Рішення № 111082606, 24.05.2023, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/2024/21

№ провадження 2/495/527/2023

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

24 травня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Мельник Ю.В.,

справа № 495/2024/21

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород Дністровському Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 20774,32 грн та судові витрати у розмірі 2270, 00 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулась до них з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 14.10.2013 року, згідно якої отримала кредит, який у подальшому збільшився до 8 088, 60 грн.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Банк свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Крім того, частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В зв`язку з порушенням виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №б/н від 14.10.2013 року, позивач і вимушений звернутися з позовом до суду.

Не погоджуючись з позовними вимогами позивача, відповідачем 18 липня 2022 року надані письмові пояснення, відповідно до яких просить суд в задоволені позовних вимог відмовити, вказуючи, що у заяві позичальника від 14 жовтня 2013 року процентна ставка не зазначена.

В заяві, підписаної сторонами відсутні умови договору про постановлення відповідальності у вигляді неустойки ( пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Роздруківка із сайту позивача доказом не може бути, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у Постанові ВСУ від 11 березня 2015 року.

Крім того, з моменту виникнення права на позов до моменту звернення позивачем із позовом минуло більше аніж 3 роки.

Згідно з висновком, викладеним у Постанові ВСУ від 22 квітня 2015 року, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З моменту прострочки сплати кредиту з 2013 року позивач, міг дізнатися про порушене, як він вважає, своїх прав.

Отже, позовні вимоги про стягнення з неї грошових коштів не підлягають задоволенню внаслідок спливу строку позовної давності, який вона просить застосувати в даній справі.

Заяви,клопотанні,іншіпроцесуальнідії усправі.

29 березня 2021 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження та вона призначена до судового розгляду по сутті.

01 липня 2021 року заочним рішенням суду позовні вимоги були задоволені.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач надала до суду 10 травня 2022 року заяву про перегляд заочного рішення Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 липня 2021 року.

27 травня 2022 року Ухвалою Білгород Дністровського міськрайонного суду заочне рішення було скасовано та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача, у судове засідання не з`явився, про день слухання справи був повідомлений належним чином, надав клопотання, відповідно до якого просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце слухання справи у відповідності до ч.1 п.2 ст. 131 ЦПК України повідомлена належним чином, про причину неявки суду не сповістила.

Так, у відповідності до ч.1 п.2 ст. 131 ЦПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Матеріали справи містять її письмові пояснення від 18 липня 2022 року щодо позову.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Вивчивши матеріали справи, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно позивач, згідно укладеного договору № б/н від 14.10.2013 року надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який у подальшому збільшився до 8088,60 грн.

Як зазначає позивач, відповідач підтвердила свою згоду, що Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 24.02.2021 рік становить загальну суму 21499,78 грн., що складається з: 6705, 53 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6705, 53 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14068, 79 грн заборгованість за простроченими відсотками; 725, 46 грн нарахована пеня.

Нормативне обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Оцінка аргументів сторін. Висновки суду.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як вказував у своєму позові позивач, договір про надання банківських послуг, що підписаний між Банком та ОСОБА_1 складається з анкети-заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів Банку.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Позивач вказує, що при укладанні Договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України, проте суд не погоджується з даним ствердженням, адже, за змістом даної норми - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, проте Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14.10.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25.03.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, Витягу з Тарифів, що не дає змогу встановити факт ознайомлення з ними відповідача під час укладання договору , вони не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказаного правового висновку дійшов ВСУ, у викладеній ним постанові від 03.07.2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника від 14.10.2013 року, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Судом встановлено, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.10.2013 року шляхом підписання заяви.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Невірним буде погодження з ствердженнями позивача, що розмір та підстави стягнення визначені сторонами в самому договорі - за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем цих умов, що є неприпустимим, фактично визнавши Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, складовою частиною спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування.

Вказана правова позиція узгоджується з постановою ВСУ від 03.07.2019 року, справа № 342/180/17.

Суд також зазначає, що у даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

З розрахунку заборгованості, доданого Банком до позовної заяви, достовірність якого в частині врахування здійснених відповідачем виплат не заперечувалась жодною із сторін, вбачається, що відповідач здійснював непоодиноку оплату за картковим рахунком грошових сум, остання з якого відбулась 28.04.2015 року у вигляді погашення загальної суми за наданим кредитом у розмірі 1,2 грн.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У заяві позичальника від 14.10.2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені,) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню за користування кредитними коштами, що не є правомірним.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Вказаний висновок кореспондується з позицією ВСУ, викладеною у постанові від 04.09.2019 року у справі № 647/248/17провадження № 61-27059св18.

Будь-яких належних доказів на спростування суми заявлених вимог про стягнення тіла кредиту та відсутності заборгованості за кредитом, відповідачем не надано.

За таких обставин, на основі повно та всебічно досліджених доказів, з урахуванням вимог чинного законодавства, та застосування їх до фактичних правовідносин, прийнявши до уваги правову позицію ВСУ викладену у постанові від 03.07.2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, у постанові від 04.09.2019 року у справі № 647/248/17 провадження № 61-27059св18, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з боржника суми неповернутого тіла кредиту у розмірі 6705, 53 грн.

18 липня 2022 року відповідач, відповідно наданих пояснень, просив суд застосувати строк позовної давності та з цих підстав відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав починаючи з 2013 року, звернувся до суду з позовом 25 березня 2021 року, поза межами строку позовної давності.

Суд частково погоджується з наведеними вище доводами відповідача, та вважає за необхідне вказати про наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно достатті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ятастатті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.

Таким чином, в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (Постанова ВСУ №6-61цс14).

Оскільки умовами договорів передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 31.10.2020 рік, останній платіж було здійснено позичальником 28.04.2015 року у вигляді сплати суми кредиту у розмірі 1,2 грн, погашення відсотків відбулось у період з 25.12.2013 по 10 квітня 2015 рік.

Таким чином, останній платіж здійснено у квітня 2015 року, заборгованість за черговим платежем почала діяти з травня 2015 року.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, відповідно до конверта 02 березня 2021 року, в той час як строк позовної давності сплив ще у травні 2018 року.

Згідно ізст. 267 ч. 4 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ізст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору зазначено періодичними /щомісячними/ платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6- 154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462дс16.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що свідчили б про переривання позовної давності.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність жодних поважних причин про поновлення строку позовної давності, адже про таке не заявлялось позивачем.

Таким чином, беручи до уваги клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, враховуючи, що внесення чергового платежу останній раз відбулось в квітні 2015 року, а до суду позивач звернувся лише у 02 березня 2021 року, тобто зі спливом строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні даного позову АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6705, 53 грн, слід відмовити з зазначених підстав.

Вирішення питання щодо судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволені позовних вимог, вимоги щодо стягнення з відповідача суми судового збору на користь позивача у розмірі 2270, 00 грн також задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 530, 549, 553, 554, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265, 354 ЦПК України , суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ІПН: НОМЕР_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 24 травня 2023 року.

С У Д Д Я :