Рішення № 111190348, 30.05.2023, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4524/23

Провадження № 2/750/854/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Логвіної Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,

третя особа Державна казначейська служба України,

в с т а н о в и в:

03 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Обгрунтовано позов тим, що позивач з 01 жовтня 1996 року є пенсіонером органів внутрішніх справ України і позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 620/16752/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області» від 04.06.2021 № 33/45-394 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі вказаної довідки, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу проведено перерахунок пенсії. Сума доплати за період з 01.12.2019 склала більше 200000, однак зазначена сума позивачу виплачена не була. У зв`язку із тим, що відповідач не виконав судове рішення у справі № 620/16752/21, позивач звернувся із заявою про його примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Проте на даний час судове рішення ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконане. Факт неправомірної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області встановлено судовим рішенням, а невиконання вказаного рішення завдало позивачу моральних страждань. Позивачу заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях через порушення його соціальних прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний розмір пенсійного забезпечення. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичного способу життя позивача, адже йому довелося неодноразово письмово звертатися до відповідача з метою реалізації свого права на підвищення розміру пенсії, а потім виконання рішення суду щодо отримання доплати до пенсії з 01 грудня 2019 року. Звичний спосіб життя був також порушений внаслідок необхідності звернення до суду за захистом свого права, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, визначено учасникам справи строк для подачі заяв по суті справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись, зокрема, на те, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди, причинного зв`язку між неналежним (на його думку) контролем за виконанням судового рішення та настанням тих негативних наслідків, про які вказує позивач. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було включено нараховані суми пенсії до реєстру судових рішень та поставлено у відповідну чергу на безпосередню виплату пенсії, а тому невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Таким чином, відсутня вина відповідача у завданні моральної шкоди.

Державна казначейська служба подала до суду пояснення, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не навів жодних суттєвих доказів в обґрунтування моральної шкоди та не надав її розрахунку, тому не зрозуміло з яких саме міркувань виходив позивач.

Дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 620/16752/21 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області» № 33/45-394 від 04.06.2021 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернігівській області» № 33/45-394 від 04.06.2021 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, та враховуючи раніше виплачені суми.

На виконання вказаного рішення суду ОСОБА_1 було видано виконавчий лист, який останній пред`явив для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Як зазначає позивач сума доплати за період з 01.12.2019 складає більше 200000 грн., однак виплата коштів на час розгляду справи судом не здійснена.

Позивач є людиною з інвалідністю, має ряд хронічних захворювань, що підтверджується виписками з медичної картки (а.с. 7,8,9).

Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18ЦПКУкраїни однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Згідно ст.129-1КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.

За статтею 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частинипершої статті1167Цивільного кодексуУкраїни моральнашкода,завдана фізичнійабо юридичнійособі неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю,відшкодовується особою,яка їїзавдала,за наявностіїї вини,крім випадків,встановлених частиноюдругою цієїстатті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно.

Відповідно до ст.1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Пунктом 3Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» передбачено,що підморальною шкодоюслід розумітивтрати немайновогохарактеру внаслідокморальних чифізичних страждань,або іншихнегативних явищ,заподіяних фізичнійчи юридичнійособі незаконнимидіями абобездіяльністю іншихосіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того,у пункті5Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» роз`яснено,що відповіднодо загальнихпідстав цивільно-правовоївідповідальності обов`язковомуз`ясуванню привирішенні спорупро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди підлягають:наявність такоїшкоди,протиправність діянняїї заподіювача,наявність причинногозв`язку міжшкодою іпротиправним діяннямзаподіювача тавини останньогов їїзаподіянні.Суд,зокрема,повинен з`ясувати,чим підтверджуєтьсяфакт заподіянняпозивачеві моральнихчи фізичнихстраждань абовтрат немайновогохарактеру,за якихобставин чиякими діями(бездіяльністю)вони заподіяні,в якійгрошовій сумічи вякій матеріальнійформі позивачоцінює заподіянуйому шкодута зчого вінпри цьомувиходить,а такожінші обставини,що маютьзначення длявирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

Також, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Окрім цього, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути предявлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Суд вважає доведеним факт заподіяння Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації. Протиправність бездіяльності відповідача встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 620/16752/21, яке набрало законної сили.

Посилання відповідача на те, що позивач не довів факту завдання йому моральної шкоди, суперечить наявним у справі та описаним вище обставинам.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить, зокрема, з характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, а також враховує вимушені зміни в життєвих стосунках, тому керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважає, що позов підлягає задоволенню.

При цьому, слід зазначити, що згідно зі статтею 2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У таких випадках державу представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 759/7630/20, зокрема, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).

А тому, на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду саме з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів; ідентифікаційний код юридичної особи - 21390940) про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000грн.(п`ятьтисяч грн.) на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя