Рішення № 111105519, 22.05.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/82/23

22 травня 2023 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Паряк Тетяни Дмитрівни

позивача ОСОБА_1

представника позивача Дядик Я.Б.

представника відповідача Кулініч Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про стягнення середнього заробітку за порушення строків виплати належних звільненому працівникові сум, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області (далі - відповідач), в якому просить:

стягнути з Заводської селищної ради в користь ОСОБА_1 середній заробіток за порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 200 000 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.08.1997 позивач була обрана на посаду секретаря Виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради, яку обіймала до 27.11.2020.

27 листопада 2020 року Рішенням сесії Заводської селищної ради VIII скликання від 27.11.2020 року № 3 Позивача було звільнено з займаної посади згідно п.п.4 п. 2 Розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" від 16.04.2020.

Однак, в день звільнення відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані нею дні щорічної основної та додаткової відпустки.

За захистом порушених прав позивачка звернулась до суду і рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року її позов задоволено частково. Стягнуто з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в розмірі 10 885 грн. 59 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскільки, з вини відповідача їй вчасно не виплатили належні суми, просить стягнути на її користь середній заробіток за порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 200 000 грн. з врахуванням позиції Великої Палати Верховного суду щодо розумності.

Ухвалою суду від 13.01.2023, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

06.02.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить закрити провадження у даній справі, оскільки є рішення суду між тими ж сторонами, з тих же підстав і про той самий предмет.

Ухвалою суду від 13.02.2023 розгляд справи призначено у судове засідання на 06.03.23 р. о 10:00 год..

06.03.2023 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням на території м. Тернополя повітряної тривоги. Розгляд справи відкладено на 13 березня 2023 р. о 11:30 год.

Ухвалою суду від 13.03.2023 розгляд справи відкладено на 24 квітня 2023 року о 11:30 год. у зв`язку із відсутністю технічної можливості проведення судового засідання в режимі відео конференції за клопотанням позивача.

24.04.2023 в судовому засіданні, яке відбулось в режимі відео конференції суд розпочав розгляд справи і відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній справі, оскільки є рішення суду між тими ж сторонами, з тих же підстав і про той самий предмет. По даній справі оголошено перерву до 09 травня 2023 року 11:00 год..

09 травня 2023 року в судовому засіданні, оголошено перерву до 22 травня 2023 року для надання представником відповідача додаткових доказів.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

06.08.1997 позивач була обрана на посаду секретаря Виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради.

27 листопада 2020 року рішенням сесії Заводської селищної ради VIII скликання від 27.11.2020 року № 3 Позивача було звільнено з займаної посади згідно п.п.4 п. 2 Розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" від 16.04.2020.

Судом встановлено, що позивач є матір`ю двох дітей 24.06.1993 та 26.03.1995 років народження (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.07.1993, серії НОМЕР_2 від 06.04.1995).

У зв`язку із тим, що у день звільнення відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані нею дні щорічної основної та додаткової відпустки, позивач звернулася до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року її позов задоволено частково. Стягнуто з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в розмірі 10 885 грн. 59 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З вини відповідача позивачці вчасно не виплатили належні суми, просить стягнути на її користь середній заробіток за порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 200 000 грн. з врахуванням позиції Великої Палати Верховного суду щодо розумності, оскільки станом на 15.12.2022 року фактично їй належить до виплати 1 210 850 грн. 89 коп. компенсації за несвоєчасну виплату.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон України №504/96-ВР).

Відповідно до ст. 2 Закону України №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Статтею 4 Закону України №504/96-ВР установлюються види відпусток, зокрема, основна відпустка, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (серед них і додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи).

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 6 Закону України №504/96-ВР).

Одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Частиною 1 ст. 83 КЗпПУ передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.

З даною нормою кореспондує і ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або, повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ст.19 Закону України №504/96-ВР).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами на момент звільнення позивача, нею не було використано 146 днів основної відпустки та 67 днів додаткової відпустки працівникам які мають дітей.

Оскільки при звільненні позивачки відповідач не виплатив належні їй суми вона звернулась з позовом до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року її позов задоволено частково. Стягнуто з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в розмірі 10 885 грн. 59 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд з підстав, що на момент розгляду справи остаточний розрахунок з ОСОБА_1 ще не був проведений вважав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року, залине без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 року набрало законної сили та виконано відповідачем.

ОСОБА_1 просить стягнути на її користь середній заробіток за порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 200 000 грн..

Позивач 06.08.1997 була обрана на посаду секретаря Виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради, яку обіймала з 06.08.1997р. по 23.04.1998 р., з 22.04.2002 р. по 20.04.2006 р., з 20.04.2006 р. по 19.11.2010 р., та 19.11.2010 р. по 24.11.2015 р..

Відповідно її середній заробіток за ці періоди, відповідно до довідок виконкому Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області становив:

- з 06.08.1997р. по 23.04.1998 р. (3,78 грн. середньоденний та 77,57 грн. середньомісячний);

- з 22.04.2002 р. по 20.04.2006 р. (31,00 грн. середньоденний та 650,95 грн. середньомісячний);

- з 20.04.2006 р. по 19.11.2010 р. (110,33 грн. середньоденний та 2 372,10 грн. середньомісячний);

- з 19.11.2010 р. по 24.11.2015 р. (196,62 грн. середньоденний та 4 129,06 грн. середньомісячний).

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування" 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон України № 280/97-ВР).

Секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови.

Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради (ч.1 та ч.4 ст.50 Закону України № 280/97-ВР).

Повноваження депутата ради починаються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання (ч.1 ст.49 Закону України № 280/97-ВР).

Отже, з наведеного вбачається, що повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради закінчуються одночасно із закінченням їх депутатських повноважень в день першої сесії ради нового скликання.

Статтею 141 Конституції України визначено, що строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п`ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

З наведеного слідує, що законодавцем чітко визначений строк дії повноважень депутата та секретаря відповідної ради (крім випадків дострокового припинення, що передбачено законом), перебіг якого починається з моменту офіційного оголошення виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання.

Відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19.10.2020 №3512-06/63256-09 повноваження секретаря ради закінчуються в день закінчення строку повноважень ради, якою його було обрано на посаду. Це у свою чергу відбувається у день набуття повноважень радою нового скликання. У такому разі секретар ради звільняється з посади у зв`язку із закінченням строку повноважень ради.

Таким чином позивач обіймала посаду секретаря Виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради з 06.08.1997 по 27.11.2020 не безстроково, оскільки трудові відносини позивача тривали у визначені проміжки часу (строк повноваження ради), отже в даному випадку мали місце строкові трудові договори, які є одним з видів трудових договорів і, на відміну від безстрокового, укладаються на певний визначений строк.

Відсутність відповідних записів в трудовій книжці позивача не спростовує наведеного.

Як слідує із матеріалів справи позивач:

з 06.08.1997 до 23.04.1998 (рішення першої сесії Шманьківчицької сільської ради від 23 квітня 1998 б/н) була обрана секретарем виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради;

з 23.04.1998 до 22.04.2002 (рішення першої сесії Шманьківчицької сільської ради від 22 квітня 2002 року №2) була обрана секретарем виконавчого комітету Шманьківчицької сільської ради;

з 22.04.2002 до 20.04.2006 (рішення першої сесії Шманьківчицької сільської ради від 20 квітня 2006 року №3) була обрана секретарем Шманьківчицької сільської ради;

з 20.04.2006 до 19.11.2010 (рішення першої сесії Шманьківчицької сільської ради від 19 листопада 2010 року №2) була обрана секретарем Шманьківчицької сільської ради;

з 19.11.2010 до 24.11.2015 (рішення першої сесії Шманьківчицької сільської ради від 24 листопада 2015 року №1) була обрана секретарем Шманьківчицької сільської ради;

з 24.11.2015 до 27.11.2020 (рішення Заводської селищної ради від 27 листопада 2020 року №3) була обрана секретарем Шманьківчицької сільської ради (аркуші справи 42-51).

Таким чином, 23.04.1998, 22.04.2002, 20.04.2006, 19.11.2010, 24.11.2015 та 27.11.2020 є датами звільнення позивача.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100).

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 15.12.2022 року в сумі 10 885 грн. 59 коп..

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Заходи, встановлені ст. 117 КЗпП України визначаються, як відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою відповідальності роботодавця є склад правопорушення, який включає два юридичні факти (порушення власнико строків розрахунку при звільненні та вина власника.

КЗпП України та Закон України "Про оплату праці" визначають зобов`язаним перед працівником у право відношенні по заробітній платі роботодавця, який вважається відповідальним за затримку розрахунку при звільненні працівника.

Затримка розрахунку з працівником при відсутності спору про розмір належних працівнику сум тягне обов`язок власника здійснити на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. В даному випадку існував спір про розмір належних працівнику сум, який вирішено судом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

З врахуванням того, що остаточний розрахунок з позивачкою проведено лише 15.12.2022 року, а ст. 117 КЗпП України передбачає механізм компенсації середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Дана правова позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висловленої у справі №761/9884/15-ц.

Зокрема, оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути не розумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків

Суд, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року встановлено розмір компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в розмірі 10 885 грн. 59 коп..

Остаточний розрахунок з позивачкою проведено 15 грудня 2022 року.

З урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту прав позивача, слід стягнути з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 10 000 грн. 00 коп., частково задовольнивши її вимоги.

При цьому суд враховує, як існування спору про суми належні до виплати позивачу, так день фактичного розрахунку, який є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні. а також вину відповідача.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до часткового задоволення, а на її користь слід стягнути 10 000.

Вищенаведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду висловленої у справі №761/9884/15-ц та відповідає принципу розумності.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи позивачкою сплочено судовий збір в сумі 2000 грн., згідно квитанції ID:9923-0181-0511-6314 від 04.01.2023 р., який слід стягнути на її користь з відповідача.

Що стосується її вимог про стягнення на її користь 3 000 грн. правничої допомоги, суд виходить з наступного.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 року у справі № 814/698/16.

З матеріалів справи видно, що 04.01.2023 року між позивачем та адвокатом Дядик Я.Б. складено акт прийому - передачі наданих послуг на суму 3 000 грн. у відповідності до укладено договору про надання правової допомоги від 11.01.21 р.. Сторони погодилися, що вартість наданих послуг становила 3000 грн.

Докази сплати гонорару за надання правової допомоги за договором представником позивача до матеріалів справи не долучено.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У відповідності до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн. є не спів мірною та може бути стягнута частково.

Таким чином, заявлені представником позивача до відшкодування 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу є частково обґрунтованими, а тому на користь позивачки слід стягнути суму 2 000 грн., яка відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача не становить надмірний тягар для відповідача. Суд вважає таку суму співмірною.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково. Стягнути з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської областіна користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень середнього заробітку за часзатримки виплати при звільненні грошової компенсації за не використані дні відпустки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь з Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень та надання правничої допомоги в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 травня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Заводська селищна рада Чортківського району Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Чарнецького 7,смт. Заводське,Чортківський район, Тернопільська область,48523 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04525550);

Головуючий суддяПодлісна І.М.