Рішення № 111133635, 25.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8104/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.21 р.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не призначення позивачу пенсії за віком автоматично;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення позивача із заявою за призначенням пенсії на вказаний ним банківський рахунок у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою суду від 14.06.2022 року: вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з тих підстав, по суті, що: призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа; системний аналіз норм дозволяє дійти висновку, що саме територіальній орган за місцем проживання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області був зобов`язаний здійснити автоматичне призначення позивачу пенсії, а не зробивши цього, призначити пенсію після звернення до нього позивача тощо.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, по суті, з підстав відповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, із зазначенням, зокрема, що: позивач 10.12.2021 звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058; до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 були додані паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне проживання у Німеччині та довідка про місце проживання без реєстрації в с. Лиманка Одеської області, видана Центром надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області; згідно програмного забезпечення документи для призначення пенсії ОСОБА_1 розглядались Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, по суті, з підстав відповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, із зазначенням, зокрема, що підстав для призначення пенсії позивачу без подання до Пенсійного фонду належних та необхідних документів для призначення пенсії, немає.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Позивач звернувся до Чорноморського об`єднаного управління ПФУ, Пенсійний фонд України Одеська область, з заявою від 10.12.2021 року про призначення йому пенсії за віком, у якій зазначив, зокрема, що пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати не призначалась, на сьогодні працює. (а.с.41-42)

Відповідно до розписки-повідомлення (а.с.43), заява та документи позивача прийнято 10.12.2021 року і зареєстровано за № 3252, та згідно з якою перелік документів, доданих до заяви (№ з/п / Назва документа / Кількість / № документа):

Обов`язкові документи:

1 Диплом (свідоцтво, атестат) про навчання / 2 / ЗВ № 030390, 751/1992

2 Довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру / 1

3 Документи про місце проживання (реєстрації) особи / 1 / 723

4 Заява про призначення/перерахунок пенсії / 1 / 3252

5 Інший документ (пасп. загр.) заява / 2 / FB299173

6 Трудова книжка або документи про стаж / 3 / АТ-ІІ № 8980512, НОМЕР_1 , АЕ № 580902.

Зазначена розписка-повідомлення підписана спеціалістом Сармабаюк Оленою Миколаївною.

Так у заяві від 10.12.2021 року, адресованій Заступнику начальника Овідіопольського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) (а.с.44), позивач: наполягав на прийнятті у нього заяви на призначення пенсії за віком при наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, із зазначенням, що в інші країни за призначенням пенсії не звертався та пенсію не отримує; просив винести рішення щодо призначення пенсії за віком згідно наданих ним документів, а також з урахуванням позиції Верховного Суду, згідно постанови від 1.10.2019 в справі № 804/3646/18.

Відповідно до змісту оскаржуваного позивачем Рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.2021 року (а.с.11), його прийнято з таких підстав:

Звернення гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.12.2021 на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розглянуто.

Встановлено:

Заявник працює.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) визначено, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 від 18 до 28 років.

До заяви для призначення пенсії доданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне проживання в Німеччині та довідка про місце проживання без реєстрації в с. Лиманка Одеської області видана Центром надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області.

Відповідно до п.п. 4 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно із п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії, повинна надати паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Відповідно до п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з реєстрацією місця проживання.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.21 р. та бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не призначення позивачу пенсії за віком автоматично, позивач звернувся до суду із вищенаведеними позовними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії (а.с.8-9, 12-21, 24зв.-29), зокрема:

- сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон позивача ОСОБА_1 , НОМЕР_3 , з відмітками (штампами): про постійне проживання в Німеччині; прийнятий на консульський облік Генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні;

- довідки Центру надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради про місце проживання від 29.11.2021 р., виданої позивачу про те, що він проживає, але місце проживання не зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- сторінок трудової книжки позивача, НОМЕР_4 , заповненої 01.10.2005 року;

- вкладиша в трудову книжку позивача, * НОМЕР_1 , заповненого 01.11.2003 року;

- сторінок дубліката трудової книжки позивача, НОМЕР_5 , заповненої 25.01.1987 року.

На виконання ухвали суду відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області надано копію пенсійної справи позивача (а.с.41-80), матеріали якої містять (крім вищезазначених), зокрема:

- довідку про присвоєння позивачу ідентифікаційного номера;

- дипломів позивача про освіту ЗВ № 030390, 751/1992.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV); Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).

І. Щодо позовних вимог в частині: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.21 р. слід зазначити таке.

Згідно зі змістом оскаржуваного рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.2021 року, його прийнято з таких підстав:

Звернення гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 10.12.2021 на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розглянуто.

Встановлено:

Заявник працює.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) визначено, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 від 18 до 28 років.

До заяви для призначення пенсії доданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про постійне проживання в Німеччині та довідка про місце проживання без реєстрації в с. Лиманка Одеської області видана Центром надання адміністративних послуг Таїровської селищної ради Одеської області.

Відповідно до п.п. 4 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Згідно із п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії, повинна надати паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Відповідно до п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з реєстрацією місця проживання.

Так, відповідно до застосованого відповідачем в оскаржуваному рішенні законодавства, зокрема, згідно зі ст. 26 Закону № 1058-IV, зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

Згідно з пп. 4 п. 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про місце проживання (реєстрації) особи.

Відповідно до абз. 1 п. 2.9 розділу ІІ Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються:

- паспорт громадянина України,

- довідка про реєстрацію місця проживання особи у випадках, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»,

- тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Наведена позиція неодноразово викладена (підтримана) Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах, зокрема, від 16.05.2023 року у справі № 640/18835/19, від 17.05.2023 року у справі № 620/5518/22, від 18 травня 2023 року у справах № 815/2654/18, № 640/18331/19 тощо.

Разом з тим, з встановлених судом обставин та наведених нормативно-правових вимог вбачається, зокрема, що:

- вимоги п. 2.22 розділу ІІ Порядку № 22-1 щодо документу, який приймається як такий, що засвідчує місце проживання особи, є альтернативними (паспорт громадянина України / довідка про реєстрацію місця проживання особи / тимчасове посвідчення громадянина України);

- оскаржуване рішення прийнято лише та виключно з фактичної підстави у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з реєстрацією місця проживання.

Проте, у рішенні не наведено жодних обґрунтувань (аналізу) наведених у ньому нормативно-правових вимог з фактичними обставинами позивача у спірних правовідносинах для здійснення безальтернативного висновку, по суті, щодо обов`язковості наявності у позивача в даному випадку паспорта громадянина України, як документу, що засвідчує його місце проживання.

При цьому, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо загальних вимог до актів індивідуальної дії, викладеною у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 380/5383/21 та яка неодноразово викладена в інших постановах Верховного Суду (справи № 822/1817/18, № 821/1173/17, № 1940/1950/18, № 805/3956/18-а тощо).

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до Додатку 1 до Порядку № 22-1 (пункт 1.1 розділу I) Заява про призначення/перерахунок пенсії / Розписка-повідомлення, зокрема у Розписці-повідомленні зазначається також Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії:

№ з/пНазва документаСтрок подання документа (дата)Дата подання документаПідписи ЗаявникаСпеціаліста123456Проте, як встановлено судом вище, відповідно до розписки-повідомлення, заява та документи позивача прийнято 10.12.2021 року і зареєстровано за № 3252, та у ній зазначений лише та виключно вищенаведений Перелік документів, доданих до заяви та не зазначено жодного документу, якого(-их) недостатньо для призначення пенсії.

Разом з тим, судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком від 10.12.2021 року позивачем доданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивача ОСОБА_1 , НОМЕР_3 , з відмітками (штампами): про постійне проживання в Німеччині; прийнятий на консульський облік Генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні.

Виходячи з встановлених судом обставин, при вирішенні справи по суті спірних правовідносин судом також враховано, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом № 1058-ІV та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20, від 12 грудня 2022 року у справі № 520/5668/19.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Тому, суд звертає увагу, що позивач, незалежно від його проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний призначити пенсію.

Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.

Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, яка має право на призначення пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20, від 12 грудня 2022 року у справі № 520/5668/19, від 4 липня 2022 року у справі № 380/22572/21.

Отже, відсутність (спірність) реєстрації місця проживання чи місця перебування особи на території України не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо).

На підставі встановлених судом обставин, вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та правових висновків Верховного Суду суд дійшов висновку, що позиція відповідачів зі спірних питань у зазначеній частині позовних вимог є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

ІІ. Щодо позовних вимог в частині: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не призначення позивачу пенсії за віком автоматично; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення позивача із заявою за призначенням пенсії на вказаний ним банківський рахунок у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, слід зазначити таке.

Відповідно до матеріалів справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 .

По-перше, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент досягнення позивачем 60-річного віку) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Отже, на момент досягнення позивачем 60-річного віку, зокрема призначення пенсії, згідно з вимогами Закону № 1058-IV, здійснювалось лише та виключно за відповідною заявою.

По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин з 10.06.2021 року) призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Відповідно до абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Абзацом 2 частини 1 статті 47 Закону № 1058 передбачено, що у разі якщо особа, якій пенсія за віком призначається автоматично (без звернення особи), протягом трьох місяців не повідомила територіальний орган Пенсійного фонду, у тому числі через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про обраний нею спосіб виплати пенсії вважається, що особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Отже, законодавчі вимоги, зокрема щодо здійснення призначення пенсії, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (починаючи з 10.06.2021 року) є альтернативними, а саме:

- за зверненням особи

або

автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з встановленими судом обставинами, в даному випадку спірні правовідносини щодо здійснення призначення пенсії виникли за зверненням позивача.

При цьому, відповідно до абз. 13 п. 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція позивача зі спірних питань у зазначеній частині позовних вимог є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи.

Додатково щодо похідних позовних вимог позивача зобов`язального характеру слід зазначити таке.

Як встановлено судом вище, відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як орган, що призначає пенсію, відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, із посиланням на п.п. 4 п. 2.1, п. 2.9, п. 2.22 Порядку № 22-1, лише та виключно у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з реєстрацією місця проживання, тобто з формальних підстав, та щодо якого судом здійснено висновок, зокрема, про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення тощо. При цьому в оскарженому рішенні також не зазначені обставини щодо наявності/відсутності підстав (фактичних і юридичних) щодо страхового стажу позивача.

Як наведено судом вище, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який прийняв заяву позивача про призначення пенсії, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно

Виходячи з встановлених судом обставин та висновків суду, зокрема, про те, що: оскаржуване рішення в частині підстави відмови позивачу у призначенні пенсії, а саме: у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з реєстрацією місця проживання не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, щодо його обґрунтованості та вмотивованості; пенсійний орган не досліджував підстави для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV (щодо наявності/відсутності підстав (фактичних і юридичних) щодо страхового стажу позивача), суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з дати звернення позивача із заявою за призначенням пенсії на вказаний ним банківський рахунок у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

З урахуванням встановлених обставин справи, в тому числі щодо органу, до якого позивачем подана заява про призначення пенсії, та здійснених на їх підставі висновків суду, належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 10.12.2021 року, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач у заяві, наданої судом у рішенні.

Наведена позиція суду узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 640/26198/19 тощо.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому, щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.2021 року прийняте відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому воно є протиправним та підлягає скасуванню;

- виходячи з висновків суду щодо протиправності оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії та підстав їх здійснення, на підставі ч. 2 ст. 9 та абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, права та інтереси позивача підлягають захисту в даному випадку у спосіб, який узгоджується із способом захисту прав позивача, встановленим у врахованій судом постанові Верховного Суду, а саме, шляхом: зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 10.12.2021 року, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач у заяві, наданої судом у рішенні;

- в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 09 червня 2022 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 1985,00 грн. (а.с.7)

Виходячи з вищенаведених висновків суду щодо заявлених позовних вимог, судом фактично задоволено одну основну вимогу позивача немайнового характеру та похідну від неї вимогу зобов`язального характеру, в інший, ніж заявлено позивачем спосіб.

Відповідно, стягненню з відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, щодо рішення якого судом здійснено висновок про його протиправність, за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; часу перевірки повідомлень про мінування будівлі суду; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, Волинська область, 43000; ідентифікаційний код юридичної особи: 13358826) та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення та визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії № 154750002275 від 14.12.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 10.12.2021 року, та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки питання, щодо якого звернувся позивач у заяві, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова