Рішення № 111128548, 09.05.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35759/21

Провадження № 2/761/3527/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Пилипчука І.І. ,

представника третьої особи - Максименка О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У жотвні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення.

У своїй позовній заяві просив суд скасувати рішення Київської міської ради №1553/1594 від 24 червня 2021 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки у Деснянському районі м. Києва від 01.03.2019 року №584», та стягнути на свою користь судові витрати.

Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що рішенням Київради № 136/6187 позивачу було передано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,3631 га для експлуатації та обслуговування торгівельного майданчику на АДРЕСА_1 .

В подальшому , Київською міською радою було прийняте рішення № 1553/1594 від 24 червня 2021 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки у Деснянському районі м. Києва від 1 березня 2019 року № 584.

Позивач вважає таке рішення незаконним та просить його скасувати, вважає, що ні саме рішення КМР не містить жодних належних та допустимих доказів використання позивачем земельної ділянки не за цільовим призначенням крім того вказане відповідачем не підтверджено жодним з трьох актів обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів та відсутні будь - які документи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з цього приводу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2021 року матеріали цивільної справи було передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 січня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Калька Д.О. про відвід судді Фролової І.В. від розгляду цивільної справи.

26 січня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, зі змісту якого вбачається, що представник повністю заперечує щодо задоволення позовних вимог.

24 лютого 2023 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позовної заяви, зі змісту яких вбачається, що представник повністю заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2023 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні, яке відбулося 09 травня 2023 року представником позивача було долучено письмові пояснення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив позов залишити без задоволення. Зазначив, що суб`єктом подання було підготовлено та передано на розгляд проект оскаржуваного рішення в межах наданих повноважень та з усіма обов`язковими додатками до проекту рішення. В свою чергу, Позивач разом із позовною заявою не надав доказів, які б свідчили про належне виконання умов Договору оренди №584, не надано доказів звернення із запитом до розпорядника інформації (до суб`єкта подання проекту оскаржуваного рішення), отже в цій частині позов є необґрунтованим.

Представник третьої особи у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала, просила позов залишити без задоволення. Зазначила, що Позивач зобов`язаний в силу положень вищенаведених нормативно- правових актів забезпечити належне використання Земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, в тому числі і належне використання Земельної ділянки будь-якими іншими особами, однак цього не забезпечив, що стало для КМР підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Рішенням Київської міської ради від 20 листопада 2018 року № 136/6187 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на АДРЕСА_1 » позивачу надано в оренду земельну ділянку на 5 років, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:012:0093для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на АДРЕСА_1 .

На підставі даного рішення КМР був укладений договір оренди земельної ділянки від 1 березня 2019 року зареєстрований 1 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. в реєстрі за № 584.

Приписами пункту 5.1 Договору зазначено про те, що на Земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням Земельної ділянки

Відповідно до пункту 8.4. договору оренди земельної ділянки від 01.03.2019, укладений між КМР Та Позивачем та зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин A.C. в реєстрі за № 584 (далі - Договір), орендар зобов`язаний використовувати Земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, дотримуватись правил благоустрою міста Києва, що затверджені рішенням КМР від 25.12.2008 № 1051/1051 (далі - Правила).

Згідно з положеннями пункту 11.4 Договору договір може бути припинений шляхом розірвання в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця в разі, коли орендар використовує Земельну ділянку способами, які суперечить екологічним нормам, не за цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 11.5 Договору договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених пунктами 5.1, 8.4 Договору.

Згідно з положеннями пункту 11.6 Договору розірвання договору здійснюється у встановленому законом порядку.

24 червня 2021 року Київською міською радою прийнято рішення № 1553/1594 «Про розірвання договори оренди земельної ділянки у Деснянському районі м. Києва від 1 березня 2019 року № 584.

У пояснювальній записці до рішення КМР про розірвання договору зазначено, що земельна ділянка передана позивачеві для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на АДРЕСА_1 , але на даній території відсутня будь - яка забудова призначена для торгівлі або іншої діяльності, пов`язаної з обслуговуванням торгівельного комплексу.

Також в записці зазначено, що з ініціативи ОСОБА_2 була здійснена вирубка зелених насаджень.

Внаслідок зазначеного, на даній території знаходяться осередки стихійної торгівлі, несанкціонована торгівля ускладнює пересування громадян тротуаром, призводить до засміченості та порушення санітарно - гігієнічних норм.

Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до частини третьої статті 32 Закону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства.

Так, умовами Договору оренди №584 Київська міська рада та Позивач погодили, зокрема, що Позивач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, своєчасно вносити орендну плату; у строки, встановлені чинним законодавством, звітувати перед контролюючим органом, визначеним податковим законодавством, за місцезнаходженням земельної ділянки про сплату орендної плати; дотримуватись правил благоустрою; питання сплати відновної вартості зелених насаджень або укладення охоронного договору на зелені насадження вирішувати відповідно до рішення Київської міської ради від 27.10.2011 №384/6600 (п. 8.4 Договору оренди №584).

Підпункт 8.4 договору оренди земельної ділянки кореспондується з положеннями ст. 35 Закону України «Про охорону земель», якою передбачено вимогу до орендаря, зокрема, забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Пунктом 11.5 Договору оренди №584 передбачено, що у разі невиконання Орендарем умов цього Договору та обов`язків передбачених п.п.5.1 та 8.4 Договір може бути достроково розірваний.

Пунктом 11.4 Договору оренди врегульовано питання припинення Договору шляхом розірвання. Так, договір може бути розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за рішенням суду, в порядку, встановленому законом;

- у разі необхідності використання земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством;

- в односторонньому порядку за ініціативою Орендодавця, із звільненням Орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли Орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (більше трьох місяців) несплати орендної плати, невикористання земельної ділянки для реконструкції об`єкта протягом трьох років підряд, здійснення без згоди Орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

За приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених кодексів, інших актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту пояснювальної записки та рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки жоден з документів не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставин невикористання позивачем земельної ділянки не за призначенням

Натомість, позивачем зроблено відповідні запити від 13 серпня 2021 року до Київської міської ради, Київськоі міської державної адміністрації, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР щодо надання доказів щодо вирубки ОСОБА_2 зелених насаджень; щодо надання доказів, які підтверджують відсутність забудови, призначеної для торгівлі, а також надати відповіді щодо порушення ОСОБА_2 санітарно - гігієнічних норм та норм благоустрою на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

Зокрема, листом - відповіддю Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Киівської міської ради від 19 серпня 2021 року № 077-4119 було зазначено, обстеження зелених насаджень на АДРЕСА_1 не проводилося, акт обстеження зелених насаджень не видавався.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації надав відповідь № 057-23371 від 27 серпня 2021 року про те, що докази порушення Сухарським санітарно - гігієнічних норм та норм благоустрою на вказаній земельній ділянці відсутні.

Пояснювальна записка до проекту рішення «Про розірвання договору оренди земельної ділянки» містить обставину , яка серед іншого стала підставою для розірвання договору оренди. Так, в ній зазначено, що на території відсутня будь - яка забудова, призначена для торгівлі або іншої діяльності, пов`язаної з обслуговуванням торгівельного комплексу.

Одночасно з цим суд зауважує, що актами обстеження орендованої земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів від 03 грудня 2019 року № 19-0815-03 від 06 листопада 2020 року № 20-0647 від 28 травня 2021 року № 21-0420-03, у графі «фактичне використання» зазначено «розташовано будівлі і споруди торгівельного призначення, у графі результати обстеження зазначено, що під час обстеження встановлено, що на земельній ділянці розташовано комплекс будівль та споруд торгівельного призначення.».

Щодо ініціативи ОСОБА_2 з приводу вирубки зелених насаджень., то матеріали пояснювальної записки не містять жодних посилань на належні та допустимі докази, що можуть підтверджувати факти «ініціативи ОСОБА_2 » щодо вирубки дерев, відсутні також і будь яка інформація щодо самого факту вирубки дерев, їх кількості тощо.

Крім того матеріали пояснювальної записки не містять посилань щодо причино - наслідкового зв`язку між вирубкою дерев та, як наслідку, процвітання осередків стихійної торгівлі, а також не зазначено підстав (норм, пункту договору тощо), за яких процвітання стихійної торгівлі на орендованій позивачем території є наслідком протиправної поведінки позивача.

Боротьба зі стихійною торгівлею не входить до повноважень позивача, а є виключною компетенцією виконавчого органу відповідача. Окрім того, відсутні будь які факти (постанови, протоколи, рішення суду тощо), які би встановлювали факт порушення позивачем Правил благоустрою м. Києва, санітарно-гігієнічних норм тощо.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) щорічно проводилось обстеження зазначеної земельної ділянки на предмет дотримання умов договору оренди від 01.03.2019 року зареєстрований в реєстрі за № 584 та рішення Київради №136/6187від 20 листопада 2018 року.

Вищезазначеними актами Департаментом підтверджено, що під час перевірки та обстеження земельної ділянки площею 0,3631 на АДРЕСА_1 жодних порушень норм чинного законодавства на предмет використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не виявлено.

Також вбачається, що відповідно до витягу з ДРРП про земельну ділянку (№ витягу 158141281) у графі «цільове призначення» зазначено «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу».

Цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, яке визначене документацією з землеустрою у встановленому законом порядку (ст. 1 Закону «Про землеустрій» від 22.05.2003р).

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Цільове призначення є однією із базових характеристик будь-якої земельної ділянки, яка визначає її правовий режим. Питанню цільового призначення землі присвячена велика кількість різноманітних досліджень правового характеру. Посилена увага зумовлена передовсім тим, що немає належного і однозначного законодавчого регулювання цього питання.

Цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження.

Відповідно до прямих приписів ст. 3, 8, 19 Конституції України Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3); сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1- 9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У постановах від 20.09.2018 у справі №521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У рішенні «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) від 09.01.2013 Європейський Суд з прав людини зазначив, що 169. вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Kopp v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II). 170. Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (C.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. та J.H. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.H. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).

Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 р. у справі «Рисовський проти України», Євпропейський Суд зауважив наступне: п. 70. Аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). ... п. 71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини процесуальні гарантії, визначені у ст. 6 стосовно справедливості, публічності та негайності, втрачають сенс за відсутності захисту передумов для дотримання цих гарантій, а саме - доступу до суду. Суд встановив це як невід`ємний аспект гарантій, визначених у ст. 6, посилаючись на принцип верховенства права та уникнення свавільної влади, які є основою більшої частини Конвенції

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Виходячи з того, що використання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,3631 га на АДРЕСА_1 не за цільовим призначенням не підтверджено жодним з трьох актів обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів та відсутні будь-які документи (висновки, протоколи ) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з цього приводу, вбачається, що Київською міською радою було безпідставно прийнято рішення № 1553/1594 від 24 червня 2021 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки у Деснянському районі міста Києва від 1 березня 2019 року № 584 підлягає скасуванню.

За таких підстав позов є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, в свою чергу, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі ст.ст. 525, 526, 626, 629, 792 ЦК України, а також Закону України «Про оренду землі», керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати рішення Київської міської ради №1553/1594 від 24 червня 2021 року «Про розірвання договору оренди земельної ділянки у Деснянському районі м. Києва від 01.03.2019 року №584».

Стягнути з Київської міської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Київська міська рада, адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141,

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32-а, код ЄДРПОУ 26199097.

Повний текст рішення виготовлений 15 травня 2023 року.

Суддя: