Рішення № 111160349, 26.05.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 травня 2023 р. Справа № 120/1639/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку із настанням 60-річного віку позивач звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Однак відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

З таким рішенням відповідача позивач не погоджується, а тому звернулася із позовом до суду.

Ухвалою суду від 27.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

14.03.2023 від представника Головного управління ПФУ в Запорізькій області надійшов відзив, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки у позивача відсутність необхідний страховий стаж. Крім того, вказує, що позовна вимога щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 16.10.1989 по 13.08.1993 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1978 30.09.1997 по 15.06.2000, з 10.09.2000 по 20.10.2002 не підлягає задоволенню, оскільки обчислення страхового стажу є повноваженнями відповідача, які реалізовуються виключно в процесі прийняття рішення про призначення (перерахунок) пенсії, та з урахуванням того, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

15.03.2023 від представника Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області, надійшов відзив, у якому останній вказує, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 19.09.2022 винесене Головним управлінням ПФУ у Рівненській області.

16.03.2023 від представника позивача надійшло клопотання, у якому адвокат просить суд залучити до участі у справі як третього відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.

Ухвалою суду від 17.03.2023 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області належним чином засвідчену копію рішення від 19.09.2022 №084350004735 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , вказавши яким органом воно було винесене, та копію заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії з доданими документами.

23.03.2023 на виконання ухвали суду про витребування доказів Головне управління ПФУ в Запорізькій області надало копії заяви позивача з доданими документами та рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову у призначенні пенсії.

Ухвалою суду від 11.04.2023 клопотання представника позивача про залучення третього відповідача задоволено. Залучено до участі у справі третього відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, відповідачу встановлено строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Своїм правом на подання відзиву Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не скористалося, ухвалу про залучення його як третього відповідача отримало, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 23.05.2023, згідно якої ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 14.04.2023.

Як зазначено у ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

12.09.2022 ОСОБА_1 звернулась через вебпортал до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою на призначення пенсії за віком. До заяви ОСОБА_1 додала свій паспорт громадянина України, РНОКПП, трудову книжку НОМЕР_1 від 14.12.1978, свідоцтво про шлюб, дишлом про навчання, атестат про навчання. На момент звернення до Пенсійного фонду України ОСОБА_1 виповнилося 60 років.

У порядку екстериторіальності заяву позивача та документи було розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та було прийнято рішення про відмову від 19.09.2022 №084350004735 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. За результатами розгляду документів, доданих до заяви страховий стаж становить 28 років 5 місяців 6 днів.

У рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 14.12.1978 року не зараховано періоди роботи з 30.09.1997 -15.06.2000 оскільки, після запису про звільнення відсутня печатка, що суперечить пункту 4.1 частини 4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Стаття 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає серед іншого, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, право на призначення пенсії мають особи, які досягли 60 років і за наявності страхового стажу та така призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Під час роботи позивача з 1997 року по 2000 рік діяли норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 30.09.1997 прийнята на посаду бухгалтера матеріального відділу ПП «Макс», 20.03.2000 переведена на посаду головного бухгалтера та 15.06.2000 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Так, судом встановлено, що період роботи позивача з 30.09.1997 по 15.06.2000 підтверджується записами у трудовій книжці.

Враховуючи наведене вище, суд вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, суд звертає увагу, що у супровідному листі від 20.01.2023 №842-744/Г-02/8-0800/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вказує, що позивачу, крім періоду з 30.09.1997 по 15.06.2000 (який визначений у рішенні від 19.09.2022 №084350004735), також не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 16.10.1989 по 13.08.1993 та з 10.09.2000 по 20.10.2002 оскільки після запису про звільнення відсутня печатка, що суперечить пункту 4.1 частини 4 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" №58 від 29.07.1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Крім того, періоди роботи з 2000 року не підтвердженні даними реєстру застрахованих осіб.

Не зарахування даних періодів трудового стажу також підтверджується відомостями з розрахунку стажу форми РС-право.

Щодо періоду роботи позивача з 16.10.1989 по 13.08.1993, то суд зазначає, що згідно трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 16.10.1989 прийнята по переводу поштаркою 3 кл. в ОС-З до Енергодарського міського вузла зв`язку та 13.08.1993 була звільнена за прогул без поважної причини відповідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відсутність печатки після запису про звільнення, не може бути підставою для не зарахування періоду роботи з 16.10.1989 по 13.08.1993 до страхового стажу позивача. Оцінка даної підстави для відмови була надана судом вище, з чого можна дійти висновку, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 10.09.2000 по 20.10.2002, оскільки періоди роботи з 2000 року не підтвердженні даними реєстру застрахованих осіб, то суд зазначає наступне.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 10.09.2000 прийнята на посаду головного бухгалтера Приватного підприємства торгове підприємства «Залив» та була звільнена 20.10.2002 за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КзПП України.

Суд зазначає, що оскільки відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 була найманим працівником на приватному підприємстві у період з 10.09.2000 по 20.10.2002, то обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок покладено на платника такого внеску й пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За приписами частин другої, десятої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції, чинній з 01.01.2004, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12 і 15 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Схожі за змістом приписи містяться й у частинах другій, одинадцятій і дванадцятій статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Аналіз вищенаведених приписів законодавства свідчить про те, що обов`язок сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.

Аналогічний висновок наведено й у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а(2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Враховуючи наявну правозастосовчу практику Верховного Суду, застрахована особа не може нести відповідальність за невиконання страхувальником своїх обов`язків стосовно сплати у повному обсязі внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (єдиного внеску) і за неподання ним відомостей про застраховану особу до системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а тому період роботи ОСОБА_1 з 10.09.2000 по 20.10.2002 протиправно не зараховано до страхового стажу.

Крім того, суд вважає за необхідне відмітити, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та Головне управління Пенсійного фондуУкраїни в Рівненській поверхово виконали свої обов`язки, зазначивши у супровідному листі від 20.01.2023 №842-744/Г-02/8-0800/23 та у рішенні від 19.09.2022 №084350004735 різні періоди, які не зараховані позивачу до страхового стажу, що створює для позивача ситуацію невизначеності щодо прийнятого рішення та обрання належного способу захисту.

Тому, з метою відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2023 позивачу відстрочено сплату судового збору за звернення до суду з позовом до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Водночас суд зауважує, що на користь держави підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав останнього. Відтак, судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. належить стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Отже, враховуючи, що ухвалою суду відстрочено позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, то судовий збір у розмірі 1073,60 грн (сума судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру) підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.09.2022 №084350004735 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.09.2022 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;; РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100);

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Гагаріна, 2-Б, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 20490012);

Відповідач 3: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 21084076).

СуддяВіятик Наталія Володимирівна