Рішення № 111117047, 05.05.2023, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5444/19

2/705/232/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Прокопенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Уманської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про визнання ОСОБА_2 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в саме квартирою АДРЕСА_1 , в обґрунтування зазначивши наступне.

Вона на підставі ордеру, з 1976 року проживає та зареєстрована у вищевказаній квартирі. Разом з нею у квартирі з 2004 року зареєстровані ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_4 , 2004 року народження, однак з 2008 року у цій квартирі вони фактично не проживають, участі в утриманні квартири не беруть.

На час звернення до суду з цим позовом ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_4 проживають за іншою адресою, а саме по АДРЕСА_2 . Оскільки ж вони зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , але фактично у ній не проживають з 2008 року, а також, у зв`язку з підвищенням тарифів, вона вимушена платити значно більші комунальні послуги, що для неї матеріально важко, оскільки вона має невеликі доходи.

На її законні вимоги знятися з місця реєстрації в добровільному порядку відповідач не реагує.

Відповідач не є родичкою позивача, а ОСОБА_3 є її онукою, тому, в розумінні ст.ст. 64, 156 ЖК Української РСР, вони не відносяться до членів її сім`ї.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

У зв`язку із зазначеним, вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втратили право користування квартирою, у якій вони зареєстровані, але не проживають тривалий час, внаслідок їх відсутності без поважних причин понад встановленого терміну, чим порушуються її права.

Просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, на адресу суду подала письмову заяву, у якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність, позовні вимоги підтримує, просить суд позов задовольнити та визнати ОСОБА_2 та її дочку ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Також просить суд взяти до уваги, що на цей час ОСОБА_3 досягла повноліття.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Уманської міської ради Калінчук А.М. в судове засідання не з`явилася, на адресу суду подала письмову заяву, у якій просить суд справу слухати у її відсутність, при винесенні рішення просить суд врахувати права та інтереси ОСОБА_3 , яка на момент подачі позову була неповнолітньою.

Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє відповідач, в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомляли, заяв про розгляд справи у її відсутність, на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Суд, врахувавши позицію позивача, представника заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо користування житлом, а саме квартирою, у якій на підставі ордеру з 1976 року проживає позивач, яка є квартиронаймачем.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно ч.1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім`ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім`ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Положеннями ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Реєстрація місця проживання хоча і не спричиняє за собою виникнення права користування житловим приміщенням, проте обмежує майнові інтереси наймача, пов`язані з правом користування ним, оплати житлово-комунальних послуг тощо.

Втрата права користування житловим приміщенням тягне за собою наслідки у вигляді скасування реєстраційного запису про реєстрацію фізичної особи за певним місцем проживання.

Судом враховується правова позиція, висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18, згідно якої статті 71 та 72 ЖК УРСР встановлюють загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, визначають судовий порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки.

Разом із тим вказані статті не передбачають обмеження кола осіб, наділених правом на звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, наймач, або член сім`ї наймача, не може бути обмежений у праві звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи законних інтересів, зокрема із позовом про визнання інших членів сім`ї наймача такими, що втратили право користування житлом з підстав передбачених статтями 71, 72 ЖК УРСР.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 22.12.1976 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою у паспорті громадянина України НОМЕР_1 , виданого Уманським МВ УМВС України в Черкаській області, а також довідкою КП Уманське РЕУ № 3. У вказаній довідці також зазначено, що крім ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , 1982 року народження, та ОСОБА_3 , 2004 року народження.

Крім того, факт реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_3 підтверджується повідомленням виконавчого комітету Уманської міської ради, наданого на запит суду, відміткою у паспорті НЕ 019775 громадянина України ОСОБА_2 та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 7113-2148514-2018, Уманського районного відділу УДМС України в Черкаській області.

При перевірці паспортного режиму, було встановлено, що ОСОБА_5 , 1980 року народження, ОСОБА_2 , 1982 року народження та ОСОБА_3 , 2004 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , але не проживають, про що було складено акт 09.02.2016 року, затверджений директором КП РЕУ № 3.

Також 07.11.2019 року було складено акт працівниками КП РЕУ № 3, який затверджено директором КП РЕУ № 3, та сусідами, що мешкають у будинку АДРЕСА_3 , згідно якого ОСОБА_2 , 1982 року народження, та ОСОБА_3 , 2004 року народження, зареєстровані, але не проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_6 , який проживає у квартирі АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_5 , ОСОБА_8 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_6 , датовані 04.11.2019 року та повторно поданих пояснень свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у січні 2023 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , з 2008 року.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки неповнолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом ч.2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Так, підстава, на якій місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 зареєстровано в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалась, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах.

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено факт тривалого, понад десять років, не проживання відповідача, матері неповнолітньої ОСОБА_3 , без поважних причин у квартирі АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що ОСОБА_3 за вказаною адресою зареєстрована, як неповнолітня особа за місцем реєстрації своєї матері.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожній особі окрім інших прав, гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» і такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо визнання дитини такою, що втратила право на користування житловим приміщенням обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Так, згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради про втрату ОСОБА_3 права користування жилим приміщенням, було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі ордеру із 1976 року проживає та зареєстрована у квартирі, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Разом з нею у квартирі з 2004 року зареєстровані ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі слів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 з 2008 року у цій квартирі фактично не проживають, про що підтверджують сусіди.

У відповідності до вимог Закону України «Про охорону дитинства» прописка дитини до 14 років може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків (разом з матір`ю чи батьком, або за їх спільною адресою). Згода власника житла на реєстрацію дитини не потрібна. Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у статті 11 визначено завдання Органів опіки та піклування, одне з яких: забезпечення вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей. Виходячи з вищевикладеного, на час подачі ОСОБА_1 позовної заяви до суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, орган опіки та піклування не зміг погодитися та надати дозвіл на зняття з реєстрації дитини, так як порушувалися права та інтереси ОСОБА_3 .

При цьому, враховуючи, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , набула повноліття, орган опіки та піклування прийшов до висновку про те, що вона може самостійно захищати свої житлові права та інтереси, а тому орган опіки та піклування не може виконувати свої функції.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК УРСР строки.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності особа зберігає намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання відповідача та її доньки, яка станом на час розгляду справи досягла повноліття, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що відповідачі тривалий час не проживають у жилому приміщенні без поважних причин, не ведуть нарівні з позивачем спільне господарство та не приймають участі в утриманні даного житла, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати судового збору але позивач під час розгляду справи питання про стягнення судових витрат не ставила.

Керуючись ст. ст. 9, 61, 64, 71, 72, 156 ЖК України, ст. ст. 29, 242, 379 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Уманської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Р. В. Піньковський