Рішення № 111094004, 03.05.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 216/2807/18

н\п 2/490/119/2023

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва

у складі головуючого суддіШолох Л.М.,

при секретарі судових засіданьПостолатій К.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу у залі суду і м. Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В

У травні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу з позовом про стягнення заборгованості у сумі 62281,96 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 62 281 грн 96 коп. та судовий збір в розмірі 1762 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року скасовано, а справу направлено на розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 лютого 2021 року визначено головуючого суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2021 справу прийнято до провадження суддею Шолох Л.М.

23 квітня 2021 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить, з урахуванням додаткових пояснень до відзиву на позовну заяву від 07 червня 2021 року, відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 25 січня 2008 року підписав заяву на отримання кредитної картки. В цій анкеті базова процентна ставка вказана у розмірі 1,9%, щомісячна комісія 1%.

В матеріалах справи наявна довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 18 травня 2009 року.

У березні 2016 року ОСОБА_1 підписав ще одну анкету-заяву про приєднання до умов та Правилам надання банківських послуг в

ОСОБА_2 21 грудня 2007 року видано кредитну картку зі строком дії до 12/11 та 02 квітня 2009 року зі строком дії до 12/11.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга статті 207 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до якого відповідачу видано кредитну картку з кредитним лімітом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, кредитна заборгованість ОСОБА_1 становить 62281,96 грн, 46637,47 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 6673,07 грн заборгованість за пенею та комісією; 250,00 штраф (фіксована частина); 2953,90 грн штраф (процентна складова).

У своєму відзиві на позов відповідач вказує на те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, вказуючи на те, що після спливу строку дії кредитної картки (діяла до 2011 року) він не отримував кредитної картки та відповідно не користувався нею. На думку відповідача позивач навмисно не звертався до суду у строки визначені законом з метою нарахування найбільшої суми відсотків за користування коштами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність,встановлена законом,може бутизбільшена задомовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Частина друга статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

З огляду на предмет спору у цій справі, до цих правовідносин має бути застосовані загальні строки позовної давності. Доказів того, що строк позовної давності було збільшено за згодою сторін кредитного договору, матеріали справи не містять, тому у цьому випадку слід застосовувати строк позовної давності тривалістю у три роки.

З виписки за договором, укладеним з ОСОБА_1 , наданим позивачем станом на 26 квітня 2021 року, слідує, що у період з 21 грудня 2007 року до 16 лютого 2010 року ОСОБА_1 активно користувався картками (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ) здійснюючи операції зі зняття готівки, придбання товарів та оплату послуг, погашення заборгованості тощо.

У період з 26 лютого 2010 року до 10 серпня 2020 року жодної операції щодо зняття коштів, придбання товарів та інше ОСОБА_1 не здійснювалося. Однак, як свідчить виписка за договором, 28 лютого 2018 року вказано операцію з переказу коштів між рахунками за договором SAMDNSO**5187 на суму 6,38 грн (без зазначення номера картки), а 08 липня 2020 року вказано платіж з погашення заборгованості, поповнення карткового рахунку на суму 13282, 32 грн (на картку № НОМЕР_1 ), а 10 серпня 2020 року на суму 4430, 45 грн (на картку № НОМЕР_1 ).

Наявна у виписці по рахунку інформація щодо проведення 28 лютого 2018 року платежа на суму 6,38 грн не дає можливості встановити на яку саме картку перерахована ця сума. Також відсутня інформація про те, що ця сума є поповненням рахунку саме з ініціативи ОСОБА_1 . Відтак, зарахування цієї суми не може вважатися визнанням відповідачем позовних вимог у цій справі.

За змістом пунктів 2.3., 2.4., 3.3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, 30 квітня 2010 року № 223 (у редакції станом на 04 січня 2011 року, тобто на час закінчення терміну дії картки) спеціальний платіжний засіб є власністю емітента і може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту відповідно до умов договору, на підставі якого надається та використовується спеціальний платіжний засіб (далі - договір).

Договір укладається в письмовій формі. Умови договору мають бути викладені державною мовою. Укладення договору іншою мовою здійснюється за домовленістю емітента та клієнта відповідно до законодавства України. Один примірник договору зберігається в емітента, а другий примірник договору емітент зобов`язаний надати клієнту під підпис. Емітент зобов`язаний під час видачі спеціального платіжного засобу надати клієнту договір, правила використання спеціального платіжного засобу і тарифи банку.

Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням спеціального платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія під операції зі спеціальними платіжними засобами відкривається банком на визначений термін і в межах установленого договором ліміту заборгованості або граничної суми кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під спеціальні платіжні засоби, установлюється договором. Банк зобов`язаний після виконання взаємних зобов`язань або в разі розірвання чи закінчення терміну дії договору на вимогу користувача видати йому довідку про повернення спеціального платіжного засобу, крім випадків передавання його користувачу у власність, кредиту та процентів за користування ним.

Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Також слід зазначити, що строк кредитування за карткою № НОМЕР_2 становить з 21 грудня 2007 року до 31 грудня 2011 року та карткою № НОМЕР_3 з 02 квітня 2009 року до 31 грудня 2011 року. Доказів видачі відповідачу інших карток матеріали справи не містять.

Сплив строку дії цих карток (строку кредитування) є кінцевим строком дії кредитного договору. Така ж позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 569/13606/17-ц.

Доказів переукладення договору кредитування та продовження строку дії карток № НОМЕР_2 та № 5457082924083426 матеріали справи не містять.

Тому, зважаючи на те, що відповідач підчас розгляду справи заперечував ту обставину, що ним здійснювалося поповнення кредитних карток 28 лютого 2018 року та після цієї дати, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду із цим позовом з огляду на таке.

Відповідно до виписки по договору, укладеному з ОСОБА_1 , слідує, що останнє поповнення кредитної картки № НОМЕР_3 відповідачем відбулося 16 лютого 2010 року. Після цієї дати погашення заборгованості відповідачем не здійснювалося.

Платежі з поповнення картки за 18 лютого 2018 року, 10 липня та 10 серпня 2020 року не переривають позовну давність з огляду на висновки суду, про які зазначено вище. Отже із зазначеним позовом позивач мав звернутися до суду до 16 лютого 2013 року.

З позовною заявою позивач звернувся до суду 31 травня 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності більше ніж на п`ять років.

Щодо обґрунтованості позовних вимог у частині визначення сум, які позивач просить стягнути з відповідача на його користь, то слід зазначити таке.

Із кредитного договору № б/н від 04 січня 2008 року відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 21600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку вбачається сплата відсотків за користування кредитом в розмірі 1,9 %в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (що становить 22,80% на рік) та щомісячна комісія у розмірі 1%, тобто відповідно до погоджених сторонами умов. Відповідно до наявних у справі розрахунків заборгованості відповідача розмір відсотків, які нараховані ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2018 року становить 46637,47 грн заборгованість по процентах за користування кредитом та 6673,07 грн заборгованість за пенею та комісією.

Судом встановлено, що строк дії кредитного договору, укладеного між АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 становить з 21 грудня 2007 року до 31 грудня 2011 року.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5767, 52 грн є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оскільки строк дії договору кредитування минув 31 грудня 2011 року, то на думку суду позивач не мав права після цієї дати нараховувати відсотки за користування кредитом у позивача припиняється починаючи з 01 січня 2012 року.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 01 січня 2012 року сума нарахованих відповідачу відсотків становить 3845 грн 59 коп. Отже, ця сума є обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню.

Зі змісту позовних вимог слідує, що позивач просить стягнути з відповідача на його користь штрафи та пеню за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Щодо штрафів, суд в цій частині вирішуючи вимоги приходить до того, що вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За такого, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, передбаченого Умовами та правилам, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача штрафи у розмірі 3203, 90 грн. А в задоволенні позову в частині позову про стягнення пені слід відмовити.

Однак, з огляду на те, що суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, відповідач наполягає на застосування наслідків пропуску цього строку, то відповідно до приписів статті 267 ЦК України, у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 141 УПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст.258,1054 ЦК України, ст. ст.258,259,263-265,273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 04 січня 2008 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Л.М. Шолох