Рішення № 111105689, 25.05.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2023 року № 520/7410/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Студентська, буд. 5/4, м. Харків, 61024) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023, ВП№36708856;

- зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) скласти та направити подання про повернення помилково перерахованого на підставі постанови Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023 ВП№36708856, виконавчого збору до Державної казначейської служби України з метою подальшого розподілу стягнутих грошових коштів, відповідно до вимог Розділу VI Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що постанова Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023, ВП№36708856, на думку позивача є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач, Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця від 22.02.2013 року відкрито виконавче провадження №36708856 за виконавчим листом №2/2018/988/2012/08 виданим 01.11.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором суму в розмірі 677786,47 грн. Повідомлено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

02.03.2023 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП№36708856 з ОСОБА_1 у розмірі 67778,64 грн.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернулась з даним позовом до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (22.02.2013 року).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом..

Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розд. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Разом з тим, виконавче провадження №36708856 відкрито 22.02.2013 року (тобто за правилами Закону № 606-XIV, в редакції, які діяли на той час).

Так, до 05 жовтня 2016 року правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження», а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята відповідачем 02.03.2023 року (за правилами Закону № 1404-VIII, чинного на дату її ухвалення).

Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.

За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону № 606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час).

Буквальний аналіз положень статті 27 Закону № 1404-VIII у зіставленні з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV враховуючи обставини цієї справи дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом.

Тобто, в цій справі законом, який діяв на час відкриття виконавчих проваджень, є Закон № 606-XIV, а з уваги на зміст його статті 28 (в редакції, чинній на 22.02.2013) розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №640/7697/21.

Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.

Верховний Суд в постанові від 11 серпня 2022 року по справі № 640/23271/21 стосовно посилань позивача, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості, зазначив, що відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Крім того, частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Разом з тим, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 28 серпня 2018 року) зменшували відповідальність боржника в порівнянні з нормами Закону №606-XIV, який був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (22.02.2013 року) та Закону № 1404-VIII, що врегулювали питання виконавчого збору, які були чинними з 28 серпня 2018 року, оскільки редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена.

Отже, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 02.03.2023 ВП №36708856 винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження", прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 11 серпня 2022 року по справі № 640/23271/21 та від 19 січня 2022 року у справі №640/7697/21.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 287, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (вул. Студентська, буд. 5/4, м. Харків, 61024) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.