в населеному пункті 50 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 60 км/год., швидкість руху вимірювалась приладом TruCam II 20/20 ТС 008398 (покази, якого оцінюються інспектором, як доказ), чим порушив п. 12.4 правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (надалі - ПДР) - за яке частиною четвертою статті 122 КУпАП. У відзиві зазначено, що позивач зазначає, що факту зупинки від працівників поліції не було, однак на спростування аргументів позивача, надано відеозапис 3 на якому чітко зафіксовано факт зупинки транспортного засобу позивача однак останній не виконав законну вимогу Інспектора. Відповідач вказує, що посадовою особою відповідача був здійсненний дзвінок на гарячу лінію безоплатної правової допомоги для забезпечення правової допомоги позивачу, що зафіксовано на 01 год. 04 хв. відеозапису 2., а також вказано, що на відеозаписі 2 (14 хв. 21 сек.) позивачу було роз`яснено його права, однак останній своїми діями не бажав заслуховувати роз`яснення, постійно перебиваючи посадову особу відповідача.

Крім того, відповідач вказує, що Інспектором було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених статтею 268 КУпАП при розгляді справи.

Окрім цього, у відзиві зазначено, що положення статтей 278, 279 КУпАП, про порушення яких зазначає позивач, на спірні правовідносини у вказаній справі не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення, оскільки на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги частини 4 статті 258, відповідно до якої, постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення. Такого висновку також дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 06.06.2018 справа № 755/5170/18.

Відповідачем у відзиві зазначено, що оскаржувану Постанову було винесено в електронному вигляді, де адреса «підтягується» планшетним пристроєм автоматично по GPS, в зв`язку з чим можуть бути деякі погрішності в визначенні чітких координат. Зазначено, що розгляд справи здійснювався за адресою м. Київ, проспект Перемоги, 139, місце скоєння правопорушення відбулось за адресою м. Києві на шосе Брест-Литовське, 9\1, тоді як в Постанові помилково зазначено м. Києві шосе Перемоги, 139 км. Разом з тим, така описка не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікації, та не є підставою для задоволення позовних вимог.

У відзиві також зазначено, що ч. 1 ст. 122 КУпАП не встановлює «верхній» поріг перевищення максимальної швидкості руху транспортного засобу, уповноважені особи Департаменту патрульної поліції уповноважені накладати адміністративні стягнення в даній категорії справи за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Таким чином, відповідач зазначає, що оскаржувана постанова винесена у межах повноважень відповідача в порядку та у спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин у справі, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

22.03.2023 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, відповідно до якої позивач просив відзив на позову заяву про скасування постанови про адміністративне правопорушення, що складене представником відповідача 14.03.2023 залити без розгляду та задовольнити позовну заяву у повному обсязі. Позивачем у відповіді на відзив вказано, що відповідача подав до суду відзив: - поза процесуальними строками встановленими ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі; - без надання доказів суду, які б вказували на те, що процесуальний строк встановлений судом на подання відзиву не виконаний відповідачем з поважних причин; - без використання права на продовження процесуального строку подання відзиву.

30.03.2023 року до суду надійшла заява позивача у якій зазначено пояснення щодо строків подання відзиву відповідачем.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31.03.2023 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) вказаної справи - на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні 25.05.2023 позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні 25.03.2023 представники відповідача заперечували проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність.

Разом із тим, в судове засідання 01.06.2023 сторони не з`явились, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належними чином, надали суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність. При цьому, позивач просив позов задовольнити , а сторона відповідача - відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 31 січня 2023 року о 16:45:20 інспектором 1 батальйону 1 роти старшим лейтенантом Цікавюком Ігорем Миколайовичем винесено постанову серії ЕАР № 6483192 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП, згідно з якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с. 10).

При цьому, як зазначено у вказаній постанові, 31.01.2023 року о 15:33:48 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 керуючи транспортним засобом «MITSUBISHI COLT», державний номерний знак НОМЕР_2 , в м. Київ, шосе Перемоги 139 км, в населеному пункті рухався зі швидкістю 110 км/год., при дозволеній максимальній швидкості руху в населеному пункті 50 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 60 км/год., швидкість руху вимірювалась приладом Trucam 2 ТС008398, чим порушив п. 12.4. ПДР України - Порушення швидкості режиму в населених пунктах (дозволена швидкість не більше 50 км/год.) (а.с. 10)

Згідно вимог ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху вказує, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Отже, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює та визначає Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст.222 КУпАП, саме до компетенції органів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст.122 КУпАП.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, фіксування правопорушення здійснено відповідачем не в автоматичному режимі.

Процедура оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі передбачена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395.

Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч. 2 статті 258 КУпАП).

Відповідно до ч. 4 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що при винесені оскаржуваною постановою діями інспектора, які виразились у ненаданні можливості йому, під час притягнення до адміністративної відповідальності скористатись послугами адвоката, порушено його конституційне право на захист. Разом з цим, позивач вказує, що доказом того, що інспектор Цікавюк І.В. порушив процедуру та порядок притягнення його до адміністративної відповідальності є той факт, що останній під час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення не ознайомив позивача із його правами, що передбачені, ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, а також ст. 268 КУпАП, про що свідчить, відсутність мого підпису у відповідній графі оскаржуваної постанови.

Згідно зі статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Однак, судом критично оцінюються вказані обґрунтування позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів, що діями інспекторів поліції в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення за результатами якої винесено оскаржувану постанову було здійснено перешкоди реалізації права позивача на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі.

Окрім того, як вбачається із досліджених в судовому засіданні відеозаписів, посадовою особою відповідача був здійснений дзвінок на гарячу лінію безоплатної правової допомоги для забезпечення правової допомоги позивачу, що зафіксовано на 01 год. 04 хв. Відеозапису 2.

Також, Відеозапис 2 (14хв. 21) підтверджує ту обставину, що позивачу працівником поліції були роз`яснені права.

Суд вказує на те, що під час розгляду даної справи, не було встановлено порушень/обмежень прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень, в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідач не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи.

Положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку, передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалось. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення.

Європейський суд з прав людини в п. 32 справи «Максименко проти України», обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.

Санкція ч. 1 ст. 122 КУпАП, не передбачає застосування адміністративного арешту.

Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак, подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. При цьому, законом не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається із оскаржуваної постанови від 31.01.2023 серії ЕАР №6483192, місце вчинення адміністративного правопорушення вказано: м. Київ, Шосе Перемоги 139 км.

У відзиві, відповідачем вказано, що місцем скоєння правопорушення відбулось за адресою: м. Київ, на шосе Брест-Литовське, 9/1.

Таки чином, постанова, всупереч ст. 283 КУпАП, не містить відомості про місце вчинення адміністративного правопорушення, що перешкоджає суду встановити обставини справи, а саме: керування позивачем транспортним засобом «MITSUBISHI COLT», державний номерний знак НОМЕР_2 , саме в межах населеного пункту, де встановлені обмеження швидкості руху.

Матеріали вказаної справи не містять доказів вчинення позивачем вказаного правопорушення, адже долучені до відзиву фотокартки правопорушення (з приладу TruCam) також не містять даних щодо місця вчинення правопорушення, на них зафіксовано лише швидкість руху 110 км. год. дистанцію 178,6 м., та лок Борщагівська.

Вказані обставини, позбавляють суд можливості встановити, що рух транспортного засобу під керування позивача здійснювався в межах населеного пункту та були встановлені обмеження швидкості у 50 км/год.

Відповідно до змісту оскаржуваної постанови дії позивача ОСОБА_1 були кваліфіковані інспектором - старшим лейтенантом Цікавюк І.М. за складом адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з цим, в даній постанові зазначено, що вимірювана приладом Тrucam 2 ТС 008398 швидкість руху автомобіля, яким він керував 31 січня 2023 року, складала 110 км/год., тобто зафіксовано перевищення швидкості на 60 км/год., що є складом адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП, а саме: перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.

Приписами КУпАП встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Позивач у позовній заяві заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним Правил дорожнього руху.

З оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про не порушення ним ПДР, є підставою вважати оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

На підставі наведеного суд прийшов до висновку, що вина позивача у порушенні Правил дорожнього руху України та вчиненні правопорушення, передбаченого ст.125 КУпАП, не доведена у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини, принцип презумпції невинуватості поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).

Оскільки доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідачем не надано, показання позивача з приводу конкретних обставин його дій на дорозі відповідачем не спростовані, суд, враховуючи презумпцію невинуватості, закріплену КУпАП та Конституцією України, прийшов до висновку про недоведеність наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим постанова підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17).

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

При цьому, суд при оцінці доказів у справі враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

За нормою норм ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи вищевикладене, з огляду на положення ст. 73, 76, 77, 90 КАС України, об`єктивні докази, які б достеменно та «поза розумним сумнівом» свідчили про вчинене позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, в матеріалах справи відсутні і стороною відповідача у справі суду не надані.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Суд, з урахуванням доводів, досліджених матеріалів справи зазначає, що при прийнятті процесуального рішення за наслідками розгляду даного адміністративного позову суд не виходить з самого факту незгоди особи з постановою у справі про адміністративне правопорушення, а виключно враховує сукупність наявних у справі доказів, які подали сторони на підтвердження заявлених вимог та заперечень, керується, зокрема, положеннями ст. 76, 77 КАС України та оцінює всі наявні у справі докази виключно з позиції ст. 90 КАС України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

З огляду на викладене, суд вважає наявними підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа N 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа N 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява N 34884/97, п. 30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 N 5076-VI (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі N 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи подано: копію договору про надання правової допомоги №1/02-23 від 05.02.2023, Додатком № 1 до Договору №1/02-23 від 05.02.2023, копію ату виконаних робіт №1/02-23 від 05.02.2023 року про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.2 договору про надання правової допомоги №1/02-23 від 05.02.2023 клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги передбачені підпунктами (1.1.1., 1.1.2, 1.1.3., 1.1.4.) пункту 1.1. цього Договору, по справі про підготування позовної заяви щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЄАР №6483192 стосовно ОСОБА_1 .

Згідно п.4.1 вказаного Договору розмір оплати (гонорар) за правову допомоги встановлюється за погодженням між Адвокатським бюро та Клієнтом і сплачується Клієнтом на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро в розмірі та в термін визначений сторонами в Додатку №1 цього Договору.

Згідно Додатку №1 до Договору №1/02-23 від 05.02.2023 клієнт ОСОБА_1 зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню до - після прийняття судом рішення за позовом. 1.3. Розрахунок за фактично виконану роботу проводиться погодинно із розрахунку передбаченому в Додатку 31 до цього Договору».

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у розмірі 10000,00 грн., за правові послуги, які визначені в акті виконаних робі відповідно до договору №1/02-23 від 05.02.2023 про надання правової допомоги, а саме: 1) пункт 1.4.1 - вивчення практики, проведення аналізу перспектив вирішення справи - 1 година = 1000,00 грн. 2) пункт 1.4.4. - складання процесуальних документів - позов шрифтом Times New Roman, розмір шрифту 12, позов всього на 9 аркушах = 9000,00 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку із неспівмірністю зі складністю справи.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи те, що дана справа є справою незначної складності, стосувалася скасування постанови про адміністративне правопорушення про накладення на позивача штрафу в сумі 340 грн. та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін, заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн. не є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Велика Палата Верховного Суду вказала, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні, а й у разі вчинення інших дій за його межами. Такий висновок висвітлений у постанові від 17.10.2018 у справі № 301/1894/17.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однак суд не може погодитися з тим, що вказані витрати відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відтак, зважаючи на правову позицію, висловлену Верховним Судом в постановах від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16 та від 28 травня 2019 року у справі № 826/850/18 та враховуючи критерії достатність та розумності їхнього розміру, допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час, обсяг наданих ним робіт та послуг та доводи представника відповідача щодо неспівмірності розміру витрат на правову допомогу, суд вважає, що розмір витрат необхідно зменшити до 3000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 536,80 грн.

При цьому, суд не вбачає підстав для стягнення 25,00 грн. - комісії банку за сплату судового збору, оскільки відшкодування вказаних витрат не передбачено КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 92 Конституції України, ст.ст.7, 122, 251, 258, 268, 271, 276, 283, 284 КУпАП, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року № 1395, п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», статтями 5, 19, 20, 72, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.

Постанову від 31 січня 2023 року серії ЕАР № 6483192, винесену інспектором 1 батальйону 1 роти старшим лейтенантом Цікавюком Ігорем Миколайовичем про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі на ОСОБА_1 за ч. 1 ст.122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 340,00 грн. - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від 31 січня 2023 року серії ЕАР № 6483192.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646 адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Повний текст складений 01.06.2023.

Суддя: