Рішення № 111184148, 30.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023Справа № 910/3353/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Національного університету "Києво-Могилянська Академія"

вул. Г. Сковороди, 2, м. Київ, 04070

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Лайт"

вул. Єфремова 84/1Б, м. Львів, 79044

про стягнення 140 032,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Національний університет "Києво-Могилянська Академія" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Лайт" (далі-відповідач) про стягнення 140 032,72 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3353/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення №0105493949671 повернуто до суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/3353/23 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

29.06.2021 між Національним університетом «Києво-Могилянська академія» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм Лайт» (виконавець) укладено договір № 96 (далі - Договір).

Відповідно до :п. 1.1 Договору відповідач зобов`язався у 2021 році поставити бензин А- 91 (у талонах), А-95 (у талонах) (далі - товар), а замовник прийняти й оплатити такий товар. Найменування та кількості товару визначена сторонами у Специфікації, що є Додатком № 1 до Договору.

У відповідності до іт. 3.1 Договору загальна ціна Договору становить 80775 гри. ПДВ 16155 гри, а разом 96930 гри. У Специфікації до Договору сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, що підлягає передачі НаУКМА, а саме: бензин А-92 у кількості 300 л на суму 8028 гри (з ПДВ); бензин А-95 у кількості 3300 л на суму 88902 гри (з ПДВ).

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати протягом 10 робочих днів з .моменту поставки товару в асортименті та за кількістю, визначеними НаУКМА на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури. Оплата здійснюється шляхом перерахування НаУКМА коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

За п. 5.1 Договору відповідач або його представник (за довіреністю) особисто здійснює поставку товару у місце поставки: м. Київ, вул. Сковороди, 2, склад НаУКМА.

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Договору датою поставки товару є дата передачі товару у власність НаУКМА у місці поставки, ця дата вказується у видаткових накладних на отримання товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його укладення сторонами і діє до 31.12.2021. але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до Акту приймання-передачі талонів на пальне від 01.07.2021 відповідач передав НаУКМА талони у кількості 80 штук по 10 л, з них бензин А-95 - 50 шт., А-92 - 30 шт,, а НаУКМА перерахував на рахунок відповідача: платіжним дорученнями від 06.07,2021 № 252 на підставі видаткової накладної від 01.07.2021 № 362 - 75432 грн з ПДВ, за бензин А-95 у кількості 50 шт. по 26,94 грн/л за 2800 л.; платіжним дорученнями від 06.07.2021 № 706 на підставі видаткової накладної від 01.07.2021 № 363 - 21498 грн з ГІДВ. за бензин А-92 у кількості 30 шт. по 26,76 грн/л за 300 л, бензин А-95 у кількості 50 шт. по 26,94 грн/л за 500 л.

Як вказує Позивач, товар НаУКМА отримує в момент фактичної заправки автомобілів на автозаправних станціях (АЗС). Видача товару здійснюється шляхом заправки транспортних засобів НаУКМА на автозаправних станціях (АЗС) по факту пред`явлення уповноваженими особами НаУКМА талонів на товар. Талони на відпуск товару видаються як свідчення зобов`язання видати НаУКМА певну кількість товару певної марки. Видача товару здійснюється на АЗС, перелік яких визначено у Технічному завданні.

За твердженням Позивача, котре належним та допустимими доказами не спростоване Відповідачем, факт підписання сторонами видаткових накладних не свідчив про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджував факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару у майбутньому.

Талон являє собою емітований НаУКМА документ відповідної форми, одноразового використання, що посвідчує право НаУКМА та/або уповноваженого ним користувача на одержання певної кількості та певної марки нафтопродукту на АЗС.

Так позивачем здійснена на користь відповідача попередня оплата за Договором в сумі 96 930 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученнями від 06.07,2021 № 252 на підставі видаткової накладної від 01.07.2021 № 362 - 75432 грн з ПДВ, за бензин А-95 у кількості 50 шт. по 26,94 грн/л за 2800 л.; платіжним дорученнями від 06.07.2021 № 706 на підставі видаткової накладної від 01.07.2021 № 363 - 21498 грн з ГІДВ. за бензин А-92 у кількості 30 шт. по 26,76 грн/л за 300 л, бензин А-95 у кількості 50 шт. по 26,94 грн/л за 500 л.

Проте, НаУКМА на автозаправних станціях «WOG» за адресами: вул. Набережно-Лугова, 8, вул. Заводська, 72, Подільського району м. Києва, видано лише частину пального: 150 л бензину А-95 на суму 3367.50 грн, ГІДВ 673,5 гри, а разом 4041 грн. Неотовареними лишись талони загалом на суму 92889,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на момент звернення до суду, відповідач так і не передав Товар Покупцю за Договором, суму попередньої оплати так і не повернув.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки товару, відтак, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання зобов`язання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вже встановлено судом вище, відповідач допустив істотне порушення умов Договору, та не здійснив поставку товару, що є істотною умовою такого Договору, чим позбавив позивача можливості отримати результат договірних правовідносин сторін.

Доказів поставки товару (підписаного акту прийому передачі), або відмови позивача від прийняття обладнання або повернення суми попередньої оплати матеріали справи не містять. вказане відповідачем не заперечується.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивачем оплачено талони на пальне в кількості 80 штук на суму 96930,00 грн, однак бензин був відпущений тільки по 14 талонах (150 л) на суму 4041,00 грн. На суму 92889,00 грн бензин на користь позивача відпущено так і не було.

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 92889,00 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів відпуску бензину за талонами на вказану суму або повернення грошових коштів позивачу, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимог про стягнення із відповідача неустойки у вигляді пені у розмірі 8018,99 грн., штрафу у розмірі 6502,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 28637,18 грн. та 3% річних у розмірі 3985,32 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань відповідачем при закупівлі за бюджетні кошти сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Оскільки відповідач не виконав своє зобов`язання з поставки товару у строк, встановлений Договором, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені у розмірі 8018,99 грн., штрафу у розмірі 6502,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 28637,18 грн. та 3% річних у розмірі 3985,32 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайм Лайт" (вул. Єфремова 84/1Б, м. Львів, 79044; ідентифікаційний код 42151468) на користь Національного університету "Києво-Могилянська Академія" (вул. Г. Сковороди, 2, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 16459396) заборгованості у розмір 92889,00 грн., пені у розмірі 8018,99 грн., штрафу у розмірі 6502,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 28 637,18 грн., 3% річних у розмірі 3985,32 грн та 2684,00 грн. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов