Рішення № 111183523, 30.05.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023м. ДніпроСправа № 904/1189/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (Дніпропетровська обл, м. Кривий Ріг)

до ОСОБА_1 (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії в загальному розмірі 11107,81грн, з якої: 5983,91грн основного боргу, 278,01грн 3% річних, 2623,98грн пені, 1803,04грн інфляційних витрат, 418,87грн штрафу. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу теплової енергії №1805 від 22.11.2017 в частині своєчасної та повної оплати вартості спожитої теплової енергії за період з лютого 2021 року по жовтень 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2023 позовну заяву Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" залишено без руху на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

20.03.2023 до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до змісту якої позивачем надано докази сплати судового збору, а саме: платіжний документ №11040 від 13.12.2022 про сплату судового збору в розмірі 248,10грн, та усунуто недоліки.

Відповідно до позовної заяви відповідачем у складі учасників справи визначено фізичну особу - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2022 зобов`язано Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області у строк протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду надати інформацію та надіслати на адресу Господарського суду Дніпропетровської області у паперовій формі:

- інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (відома суду адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

30.03.2023 до канцелярії суду надійшов лист про надання інформації від Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області - Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції. В листі зазначено, що громадянин ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

25.04.2023 відповідач подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву в якому визнає позовні вимоги в частині основної заборгованості та просить відмовити в позові в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені та штрафу.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відповідачем сплачений основний борг у сумі 5983,91грн, на підтвердження чого надав дублікат квитанції. Щодо стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені та штрафу заперечує проти позивних вимог в цій частині посилаючись на настання форс-мажорних обставин у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, що унеможливило своєчасно сплатити наявну заборгованість. Вважає, що позивачем здійснюється неправомірне нарахування пені та інших штрафних санкцій, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

08.05.2023 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 5983,91грн. На підтвердження відсутності заборгованості відповідача за теплову енергію надав довідку стосовно показників заборгованості станом на 03.05.2023.

Також, 08.05.2023 до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені та штрафу.

В своїх поясненнях щодо наведених у відзиві заперечень зазначає, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022, є необґрунтованим, оскільки вона не містить жодних положень щодо можливості застосування її умов до правовідносин за спожиту теплову енергію суб`єктом господарської діяльності.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

22.11.2017 між Публічним акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" (далі теплопостачальна організація-продавець) та Фізичною особою-підприємцем Середа Сергієм Анатолійовичем (далі споживач-покупець) укладений договір №1805 купівлі-продажу теплової енергії (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов`язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Сторони зобов`язуються керуватись цим договором, чинним законодавством України та зокрема, наступними нормативно-правовими актами: Закон України "Про теплопостачання", Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Закон України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правила технічної експлуатації електричних станцій і мереж ГКД 34-20.507-2003, Правила технічної експлуатації теплових установок і мереж №71 від 14.02.2007, Правила користування тепловою енергією, затверджені Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007, рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу-покупцю в обсягах, визначених в додатку №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального періоду; гаряче водопостачання протягом року (за наявності виділеного об`єму природного газу).

За умовами пункту 4.2.5 договору теплопостачальна організація-продавець має право виписувати рахунки та акти передачі-прийняття теплової енергії споживачеві-покупцю для оплати спожитої ним теплової енергії у звітному періоді не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а також направляти акти передачі-прийняття теплової енергії, які підтверджують обсяг отриманої теплової енергії та які повинні бути повернуті споживачем-покупцем в підписаному, зі своєї сторони, вигляді теплопостачальній організації-продавцю до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно із дислокацією об`єктів до договору №1805 від 22.11.2017 (Додаток №3) послуга з постачання теплової енергії надається за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Едуарда Фукса, буд. 4 прим. 1, 2. Відповідач є власником вказаних приміщень, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом (а.с. 18, 19 том 1).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до встановлених тарифів, встановлених згідно з чинним законодавством України. Тариф на теплову енергію для категорії споживачів "інші" з 24.02.2017 встановлюється в розмірі 1935,49грн за 1Гкал з ПДВ (п. 6.1 договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).

Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України (п.6.3 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31.12.2018, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Договір припиняє свою дію у випадках закінчення строку, на який він був укладений, взаємної згоди Сторін про його припинення, прийняття відповідного рішення Господарським судом, ліквідації однієї із Сторін (п. 10.1 договору).

Припинення дії договору не звільняє споживача-покупця від обов`язку повної сплати за спожиту теплову енергію (п. 10.2 договору).

Відповідно до п. 10.3 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку. При цьому, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №1805 купівлі-продажу теплової енергії від 22.11.2017 був чинним протягом відповідного періоду.

В матеріалах справи наявні:

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 16.09.2020 №466 "Про початок опалювального сезону 2020 - 2021 років" (а.с. 23 том 1);

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 17.03.2021 №119 "Про закінчення опалювального сезону 2020 - 2021 років" (а.с. 24 том 1);

- рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 22.09.2021 №490 "Про початок опалювального сезону 2021 - 2022 років" (а.с. 25 том 1);

- акт від 30.10.2020 про подачу теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 4 (а.с. 26 том 1);

- акт від 14.04.2021 про припинення подачі теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 4 (а.с. 26 том 1);

- акт від 26.10.2021 про подачу теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 4 (а.с. 27 том 1);

- акт від 01.04.2021 про припинення подачі теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою вул. Едуарда Фукса, 4 (а.с. 27 том 1).

Позивачем у період з лютого 2021 року по квітень 2021 року та у жовтні 2021 року здійснювалось постачання теплової енергії на загальну суму 8888,69грн, на підтвердження чого позивач надав копії актів приймання-передачі теплової енергії (надання послуг):

- за лютий 2021 року акт №2094 від 28.02.2021, згідно якого поставлено 2Гкал теплової енергії на суму 4006,82грн;

- за березень 2021 року акт №3304 від 31.03.2021, згідно якого поставлено 1,38Гкал теплової енергії на суму 2764,70грн;

- за квітень 2021 року акт №4450 від 30.04.2021, згідно якого поставлено 0,71Гкал теплової енергії на суму 1422,42грн;

- за жовтень 2021 року акт №5991 від 29.11.2021, згідно якого поставлено 0,13Гкал теплової енергії на суму 694,75грн (а.с. 21, 22 том 1).

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг, акти підписані з боку споживача без заперечень. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про наявність згоди із зазначеними у вказаних актах відомостями. Доказів іншого матеріали справи не містять та відповідачем суду не повідомлені.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність Фізичної особи-підприємця Середи Сергія Анатолійовича припинена 16.02.2022, про що внесено запис за №2002270060005025665.

Позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача 07.03.2023, про що свідчить відтиск штампу вхідної кореспонденції Господарського суду Дніпропетровської області на першому аркуші позовної заяви.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах були відкриті у господарському суді до настання таких обставин. Крім того, у разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постановах від 14.03.2018 у справі № 593/793/14-ц та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 роз`яснила наступне: "З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18).

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що спір між сторонами виник щодо господарської діяльності між суб`єктами господарювання Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та ОСОБА_1 з виконання ними договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №1805 від 22.11.2017, то даний спір відноситься до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін.

Як зазначає позивач та підтверджується, наданими ним платіжним дорученням №68034987.1 від 03.09.2021, довідкою №6 від 02.12.2022 про відображення оплати в регістрах бухгалтерського обліку та детальним розрахунком станом на 30.11.2022 (а.с. 28-30 том 1), відповідач здійснив часткову оплату, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у загальній сумі 5983,91грн.

Наявна заборгованість у сумі 5983,91грн і стала причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з лютого по квітень та за жовтень 2021 року у загальному розмірі 11107,81грн, з якої: 5983,91грн основного боргу, 278,01грн 3% річних, 2623,98грн пені, 1803,04грн інфляційних витрат, 418,87грн штрафу.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факт поставки теплової енергії, строк оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та теплопостачальною організацією.

Однак, за умов теплопостачання однією стороною та отримання теплової енергії іншою стороною, у сторін фактично склалися договірні правовідносини.

Як вбачається, позивач, не порушуючи щорічні розпорядження Виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального сезону", здійснює теплопостачання у житловому будинку, в якому знаходяться нежитлове приміщення відповідача, отже, опалення до приміщення здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід`ємною частиною системи опалення вказаного будинку, що свідчить про те, що відповідач фактично отримує теплову енергію в належному йому приміщенні.

У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Слід зазначити, що відповідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання", зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб`єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.

Разом з цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Згідно з пунктом 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174 формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо. Тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності); інші споживачі. Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.

Критерії розмежування споживачів на певні категорії визначені Листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 № 2450/15/61-15 (далі - Лист).

Так, зі змісту зазначеного Листа вбачається, що згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники/користувачі житлового будинку, квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, за умови їх використання виключно для постійного проживання.

Щодо оплати комунальних послуг за тарифами "для бюджетних установ" зазначено, що відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для бюджетних установ" здійснюють такі установи, які підпадають під ознаки зазначеної вище статті 2 Бюджетного кодексу України та відповідають належній структурі ознаки, а підтвердженням статусу "бюджетна установа" може бути витяг з Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Щодо оплати комунальних послуг за тарифами для "інших споживачів" комунальних послуг зазначено, що всі інші особи, які не підпадають під зазначені вище категорії, здійснюють оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для "інших споживачів".

Таким чином, відповідач, який є власником нежитлових приміщень та фізичною особою - підприємцем, відноситься до категорії "інші споживачі" через неможливість віднесення останнього до першої та другої категорії споживачів.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з купівлі-продажу теплової енергії.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005, розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця наступного за місяцем споживання теплової енергії.

З урахуванням викладеного, строк оплати поставленої позивачем відповідачу теплової енергії за період з лютого по квітень та у жовтні 2021 року у загальній сумі 8888,69грн є таким, що настав:

22.03.2021 - за лютий 2021 року акт №2094 від 28.02.2021, згідно якого поставлено 2Гкал теплової енергії на суму 4006,82грн, прострочення з 23.03.2021;

20.04.2021 - за березень 2021 року акт №3304 від 31.03.2021, згідно якого поставлено 1,38Гкал теплової енергії на суму 2764,70грн, прострочення з 21.04.2021;

20.05.2021 - за квітень 2021 року акт №4450 від 30.04.2021, згідно якого поставлено 0,71Гкал теплової енергії на суму 1422,42грн, прострочення з 21.05.2021;

20.11.2021 - за жовтень 2021 року акт №5991 від 29.11.2021, згідно якого поставлено 0,13Гкал теплової енергії на суму 694,75грн, прострочення з 21.12.2021.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати за поставлену теплову енергію в сумі 5983,91грн слід визнати обґрунтованими.

Під час розгляду справи позивач звернувся із заявою про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 5983,91грн у зв`язку з оплатою відповідачем 21.04.2023.

Як свідчать наявні у справі докази, відповідач здійснив погашення основної заборгованості за поставлену теплову енергію за наведений період у сумі 5983,91грн, що підтверджується дублікатом квитанції №Р24А1109268369D4753 від 21.04.2023 та довідкою стосовно показників заборгованості станом на 03.05.2023 (а.с. 62, 67 том 1).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та в пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи дату звернення позивача з позовом (07.03.2023), суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про закриття провадження у справі та закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 5983,91грн у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 7.3 договору в розмірі 2623,98грн, 7% штрафу на підставі п. 7.3 договору у розмірі 418,87грн, 3% річних 278,01грн, інфляційні втрати 1803,04грн - ст. 625 ЦК України, відповідно до розрахунку (а.с. 32, 33 том 1).

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції передбачені договором.

Відповідно до пункту 7.3 договору за порушення строків оплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, у нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ за які допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.

Зі змісту цього пункту вбачається, що сторони в договорі не встановили конкретний розмір пені, а обмежили лише її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ (не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Таким чином, оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ є неправомірним. Тому в частині стягнення пені вимога позивача задоволенню не підлягає.

Позивачем заявлено до стягнення 7% штрафу на підставі п. 7.3 договору у розмірі 418,87грн.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 7% штрафу судом порушень не встановлено.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у сумі 1803,04грн за загальний період з квітня 2021 року по грудень 2022 року.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки.

За результатами здійсненого судом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог, загальна сума інфляційних втрат за період з квітня 2021 року по грудень 2022 року становить 2001,83грн.

Однак, враховуючи межі позовних вимог, задоволенню підлягають інфляційні втрати у сумі 1803,04грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних, які розраховані у сумі 278,01грн за загальний період з 21.03.2021 по 06.12.2022.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення ст.ст. 253, 254 ЦК України (невірно визначений початок строку виконання зобов`язань).

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 277,82грн за загальний період з 23.03.2021 по 06.12.2022, з яких:

- 56,52грн за період з 23.03.2021 по 06.12.2022 із заборгованості у сумі 1102,04грн за теплову енергію за лютий 2021 року акт №2094 від 28.02.2021;

- 135,21грн за період з 21.04.2021 по 06.12.2022 із заборгованості у сумі 2764,70грн за теплову енергію за березень 2021 року акт №3304 від 31.03.2021;

- 66,05грн за період з 21.05.2021 по 06.12.2022 із заборгованості у сумі 1422,42грн за теплову енергію за квітень 2021 року акт №4450 від 30.04.2021;

- 20,04грн за період з 21.12.2021 по 06.12.2022 із заборгованості у сумі 694,75грн за теплову енергію за жовтень 2021 року акт №5991 від 29.11.2021.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.

Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 2499,73грн, з яких: 1803,04грн інфляційні втрати, 277,82грн - 3% річних та 418,87грн 7% штрафу.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 1309,41грн (2499,73 х 2684,00/5123,90 = 1309,41).

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 11107,81грн, з якої: 5983,91грн основного боргу, 278,01грн 3% річних, 2623,98грн пені, 1803,04грн інфляційних витрат, 418,87грн штрафу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, ідентифікаційний код 00130850) 2499,73грн, з яких: 1803,04грн інфляційні втрати, 277,82грн - 3% річних, 418,87грн 7% штрафу та 1309,41грн витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 2623,98грн пені, 0,19грн 3% річних.

Закрити провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмета спору в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 5983,91грн основного боргу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 30.05.2023.

Суддя В.О. Татарчук