Рішення № 111210861, 22.05.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1965/23

Справа №754/1447/23

РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

з участю секретаря судового засідання Рябенка В.О.

представника позивача Гапека Т.В.

відповідача і представника ОСОБА_2 , Левицької О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду з вимогою до відповідача ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що перебували у шлюбі, який згодом було розірвано. Від шлюбу мають спільного сина - ОСОБА_6 . Рішенням суду від 10 вересня 2021 року (яке постановою Київського апеляційного суду від 22.02.2022 залишено без змін) визначено місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 . Разом з тим, починаючи з грудня 2020 року малолітній ОСОБА_5 проживає разом з батьком. Не зважаючи на ту обставину, що син на момент перегляду вказаного судового рішення в апеляційному порядку вже проживав з батьком, суд постановив рішення про доцільність визначення місця проживання з матір`ю. Однак, позивач, як батько дитини переконаний, що син повинен проживати разом із ним, так як відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. На даний час, ОСОБА_5 є учнем 2-го класу, має багато друзів серед однолітків та однокласників, відвідує різні гуртки та розвиваючі заняття, натомість не проявляє жодного бажання спілкуватися з матір`ю. Позивач любить свого єдиного сина і має змогу забезпечити його всім необхідним. Слідкує за станом здоров`я сина, його розвитком, виховує та піклується про нього. З сином чудовий психологічний контакт, прив`язаність один до одного. Станом на день звернення до суду позивач не має наміру перешкоджати відповідачу ОСОБА_2 в здійсненні її прав та обов`язків щодо спільної дитини, однак остання не проявляє жодного бажання спілкуватися з дитиною, брати участь у вихованні дитини. Враховуючи наведене, на даний час зміна місця проживання дитини може призвести до сильного емоційного стресу, розірванню сталих зв`язків з друзями, змусить дитину повторно адаптуватися в іншому шкільному колективі. Враховуючи вищевикладене, позивач просить позов задовольнити та змінити місце проживання сина, визначивши його місце проживання разом з батьком.

Скориставшись правом подачі відзиву, представником відповідача - адвокатом Левицькою О.Л. до суду надано відзив, в якому просить в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи тим, що 10.09.2021 ухвалено рішення, яким було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_2 22.02.2022 судом апеляційної інстанції рішення залишено без змін, яке набрало чинності, не було скасовано, однак не виконується, оскільки батько не повертає дитину. Таким чином, спір між тими ж сторонами та за той же предмет позову вже було вирішено та рішення набрало законної сили 22.02.2022. Дитина не проживає з нею не через небажання нею піклуватися про дитину, а через злісне невиконання позивачем, як батьком, рішення суду. Нею, як матір`ю подано до Піщанського районного суду Вінницької області позо про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Також повідомляє, що дитина ОСОБА_5 з народження і до кінця грудня 2020 року, тобто більше 5 років свого життя, проживав у м. Києві та до цього часу зареєстрований в м.Києві разом з матір`ю ОСОБА_2 . Вона не забороняла батьку ОСОБА_4 та його батькам спілкуватися з дитиною, однак він забрав дитину за графіком відвідування та не повернув на місце проживання, надіславши повідомлення, що дитина знаходиться з ним у Вінницькій області. При цьому на те, що дитини вирвана з оточення, до якого він звик, позивача не турбувало, зокрема його взагалі не турбувала думка та бажання дитини. Звертає увагу на те, що ніколи не надавала дозволу на те, щоб дитина проживала з батьком. Вона їздила у Вінницьку область, але позивач заборонив їй бачитись з дитиною, при цьому він та його родина поводяться агресивно. Вона позбавлена навіть можливості спілкуватися з дитиною телефоном, так як будь-яку розмову ОСОБА_4 контролює, у присутності дитини принижує та ображає її. Коли відповідач намагалася відвідати дитину в школі він не тільки напав на неї та спричинив тілесні ушкодження, а й нецензурно висловлювався у присутності інших дітей та вчителів. Також позивач без згоди відповідача зарахував дитину до школи, чим грубо порушив права відповідача, як матері дитини. Таким чином, відповідач штучно позбавлена позивачем можливості повноцінно виконувати свої батьківські обов`язки, але незважаючи на постійні погрози, образи та, навіть побої, намагається побачити та почути свою дитину, передати подарунки, в чому позивач їй також перешкоджає. ОСОБА_7 вважає, що такі дії позивача шкодять дитині, так як у такому токсичному середовищі дитина отримала вже психологічну травму, позбавлена можливості нормально розвиватися, відвідувати гуртки, так як у селі такої можливості немає.

Представником позивача - адвокатом Гапека Т.В. до суду надано відповідь на відзив, на обґрунтування якої вказує, що з викладеними у відзиві обставинами погодитись неможливо, враховуючи те, що підставами даного позову про зміну місця проживання дитини є те, що дитина на момент ухвалення рішення суду від 10.09.2021 вже проживала з батьком та сама дитина не має жодного бажання повертатися та проживати разом з матір`ю, при цьому відповідач всіма можливими способами перешкоджає встановленню дійсних обставин справи та забороняє як провести психологічне дослідження дитини так і опитати дитину. Щодо твердження відповідача про те, що дитина не проживає з матір`ю через злісне невиконання рішення суду позивачем, представник зазначає, що відповідач не повідомляє суду, що нею чинилися перешкоди у спілкування батька з сином, так як остання не лише забороняла сину спілкуватися з батьком в телефонному режимі, а й відмовляла ОСОБА_4 у зустрічах з дитиною, мотивуючи це причинами різного роду, а подеколи й без пояснення причин. Твердження ОСОБА_8 про те, що ніби то родина ОСОБА_4 негативно впливає на дитину, не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються жодним належними та допустимими доказами.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 лютого 2023 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09 березня 2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи - Службу у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Зобов`язано Службу у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області надат висновок щодо доцільності зміни місця проживання дитини.

Ухвалою суду від 04 травня 2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті в судове засідання.

В судових засіданнях позивач ОСОБА_4 та його представник - Гапека Т.В. позовні вимоги підтримали. Вказували на те, що відповідач чинила суттєві перешкоди у спілкуванні з сином та фактично позбавила ОСОБА_4 можливості бачити спільного сина, проводити разом час та бути присутнім в його житті, що призвело до того, що позивач забрав дитину до себе. Окрім того, сторона позивача акцентує увагу суду на те, що батько дитини, який діє виключно в інтересах дитини та намагається забезпечити дитині всі найкращі інтереси для його розвитку, не може всупереч волі дитини примусово відвезти дитину до матері і залишити її, оскільки такі дії можуть призвести до незворотних наслідків, які лише нашкодять психоемоційному стану дитини, що є недопустимим.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_3 вказували на те, що жодним чином не перешкоджала і не вчиняла перешкод у спілкуванні батька з дитиною. ОСОБА_4 поводився агресивно, неодноразово погрожував ОСОБА_2 фізичною розправою, в присутності дитини. Коли дитина відмовлялась йти з батьком гуляти, останній викликав поліцію, так як він вважав, що дитина зобов`язана з ним йти та її бажання не мають значення. Крім того, позивач до спілкування з дитиною не допускає та з метою позбавити ОСОБА_2 дитини використовує недосконалість чинного законодавства, подаючи нікчемні позови, щоб затягнути розгляд справи про вилучення в нього дитини. Зазначає також про те, що на момент розгляду справи, Піщанським районним судом Вінницької області 04 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено та ухвалено відібрати у батька дитини ОСОБА_4 малолітнього ОСОБА_5 та повернути дитину матері ОСОБА_2 за місцем її проживання. Піщанським районним судом винесено також рішення щодо відмови у позові батька про позбавлення батьківських прав матері. Рішення чинності не набули. Зокрема, зазначають про те, що рішення Деснянського раонного суду м. Києва про визначення місця проживання дитини з матір`ю, переглянуто в апеляйному порядку 22 лютого 2022 року, тобто за два дня до початку війни і можливості забрати вчасно належно завірене рішення не було. Просять у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Піщанської селищної ради Вінницької області в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та висновок, який просять врахувати при прийнятті рішення.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 28 серпня 2011 року перебували у шлюбі.

Рішенням Десняського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та Таранцем О.А. було розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

У відповідності з довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання /перебування фізичних осіб Деснянської РДА малолітній ОСОБА_5 з 13.10.2015 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.06.2020 № 421 визначено участь батька ОСОБА_4 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5 у формі спілкування з сином щовівторка та щоп`ятниці з 18-30 год. до 21-00 год., щосуботи з 10-00 год. до 20-00 год.

З висновку Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини від 23.02.2021 №103/1494/41/3 (протокол засідання Комісії №3 від 10.02.2021 року) вбачається, що Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року залишено без змін.

Згідно копії довідки школи І-ІІІ ступенів № 158 м. Києва, ОСОБА_4 зарахований до 1-Б класу середньої загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 158 м. Києва.

При цьому, згідно копії довідки, яка видана Комунальним закладом «Дмитрашківський ліцей» Піщанської селищної ради Вінницької області Тульчинського району, ОСОБА_4 навчається у 2 класі.

Як зазначено відповідачем ОСОБА_2 та не оспорюється позивачем ОСОБА_4 , у грудні 2020 року ОСОБА_4 забрав малолітнього ОСОБА_5 на постійне проживання за адресою: с. Дмитрашівка, Тульчинського району,Ввінницької області, при цьому дане питання з матір`ю дитини не узгоджувалося.

З того часу ОСОБА_4 не дає можливості ОСОБА_2 повноцінно приймати участь у вихованні сина, що підтверджується наступними документами: Актом обстеження умов проживання дитини від 29.12.2020; заявами ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Піщанської селищної ради від 16.12.2021, 17.12.2021, 21.12.2021, 26.01.2022, а також наданими письмовими поясненнями представника третьої особи - начальника служби у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Піщанської селищної ради № 16 від 24 березня 2023 року встановлено, що малолітній ОСОБА_4 після розлучення залишився проживати з матір`ю ОСОБА_2 . Участь батька ОСОБА_4 у вихованні сина була визначена розпорядженням Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації. У грудні 2020 року ОСОБА_4 без погодження з матір`ю ОСОБА_2 забрав малолітнього сина ОСОБА_5 до с. Дмитрашівка Тульчинського району Вінницької області та з того часу не дає можливості ОСОБА_2 повноцінно приймати участь у вихованні сина. Не маючи можливості забрати дитину, ОСОБА_2 звернулася з позовом до Піщанського районного суду Вінницької області про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання. Зважаючи на встановлені факти, комісія вирішила, вважати за доцільне при розгляді даної справи взяти за основу рішення суду від 10 вересня 2021 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім`ї або без адекватних засобів підтримки.

У відповідності до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).

За нормами ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Таким чином, суд при прийнятті рішення надає переваги та керується ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У своїй постанові від 16.01.2019 по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 передбачено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що спільне проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини, або зміни обставин, які б слугували підставою для зміни місця проживання дитини і що зміна місця проживання буде в інтересах дитини.

На думку суду, звернення ОСОБА_4 з позовом за таких обставин свідчить лише про його незгоду з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.09.2021, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що зміна місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому визначено місце проживання з матір`ю ОСОБА_2 , не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову про зміну місця проживання дитини з батьком.

Керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83,142, 189, 211, 258, 259,263, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 11, 27, 141, 157, 161 СК України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, Закон України «Про охорону дитинства» суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення складено 31.05.2023.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон