Рішення № 111094592, 23.05.2023, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/7/23

Господарський суд Рівненської області у складі судді Н.Церковної при секретарі судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури (34500, м. Сарни, вул. Демократична, 32, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненський та Житомирській областях (33001, м. Рівне, вул. Петра Могили, 24, код ЄДРПОУ 42956062) відповідача 2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання недійсним наказу Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській області № 1022 від 10.11.1995 року, визнання недійсними договорів купівлі - продажу в частині та повернення протирадіаційного укриття

за участю сторін: від прокуратури Котяй І.В., від відповідача 1 Качан О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В січні 2023 року до Господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави до відповідача 1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненський та Житомирській областях та відповідача 2 ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу №1022 від 20.11.1995 року, виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області в частині включення протирадіаційного укриття, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , площею 120 кв.м., визнатинедійснимдоговір купівлі - продажу від 21.12.2007 року, укладений між ВАТ «Дубровицька центральна районна аптека № 27» та Приватним підприємством «Наша аптека», в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 кв.м., що є протирадіаційним укриттям, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.2016 року укладений між ПП «Наша аптека» та ОСОБА_2 в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 кв.м., що є протирадіаційним укриттям, визнати недійснимдоговір купівлі-продажу від 03.07.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 кв.м., що є протирадіаційним укриттям та зобов`язати ОСОБА_1 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях протирадіаційне укриття, що розташоване за адресою: місто Дубровиця Сарненського району Рівненської області, вул. Миру, 3, площею 120 кв. м.

Стислий виклад позиції прокуратури, заперечень відповідача.

Згідно із позовною заявою, за адресою: місто Дубровиця Сарненського району Рівненської області, вул. Миру, 3, розташоване вбудоване в не житловому приміщенні (підвалу) будівлі аптеки №27 протирадіаційне укриття.

Як зазначає прокурор, аналізуючи норми законодавства, чинного на момент укладання договору купівлі-продажу, захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч викладеному, захисна споруда цивільного захисту комунальної власності була приватизована, а тому наказ №1022 від 20.11.1995 року, виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та договори купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на ст.ст. 13,92, 131-1 Конституції України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. 15, 16, 202-204, 215, 216, 236, 317, 319, 328, 655 ЦК України, ст. ст. 19, 21 Кодексу цивільного захисту України, ст.1, 2 Закону України «Про приватизацію державних підприємств», ст.ст. 17, 18, 32 Кодексу цивільного захисту України, ст.1 Закону України "Про Цивільну оборону України".

27 квітня 2023 від відповідача 1 - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненський та Житомирській областях надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким останній позовні вимоги вважає безпідставними та незаконними з огляду на те, що в матеріалах справи не міститься жодного документа про те, що в нежитловому приміщенні розміщена споруда цивільного захисту, а саме протирадіаційне укриття, будівництво якого мало відбуватися з дотриманням певних технічних характеристик та будівельних вимог. А відтак, при приватизації вказаного у відзиві об`єкту приватизації було дотримано вимоги чинного на той час законодавства про приватизацію, в результаті чого пред`явлений позов не підлягає задоволенню.

25.04.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зокрема твердження відповідача 1, що позивачем не доведено, що саме підвальне приміщення, є протирадіаційним укриттям є безпідставним та не заслуговує на увагу, так як такі відомості підтверджуються інформацією Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області № 6201-2859/6206/2 від 28.06.2022 року, інформацією Дубровицької міської ради № 07-546/03-41/22 від 16.08.2022 року та Сарненською районною державною адміністрацією № 01/09/23-643/22 від 09.08.2022 року , що за адресою місто Дубровиця Сарненського району Рівненської області, вул. Миру, 3 перебуває захисна споруда № 65005, а відтак позов правомірний та підлягає задоволенню.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результат їх розгляду.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.01.2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі, позовні матеріали повернуто заявнику.

Постановою північно - західного апеляційного господарського суд від 23.02.2023 року апеляційну скаргу керівника Сарненської окружної прокуратури задоволено, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року у справі № 918/7/23 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Враховуючи, що відповідач - 2, є фізичною особою, Господарським судом Рівненської області було надіслано лист-запит № 918/7/23 від 02.03.2023 року до Управління ДМС в Івано-Франківській області з метою встановлення зареєстрованого місця проживання вищевказаної особи.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 176 ГПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суд відкриває провадження протягом п`яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Від Управління ДМС в Івано-Франківській області 28 березня 2023 року до суду надійшла інформація щодо місця реєстрації відповідача - 2, а саме : АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 28.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи призначено на 18 квітня 2023 року.

17 квітня 2023 року від відповідача 1 на адресу суду надійшов відзив.

Ухвалою суду від 18.04.2023 року розгляд справи судом відкладено на 16.05.2023 року.

Ухвалою суду від 16.05.2023 року закрито підготовче провадження у справі № 918/7/23, призначено справу до судового розгляду по суті на 23 травня 2023 року.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

В судовому засіданні 23.05.2023 року судом встановлено, що представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, відзив на позов суду не подав, натомість від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням свого стану здоров`я.

Протокольною ухвалою суду від 23.05.2023 року відмовлено відповідачу 2 у відкладенні розгляду справи.

Суд приймає до уваги, що за приписами ст. 178 ГПК України подання суду відзиву на позовну заяву є правом відповідача, і в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника відповідача 2.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Наказом РВ ФДМ України по Рівненській області № 1022 від 20.11.1995 року затверджено перелік об`єктів обласної комунальної власності, по яких прийнято рішення з приватизації. Зокрема, до вказаного переліку за номером 5 включено Дубровицьку центральну районну аптеку № 27, розташовану за адресою: вул. Миру, 3 в м, Дубровиця.

В подальшому, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 405 від 17.11.2006 року, за результатами розгляду звернення голови правління ВАТ «Дубровицька центральна районна аптека №27» від 23.10.2006 року, підтверджено право власності останнього на приміщення аптеки, які передані до статутного фонду товариства.

21 грудня 2007 між ВАТ «Дубровицька центральна районна аптека № 27» та Приватним підприємством «Наша аптека» (далі - ПП «Наша аптека») укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, будівлі аптеки №27 загальною площею 679,2 кв.м., в тому числі і приміщення Б-2, що знаходиться по вул. Миру, 3 в м. Дубровиця. Таким чином, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серія ССГ № 293328 на праві приватної власності вказане майно належало ПП «Наша аптека».

Згодом, заявою № 275 від 26.09.2016 року ПП «Наша аптека», як власники нежитлової будівлі, будівлі аптеки № 27 по вул. Миру, 3 в м. Дубровиця загальною площею 684,5 кв.м., надали згоду на виділ в окремий об`єкт нерухомого майна на державну реєстрацію 34/100 частини будівлі аптеки № 27, а саме підвалу загальною площею 232,5 кв.м. (приміщення №№29-39).

Згідно висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 28.09.2016 року, наданого ТОВ «Подільська інжинірингова компанія», вказане приміщення підвалу площею 232,5 кв.м. виділено в натурі.

В подальшому, ТОВ «Центр розвитку будівництва та архітектури» 28.09.2016 року виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення (підвал) будівлі аптеки № 27 літер Б-2.

Між ПП «Наша аптека» та ОСОБА_2 29.09.2016 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (підвалу) будівлі аптека № 27 площею 232,5 кв.м., яка включає в себе, в тому числі протирадіаційне укриття (далі - ПРУ) площею 120 кв.м.

Згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта № РВ141173612647 від 27.12.2017 року на замовлення власника ОСОБА_2 , здійснено реконструкцію підвального приміщення будівлі аптеки під магазин.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2018 року право приватної власності на підвальне приміщення по АДРЕСА_2 (згідно договору - приміщення магазину) перейшло до ОСОБА_1 , який по даний час являється власником нерухомості.

Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-ІХ, у Рівненській області утворено Сарненський район (з адміністративним центром у місті Сарни) у складі територій Березівської сільської, Вирівської сільської, Висоцької сільської, Дубровицької міської, Клесівської селищної, Миляцької сільської, Немовицької сільської, Рокитнівської селищної, Сарненської міської, Старосільської сільської, Степанської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Також, вказаною постановою у Рівненській області ліквідовано Дубровицький район.

Згідно інформації Дубровицької міської ради Сарненського району № 07-546/03-41/22 від 16.08.2022 року, за адресою: м. Дубровиця, Сарненського району, Рівненської області, вул. Миру, 3 знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим номером № 65005). Форма власності - приватна. Власником у акті оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту вказано ФОП Краська В.І., проте згідно Державного реєстру прав на нерухоме майно реально власником підвального приміщення на даний час являється Дмитрів Г.М.

Також, прокурор зазначає, що про наявність по вул. Миру, 3 в м. Дубровиця колишнього Дубровицького району Рівненської області, захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить облікова картка (мовою оригіналу - «учетная карточка»), згідно якої балансоутримувачем ПРУ є ВАТ «Дубровицька ЦРА № 27» (мовою оригіналу - «центральная аптека № 27»), тип укриття - вбудоване (мовою оригіналу -«встроенное»), конструкція-з/бетон (мовою оригіналу-«ж/бетон»), рік введення в експлуатацію -1978, місткість 80 чол., загальна площа 120 кв.м., використання укриття у мирний час - склад (мовою оригіналу - «под склад»). Вказане протирадіаційне укриття призначене для укриття працівників аптеки, робочих і службовців.

Таким чином, на момент видачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області наказу № 1022 від 20.11.1995 року про затвердження переліку об`єктів обласної комунальної власності, по яких прийнято рішення з приватизації, посадовим особам Фонду було достовірно відомо про наявність за адресою: вул. Миру, 3 в м, Дубровиця колишнього Дубровицького району, Рівненської області, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 65005).

Отже, на думку прокурора, вбачаються достатні правові підстави для визнання недійсним наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 1022 від 20.11.1995 року, а також договорів купівлі - продажу в частині включення до площі підвалу площі протирадіаційного укриття, яке становить 120 кв.м., оскільки вони у вказаній частині суперечать вимогам ч.2 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна», ч.2 ст.178 Цивільного кодексу України (чинних на момент виникнення правовідносин).

Таким чином, на думку прокурора одержане Дмитрівим Г.М. в приватну власність протирадіаційне укриття, розташоване за адресою: вул. Миру, 3, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області, загальною площею 20 кв.м., підлягає поверненню Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях.

Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. За приписами ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 року у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 року у справі № 915/20/18.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання недійсним наказу Регіонального відділення ФДМ України по Рівненській області № 1022 від 10.11.1995 року, визнання недійсними договорів купівлі - продажу в частині та повернення протирадіаційного укриття.

У зв`язку з тим, що ФДМ України по Рівненський та Житомирській областях, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у даній справі відповідачем, прокурор звертається до суду за захистом державних інтересів самостійно і набуває статусу позивача, без визначення органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 року у справі № 908/1664/19 зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.

При цьому прокурор за певних обставин може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 та постанові Верховного Суду від 08.12.2020 року у справі № 908/1664/19.

Верховий Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/3219/20 наголосив, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Сарненської окружної прокуратури листом від 22.08.2022 року № 53/1-508 вих-22 було повідомлено Регіональне відділення ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях, що прокуратурою проводиться вивчення питання про вжиття заходів з метою прийняття та реалізації управлінських рішень щодо передачі об`єктів цивільного захисту до державної та комунальної власності, встановлення фактів протиправної зміни правового режиму такого майна, надання оцінки законності його списання у довоєнний період, забезпечення його збереження та експлуатації за цільовим призначенням. Також прокуратура просила Регіональне відділення ФДМ України інформацію щодо об`єктів цивільного захисту.

Прокуратурою у вищевказаному листі зазначено, що згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту.

На вказаний лист ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях листом від 26.08.2022 року № 10-03-1966 надано інформацію по запитуваному об`єкту.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях відповідачем у справі та заявив вимогу про визнання незаконним його наказу, суд вважає, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Вказана правова позиція викладена також у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із відчуженням протирадіаційного укриття, регулювання яких здійснюється ЦК України, Кодексом цивільного захисту України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), до захисних споруд цивільного захисту належать: 1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів; 2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості; 3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.

Згідно ч. 8 ст, 32 КЦЗ України визначено, що утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Відповідно до ч. 12 ст. 32 КЦЗ України, захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Відповідно до п. 16 ч. 2 ст. 17 КЦЗ України, формування та реалізація заходів державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, яким є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Згідно з ч. 2 ст. 19 КЦЗ України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить, зокрема, організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту.

Отже, законодавець визначив систему органів (як державної виконавчої влади, так і місцевого самоврядування), що здійснюють реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, з розмежуванням їх повноважень в залежності від статусу відповідного органу в структурі органів влади в Україні та виходячи із форми власності (державної чи комунальної) на захисну споруду, а також визначив органи місцевого самоврядування як такі, що відповідальні за прийняття рішень про використання захисних споруд цивільного захисту населення як державної, так комунальної власності.

Суб`єктами приватизації є: державні органи приватизації; місцеві ради, органи приватизації територіальних громад; покупці (ст. 6 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Статтею 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці. Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації визначаються законами України і правовими актами органів місцевого самоврядування.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями абз. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до ч. 1. ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. За ч. 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Відповідно до ч.2 даної статті кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 393 ЦК України закріплено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" захисна споруда не може відчужуватись із державної власності у приватну. (в редакції чинній на момент відчуження)

Відтак, прокурор вважає, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненський та Житомирській областях при прийнятті оскаржуваного наказу № 1022 від 20.11.1995 року про затвердження переліку об`єктів обласної комунальної власності, по яких прийнято рішення з приватизації вийшло за межі наданих йому повноважень в частині включення споруди цивільного захисту № 65005, що розташована за адресою місто Дубровиця, Сарненського району, Рівненської області, вул. Миру, 3 до складу об`єктів, які підлягають приватизації, а тому наказ підлягає визнанню судом недійсним.

Як стверджує прокурор, частина приміщення, що було предметом оспорюваного наказу та договорів, є протирадіаційним укриттям №65005, на підтвердження чого надав інформацію щодо утримання та стану готовності захисних споруд цивільного захисту Сарненського району станом на травень 2022 року (а.с.32).

Також, прокурором долучено копію листа ГУ ДСНС України в Рівненській області №6201-2859/6206/2 від 28.06.2022 року із переліком захисних споруд цивільного захисту Рівненської області (а.с.35-52) та облікову картку (том.2 а.с. 5) .

Інших будь-яких документів на підтвердження того , що частина приміщення, яка була предметом оспорюваного наказу та договорів, є протирадіаційним укриттям №65005 прокурором суду не надано.

Відповідно до ст.1, Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» № 2163-ХІІ в редакції від 30.03.1995 року, приватизація майна державних підприємств України (надалі-приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Згідно ст. 6 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» № 2163-ХІІ в редакції від 30.03.1995 року, суб`єктами приватизації є: державні органи приватизації.

З наведеного вбачається, що у 1995 році приватизацію державного та комунального майна здійснював лише Фонд державного майна та його Регіональні відділення (представництва).

При цьому, у випадку приватизації комунального майна приватизація здійснювалась на підставі інформації та документів отриманих від органів місцевого самоврядування.

Згідно Переліку державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу акціонерного товариства у процесі приватизації відсутнє таке майно. (т.1 а.с.134)

20.11.1995 року наказом Регіонального відділення № 1022 затверджено перелік об`єктів обласної комунальної власності, згідно яких прийнято рішення з приватизації. (т.1 а.с. 245-246). До вказаного переліку включено ряд приміщень в тому числі і Будівля аптеки №27 (м. Дубровиця, вул. Миру,3).

29.12.1995 року складено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької центральної районної аптеки №27.

17.11.2006 року наказом Регіонального відділення № 405, у відповідь на звернення голови правління ВАТ «Дубровицька центральна районна аптека №27» від 23.10.2006 року, було підтверджено право власності на приміщення аптеки, які передані до статутного фонду товариства.

21.12.2007 року між ВАТ «Дубровицька центральна районна аптека №27» та Приватним підприємством «Наша аптека» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, будівлі аптеки № 27, загальною площею 679,2 кв. м., в тому числі і приміщення Б-2, що знаходиться по вул._Миру, 3 в м. - Дубровиця. Таким чином, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серія ССГ № 293328 на праві приватної власності вказане майно належало ПП «Наша аптека». (т.1 а.с. 224)

Заявою №275 від 26.09.2016 року ПП «Наша аптека», як власники нежитлової будівлі, аптеки № 27 по вул. Миру, 3 в м. Дубровиця загальною площею 684,5 кв.м., надали згоду на виділ в окремий об`єкт нерухомого майна на державну реєстрацію 34/100 частини будівлі аптеки №27, а саме підвалу загальною площею 232,5 кв.м. (т.1 а.с. 227)

Як результат, згідно висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 28.09.2016 року, наданого ТОВ «Подільська інжинірингова компанія», вказане приміщення підвалу площею 232,5 кв.м. виділено в натурі. (т.1 а.с.228).

28.09.2016 року ТОВ «Центр розвитку будівництва та архітектури» виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення (підвал) будівлі аптеки № 27 літер Б-2, в якому відсутні відомості щодо споруд цивільного захисту.(т.1 а.с.229-230).

Зі змісту позовної заяви та долучених до неї письмових доказів вбачається, що прокурор вважає, що спірна споруда цивільного захисту загальною площею 120 м.кв. розташована в підвальному приміщенні. Проте, згідно з технічним паспортом підвалу ("Б-2") загальна площа підвалу складає 232,5 м.кв., а згідно облікової картки загальна площа 240 м. кв.

Прокурор вважає, що безумовним доказом існування ПРУ за вказаним об`єктом є облікова картка захисної споруди, на що суд зазначає наступне.

Прокурором не долучено до матеріалів справи інвентаризаційної справи будівлі чи будь-яких інших матеріалів інвентаризації, складених за результатом технічної інвентаризації у відповідності до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 року № 127, на підставі яких суд міг встановити існування ПРУ всередині такої будівлі.

Суд також вказує, що матеріали справи не містять доказів щодо вчинення, перед зверненням до суду із цим позовом, органами прокуратури спільно із балансоутримувачем/власником захисної споруди дій щодо безпосереднього його дослідження, інвентаризації чи інших дій, за результатами яких були б складені документи, з яких вбачалися обставини існування ПРУ.

Поруч з наведеним, в матеріалах справи відсутні докази реєстрації речових прав на ПРУ.

Одночасно, суд зважає на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 31.08.2022 року № 308630045 (т. 1, а. с. 240-242) щодо будівлі нежитлового приміщення (номер об`єкта нерухомого майна - 1041198056218 ) відсутні будь-які відомості щодо наявності в ньому ПРУ в описі об`єкта нерухомого майна, як його складової частини у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року № 1141.

Окрім того, судом звертається увага на відсутність в матеріалах справи будь-якого акту введення в експлуатацію будівлі в якому було б вказано про наявність в такій будівлі протирадіаційного укриття.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що листи ГУ ДСНС України, облікові картки в розумінні вищевикладеного не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Окрім того, ч.4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, за наявними матеріалами справи судом не установлено, підстав для скасування оспорюваного наказу № 1022 від 20.11.1995 року, виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області в частині включення протирадіаційного укриття, що розташоване за адресою: вул. Миру, 3, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області, площею 120 кв.м. Відтак вимога прокурора про визнання недійсним наказу № 1022 від 20.11.1995 року, виданого Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, не підлягає задоволенню.

Щодо інших вимог позовної заяви, суд зазначає, що вони є похідними від вищезазначеної вимоги, а відтак також не підлягають задоволенню.

Щодо застосування позовної давності, то суд зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1ст.261 ЦК України).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Приписами ч. 3, 4 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 року у справі № 911/3680/17, від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 07.08.2019 року у справі №2004/1979/12, від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц).

Зважаючи на установлені судом обставини, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Також, суд залишає заяву прокурора про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом в порядку ст. 119 ГПК України та 267 ЦК України - без розгляду, оскільки остання суперечить статям вищевказаних кодексів. Вказані статті, на які посилається прокурор, не передбачають можливості поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

З огляду на вищевикладене, всі інші аргументи, доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір у розмірі 9 924,00 грн покладається на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2003 року.

Суддя Н. Церковна